Субота, 04 Грудня 2021 р.
29 Жовтня 2021

НАШІ ІНЖЕНЕРИ: І ГОСПОДАРІ, І ВОЇНИ

3 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ ІНЖЕНЕРНИХ ВІЙСЬК ЗСУ


Цьогоріч професійне свято військовослужбовці інженерної Кам’янець-Подільської бригади вперше відзначатимуть на нових площах. Адже в серпні управління масштабної військової частини передислокувалося. Нарешті покинута будівля колишньої артбази, а разом із нею й ще донедавна занедбана величезна територія потрапили в дбайливі хазяйські руки й змінили обличчя на краще.
Про те, як приживаються військові на новому місці, напередодні професійного свята вирішив дізнатися «Подолянин».

ВІДЧУВАЄТЬСЯ РУКА ГОСПОДАРЯ

Ще недавно 4-поверхова сіра, непоказна й закинута будівля тепер зустрічає нас кольорами Збройних сил України. На ній гордо майорять два прапори: Державний синьо-жовтий і червоний – Сухопутних військ. Усередині приміщення тепло, затишно, світло та охайно. Все поремонтовано, а підлога так і вилискує свіжовстеленою біленькою плиткою. Піднімаємося ори­гінальними дерев’яними сходами, на кшталт гвинтових, на другий поверх, де вже чекає заступник командира бригади з морально-психологічного забезпечення підполковник Юрій НЕЧИТАЙЛО. Доки командир бригади полковник Олександр РЕКА у службовому відрядженні, про справи буденні спілкуємося із заступником. Насамперед цікавимося ремонтом.
– Будівлю капітально відремонтували, – розповідає Юрій Валентинович. – Замінено дах, всюди металопластикові вікна, в кожному кабінеті якісно виконані ремонти, придбано нові меблі. Над цим працювала квартирно-експлуатаційна частина міста Чернівці, котра укладала договори з підрядними організаціями на виконання ремонтних робіт. Фінансувало все Міноборони.
Якщо у приміщенні вже все фактично зроблено, то на прилеглій території роботи ще ви­стачає. Адже площа там солід­на – 56 гектарів. Роками тут усе заростало. Військові жартують, що джунглі були непрохідні, й мало ведмеді не бігали. Половину території довели до ладу, все порозчищали, вирубали сухі й аварійні дерева, які тепер використовують для опалення приміщення. Планів мають чимало. Хочуть вмостити новий асфальт, порозчищати решту території, облаштувати спортмайданчики, стадіон, перевезти частину техніки, а для цього потрібно зробити бокси, пожежне депо тощо.
Доки спілкуємося, дзвонить мобільний. Із проханням до військових звернулася мати загиб­лого кіборга Руслана Коношенка. Жінка, яка втратила єдиного сина, потребує допомоги по господарству. Наші хлопці пообіцяли зробити все від них залежне.
Не ремонтами єдиними живе славнозвісна бригада. Сформована в умовах війни, ця військова частина 30 листопада відзначатиме шостий день народження. До її складу ввійшли декілька окремих інженерних батальйонів. Ці бойові частини дисклокуються в Кам’янці-Подільському, правда, вже на вул.Суворова. Від початку АТО/ООС наші
захисники героїчно виконують зав­дання на сході України. До речі, 23 жовтня військові одно­-го з підрозділів повернулися в обійми рідних після кількамі­сячного відрядження. Ешелон із технікою та бійців зустрічали не лише міцними обіймами і щи­рими усмішками, а й традиційним українським короваєм.
– Уже сьомий рік триває позиційне утримування української землі, – продовжує Юрій Валентинович, який також недавно повернувся додому із крайньої ротації. – Наші хлопці виконують там чимало завдань, не про всі ми можемо розповідати. Продовжують облаштовувати бліндажі та укриття, прокладати дороги в забутих Богом місцях, наводити поромні переправи, встановлювати інженерні загородження і очищати українські території. Хлопці роблять усе можливе, аби тутешні мешканці не наразилися на небезпеку.
Загалом у Донеччині та Луганщині й до війни не всі люди були заможними, а за останні роки добряче зубожіли. Причина і у війні, і в пандемії. Один із жителів Луганщини зізнався, що за рік заробив лише 7000 гривень. Більшість людей виживають тільки завдяки тому, що вирощують городину й тримають домашню живність. Знайти роботу там украй важко, хоча на територіях, підконтрольних Україні, все працює в штатному режимі. Чимало хат стоять порожніми. Один дідусь щиро зізнався, що ладен свою добротну хатину продати за 6000 доларів, але покупця знайти не може. Він мріє переїхати до рідних, бо в селі, де мешкає, навіть немає з ким словом перекинутися.
Але, попри різні настрої, наші інженери не лише свято вірять у те, що мир нарешті запанує в Україні, а й щодня роблять усе для цього. А ще військові роз­повіли, що мають тепер згадку із Соледару, якою дивують гостей. Це натуральний шмат солі вагою 82 кілограми. Керівники шахти, які були миролюбно налаштовані до українських військових, випиляли цей кусень солі. Народні умільці з Донбасу зробили написи. На симво­ліч­ній стелі викарбувані гасла: «Зав­жди попереду», «Сплав науки та відваги», а також емблема інженерної бригади, і все це на фоні кам’янецької фортеці. Та ще й підсвітка є зсередини – зеленим і помаранчевим кольорами.

ІЗ ТЕХНІКОЮ ТА МІНАМИ НА «ТИ»

Микола Кравцов, Юрій Нечитайло біля стели із СоледаруЗа кожним успішно виконаним завданням стоїть хтось із військовослужбовців. Одним із таких легендарних бійців бри­гади, за словами колег, є головний сержант військової частини А-3479 майстер-сержант Олег ВОЛОШИН. Його застали на навчальному полігоні, де наші хлоп­ці активно готуються до зма­гань на найкращий інженерний взвод. 41-річний чоловік скромний і небагатослівний.
Родом із Чемеровеччини. Під час навчання в 10 класі пішов працювати трактористом у місцевий колгосп. Тому ще зі шкільної парти з технікою на «ти». Вміє і працювати на ній, і полагодити. А Збройним силам відданий із 1998 року. Починав служити в батальйоні забезпечення ще при колишньому ВІІ водієм-електриком, а згодом – командиром відділення. Далі служив у 11 понтонно-мостовому батальйоні, а з утворенням інженерної бригади продовжив службу командиром відділення.
– 2014 року вперше потрапив на схід. Саме тоді сепаратисти цинічно розстріляли українських бійців на блокпосту під Волновахою. А ми, сапери, отримали завдання облаштувати навколо блокпостів інженерні загородження, аби убезпечити хлопців, які несли там варту, – ділиться спогадами Олег Миколайович. – На два тижні приїхав до Кам’янця на перепідготовку і повернувся назад. Нам сказали двома колонами пробиватися в Луганський аеропорт, бо бійцям потрібна підмога. Одна колона прорвалася, а нашу бойовики обстріляли. Ніч ми просиділи в лісосмузі й змушені були повернутися на базу. Через декілька днів успішно добралися до цілі, віддали хлопцям харчі, медикаменти й облаштували «коридор», щоб вивезли поранених. Декілька днів працювали під прикриттям десантників, облаштовуючи мінні поля, аби ворог не підійшов ближче. У той час в аеропорту перебували військові з Кам’янця Віктор Коршок, Юрій Ткачук, Богдан Блажко.
Ще коли добиралися до аеропорту, їхали сільськими околицями й бачили місцевих. Дехто казав: «Добряче всипте тим сепаратистам і женіть їх з української землі, щоб «руським духом» і не пахло!». Але знаходилися й такі, які в очі промовляли: «Навіщо сюди приїхали, укропи! Вас ніхто не кликав».
А коли стояли у Щасті, перед виїздом до аеропорту підійшла ту­теш­ня жінка. Дала роздруківки з лис­том-молитвою й розповіла, що її дідусь із цим оберегом пройшов усю Другу світову й живим повернувся.
Олег ВолошинРотацій на схід в Олега Миколайовича було чимало. Об’їздив фактично всю Луганщину, ви­конуючи різні завдання. Зокрема, в серпні 2014-го на полковій землерийній машині облаштовував взводні пункти на другій лінії оборони луганського напрямку. Зізнається, що вороги розслабитися не давали, весь час працював під напругою і в будь-яку погоду:
– Спочатку жили в наметах, а коли похолодало, в покинутих курниках старої птахофабрики облаштували кімнати, клали там буржуйки й так грілися. До нас тут дислокувалися російські козачки. Запам’ятався приїзд волонтерів із Кам’янця, які передали теплі речі, смаколики, дитячі листівки й обереги. Це неабияк усіх зворушило.
Згодом як водій важкого меха­нізованого мосту військовослуж­бовець робив прохід для війсь­кових і техніки різних підрозділів через рови, річки й інші перешкоди. А 2016-го разом із ще одним інженером Віктором Козаковим вирушили за Попасну.
– Був березень, і нам потрібно було інженерною машиною розгородження проробити шляхи для підвезення боєприпасів, продуктів, медикаментів на передню лінію,
де оборону тримали бійці 54 ме­ханізованої бригади. Одного разу збилися зі шляху і виїхали на сепаратистів. Дивом вони нас не помітили. Коли повернулися до наших, начальник інженерної служби довго не міг зрозуміти, як ми проскочили мінне поле. Тиждень працювали на нульовці на різних позиціях.
За успішно виконані завдання в АТО/ООС співрозмовник має низку нагород. Зокрема, нагрудний знак «За розмінування» ІІ ступеня, відзнаку міського голови «За заслуги перед міською громадою» та президентську «За участь в антитерористичній операції», медалі «За сум­лінну службу». Щиро зізнається, що за рідну землю стоятиме до кінця, бо вірить у перемогу і відчуває підтримку рідних навіть за тисячу кілометрів.