Четвер, 16 Вересня 2021 р.
20 Серпня 2021

КУДИ СХОВАТИСЯ ВІД «РУССКОГО РАДІО»?

Пам’ятаєте в’їдливу фразу про те, що «суворість українських законів компенсується необов’язковістю їх виконання»? Досить часто це справді так. За законом, жили б у значно тихішому середовищі – й менше було б приводів для нервування.

От є Закон «Про авторське право та суміжні права», а в ньому – стаття 43. Використання фонограм і відео­грам, опублікованих із комерційною метою:
1. Допускається без згоди виробників фонограм (відео­грам), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їхніх примірників:
а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;
б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;
в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).
Перекладемо із сухої юридичної мови на зрозумілу. Власники транспортних засобів, магазинів, готелів чи кав’ярень можуть вмикати фм-станції, компакт-диски чи зібрані в інтернеті підбірки музики, а отже, використовувати чужу інтелектуальну власніть без згоди музикантів. Але мусять заплатити за це винагороду виконавцям – роялті. Якщо платити Артему Пивоварову або якомусь, прости Господи, Валерію Леонтьєву не дуже хочеться, можна спокійно транслювати музику з позначкою royalty-free.
Її дуже багато: це всі твори, автори котрих померли 70 і більше років тому. Моцарт підійде, Гендель теж, а от Висоцький – уже ні: чекайте ще 29 років.
Тож за попсу чи кальянний реп, за законом, потрібно віддати 1% від доходу з того виду діяльності, у процесі котрого здійснюється використання музичних творів, або 2,5 % загальної суми витрат на зазначений вид використання музичних творів у разі відсутності таких доходів.
А хто ж перевірятиме, заплатив перевізник чи ресторатор роялті? Це можуть робити представники організацій колективного управління (на підставі Закону «Про авторське право та суміжні права») за допомогою відео- або аудіофіксації. Про такі порушення складається акт.
А що як звуковий терорист-маршрутник, котрий забембав весь салон вересками «Русскава радіо», не вважає ввімкнуту фм-ку трансляцією з комерційною метою і виправдовується, мовляв, щось там собі грає, аби веселіше працювалося, а пасажири і не скаржаться, а хто скаржиться, у того ПМС і недотрах? Чи продавці випічки, котрі ставлять біля магазину колонку (і з неї гавкає все те саме «Русскоє радіо» – так, ніби інших станцій у світі не існує), пояснять, що вони тільки відкрилися, тому треба, щоб потенційні клієнти їх помітили, тому і вмикають на всю котушку «Одіночєство – сука»? В обох випадках це все-таки трансляція. Як і програвання пісень у басейнах, потягах чи на пошті. Музику чує хтось інший, крім власника колонки? Все. Трансляція – і крапка.
Чекайте, та багатьом же музика ніби не заважає. Може, не варто і обурюватися порушенням тиші? Подумаєш: попса країни-агресора в західноукраїнському місті… Якщо підприємець займається перевезенням населення, і у переліку його послуг не вказано, що перевозити він буде під низькосортну фм-станцію, то й пасажири за умовчанням не давали згоди на отримання послуги з довіском з Меладзе. Якщо власники розважального комплексу з басейном не попереджають відвідувачів, що купання йде в комплекті з російськими хітами, то відвідувачі й тут не підписувалися на такі умови. Музичні смаки в усіх різні, країна давно страждає від посттравмосиндрому, ковід теж спокою не сприяє – нахабна музика провокує і буде провокувати конфлікти. Самі ж марш­рутники, може, і не погоджуються працювати під блек-метал чи арії бельканто, але чомусь не можуть зрозуміти, що примітивна музика може дратувати пасажирів так само сильно. Крім того, послуги в краї­ні мають надаватися державною мовою. Тому примусове прослуховування російських пісень у ресторанах чи автобусах є повністю незаконним. І трохи заздриш жителям Львова і Луцька, Тернополя і Рівного: у них в містах із магазинів та автобусів не реве сепаратистське гасло «Кієфф! Русскає радіо! Украї­на!». А тут щодня відчуваєш себе, неначе у Рязані.

Ірина ПУСТИННІКОВА.