НЕ ПОМИЛЯТИСЬ, АБИ ОБІГРАТИ ВСІХ
20 ЛИПНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ШАХІВ
Минулого місяця до Чорноморська, що на Одещині, на національну першість з’їхалися найкращі молоді шахісти з усієї країни. Серед дівчат чемпіонкою стала наша шахістка Дарина БОНДАР, яка встановила безпрецедентне досягнення для шахів у Кам’янці та здійснила свою давню мрію. І це у 13 років! Успіх допоміг їй отримати звання кандидата в майстри спорту. До того ж наша спортсменка вже ставала чемпіонкою у Хмельницькій, Тернопільській, Волинській та Чернівецькій областях.
Напередодні Міжнародного дня шахів про шлях до перемоги та плани на майбутнє ми поговорили із шахісткою та її тренером Віктором БОСАКОМ.
– До шахового клубу мене привела мама, коли я ще навчалася в першому класі, – розповідає юна чемпіонка. – До того ні у шахи не грала, ні іншим спортом не займалася, але хотілося чогось розвивального, тож вибір упав на ШШК «Гросмейстер».
Тренер також чітко пригадує початок, але вже їхньої спільної роботи.
– 2019 року Даша грала в дитячому турнірі чемпіонату України серед 12-річних та потрапила до фіналу 12 найкращих, – розповідає Віктор Миколайович, який останні два роки допомагає дівчині прогресувати. – Уже тоді було видно потенціал, Дарина була цілеспрямованою та наполегливою, мала потрібний шахісту характер. Тоді вона стала одинадцятою, а нині вже найкраща на три категорії вище від власного віку. Їй вдалося виховати віру в себе та в те, що рейтинги і звання не грають у шахи. А ми розуміємо: якщо грати проти чемпіона світу без помилок – не програєш.
Проте, щоб уникнути похибок, потрібно мати залізні нерви. Тож стає цікаво, як Дарина справляється із внутрішнім тиском.
– Під час перших змагань було хвилювання. Але нині вже його не відчуваю, можливо, під час окремих комбінаційних моментів, – ділиться спортсменка.
Але ж хвилювання виникає в усіх, а не лише в нашої чемпіонки, тому запитую, чи Дарина використовує хвилювання суперниць на свою користь.
– Іноді можна побачити, чи суперник нервує, але час від часу шахісти, незалежно від ігрової позиції, поводяться однаково, тому неможливо зчитати, в якому психологічному стані перебуває опонент. Все ж я граю більше «від себе», але буває важливо прочитати гравця навпроти, аби підкрутити позицію, можливо, навіть запропонувати нічию аби збити суперника з пантелику, – відповідає шахістка.
– Ми таке робимо, коли знаємо, що і нам потрібна лише перемога, і супернику. При нічиїй позиції саме той, хто починає грати активно, в 99% випадків програє поєдинок. Тому, якщо запропонувати нічию такому противнику, це може підштовхнути його до помилки, – додає наставник.
«Дашо, а коли ти зрозуміла, що досягнеш непоганих результатів?» – запитую в спортсменки.
– 2019 рік почався із серії невдалих турнірів, яку завершило 11 місце в національному чемпіонаті 12-річних. Було чимало критики, багато тренерів вважали це моїм максимумом. Відразу після цього виступу вдалося показати непоганий результат у турнірі 18-річних, підняти власний рейтинг. Потім усе змінилося та призвело до перемоги у Чорноморську, – каже чемпіонка.
«Чи важливий вік у шахах?» – цікавлюся, адже юна кам’янчанка на п’ять років молодша за свою опозицію.
– Думаю, що вік мало впливає на гру шахіста. Якщо ти – сильний гравець, тобі без різниці, проти кого змагатися. Недавно спортсмен з Індії став міжнародним гросмейстером у 12 років. Тут важливі талант і щоденна праця. У шахах взагалі потрібно починати тренуватися якомога раніше, адже чим людина молодша, тим легше засвоювати великі обсяги інформації, – пояснює тренер.
А Дарина працює багато. Про час, присвячений саморозвитку, розповідає особисто.
– По-різному. Наприклад, коли готуюся до турніру, можу займатися шахами і по шість годин щодня. Але графік також залежить від школи. Загалом виходило близько 25-30 годин на тиждень.
– Сюди входить не лише робота з тренером, це великий обсяг самостійного опрацювання: аналіз партій, робота над дебютами, читання шахової літератури тощо, – доповнює Віктор Миколайович. – Є й підготовка через змагання. Напередодні чемпіонату України ми їздили на досить сильний турнір у Новояворівську, де Даша зіграла з двома шахістками, які в різний час були чемпіонками до 18 років. Підготовка завдяки участі в таких стартах – досить важливий для нас метод, адже ми розігруємося, вдосконалюємо комбінації, виправляємо помилки. За останні два роки вона відіграла близько сотні турнірів. І жодного в Кам’янці.
Дивуюся і запитую, як поєднує такий графік зі школою.
– Буває трохи складно. Часом уроки роблю в дорозі на чемпіонат. Але встигаю, в навчанні «кругла» відмінниця, – із задоволенням повідомляє спортсменка.
Запитую в Дарини, чи вже обрала майбутню професію.
– Наразі навчаюсь у міському ліцеї та думаю над вступом на фізико-математичний факультет університету. Гра у шахи допомагає розвитку аналітичного складу розуму. Проте до вибору професії ще багато часу. Можливо, й вдасться збудувати кар’єру в спорті та зробити це своєю професією, – відповідає вона.
«А як у шахах із медійністю чи призовими?» – цікавлюся.
– На жаль, у нашому місті та області – чистий ентузіазм. Якщо є фінанси – можливо розвиватися. У Кам’янці порадами та досвідом допомагає Олег ДОВГАЛЮК, його син Олександр – чемпіон країни серед 8-річних. Ні владі, ні спонсорам це не цікаво. Призові за перемогу в національному чемпіонаті – 2000 гривень. Проте Дарина потрапила до національної збірної, тож подорожі на чемпіонати Європи та світу буде оплачувати міністерство, – відповідає тренер. – Щоб були гроші, насамперед має бути зацікавленість із боку влади, оскільки шахи – інтелект нації. Звісно, всі не будуть сильними шахістами, але розвиток шахової школи допомагав би дітям розвивати інтелектуальні здібності, пам’ять, концентрацію уваги, працелюбність тощо. В Україні ж є непогані традиції та багато талановитих дітей.
Можливо, дитина зацікавилась би і чогось досягла у цьому виді спорту, але ж їй ніхто не пропонує спробувати. Тому українці претендують на потрапляння до збірної США, бо в нас немає розуміння важливості шахів. Уже й проблеми з тренерами починаються, оскільки вони їдуть в Ізраїль, США, Казахстан, Португалію…
– Однак, на думку спадають сестри Музичук, які все ж досягли успіху в Україні.
– Вони суперталановиті та походять із шахової сім’ї. Крім того, львівська школа шахів дуже сильна. В українців хороші перспективи. Потрібні лише фінанси і праця, щоправда, протягом 10-20 років. Тоді й будуть результати, – каже Віктор Миколайович.
Коли розмова заходить про міжнародні змагання, цікавлюся: «Дашо, які емоції викликає в тебе перспектива виступів на міжнародній арені?».
– Раніше я вже їздила в Братиславу на чемпіонат Європи серед шахістів до 12 років, тож тепер це буде не так страшно, – ділиться спортсменка. – Тоді було цікаво, але боязно, оскільки це інша країна та дуже сильні суперники. Проте було велике бажання з ними зіграти.
– Даші тоді було лише одинадцять років, я взагалі не знаю, що в її душі коїлося. Там лише юніорів грало 2000 спортсменів, а чемпіонат проводився на великій арені розміром, напевно, як наш гіпермаркет «Епіцентр». Перед тим, як сісти за шахівницю, в тебе вже стільки інформації, що не зрозуміло, як зосередитися. Але якщо раз був на таких змаганнях – хочеться повернутися, – додає наставник.
Після вражень про виступи в європейській першості в 11-річному віці запитую в Дарини: «Чи цікавляться друзі твоїми здобутками у спорті?».
– Так, пам’ятаю, як раніше приносила шахи до школи, де ми грали на перервах. Ще в першому класі ходила до шахового клубу з одним із однокласників, але він потім перестав займатися, – каже Даша.
Підсумовуючи розмову, запитую, про що дівчина мріє тепер?
– Просто потрібно не зупинятися, ставити нові цілі, постійно розвиватися, шукати цікаві для себе можливості закордонних виступів і сподіватися, що все вийде, – відповіла чемпіонка.
Олександр ЩЕРБАТИХ.