Субота, 29 Січня 2022 р.
3 Грудня 2021

30-ЛІТНЯ АРМІЯ СИЛЬНА ДУХОМ І ВОЛОНТЕРАМИ

6 ГРУДНЯ – ДЕНЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ


Для Збройних сил України 6 грудня – знаменна дата. За три десятиліття, що минули з моменту їх створення, довелося чимало пережити: занепад і розвиток, оптимізацію і поповнення, трансформацію і кроки вперед. Щойно на сході стало тривожно, а згодом – неабияк пекельно, кам’янецькі військовослужбовці й добровольці першими кинулися на захист. За понад 7 років хлопці мужньо тримають оборону й відстоюють кожен клаптик рідної землі. На жаль, війна не минає без втрат. Життя за Батьківщину віддали 17 кам’янчан. І пам’ять про них ніколи не згасне, а передаватиметься з покоління в покоління. Бо ж наші воїни – наймужніші, зроб­лять усе можливе, аби мир таки запанував.

Мабуть, символічно, що Міжнародний день волонтера, який відзначають 5 грудня, та День Збройних сил України (6 грудня) в календарі свят опинилися по сусідству. Такий тандем став по-особливому міцним сім років тому. В той час, як українські кад­рові військові пліч-о-пліч із добровольцями першими кину­-лися захищати українські кордони від навали ворогів, фактично роб­лячи це голіруч, волонтери в тилу робили все можливе, аби воїни мали необхідне на полі бою. Ні для кого не секрет, що роками українську армію розорювали, розпродували і робили слабшою, чи то заради наживи нечистих на руку чиновників, чи то за наказом Кремля. І початок війни оголив усі болючі проб­леми.
Крім неймовірного бажання захистити суверенітет України, патріотично міцного духу, фізичного загартування, наші хлопці перед ворогом постали фактично без захисту та необхідного спорядження. Чого гріха таїти, лише одиниці мали бронежилети та каски, необхідну зброю. Про військову техніку годі й говорити – роками вона просто стояла.
І доки хлопці наражалися на кулі на сході, держава втрачала найкращих синів і доньок, волонтерський рух набирав обертів. Феномен українського волонтерства вже набув світової ваги. Десятки тисяч людей своєю працею та пожертвуваннями під­тримали й продовжують підтримувати Збройні сили. Активно долучилися до підтримки військових і кам’янчани. І так поступово армія набирала міці, а хлопці отримували необхідне, аби дати відсіч ворогу.
Як кам’янчани допомагали і продовжують допомагати нашим військовослужбовцям, дізнаємося під час спілкування з начальником Кам’янець-Подільського гарнізону, керівником Об’єднаного навчально-тренувального центру Сил підтримки (ОНТЦ СП) ЗСУ полковником Володимиром РОДІКОВИМ.
У центрі з повагою та особливим трепетом говорять про волонтерський десант. Їхню підтримку видно скрізь: і всередині приміщень, і зовні. Військові зізнаються, що без надійного волонтерського плеча, щирих слів підтримки, теплих зустрічей після відряджень на схід їм було б сутужніше.
– Напевне, закономірно, що День волонтера і Збройних сил України відзначають із різницею в один день. Бо сім років тому, 2014-го, саме волонтери й добровольці були основною підтримкою Збройних сил України, – розповідає Володимир Геннадійович. – І чимало людей підставляють нам плече й досі. Крім слів подяки кожному, за нашим поданням 13 волонтерів нагороджені відзнакою Міністерства оборони України – медаллю «За сприяння Збройним силам України», ще 49 – відзнакою Генерального штабу – Головнокомандувача ЗСУ – нагрудним знаком «За заслуги перед Збройними силами Украї­ни», ще 7 – відзнакою міського голови «За заслуги перед міською громадою». Наразі готуємо документи на відзначення ще чотирьох наших благодійників. Разом ми виконуємо спільну роботу щодо зміцнення обороноздатності держави, захисту її суверенітету і територіальної цілісності.
Поступово бюджет Міністерства оборони збільшувався. Відчутний позитив отримали, коли в країні ввели податок – військовий збір, власне, як у багатьох європейських країнах. За роки це принесло результат. Фінансування значно покращилося. На сьогодні маємо необхідне забезпечення. Якби так було 2014 року, можливо, склалося б інакше. Але будемо відвертими: які б засоби захисту чи зброю ми не видали людині, насамперед вона має бути патріотом і готовою захищати державу. Це почесний обов’язок кожного громадянина.
Полковник каже, що сім років тому був приємно вражений, наскільки активно згуртувалися кам’янчани. А один візит до військової частини командир і досі пам’ятає до дрібниць:
– Одним із перших до нас прийшов чоловік передпенсійного віку. Падав сильний дощ, а він стояв у тоненькій куртці та благеньких капцях. Мав стривожений вигляд. Спочатку я подумав, що в нього особис­те горе, але під час розмови з’ясувалося, що він так розчулився си­туацією на сході. Чоловік розповів, що підприємець, торгує на ринку. Родом із Росії, але все життя прожив в Україні, полюбив її всім серцем і вважає, що сусідня країна поводиться несправедливо й агресивно. Сказав, що хоче долучитися до підтримки військових, і витягнув тисячу гривень. За ці кошти ми придбали акумулятор, бо наш підрозділ саме вирушав у ротацію на схід. Загалом за всі отримані кошти ми звітували й продовжуємо це робити, хоча волонтери та пересічні благодійники не вимагають.
У ОНТЦ СП ЗСУ є цілий список тих, хто підставив захисникам плече у важку хвилину. Прізвищ там сотні, й кожне цінне для військових. Бо в час, коли бракувало бронежилетів, касок, акумуляторів, коліс до військової техніки, запчастин, ліків, продуктів харчування, виникали питання щодо підвезення військових на місце призначення, кожна гривня ставала суттєвою підтримкою.
– Така довіра до військових зіграла вирішальну роль у стримуванні агресора, – додає заступник начальника ОНТЦ СП ЗСУ з морально-психологічного забезпечення підполковник Богдан БЕРКУТА. – Допомагати кинулися всі: і прості кам’янчани, які не мають стосунку до бізнесу та великих статків, і підприємці, бізнесмени, власники магазинів, чиновники. Хтось надав допомогу на сто гривень, а хтось – на сотні тисяч. Але в пропорційному відношенні для когось і сто гривень – колосальні гроші при мінімальній пенсії. Тому ми пам’ятаємо й цінуємо вчинки всіх, хто був і залишається з нами, хто нас підтримав та продовжує підставляти плече, чиї слова надихають, а молитви оберігають. Усі ці лю­ди приходили на КПП із єдиним запитанням: «Чим іще допомогти?». Спектр наданої допомоги був суттєвий – від сірників до агрегатів, що давало можливість ставити на колеса військову техніку, яка роками була несправною і не могла застосовуватися за призначенням.
До речі, до підтримки армії долучилися не лише тутешні жителі, а й знані в Україні представники шоу-бізнесу. Наприклад, відомий шоумен і волонтер Сергій Притула привозив спорядження нашим водолазам. Шефство над кінологами взяла уродженка Дніпра Надія Шапоринська, яка нині мешкає у Вашингтоні. Вона – засновниця, координаторка, редакторка та фотожурналістка US Ukrainian Activists. У Вашингтоні органі­зувала благодійний концерт Тараса Яницького, а за зібрані пожертви закупила обладнання для кінологічного центру – бронежилет для чотирилапих саперів вартістю 1000 доларів і пристрій для формування поведінки в собаки за 500 доларів. До речі, раніше вона заснувала сайт для пожертвувань на мед­обладнання, лікування поранених, гуманітарну допомогу.
А ще завдяки керівнику ГО «Українські профспілки в Чеській Республіці», колиш­ньому випускнику К-ПВВІКУ і волонтеру Тарасу Костюку в кінологів на одного чотирилапого бійця стало більше. У стрій стала Амбер породи малінуа. А ще наш земляк разом із діаспорою придбали для військових спальні мішки.
Це не єдина підмога від україн­ської діаспори. Квадрокоптер «Phantom 4 Pro» до Ка­м’янця привіз очільник волонтерського руху української діас­пори Стейтен-Айленд м.Нью-Йорк Олег Мельник. Завдяки сучасному та дорогому обладнанню, сапери мають можливість проводити повітряну розвідку замінованої місцевості, небезпечних об’єктів (мостів, будівель), при цьому не наражаючи себе на небезпеку. Наші земляки з далекого зарубіжжя активно переймалися долею військових Кам’янеччини, завдяки їхній підтримці у США лі­кувався колишній офіцер Цент­ру розмінування Віталій Галіцин, який зазнав важких поранень під час бойових дій на сході.
Щоб згадати місцевих благодійників, газетної шпальти не вистачить. Усі вони надали суттєву підтримку. Скажімо, з ремонтом автомобілів та запчас­тинами допомагають і донині ПП Микола Кононов, директори ПАТ «Кам’янець-Подільськавтоагрегат» Максим Островський, ТОВ «Світязь» Олександр Борейко, ДП НТК «Завод точної механіки» Ярослав Крочак. Голова правління ПАТ «Гіпсовик» Володимир Постовий – багаторічний благодійник, який жодного разу не відмовив у наданні будматеріалів чи порад. До речі, недавно завдяки небайдужим на вході до колишнього ВІІ, а нині – Об’єднаного центру, красується гранітний камінь, який підсві­чується і на якому закарбовані цитати геніального пророка Тараса Шевченка: «Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь» – з одного боку, та «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!» – з іншого. Будматеріалами та робочими руками також допомагають директори ТОВ «Поділбудсервіс» Андрій Мастикаш, ТОВ «Рокор» Олександр Конюшенко, ПП «Капітал-Буд Сучасне будівництво» Валерій Каніцький, ПП «Будмонтажсервіс» Олександр Заєць, ТОВ «Дан-Сервіс» Валерій Слободян, начальник філії ДЕД Василь Чорний, Ігор Ковальський (ГК «Нова Будова»), Володимир Юр’єв (ТОВ «Український крис­тал»). Не один рік підставляє плече народний депутат двох попередніх скликань Володимир Мельниченко, попередній міський голова Михайло Сімашкевич, котрий не один раз їздив на схід до хлопців. У справах комунальних завжди поруч директор КП «Міськтепловоденергія» Валерій Гордійчук. Усім, що потрібно в дорозі й на полі бою, допомагали аграрії, бізнесмени, сільські голови: Віталій Завадський, Інна Абдулкадирова, Тетяна Криворучко, Андрій Гордійчук, Анатолій Сухар, Олександр Шкварський, Валерій Шкуренков. Із друком і поліграфічною продукцією – Вадим Волощук, реабілітацією та лікуванням – медики Валерій Арсенюк і Володимир Карий, із виготовленням, встановленням пам’ятників та меморіалу – Микола Кар­вацький і Володимир Лашко. Духовну підтримку надає військовий капелан отець Олександр Цісар. У цьому довгому списку ще можна покласти кому, аби перелічити прізвища тих, хто не стояв осторонь від життя військових. Однак через брак газетної площі всіх згадати немає змоги.
– Держава сьогодні опікується нами, але до солідної когорти волонтерів додаються нові, – підсумовує Володимир Родіков. – Усі наші досягнення завдяки спільній праці. Й додам, що до числа волонтерів можемо однозначно включити журналістів «Подолянина». Бо діяльність військових і волонтерів усі ці роки ви висвітлювали об’єктивно та неупереджено. Адже прав­дивий інформаційний простір – це основа в гібридній війні.
Користуючись нагодою, вітаю волонтерів, військовослужбовців і ветеранів Збройних сил України. Зичу всім здоров’я, незламності духу та сил на шляху боротьби за перемогу!