ВШАНУВАЛИ ВІДОМОГО ЗЕМЛЯКА-ДИПЛОМАТА
24 червня стало знаковим днем для Чабанівської громади, адже відбулося відкриття меморіальної дошки Яну Токаржевському-Карашевичу. Почесне місце їй обрали при вході до Чабанівського ліцею. Вона сповіщає таке: «На цьому місці, в маєтку Лаури-Марії-Ванди Янішевської, народився громадський і політичний діяч, дипломат, історик, геральдист, уповноважений міністр-керуючий посольством УНР у Туреччині, керуючий МЗС УНР в екзилі, Голова Делегатури АБН у Великій Британії та відданий патріот України Ян-Стефан-Мар’ян Токаржевський-Карашевич (24 червня 1885 – 18 листопада 1954).
Встановили пам’ятний знак у рамках проєкту «Маркування місць пам’яті української дипломатії» за ініціативою голови правління наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин Ірини Матяш, посольства України в Турецькій Республіці, дипломата та заступника керівника Офісу президента України Андрія Сибіги, державного архіву Хмельницької області, за фінансової підтримки Староушицької ТГ, за участі представників Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, кандидатів наук Валерія Дячка, Володимира Чупири, головного наукового співробітника відділу інформаційних технологій Державного архіву Хмельницької області Віталія Галатира, колективу Староушицької ТГ, директорки народного музею в с.Чабанівка Надії Галатир, директорки Чабанівського ліцею Лідії Хаснуліної.
На урочистостях було зачитано вітальні листи від заступника керівника Офісу президента України Андрія Сибіги та голови правління Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин Ірини Матяш.
– Щиро вітаю Вас та всю громаду зі знаковою подією – відкриттям довгоочікуваної меморіальної дошки на честь Яна Токаржевського-Карашевича. Поділля завжди славилося походженням багатьох відомих особистостей. Постать визначного громадського і політичного діяча, історика, дипломата свідчить про те, наскільки інтелектуальним і духовно багатим є український народ, – цитуємо з листа голові Староушицької ТГ Анатолію Тимчуку від Офісу президента України.
На святі відкриття меморіальної дошки були присутні голова Староушицької ТГ Анатолій Тимчук та інші представники селищної ради, працівник Хмельницького державного архіву Віталій Галатир й інші науковці. Користуючись нагодою, Чабанівській сільській бібліотеці було подаровано 2 комп’ютери для потреб жителів старостинського округу. А учні та педагогічний колектив Чабанівського ліцею підготували справжню святкову програму.
«Подолянин» раніше писав, що науковцю з обласного центру, вихідцю з Чабанівки Віталію Галатиру вдалося віднайти цікаві історичні дані про уродженця села Яна Токаржевського-Карашевича. Цінна інформація про видатного земляка зберігається в народному музеї історії села Чабанівка, публікував він її і на сторінках «Подолянина» (28 червня 2018 р., «Дипломат із Чабанівки»).
Місцеві мешканці розповідають, що панський двір був там, де нині школа і клуб, саме тому почесне місце для меморіальної дошки обрали на стіні ліцею.
З «Вікіпедії» про Яна Токаржевського-Карашевича дізнаємося, що народився в маєтку Чабанівка в сім’ї князя Стефана Токаржевського-Карашевича і Лаури з Янішевських. 1906 р. закінчив Першу Житомирську гімназію. Студіював філософію і політичні науки в університеті в містах Фрібур (Швейцарія), Відень, Мюнхен і Тулуза.
У 1910-1918 рр. мешкав у рідному селі й управляв своїми маєтками. Активною громадською діяльністю почав займатися в часи Першої світової війни. Був членом різних організацій Червоного Хреста, головою Грушківського волосного комітету допомоги сім’ям військовиків, головним контролером Подільського земського комітету допомоги пораненим. 1917-го обрано членом Подільського губернського та Ушицького повітового земств. 1918 р. гетьман Павло Скоропадський затвердив постанову про призначення Токаржевського радником Українського посольства у Відні, його повноваження були підтверджені й урядом Директорії УНР (працював до червня 1919 р.). За дорученням уряду у вересні 1918 р. проводив переговори з Віденською апостольською нунціатурою у справі підтримки католицької церкви в Україні.
12 січня 1922 р. призначено віцеміністром закордонних справ і керівником міністерства УНР в екзилі. На цій посаді він залишався до 3 вересня 1924 р.
9 травня 1922 р. князь одружився з Оксаною Лотоцькою, яка теж була високоосвіченою, володіла пером, знала декілька мов.
Цінував своє князівське походження, членство в Мальтійському ордені. 1923 р. уряд УНР навіть видав посвідчення про його князівство.
У 1924-1936 рр. перебував у Франції. На ці роки припадає його активна громадська і публіцистична діяльність. Насамперед намагався принести якнайбільшу користь українській визвольній справі. Токаржевський був членом комітету «Франція – Схід» і редактором бюлетеня «Франція – Україна», генеральним секретарем Французького товариства українознавства. Він співпрацював у різних часописах, виступав із лекціями на історичні теми. Вільне володіння багатьма мовами давало можливість Токаржевському розповсюджувати знання про Україну, її історію серед європейців.
1936 р. з дружиною переїхав до Італії. Опанувавши ще й італійську мову, і у цій країні пропагував українську справу. Встигав поєднувати громадські справи з працею в римських, падованських та інших архівах і бібліотеках, читав лекції про Україну. Був секретарем редакції місячника Мальтійського ордену. У важкі післявоєнні часи не поривав із наукою. В серпні 1948-го подружжя Токаржевських переїхало до Великої Британії. Останні роки життя в Лондоні старий князь майже вповні віддав проблемам визволення народів, поневолених Москвою, зокрема українського. Визначного дипломата обрали членом Центрального комітету Антибільшовицького блоку народів і головою Делегатури АБН на Велику Британію.
За спогадами, жив він скромно, навіть бідно. На початку 1950-го померла дружина князя, а через чотири роки – і він.
У день похорону на цвинтарі Gunnersbury в Лондоні зібралося багато людей, щоб попрощатися з великим українським патріотом і чудовою людиною. Прийшов вклонитися і гетьманич Данило Скоропадський. 7 липня 1978 р. перепохований в українському пантеоні в Бавнд-Бруку в Нью-Джерсі.