Понеділок, 06 Грудня 2021 р.
5 Листопада 2021

ОБЖИЛИСЯ НОВИМИ СЕЛАМИ, ПРОБЛЕМАМИ І ПЕРСПЕКТИВАМИ

Могутній Дністер, звивистий Збруч, мальовничий Смотрич, широкополі лани, вмілі підприємці, щирі й відважні люди. Все це про велику й потенційно привабливу Жванецьку територіальну громаду. Наших читачів знайомимо з нею заново, адже за минулий рік вона значно розширила кордони, до сіл колишніх Рудської, Ластовецької, Жванецької, Гринчуцької доєднала села Слобідсько-Рихтівської та Завальської сільрад і тепер представляє спільні інтереси двадцяти трьох населених пунктів. Що з цього вийшло, які проблеми додалися, а які плюси з’явилися від розширення кордонів, ді­знаємося під час візиту до Жванецької сільради. Сільський голова тут Тетяна КРИВОРУЧКО. За неї на виборах торік проголосували мешканці не лише рідної їй Рудської сільради, вже близьких Жванецької та Сокільської, але й недавно приєднаних.

КРІЗЬ ТЕРНИ ДО КВІТОК

Тетяна КриворучкоПодвір’я перед входом до сіль­ради, як завжди, заквітчане, раніше цвіли чорнобривці, а тепер милують око хризантеми.
– Частенько з вікна бачу, як люди фотографуються на площі, квіткова фотозона в нас із ранньої весни до пізньої осені. Найближчим часом зробимо тут реконструкцію, освітити треба, щоб ще гарніше було, поставимо фотокнигу громади, яку представляли в області до Дня Незалежності та з якою ввійшли до п’ятірки найкращих, – розповідає Жванецька сільська голова Тетяна Криворучко. – Наші люди звикли, що все має бути чистенько, охайно і гарно. Наводимо порядки і в селах, що приєдналися. Чимало часу й зусиль наших комунальників спрямовували цьогоріч саме туди. Адже було багато аварійних дерев, їх, до речі, ріжемо досі, а скільки бур’янів накосилися і нарубалися.
Приєдналися до Жванецької сільради 8 сіл із двох сільських рад. У фінансовому плані з приєднанням ми відчули мінус. Але все ще попереду, матимемо і плюси. Робота з податками у цих двох громадах велася не по-господарськи. В більшості податки нульові. Після першого кварталу зробили аудит, і виявилося, що зі Слобідки-Рихтівської надійшло всього 590 тисяч гривень, а видатки, які ми витратили переважно на благоустрій, – більше як мільйон. На 1 січня залишок, який надійшов із цієї громади, – 50 тисяч гривень, із Завалля – 200 тисяч, а зі Жванецької об’єднаної тергромади перехідний залишок був у межах 2 мільйонів. Що там казати, якщо у Слобідці-Рихтівській у приміщенні сільради навіть усі лампочки повикручували. Чиновниця, яка там пропрацювала 30 років, захотіла оплату за 300 днів відпустки. Правда, за нашими підрахунками, було 160 днів, за які їй сплатили 70 тисяч. А сільська рада, повторю, пе­редала нам усього 50 тисяч.
Проблеми не лише в Слобідці. Он, із Кудринців недавно ціла делегація була. Бо по людських городах колишня керівниця разом із депутатами на сесії віддала своїм двом онукам по 2 га землі. А 20 сімей залишилися без городів, які оброб­ляли роками. Зрозуміло, що ми на сесії вже Жванецької сільради не хочемо затверджувати це рішення, бо категорично проти нього. Тому й маємо судову тяганину із зятем ексчиновниці. Розуміємо, що правда за нами, бо в архіві, який нам передали, немає рішення поіменного голосування. Тепер стає зрозуміло, чому ніхто не хотів об’єднуватися, аж поки не змусили.
Проблема у цих селах і з природним газом, точніше, його відсутністю. Питання газифікації нині на контролі в області.
Тетяна Володимирівна знає, як навести лад у цих селах. Найголовніше – про­вести аудит земель, аби повиводити на чисту воду аграріїв. Підприємці повинні зрозуміти, що працювати треба лише прозоро, або ніяк. Працюють із бізнесом над реєст­рацією працівників, адже 65% бюджету громади – це ПДФО. Зрозуміло, чим більше праце­влаштованих – тим більше кош­тів у сільраді.
Також сільська голова зізнає­ться, що проблем у всій громаді дуже багато. Чимало з них через те, що держава багато повноважень передала на місця. Попри це, Жванецької тергромади, на щастя, ніколи немає у списках боржників.
– Ми частково проплачуємо комунальні послуги районної лікарні, власним коштом утримуємо наші ПМСД, – каже Тетяна Володимирівна. – З нашої громади майже
3 мільйони гривень іде на утримання первинної медицини. Скільки доріг і освітлення могли б за ці гроші зробити, у Соколі в ліцеї треба перейти на твердопаливне опалення. Але ж куди без фельдшера в селі? На 90 відсотків я задоволена їхньою роботою, бо це перша меддопомога в селі, люди спочатку біжать до фельдшера, а не телефонують сімейнику. Чого лише вартий фельдшер зі Збруча Віталій СТРИХАР. Це мав би бути лікар від Бога, жодного слова поганого не чула про нього. Лише всі дякують і хвалять. Це стосується багатьох інших медиків нашої громади, тому ми їх фінансували і продовжуємо фінансувати.
Пишаються в громаді й місцевим комунальним підприємством «Ластовецьке». Кажуть, що директор Вадим МАКОВСЬКИЙ на своєму місці. Він згуртовує колектив, власним прикладом показує, як треба працювати. Тому комунальники (а їх усього 8 на 23 села) і в спеку, і в холод завжди при ділі. Сьогодні в них узагалі робота кипить, бо забезпечують усі заклади громади щепою, дровами. Мають свій щепоріз. Розчистили дорогу від Гаврилівців до Руди. І на дорозі розвиднілося, і запаси дров матимуть. У найближчих планах майстрів на всі руки – міс­ток у Заваллі відремонту­вати. Їм це не новинка, бо на­вчилися і ремонти в будівлях робити, і дороги ремонтувати, і сніги розгрібати, і вчасно сміття вивозити.

ОПТИМІЗАЦІЯ ДАЄ РЕЗУЛЬТАТИ, АЛЕ…

Якщо з комунальними проб­лемами потрохи розбираються, то найголовнішу – складну демографічну ситуацію – виправити важко. Найбільша біда – в селах громади дуже мало діток. Через це доводиться ухвалювати непопулярні рішення: понижувати ступені або й закривати школи.
– Нині в громаді 13 навчальних закладів, – продовжує заступниця сільського голови Жванець­кої тергромади Анастасія ЯРОВА. – Починали з більшої кількості, але закрили два НВК – Збручанський і Цвікловецький, а також Гаврилівську школу. Ластовецька гімназія на межі, бо там усього 31 дитина. На місці закритих навчальних закладів відкриваємо дитячі садочки, бо розуміємо, що маленьким діткам добиратися важко. Якби у школах були діти, то, звісно, тягнули б, але, на жаль, такого немає. До того ж бачимо, що укомплектовані школи внаслідок оптимізації дають кращі результати, рівень знань значно покращується. Це виливається в результатах ЗНО, а також місцях на предметних олімпіадах. Маємо два ліцеї по двісті дітей: Жванецький і Слобідсько-Рихтівський. Там успіхами школярів і випускників тільки тішимося, а от у Соколі ситуація значно гірша: всього 80 дітей, при тому, що добираються вони з 5 сіл. У Рудській гімназії навчаються 50 діток, але там немає старших класів.
У лідерах і Жванецький садочок, там найбільше діток з усієї громади – аж 60.
Запитуємо й про Нову українську школу. У минулі роки саме Жванецька громада чи не найбільше коштів вкладала саме в НУШ, забезпечуючи першокласників планшетами і виконуючи в класах капітальні ремонти.
– Традиції НУШ продовжуються, – каже Тетяна Криворучко. – Планшети, ноутбуки, ремонти, меблі – все є. Робимо це завдяки співфінансуванню громади і допомозі під­приємців. Намагаємося, аби гідні умови були в усіх навчальних закладах, незважаючи на кількість школярів чи вихованців. Зрозумі­ло, що хочеться все і зразу, але підтягуємо потрохи. З гордістю можу сказати, що за роки моєї діяльності батьки зовсім не дають коштів на ремонти класів.

МУЗЕЇ НЕ ЗАЧИНИТИ, А ПЕРЕНЕСТИ

Жванецький замокДо речі, наша екскурсія громадою припала саме на осінні канікули. Аби діти з користю проводили час, для них сільрада організувала декілька видів екскурсій. Одна – в Сатанів, у парк хижаків «Арден», а інша – родзинкою власної громади – в печеру «Атлантида», що біля Завалля. В громаді переконані, що дітям, аби розвивалися, треба якомога більше подорожувати.
А от щодо туристичного розвитку Жванецької тергромади, то тут ситуація двозначна. Ніби є що показати: три великі річки протікають, і чимало пам’яток, прекрасних краєвидів, і завзяття влади є, але потоку туристів немає. Чому так – пояснює Анастасія Ярова:
– Проблема в інфраструктурі, і не лише в плані під’їзду чи доріг. Недавно в нашій громаді знімали відеоролик представники Українського культурного фонду. Для картинки було все: гарні краєвиди, музеї, щирі люди. А от обідали і ночували гості у Хотині. Бо в нас просто немає де. Якщо брати ті села, де розвивають зелений туризм, і де можна переночувати, то, крім Дністра, немає на що дивитися. І харчування в більшості випадків там не передбачене.
Проблема й у тому, що дуже багато пам’яток передано в приватні руки. Візьмімо наш Жванецький замок: земля під ним в оренді, ДОТ в оренді. Всі підвали у приватній власності. За легендами, Кам’янець-Подільську і Хотинську фортеці об’єднує підземний перехід із виходом у Жванецькому замку. На нашій площі чимало підземних переходів, але ж всі вони також приватизовані. Виходить, що культурні гранти є, але ми не маємо як брати в них участь, бо пам’ятки культури приватні.
Усе ж оптимізму не втрачаємо. Беремо участь у всіх можливих спільних акціях. Підписали договір про співпрацю громад, території яких розкинулися по Дністру, ще інший договір про співпрацю з десятьма іншими громадами, включаючи Вижницю. Ми будемо ланкою між Кам’янцем і Хотином. Лише у центральній садибі маємо що показати: Жванецький замок, склеп Жебровських, вірменський костел.
А от для розвитку декількох музеїв громади варто було б змінити їхню дислокацію. Скажімо, це стосується закладів у Вітківцях і Бразі. Вони чудові, але не по дорозі туристу. У віддалених Вітківцях, які колись входили до Завальської сільради, проживають усього 200 осіб. Думаєте, вони часто відвідують цей музей? Передали нам його з дірками у стелі. Дорога туди така, що не доїдеш, не кажу вже про кафе чи готель, аби манд­рівнику можна було перекусити або переночувати.
Жванецька громада єдина з колишнього Кам’янець-Подільського району не закрила дитячу школу мистецтв, а навпаки – розвиває заклад культури. Нині там навчаються 100 діток, діють багато відділів, як-от хореографія, духові інструменти, вокал, декоративно-прикладне мистецтво. Мають філії і в селах громади. Багато вихованців школи беруть участь у міжнародних і всеукраїнських конкурсах. Їх цінують, вони часто перемагають. Але останнім часом через карантинні обмеження більшість конкурсів проводяться онлайн, і викладачі побоюються, аби через постійні обмеження юні артисти не відвикли від сцени.
А загалом культура в селі роз­вивається, якщо в тандемі працюють завідувач клубу і бібліотекар. Тоді й концерти органі­зовуються, всіляки інші захо­ди. У громаді діють 14 закладів культури.
Пишаються у Жванецькій тергромаді й спортсменами, зокрема, Сокіл славиться дівчачою ко­мандою з волейболу, а Слобідка-Рихтівська – чи не всіма видами спорту.
– Вчитель фізкультури місцевої школи Іван БОДНАР живе і виховує цілі покоління з любов’ю до спорту, – каже Анастасія Анатоліївна. – Для нього стадіон – це святе місце. Там не можна ні насмітити, ні щось пошкодити. У школі найкращий спорт­зал, напевно, на весь великий Ка­м’янець-Подільський район. Зранку до останку Іван Іванович на стадіоні чи в спортзалі. Тренує як першачків, так і дорослих, які до нього йдуть по тренерські поради. Стилем життя він доводить: якщо людина живе своєю справою, то неодмінно все вийде.

СИЛА У СПІВПРАЦІ

На екскурсії в печерахЗапитуємо в керівництва громади і про співпрацю з підприємцями, адже відома істина: будуть робочі місця – буде й село.
– Ми напрацювали стратегію роз­витку громади. Робимо все можливе, аби бути привабливими для інвесторів. Для сільськогосподар­сь­кого бізнесу наші чорноземи привабливі вже давно, бо ми – аграрний край. А от із виробницт­вом було важче. Але за останні роки в нас почали працювати такі підприємства: «Д трейд», «Пан Індик», ПП «Черній», індичатня в Соколі. Там створені робочі місця, а ще недавно відкрита заправка у Жванці додала їх, – каже Тетяна Володимирівна.
До речі, цікавимося в неї, як працюється в новому статусі, ад­же починала з голови Рудської сільради, потім була Жванецька ОТГ, а тепер – значно більша Жва­нецька сільська тергромада.
– Мій життєвий шлях завжди був із труднощами, але вмію прислуховуватися, отримувати поради і ними користуватися, – пояснює Тетяна Криворучко, – хоча посада сільського голови – це не одноосібна робота, не сама ухвалюєш рішення. Насамперед є 22 депутати, яких також обрали люди. В їхніх округах є низка проблем, є їхнє бачення розвитку громади. Але ми сідаємо разом, обговорюємо, не завжди все спокійно обходиться, інколи емоції зашкалюють, усе ж намагаємося знайти спільну мову. В селах є шість старост, які також доносять першочерговість проб­лем, а деякі самі вирішують на місцях.
Лише від команди, нашої згуртованості та вміння працювати з людьми залежить успіх громади, успіх сільського голови. А якщо не вмієш домовлятися, йти на поступки і чути людей, то краще не подавати своєї кандидатури.