ТРИЛОБІТИ ПІД НОГАМИ

Вони царювали на планеті протягом сотень мільйонів років, за 11 мільйонів обертів Землі навколо Сонця до того, як з’явилися перші люди, а нині кандидат географічних наук і доцент К-ПНУ ім.Івана Огієнка Ігор КАСІЯНИК знаходить їх під ногами під час прогулянок Кам’янцем. І показує своїм студентам. А ще – туристам, котрі вирушають із ним у незвичні екскурсії. Для палеотуризму середньовічні башти та укріп­лення – речі майже настільки ж сучасні, як панельні багатоповерхівки. Адже палеоекскурсії розповідають про Поділля, яким воно було мільйони років тому.

ЛАБОРАТОРІЯ ДИВ

Корпус історичного факультету національного університету, той, що у Старому місті, вже давно ділять з істориками викладачі та студенти природничого факультету. Там на першому поверсі в невеликій кімнатці розташувалося дивовижне місце з досить нудною назвою – «Лабораторія прикладної географії та геотуризму». Були б ми більш пафосними та схильними до літературних штампів, написали би, що це портал часу в минуле Поділля. А так просто зазначимо, що це, ймовірно, найцікавіший кабінет університету.
У коридорчику, що веде до нього, чекають на свій – тепліший – сезон сині байдарки. Думка про сплави Смотричем уже налаштовує на пригодницький лад. А наступне приміщення – чи то музей, чи то комірчина вченого-дивака, чи то туристичний клуб, чи виставка досягнень. На­вколо мікроскопи, книги, ска­м’янілості. Саме тут народився і живе проєкт «Terra Podolica», котрий став одним із переможців грантової програми «Культура. Туризм. Регіони» від Українського культурного фонду та Дер­жавного агентства розвитку туризму в Україні.
Жанр edutainment, поєднання освіти та розваг, такий по­пулярний у всьому світі, в Украї­ні лише набирає обертів. І «Terra Podolica» – якраз яскравий представник цього жанру. Причому цікаво на палеоекскурсіях буде і дітям, і дорослим – і в будь-яку пору року.

ВІН ЗНАЄ МОВУ КАМЕНІВ

У автора проєкту Ігоря Касіяника дві пристрасті. Одна з них – подільські річки. Він знає кожну, запросто назве відмінності між Смотричем і рідним Серетом, на берегах котрого ріс у мальовничих Лисівцях на Тернопільщині. Чи Жванчиком. Чи Тернавою. Студеницею. Стрипою. Нічлавою. Вони всі прекрасні й різні, хоча й формувалися приблизно в один час. До Нічлави – девон, далі – силур. Неспеціалісту ці слова майже нічого не кажуть, а для вченого звучать поезією в камені.
Друга пристрасть – трилобіти. Ігор, усміхаючись, називає це своєю хворобою і зізнається, що заразився нею наприкінці студентських років та на початку професійної кар’єри в К-ПНУ. Давно вимерлі членистоногі, далекі родичі сучасних крабів і скорпіонів, для Ігоря Касіяни­ка не істоти зі сторінок підручника, а цілком реальні речі. Адже якщо бути уважним, уламок породи з відбитком трилобіта чи частиною його екзоскелета можна знайти під ногами під час прогулянки. Пан Ігор дістає плас­кий сірий камінь із такою знахідкою, ніжно на неї дмухає – і трилобіт темнішає, неначе оживає під дією вологого повітря. Можна роздивитися його в найменших деталях: панцир, шипастий хвостик. Навіть очі – саме ці мор­ські створіння першими на Землі розвинули таку складну сис­тему, як зір.
Настільки красиві екземпляри, звичайно, трапляються нечасто. Але знайти фрагменти цих давніх організмів не така й дивовижа. Трилобіти – одні з най­більш розповсюджених скам’янілостей на планеті. Фішка в тому, що вони жили в океанах дуже-дуже довго – майже 300 млн років, із часів нижнього кембрію (521 млн років тому) до початку мезозою (250 млн років тому). Це були часи, коли навіть динозаври були далеким майбут­нім планети. З тих океанів, котрі стали колискою життя для трилобітів, сьогодні лише в декількох можна скупатися. Більшість же морів, де мешкали предки раків і скорпіонів, давно стали сушею. Серед місць, де збереглося найбільше залишків трилобітів, – Шотландія, Естонія, головний мегаполіс світу Нью-Йорк і наша рідна Кам’янеччи­-на. Їх тут було багато й різних у часи розквіту силуру (між 450 та 420 млн років тому). Тож ідея спелеотуризму буквально лежала в географа під ногами.
Велика полиця в лабораторії зайнята десятками однакових шкіряних планшетів. Пан Ігор завдяки їм (і тому, що в них) формує у відвідувачів своїх маршрутів істинність ситуації пошуку, справжність того, що відбувається. З таким планшетом на плечі ти вже не екскурсант, а Індіана Джонс з усім потрібним інструментарієм для дослідження секретів Смот­рицького каньйону. Там є не лише збільшувальне скло і молоток, а й одноразові рукавички
та килимок-каремат під коліна. Планшети Ігор називає наборами для fossil hunting (полювання на скам’янілості). А ще там є невеличка книжечка.
– Узагалі літопис природи неспеціалісти читають досить важко, – ка­же Ігор Касіяник. – Адже там своя граматика, лексика і навіть діалекти. Тому для наших туристів ми зробили спеціальні словнички «Історія кам’янецьких скель».
Себе ж доцент вважає своєрідним перекладачем: він тлумачить для неспеціалістів не­зрозумілу їм мову каменів, розповідає про те, що було на Землі сотні мільйонів років тому.

БЕКОНІКС ЯК СИМВОЛ ПАЛЕОТУРИЗМУ

Найбільше знахідок, як розповідає географ, екскурсанти роблять у невеликому кар’єрі біля дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви. Але знайти цікаві мушлі, уламки коралів Силурійського моря чи фрагменти давніх рако-скорпіонів можна в багатьох нижніх частинах Смот­рицького каньйону. Часом ці протораки ховалися в складках тогочасних коралів-фавозититів. Їх називають так тому, що вони схожі на бджолині соти (з грецької – фавозити). Ці кора­ли – матеріальне нагадування про те, що на території Кам’янеччини колись плюскотіло не море – моря. Різні. У Китайгороді на скелях зафіксовано згад­ки про принаймні шість морів.
Навіть амоніти в нас своєрідні. Не закручені равликами в спіраль (такими є амоніти юрського періоду віком 200 млн років). Наші ще прямі – й вік їх близько 420 млн років. Уявити це число важко – навіть коли тримаєш у руці свідка тієї епохи.
Якщо на звичних екскурсіях містом відвідувачі лише слухають і дивляться, то під час па­леотурів досліджують місто на дотик. Ландшафт інакше сповна не зрозуміти. Як пахнуть трави, що ростуть у каньйоні, яка температура води у Смотричі – це все важливі фактори пізнання ландшафту. Ось ця порода – вона крихка чи тверда, ламка чи міцна? Пориста? Може, волога? Якщо потрібно, турист може відламати або видлубати інструментами з набору шматок каменю. Досліджувати цікавіше, ніж просто споглядати. Практичні завдання додають турам емоцій. А який wow-ефект викликає факт, що простий жовтий камінець з-під ніг – справжня яшма. Її тисячоліття тому Дністер приніс десь із Карпат, розсіяв полями, а тепер ми по ній крокуємо, не помічаючи. Там же, під ногами, трапляються брунатно-білі онікси, схожі на шматок м’яса з салом. На одній з екскурсій пана Ігоря народилася назва цього підвиду онікса – беконікс. Тепер науковець подумує зробити цей камінь символом своїх турів.

ПОПЕРЕДУ БУДУТЬ ВІДКРИТТЯ

Деякі скромні з вигляду знахідки змінюються кардинально після невеликої обробки. Ігор Ка­сіяник робить із коралів та інших скам’янілостей кабошони, полірує їх, перетворює ледь не на коштовності. Не для продажу – лише для того, щоб продемонструвати туристам, по чому вони щойно ходили, сформувати ціннісне уявлення про найдавнішу історію Землі.
– Побачити на екскурсії фортецю та костел може будь-хто. А для того, щоб туристи звернули увагу на каміння, потрібно старатися, – пояснює вчений. Часом він витрачає на полірування знахідок не одну годину. А діяльність науковця та екскурсовода вважає взаємопов’язаними речами:
– Студента легше зацікавити, йому потім здавати залік. А з гостями турів так не вийде. Потрібно старатися. В якийсь момент розумієш, що наукова й екскурсійно-­просвітницька діяльності стають нероздільними.
А якщо хочеться екскурсії, а за вікном затяжна негода, дощі, зима врешті? Не страшно: в такому разі «Terra Podolica» може запропонувати майстер-класи в лабораторії геотуризму.
Палеотуризм – не лише про трилобітів і не лише по Кам’янцю. Скажімо, екскурсія «Підступні Сарматські пляжі» проводиться поблизу гори-урочища Бубнівка на Сереті (південь Тернопільської області). Тут у вироб­лених піщаних кар’єрах можна знайти зуби акул, мушлі устриць чи уламки морських їжаків роду скутелла. Всі ці водяні сюрпризи вкривають подільську зем­-лю понад 6 млн років, із часів, коли тут було тепле Сарматське море.
Палеотуризм пан Ігор розвиває в місті протягом трьох років. Для кам’янчан проводять тури і сплави каньйоном Смотрича в межах міста, екскурсії в Китайгород і Нігин. Наразі розробляється тур по бруківці та мурах Старого міста. З дорослими вже напрацьовані свої прийоми, з дітьми – свої. За допомогою звичайного пульверизатора малеча може попшикати водою на буквально будь-який камінець на старій дорозі й побачити, яке ж різноманіття порід і скам’янілостей знаходиться в нас під ногами. Як не шкода, та взяти собі найцікавіші знахідки не дозволяється: екскурсії проводяться на природоохоронних терито­ріях. Але замість знахідки діти отримують на пам’ять невелику коробочку, де в шматочку крейди захована якась палеонесподіванка. Який саме гіпсовий зліпок скам’янілості дістався їм, дізнаються вже вдома, коли змо­жуть його з масиву крейди ви­длубати. Якщо хтось з екскурсан­тів знайде щось небачене і недосліджене, Касіяник попереджає, що знахідка в такому разі носитиме ім’я того, хто її зна­йшов. Таких випадків ще не було, але вони цілком можуть трапитися: «Тут так багато всього – лише шукай і роби».
Проєкт «Terra Podolica», як розповідає Ігор, розрахований не лише на організований груповий туризм. Його маршрутами можна пройтися і самостійно – для цього на сайті terrapodolica.com є путівник та інтерактивна карта.

Ірина ПУСТИННІКОВА.