Четвер, 28 Березня 2024 р.
16 Липня 2021

НЕ ПОМИЛЯТИСЬ, АБИ ОБІГРАТИ ВСІХ

20 ЛИПНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ШАХІВ


Минулого місяця до Чорноморська, що на Одещині, на національну першість з’їхалися найкращі молоді шахісти з усієї країни. Серед дівчат чем­піонкою стала наша шахістка Дарина БОНДАР, яка встановила безпрецедентне досягнення для шахів у Кам’янці та здійснила свою давню мрію. І це у 13 років! Успіх допоміг їй отримати звання кандидата в майстри спорту. До того ж наша спортсменка вже ставала чемпіонкою у Хмельницькій, Тернопільській, Волинській та Чернівецькій областях.

Напередодні Міжнародного дня шахів про шлях до перемоги та плани на майбутнє ми поговорили із шахісткою та її тренером Віктором БОСАКОМ.

Iз тренером Віктором Босаком– До шахового клубу мене привела мама, коли я ще навчалася в першому класі, – розповідає юна чемпіонка. – До того ні у шахи не грала, ні іншим спортом не займалася, але хотілося чогось розвивального, тож вибір упав на ШШК «Гросмейстер».
Тренер також чітко пригадує початок, але вже їхньої спільної роботи.
– 2019 року Даша грала в дитячому турнірі чемпіонату України серед 12-річних та потрапила до фіналу 12 найкращих, – розповідає Віктор Миколайович, який останні два роки допомагає дівчині прогресувати. – Уже тоді було видно потенціал, Дарина була цілеспрямованою та наполегливою, мала потрібний шахісту характер. Тоді вона стала одинадцятою, а нині вже найкраща на три категорії вище від власного віку. Їй вдалося виховати віру в себе та в те, що рейтинги і звання не грають у шахи. А ми розуміємо: якщо грати проти чемпіона світу без помилок – не програєш.
Проте, щоб уникнути похибок, потрібно мати залізні нерви. Тож стає цікаво, як Дарина справляється із внутрішнім тиском.
– Під час перших змагань було хвилювання. Але нині вже його не відчуваю, можливо, під час окремих комбінаційних моментів, – ділиться спортсменка.
Але ж хвилювання виникає в усіх, а не лише в нашої чемпіонки, тому запитую, чи Дарина використовує хвилювання суперниць на свою користь.
– Іноді можна побачити, чи суперник нер­вує, але час від часу шахісти, незалежно від ігрової позиції, поводяться однаково, тому неможливо зчитати, в якому психологічному стані перебуває опонент. Все ж я граю більше «від себе», але буває важливо прочитати гравця навпроти, аби підкрутити позицію, можливо, навіть запропонувати нічию аби збити суперника з пантелику, – відповідає шахістка.
– Ми таке робимо, коли знаємо, що і нам потрібна лише перемога, і супернику. При нічиїй позиції саме той, хто починає грати активно, в 99% випадків програє поєдинок. Тому, якщо запропонувати нічию такому противнику, це може підштовхнути його до помилки, – додає наставник.
«Дашо, а коли ти зрозуміла, що досягнеш непоганих результатів?» – запитую в спортсменки.
– 2019 рік почався із серії невдалих турнірів, яку завершило 11 місце в національному чемпіонаті 12-річних. Було чимало критики, багато тренерів вважали це моїм максимумом. Відразу після цього виступу вдалося показати непоганий результат у турнірі 18-річних, підняти власний рейтинг. Потім усе змінилося та призвело до перемоги у Чорноморську, – каже чемпіонка.
«Чи важливий вік у шахах?» – цікавлюся, адже юна кам’янчанка на п’ять років молодша за свою опозицію.
– Думаю, що вік мало впливає на гру шахіста. Якщо ти – сильний гравець, тобі без різ­ниці, проти кого змагатися. Недавно спортс­мен з Індії став міжнародним гросмейстером у 12 років. Тут важливі талант і щоденна праця. У шахах взагалі потрібно починати тренуватися якомога раніше, адже чим людина молодша, тим легше засвоювати великі обсяги інформації, – пояснює тренер.
А Дарина працює багато. Про час, присвячений саморозвитку, розповідає особисто.
– По-різному. Наприклад, коли готуюся до турніру, можу займатися шахами і по шість годин щодня. Але графік також залежить від школи. Загалом виходило близько 25-30 годин на тиждень.
– Сюди входить не лише робота з тренером, це великий обсяг самостійного опрацювання: аналіз партій, робота над дебютами, читання шахової літератури тощо, – доповнює Віктор Миколайович. – Є й підготовка через змагання. Напередодні чемпіонату України ми їздили на досить сильний турнір у Новояворівську, де Даша зіграла з двома шахістками, які в різний час були чемпіон­ками до 18 років. Підготовка завдяки участі в таких стартах – досить важливий для нас метод, адже ми розігруємося, вдоскона­люємо комбінації, виправляємо помилки. За останні два роки вона відіграла близько сотні турнірів. І жодного в Кам’янці.
Дивуюся і запитую, як поєднує такий графік зі школою.
– Буває трохи складно. Часом уроки роб­лю в дорозі на чемпіонат. Але встигаю, в навчанні «кругла» відмінниця, – із задоволенням повідомляє спортсменка.
Запитую в Дарини, чи вже обрала май­бутню професію.
– Наразі навчаюсь у міському ліцеї та думаю над вступом на фізико-математичний факультет університету. Гра у шахи допомагає розвитку аналітичного складу розуму. Проте до вибору професії ще багато часу. Можливо, й вдасться збудувати кар’єру в спорті та зробити це своєю професією, – відповідає вона.
«А як у шахах із медійністю чи призовими?» – цікавлюся.
Дарина Бондар– На жаль, у нашому місті та області – чис­тий ентузіазм. Якщо є фінанси – можливо розвиватися. У Кам’янці порадами та досвідом допомагає Олег ДОВГАЛЮК, його син Олександр – чемпіон країни серед 8-річних. Ні владі, ні спонсорам це не цікаво. Призові за перемогу в національному чемпіонаті – 2000 гривень. Проте Дарина потрапила до національної збірної, тож подорожі на чем­піонати Європи та світу буде оплачувати міністерство, – відповідає тренер. – Щоб були гроші, насамперед має бути зацікавленість із боку влади, оскільки шахи – інтелект нації. Звісно, всі не будуть сильними шахістами, але розвиток шахової школи допомагав би дітям розвивати інтелектуальні здібності, пам’ять, концентрацію уваги, працелюбність тощо. В Україні ж є непогані традиції та багато талановитих дітей.
Можливо, дитина зацікавилась би і чогось досягла у цьому виді спорту, але ж їй ніхто не пропонує спробувати. Тому українці претендують на потрапляння до збірної США, бо в нас немає розуміння важливості шахів. Уже й проблеми з тренерами починаються, оскільки вони їдуть в Ізраїль, США, Казахстан, Португалію…
– Однак, на думку спадають сестри Му­зичук, які все ж досягли успіху в Україні.
– Вони суперталановиті та походять із шахової сім’ї. Крім того, львівська школа шахів дуже сильна. В українців хороші перспективи. Потрібні лише фінанси і праця, щоправда, протягом 10-20 років. Тоді й будуть результати, – каже Віктор Миколайович.
Коли розмова заходить про міжнародні змагання, цікавлюся: «Дашо, які емоції викликає в тебе перспектива виступів на міжнародній арені?».
– Раніше я вже їздила в Братиславу на чемпіонат Європи серед шахістів до 12 років, тож тепер це буде не так страшно, – ділиться спортсменка. – Тоді було цікаво, але боязно, оскільки це інша країна та дуже сильні суперники. Проте було велике бажання з ними зіграти.
– Даші тоді було лише одинадцять років, я взагалі не знаю, що в її душі коїлося. Там лише юніорів грало 2000 спортсменів, а чем­піо­нат проводився на великій арені розміром, напевно, як наш гіпермаркет «Епіцентр». Перед тим, як сісти за шахівницю, в тебе вже стільки інформації, що не зрозуміло, як зосередитися. Але якщо раз був на таких змаганнях – хочеться повернутися, – додає наставник.
Після вражень про виступи в європейській першості в 11-річному віці запитую в Дарини: «Чи цікавляться друзі твоїми здобутками у спорті?».
– Так, пам’ятаю, як раніше приносила шахи до школи, де ми грали на перервах. Ще в першому класі ходила до шахового клубу з одним із однокласників, але він потім перестав займатися, – каже Даша.
Підсумовуючи розмову, запитую, про що дівчина мріє тепер?
– Просто потрібно не зупинятися, ставити нові цілі, постійно розвиватися, шукати цікаві для себе можливості закордонних виступів і сподіватися, що все вийде, – відповіла чемпіонка.

Олександр ЩЕРБАТИХ.