ЧОМУ ГАСНЕ ІНСТИНКТ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ

Тема, про яку сьогодні говоритимемо, – підлітковий суїцид. Вона настільки делікатна і важка, що часто просто замовчується, однак цього робити не варто. Бо саме щира й відверта розмова може завадити трагедії.
Статистика, на жаль, не тішить. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру до­судових розслідувань, в Україні 2017 року вчинили самогубство 166 підлітків, 2018-го – 97, 2019-го – 111, а 2020 року – 123 неповнолітніх. Лише за два місяці цього року зафіксовано 21 випадок. Найчастіше вкорочують віку підлітки 12-16 років. Причини піти з життя в усіх різні. Але, як запевняють фахівці, деяких самогубств можна було б уникнути, якби батьки, вчителі чи друзі вчасно помітили, як підліток «волає» про допомогу. Однак, на жаль, не всі це помічають, а коли й бачать, то буває вже запізно…
Як не прогавити змін у поведінці підлітка, що має насторожити, і які правила мусять виконувати батьки, аби ніколи не пережити трагедії, – «Подолянин» з’ясовував у фахівців.

ЖИТТЯ – ЦЕ НАЙЦІННІШЕ

Іноді на офіційній сторінці поліції з’являються повідомлення про те, що під час патрулювання копи рятують людські життя і вмовляють не робити дурниць. Скажімо, завдяки швидкому реагуванню і правильним словам живим залишився молодий кам’янанин, котрий через нерозділене кохання мало не зістрибнув із мосту. На жаль, не завжди такі ситуації завершуються хепі-ендами.
Як розповіла інспекторка сек­тора ювенальної превенції відділу превенції Кам’янець Подільського РУП ГУНП у Хмельницькій області молодша лейтенантка поліції Наталія ГУРМАН, проблема суїциду найпоширеніша серед молоді віком 14-26 років. Із практики правоохоронці називають чотири найголовніші причини того, що підлітки самовільно йдуть із життя: через булінг (цькування у школі), домашнє насильство, нерозділене кохання та спільноти смерті в соц­мережах.
Аби запобігти трагедіям, поліція зустрічається з молоддю, навідується до шкіл і проводить зі школярами профілактичні бесіди. Слова «самогубство» і «суї­цид» вони не вживають, замінюючи їх на самоушкодження.
– Найстрашніший наслідок булінгу (цькування учасника навчального процесу) – це самогубство, – коментує Наталія Іванівна. – Аби цього не сталося, проблему не можна замовчувати і приховувати. Страшно припустити, що могло б статися з неповнолітнім, який навчається в одній із шкіл Кам’янець-­Подільської міської громади, якби його мати вчасно не звернулася по допомогу до поліції. Жінка була схвильована змінами в поведінці сина: хлопчик був активним, допитливим і веселим, але раптом замкнувся в собі, зі школи приходив заплаканим, напруженим, у похмурому настрої. Коли ми опитали свідків (учителів, батьків, дітей), зібрали необхідні матеріали, з’ясувалося, що дитину цькував однокласник. Він щодня вчиняв булінг фізичного, психологічного та економічного характеру, тобто шляхом погроз, нецензурних висловлювань, штовхань, шарпань, відбирання речей та їжі. На маму 10-річного кривдника поліція склала адмінпротокол і направила матеріали до суду. В серпні суд притягнув її до відповідальності. До речі, під час слухання цієї справи суддя нам сказав, що якби не вчасне втручання, невідомо, що сталося б із дитиною. Цій неприємності можна було б завадити, якби в ситуацію втрутився директор, до якого неодноразово зверталася мати скривдженого школяра. Керівник мав би повідомити про факт імовірного булінгу до поліції, зав­дання якої – розібратися в ситуації, підтвердити чи спростувати неправомірні дії. Однак цього зроблено не було, тому й на директора складено адмінпротокол і подано матеріали до суду.
Щодо домашнього насильства, то, на жаль, такі випадки теж фіксуємо. Через те, що батько і дідусь вживали алкоголь, а потім піднімали руку на бабусю та маму, мало не наклала на себе руки неповнолітня дівчинка. Через сімейні сварки в неї розвинулася суїцидальна депресія. Про цей факт ми дізналися у ході проведення оперативно-розшукових заходів і завадили смертельним планам дитини. Наразі вона проходить лікування у фахівців.
На щастя, «віджили» своє спільноти смерті в соцмережах, як-от «Сині кити», «Червона сова» тощо.

БАТЬКИ МАЮТЬ ЗНАТИ, ЧИМ ЖИВУТЬ ЇХНІ ДІТИ

Фахівці підліткові суїциди поділяють на три види. Перший – демонстративний (маніпулятивний), коли підліток прагне звернути увагу на себе, свої проблеми, продемонструвати власний біль, налякати батьків чи дру­зів. Здебільшого до цього виду схильні дівчата, і 5% таки доводять діло до кінця. Прояви демонстративного суїциду різні: від дрібних порізів рук до отруєння неотруйними ліками. Але, якщо дитина вдається до маніпуляції, в жодному разі не можна заплющувати очі, мовляв, перебіситься. Тут потрібна допомога спеціалістів, аби дурні дум­ки назавжди покинули дитячі голівки.
Афективний суїцид діти скою­ють у стані афекту, не контро­люючи емоційного стану, часто діють імпульсивно. Негативні емоції, як-от образа, гнів, за­важають адекватно сприймати ситуацію, і часто неповнолітні здійс­нюють спроби повішання чи отруєння різними препара­тами.
Найнебезпечніший вид – справжній суїцид, пов’язаний із тривалою депресією. До нього підліток готується не один день, прокручуючи детальний план останнього дня.
Як розповів лікар-психіатр КНП «Лікувальний діагностично-консультативний центр» Георгій БАСЮК, часто до нього по допомогу звертаються батьки, котрі вчасно помітили, що з їхнім чадом щось не те:
– Раптова зміна поведінки і звичних уподобань, замкнутість, сумний настрій, – усе це має насторожувати. Скажімо, якщо підліток весь вільний час проводив із друзями, а тут раптом сидить удома, варто з ними поговорити, дізнатися, що сталося. Або ж, навпаки, домашня дитина почала пропадати невідомо де і невідомо з ким. Як правило, не завжди діти знають, як почати розмову, вилити душу. Батьки теж у щоденних клопотах можуть не помічати, що їхня дитина потребує допомоги. Зазвичай гроші дали, нагодували, одягнули, запитали, що там у школі, й більшість гадає, що цього достатньо. Але іноді може бути запізно. Тому завжди треба звертати увагу на дітей, приділяти їм достатньо часу, знати, чим цікавляться, з ким спілкуються у школі й поза нею, якщо багато часу проводять у соцмережах, то що там переглядають. Бо часто статуси або фрази, які пишуть підлітки на своїх сторінках, можуть свідчити про їхні наміри вбити себе. Словом, хороші батьки мають знати, чим живуть їхні діти, а не перекладати все на школу, психологів тощо. Хоча є випадки, коли часто першими починають бити на сполох учителі, яких насторожує зміна поведінки учня. Зазвичай суїцидальні вчинки є наслідками конфлікту вдома, булінгу в колективі. Або ж, навпаки, хтось із підлітків стає неконтрольованим, бере до рук зброю і так мстить світу за несправедливість чи байдужість, як-от, скажімо, 19-річна дівчина з Полтави, котра з арбалета поранила двох учителів.
Немає такої пігулки, котра б допомогла позбутися бажання накласти на себе руки. Ліки необхідні тоді, коли вже починається серйозне психічне захворювання, в структурі якого виникають депресивні розлади, суїцидальні думки тощо. А стандартного лікування від самогубства немає, бо кожен випадок індивідуальний. Єдине, що може допомогти, – добре слово, батьківські обійми, відверта бесіда.

ВМІЙТЕ СЛУХАТИ І ЧУТИ

Близькою є тема підлітків і для психолога міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Віталія ПОЛІЩУКА. Їхній заклад має безліч завдань, функцій і єдину мету – допомогти дітям, молоді та сім’ям у складних ситуаціях. І тема суї­циду, на жаль, теж для фахівців є вкрай болючою.
– Суїцидальна поведінка не виникає з нічого. Більшість дітей, які зважилися на це, довго стражда­ли, – коментує Віталій Аркадійович. – Із практики відомо, що чимало підлітків із суїцидальними на­мірами намагаються про це розповісти близьким, але, на жаль, їх не завжди чують чи помічають. Якщо таку дитину огляне лікар-психіатр, швидше за все, він знайде розлад депресивного спектра, інший психологічний (тривожний, біполярний або розлад поведінки в межах внутрішньосімейних стосунків). Багато людей вважають, що коли хтось говорить про суїцид, то він ніколи на нього не зважиться. Насправді це не так. Ігнорування суїцидальних «знаків» може тільки підштовхнути до рішучих дій, аби переконати людей, які не сприймають підлітка, в серйозності своїх намірів.
Якщо ваша дитина думає про самогубство, ви можете помітити «попереджувальні знаки». Будьте уважними, слухайте, що розповідає вам підліток, і пильно стежте, як він поводиться. Є типові ознаки суїцидальних думок неповнолітніх. Скажімо, дитина нехтує власним зовнішнім виглядом, перестає стежити за собою; часто розмовляє про смерть і самогубства; починає скаржитися на здоров’я – біль у животі, головний біль, сильну втому, – часто ці симптоми пов’язані з емоційними переживаннями. У підлітка втратився інтерес до школи, навчання, він може відставати у школі або взагалі туди не ходити. У нього спостерігається апатія або ж раптово стає веселим після депресії, має проблеми з концентрацією уваги, взагалі відсутня реакція на похвалу. Неповнолітній усамітнюється частіше, ніж зазвичай, під будь-якими приводами, розмірковує на тему «Я нікому не потрібен», «Однаково ніхто не сумуватиме за мною», «Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний». Навіть може прямо говорити про свій намір: «Я хочу вбити себе» або «Я збираюся позбавити себе життя», також давати словесні натяки: «У мене більше не буде проблем», «Якщо зі мною щось трапиться, я хочу, щоб ти знав…», а ще може віддавати улюблені речі або повертати чужі, впорядковувати справи, миритися з ворогами, викидати важливі речі чи записи. Може висловлювати, здавалося б, дивні думки, як-от «Завтра мене вже не буде», «Без мене нічого не зміниться», «Пожив – і годі», «Ненавиджу себе», або навіть непрямі погрози: «Ситий цим по горло», «Набридло жити». Всі ці ознаки мають змусити негайно звернутися по консультацію до психолога або лікаря-психіатра.
Психолог стверджує, що погроза суїцидом – це крик про допомогу. Тому такі заяви, думки, поведінку чи плани треба сприймати дуже серйозно. Будь-якого підлітка, який висловлюється про лихе, не слід залишати в спокої, його стан слід негайно оцінити.
– Якщо ризик суїциду високий, варто дотримуватися такого алгоритму дій: не залишати підлітка одного; позабирати все, що може бути використано під час спроби самогубства, включаючи гострі предмети, алкоголь, медикаменти; відвести дитину до відділення невідкладної допомоги або звернутися до лікаря-психіатра чи психолога. Часто останнє для деяких батьків є непростим кроком, адже це «облік», «тавро на все життя», косі погляди людей. Однак такі хибні переконання завадили врятувати життя не одній дитині. Звернення до лікаря-психіатра не означає, що дитину поставлять на облік, або про ситуацію стане відомо іншим людям, що завдасть удару по репутації родини. Для вас найголовніше – не допустити трагедії й зберегти життя найріднішій людині. Якщо ж фахівець з’ясує, що суїцидальний ризик у дитини вкрай високий, із нею будуть працювати. Завдання батьків у такому разі – неухильно дотримуватися рекомендацій і наста­-нов, – продовжує розповідати психолог. – Коли суїцидальний ризик середнього чи низького ступеня, батькам нададуть рекомендації, і з дитиною також працюватимуть фахівці.
Із багаторічної практики роботи психологом Віталій Поліщук має декілька цінних порад для батьків, дотримуючись яких, можна запобігти трагедії.
Слухайте по-справжньому.
У розмові з дитиною батьки час­то відчувають спокусу припи­нити сумну чи неприємну розмову з підлітком, мовляв, «Я не хочу цього чути», «Мені було ще важче, коли я був у твоєму віці, але нічого, якось пережив, і ти переживеш». Натомість треба сказати: «Розкажи мені більше про те, що ти відчуваєш, що тебе хвилює і непокоїть», і слухайте по-справжньому, не шкодуючи часу.
Довіряйте думці. Якщо дитина заперечує, що в неї вини­кають думки про самогубство, але у вас зовсім інше відчуття – довіряйте власній інтуїції. Зробіть кроки, аби дитина була в безпеці.
Підтримуйте зв’язок вашої дитини з іншими людьми. Ви можете тримати її вдома у безпеці, але ізоляція може збіль­шити ризик суїцидальної поведінки. Допоможіть підлітку підтримувати зв’язки з друзями та близькими. Як батьки, проводьте разом весь вільний час, подивіться цікавий фільм, пограйте разом у гру, словом, робіть усе, аби неповнолітній розумів, що ви з ним, любите його, піклуєтеся про нього і хвилюєтеся.

ЯК ЗАВАДИТИ ЕМОЦІЙНІЙ ТРАГЕДІЇ

Про жахливий емоційний стан сучасних дітей і підлітків уголос заговорила і Вікторія Прудей, котра має ступінь ма­гістра з працетерапії в Медич­-ній школі при університеті Торонто і великий досвід роботи з дітьми й батьками. На її думку, нині в наших домівках розгор­тається мовчазна трагедія, яка зачіпає найдорожче – наших дітей, які перебувають у жахливому емоційному стані. За останні 15 років статистика психічних розладів у дітей лякає: кожна п’ята дитина має розлади пси­хіки; поширеність синдрому дефіциту уваги зросла на 43%, поширеність підліткової депресії – на 37%; частота самогубств серед дітей 10-14 років зросла на 200%.
Як стверджує Вікторія Прудей, сучасні діти позбавлені основ здорового дитинства, як-от емоційно доступні батьки, чітко окреслені межі й настанови, збалансоване харчування і достатній сон, рух і свіже повітря, творчі ігри, спілкування, вільне проведення часу. Замість цього діти мають абстрактних батьків, які дозволяють їм усе, незбалансоване харчування та недостатній сон, сидячий домашній спосіб життя, технічні забави, миттєве задоволення.
Але це ще можна виправити, встановивши певні обмеження. Наприклад, варто забезпечу­вати дітей тим, що їм потрібно, а не тим, що їм хочеться, не варто боятися відмовити чаду, якщо бажання розходяться з потребами. Більше вільного часу проводити на свіжому повітрі та за щирими бесідами, залучати дитину до виконання хатньої роботи. Батьки мають вчити нащадків бути відповідальними, незалежними, самостійними, але не захищати від дрібних невдач, які загартовують і вчать ухва­лювати власні рішення. Не слід оточувати дитину постійними розвагами та підсувати їй те­лефони, планшети чи ноутбуки як ліки проти нудьги.
Фахівчиня наголошує, що саме батьки повинні змінити своїх дітей, інакше отримаємо ціле покоління на пігулках.