Неділя, 29 Травня 2022 р.
11 Березня 2022

155 РОКІВ МИЛОСЕРДЯ

У березні виповнюється 155 років, як на Кам’янеччині працює Товариство Червоного Хреста, дотримуючись головних принципів організації: гуманність, неупередженість, нейтральність, незалежність, єдність, універсальність. Загалом же міжнародній гуманітарній організації, що народилася з ініціативи швейцарця Жана Анрі Дюнан, уже майже 160 років. Зініційована авст­ро-італо-французькою війною задля надання допомоги пораненим на полі бою, активно розрослася, і тепер у 186 країнах світу працюють національні товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, які займаються благодійною діяльністю і гуманітарною допомогою при воєнних конфліктах або стихійних лихах. Відтоді білий прапор організації із червоним хрестом у центрі став символом допомоги і милосердя, майорить під час воєнних дій чи природних катаклізмів, а члени організації не залишають постраждалих наодинці з бідою. Використовувати емблему під час воєнного конф­лікту мають право не лише волонтери і представники Червоного Хреста, а й медичні служби під час евакуації мирного населення чи вивезення поранених із поля бою. Весь цивілізований світ добре знає ці правила гуманності, адже Червоний Хрест є нейтральною організацією і поза політикою. Однак в окупантів із росії нічого святого немає – 8 березня на кіровоградській трасі російські війська розстріляли мікроавтобус, маркований знаками Червоного Хреста, в якому їхали вихова­тельки дитячого будинку. Внаслідок обстрілу загинули три жінки. За всіма законами війни це недопустимо.
Як на Поділлі зароджувався червонохресний рух, чим товариство займалося і як працює нині, в умовах воєнного часу, дізнавався «Подолянин».

ЗАВЖДИ НАПОГОТОВІ

Щойно Україною поповзли розмови про можливе вторгнення росії, Кам’янець-Подільська міська організація Товариства Червоного Хреста України, яку очолює Ігор ЗЕМС­КОВ, почала готуватися до най­гіршого сценарію. Розпочали з навчань щодо надання першої домедичної та першої психологічної допомоги, облаштування місць для прийому переселенців.
Армія волонтерів– Від дня вторгнення в Україну, 24 лютого, ми почали працювати 24/7, підготували чисельний загін волонтерів, які в будь-яку хвилину готові підставити плече, – розповідає членкиня правління Товариства Червоного Хреста в Ка­м’янці-Подільському, яка координує напрямок «Волонтерський рух», Наталія СЕМЕНЮК. – Доки переселенці добиралися до нашого міста, ми проводили закупівлю необхідного для них, усе обліковували. Нині співпрацюємо із пунктами прийому переселенців, які облаштувало місто, допомагаємо із забезпеченням необхідним. Для цього визначено дві школи, які приймають людей і розподіляють для подальшого поселення. Це №15 і №16. Згодом облаштува­ли пункт прийому переселенців у НВК №3. Опікуються людьми, які покинули домівки через воєнні дії, в училищі №6, коледжі ПДАТУ, гуртожитку медучилища. З 4 березня чекають на переселенців і в ЗОШ №7, де для них облаштували все необ­хідне. Також збираємо заявки від ка­м’ян­чан, які готові надати пе­ре­селенцям тимчасовий прихисток.
У місті діють пункти обігріву для переселенців. Тут тепло, можна перепочити декілька годин, випити теплого чаю, також допоможуть дістатися до закладів роз­міщення як удень, так і вночі. Це вулиця Привокзальна, 15, біля залізничного вокзалу, та Хмельницьке шосе, 11, на в’їзді в місто з боку Хмельницького.
Пункти прийому волонтерської допомоги є в департаменті соцзахисту, «Турботі», додатково відкрили ще в 14-й школі. Волонтерську допомогу приносять до церков і костелів.
Під час навчанняПросимо всіх переселенців пройти офіційну реєстрацію в пунктах збору. Так місто знатиме точну потребу в речах, а ми надаватимемо адресну допомогу, тобто з рук у руки. Наші волонтери допомагають збирати і розвозити необхідне переселенцям.
А ще не забуваємо і про самотніх кам’янчан, які залишилися без ліків і засобів існування.
Відколи в країні розпочалася війна, в усіх стерлися такі поняття, як будні та вихідні. Незважаючи на недільний ранок, представники місцевого осередку вже на посту. Волонтери активно розбирають речі, які приносять кам’янчани, сортують, приймають дзвінки, надають необхідну інформацію.
До розмови долучається координаторка напрямку «Гуманітарна допомога» Юлія ПОБЕРЕЖНА:
– Інформацію про потреби переселенців отримуємо в департаменті соцзахисту населення, управлінні освіти та науки, волонтерських організаціях і, власне, у переселенців. Постійно є потреба в мат­рацах, постільній білизні, ковд­рах і подушках. Дитячі памперси, дитяче харчування, пляшечки для сумішей і пиття, присипка і креми для дітей, термоси, вологі серветки, засоби жіночої гігієни, побутова хімія – ці всі речі вкрай необхідні. Щодо їжі, то можна приносити чай, каву, цукор, печиво, яблука тощо. Також у попиті й одноразовий посуд: стакани, виделки, ложки і глибо­кі тарілки.
Щодо ліків, то закуповуємо їх і передаємо в пункти прийому переселенців відповідно до списків, які нам надають медичні працівники цих пунктів. Намагаємося дістати все необхідне для потреб переселенців.

В ЄДНОСТІ НАША СИЛА

Голова міської організації Товариства Червоного Хреста України Ігор ЗемсковІз неабиякою гордістю та теп­лотою співрозмовниці розпо­відають про згуртованість керівництва нашого міста, кам’янчан і благодійників. Кажуть, що завдяки такій єдності щоденні побутові проблеми вирішують швидко, а в роботі немає хаосу – у воєнний період це найголовніше.
Зазначають, що самотужки ані Товариство Червоного Хреста, ані керівництво міста не впоралися би.
– Тільки разом, усієї громадою зможемо прийняти всіх, хто потребує допомоги, і зробити їх перебування в нашому місті якомога комфортнішим. Я вражена, що люди так згуртувалися, відгукнулися і допомагають. Ті, які мають власний бізнес, статус, телефонують до мене, цікавляться, що потрібно, дос­тавляють це все нам, надають свої автомобілі, щоб усе це порозвозити, або ж переказують гроші, а ми вже робимо закупівлі. Також до нас приходять пересічні кам’янчани, приносять речі, продукти харчування, допомагають складати і комплектувати гуманітарну допомогу, – каже Наталія Се­менюк. – Підприємці, які займаються доставкою води, адресно розвозять бутлі по домівках самотніх кам’янчан, а також у пункти для переселенців. Руку помочі простягають і наші закордонні партнери зі Швеції та Литви. Необхідне купуємо теж за членські внески і благодійні квитки. Днями зі скриньок, які були розміщені в «Епіцентрі», зібрали 7325 гривень. За ці кошти придбали хлорку, засоби для посуду та миття рук, вологі й сухі серветки.
Якщо вдатися до цифр, то місцеве Товариство Червоного Хреста нараховує 204 члени, 8 інструкторів першої допомоги, 38 волонтерів, а ще майже сотню спонтанних волонтерів, які заповнили анкети, отримали відповідні посвідчення і у цей нелегкий для країни час не сидять удома перед телевізорами, а роблять внесок у перемогу. Не­абияке навантаження нині лягло на інструкторів із надання першої домедичної допомоги. Їм до­водиться передавати цінні знання фактично вдень і вночі. За два тижні війни їхні заняття відвідали 620 кам’янчан різного віку.
Юлія Побережна– Переселенці, котрі прибувають тепер, потребують і психолого-соціальної допомоги, – продовжує Наталія Семенюк. – За правилами Червоного Хреста, ми маємо бути поруч, вислуховувати, бути активними й надавати людям необхідну гуманітарну допомогу та інформаційну, тобто розповісти, де розташовані лікарні, соціальні установи, аптеки, магазини тощо. Словом, по­винні стати надійною підтримкою людині, але в жодному разі не на­шкодити. Виявляти ж рівень тривожності чи інший стресовий стан мають психотерапевти. Червоний Хрест має бути нейтральним, не приймати бік ні Заходу, ні Сходу, ні України, ні росії. Ми на боці людини, яка потерпає від воєнних дій.
Фахівці кажуть, що війна має свою «психологію» й складається з інформаційно-психологічних атак. Ми вже встигли пережити всі етапи психологічної реакції, нині в нас виснаження.
– Спочатку всі ми пережили ейфо­рію, яка підкріплювалася дикою злістю до ворога і невичерпною гордістю за наші перемоги. Наталія СеменюкПід час ейфорії ми максимально об’єдналися, згуртувалися, зарядилися бойовим духом. Могли не спати, не їсти і функціонувати на повну бойову готовність. Але для мозку енергетично важко працювати в такому стані, тому він увімкнув захисну функцію. І через це почуваємо себе тотально виснаженими, байдужими, можуть виникнути ознаки депресії. При стані байдужості можуть бути досить серйозні наслідки, бо люди розслабляються. Сьогодні найголовніше завдання для кожного з нас – не втрачати віри в перемогу, шукати шляхи, чим допомогти. Не можна сидіти вдома, склавши руки. Закликаємо всіх облаштовувати бомбосховища, доки не лунають сирени, і є вільний час, розчистити їх, зробити кімнату для біотуалету, поставити бутлі води, вологі й сухі серветки, хлоргексидин, розчин аміаку (нашатирний спирт), встановити лавки, матраци й чергувати, аби не було мародерства. Хто має можливість, запрошуємо до нас поповнити лави волонтерів. Заклик до всіх: рухатися і надавати допомогу один одному, допомагати самотнім літнім сусідам, – радить пані Наталія.
А щоб легше пережити виснаження, необхідно не забувати про сон, пити достатньо води, бо зневоднений організм не може боротися зі стресом, робити інформаційні паузи від читання новин, обійматися, аби підвищити рівень окситоцину, казати близьким: «Я тебе люблю». А ще варто починати складати список «Що я зроблю після війни» – це до­поможе мозку працювати на порятунок, а не на самознищення.
До 155-річчя створення Товариства Червоного Хреста на Поділлі в Кам’янці-Подільському запланували провести низку заходів, презентацій, до міста мали приїхати поважні гості та благодійники. Але війна внесла корективи в життя кожного з нас. Однак у товаристві прозвітували про роботу за минулий рік. Торік товариство надало допомогу 360 малозабезпеченим кам’янчанам, 180 містян навчилися надавати першу меддопомогу. Товариство провело 13 екоакцій: 180 волонтерів зібрали 500 мішків сміття. А ще вдалося заснувати Центр оглядальників, під опікою якого опинилися літні кам’янчани. Намітили плани і на наступні роки: продовжувати вчити людей надавати першу домедичну допомогу та створити Центр паліативної допомоги й реабілітації.

Галина МИХАЛЬСЬКА.


ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Місцевий осередок ЧХ з’я­вився в Кам’янці-Подільському, на Поділлі, далекого 1867 р. Того ж року на території Поділь­ської губернії (яка на той час входила до складу російської імперії) з’явилося вже 46 благодійних товариств. Не лише опікувалися справами Поділ­ля, а й надсилали допомогу за кордон. Допомагали пораненим під час франко-прусської війни, інших збройних конф­ліктів. Із 1870 року медичні загони товариства почали бороть­бу з розповсюдженням епідемій чуми, дифтерії, тифу; надавали гуманітарну допомогу лю­дям, які постраждали від голоду та стихійних лих. Із 1882 року товариство почало допомагати інвалідам війни (безкош­товне лікування, навчання ре­меслам). Хворих і поранених офіцерів безкош­товно відправляли в закордонні та вітчизняні лікарні.
Питання про створення Україн­ського Червоного Хреста поста­ло в добу Української революції 1917-1920 рр. У середині 1919 р., під час кровопролитних боїв, завданням Українського Товариства було надання допомоги всім, без національної та партійної приналежності.
У червні 1919 р. в Кам’янці-­Подільському, в тимчасовій столиці УНР, Товариство Червоного Хреста очолив ректор Кам’янець-Подільського Державного Українського університету, український діяч Іван Огієнко, а скарбником став археолог, історик Юхим Сіцінський. Товариство Червоного Хреста в тимчасовій столиці УНР взяло під опіку військові шпиталі. Наприкінці липня Подільський відділ УЧХ налічував 255 членів. 8 липня 1919 р. в Кам’янці-Подільському було організовано перші короткотермінові курси з підготовки сестер і братів милосердя для воєнного часу. 6 червня 1927 року в приміщенні Кам’янець-­Подільського інституту народної освіти проведено перші безкоштовні короткотермінові вечірні курси з надання першої медичної допомоги. Загалом на перші курси записалися понад 200 осіб, із них 75 було зараховано. І лише 28 осіб завершили курси та стали членами гуртка допомоги хворим і пораненим. У вересні 1927 року товариство створило амбулаторію, яка надавала медичні послуги місцевим. Із 1930-х ро­ків у м.Кам’янці-Подільському почала діяти школа медичних сестер Червоного Хреста з 2-річним терміном навчання. До неї зараховувалися дівчата з неповною середньою освітою віком від 16 до 25 років. Студентки отримували стипендію. 30 червня 1938 року школа випустила 34 працівники медичної галузі. На кінець 30-х років завдяки зусиллям товариства УЧХ на Поділлі працювала медична школа при обкомі Червоного Хреста.
Словом, за 155 років діяльності товариство підставило плече мільйонам постраждалих і нужденних.


СКРИНЬКА ПОРАД ВІД ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА

У воєнний час возіть в автомобілі: ковдру або спальник на кожного, каремат; воду (1-3 л на особу); зарядки та живлення від розеток автомобіля; домкрат, набір ключів, вогнегасник, «крокодили» для зарядки акумулятора, рукавички, знак аварійної зупинки, світловідбивальний жилет; пальне в металевій каністрі; запасне колесо; туристичну лопату; запас антифризу, мастила для двигуна, гальмівної рідини; буксирувальний трос; автомобільний компресор.

УНИКАЙТЕ возити в авто у воєнний час: зброю, якщо ви не військовий, і зброя не зареєст­рована; ніж з ознаками бойового; будь-який військовий атри­­бут, включаючи стилізований одяг, взуття, сумки та рюкзаки військового зразка; пальне або ін­шу горючу рідину в крихкій тарі.
При перетині блокпостів зніміть відеореєстратор.

ЩО РОБИТИ, КОЛИ БІЛЯ ВАС БАГАТО ПОРАНЕНИХ?

Медичне сортування – визначення порядку надання першої допомоги постраждалим у залежності від тяжкості їхнього стану. Навіть не маючи медичної підготовки, ви можете провести медичне сортування. Це допоможе зрозуміти, кому насправді необхідна термінова допомога, а також полегшить роботу медичних спеціалістів.

 Перше і найголовніше – ваша безпека! Тож переконайтеся, чи не загрожує нічого власному життю та здоров’ю.
 Терміново зателефонуйте до «швидкої», чітко вкажіть, що саме і де сталося, орієнтовну кількість постраждалих.
 Голосно попросіть усіх, хто може пересуватися самостійно, відійти від інших постраждалих і зібратися разом. Зазвичай це легкопоранені або здорові, допомога яким буде здійснюватися в останню чергу. Їх також можна залучати до проведення сортування або пошуку медичної допомоги.
 Далі за стандартним алгоритмом необхідно оглянути кожного постраждалого з тих, хто не відійшов самостійно. Відсутність свідомості та дихання свід­чить про смерть людини. І, в разі недостатньої кількості рятувальників, перша допомога таким постраждалим не надається.
 Усі постраждалі, які залишаться, потребують першої допомоги та подальшого лікування. У пріоритеті – зупинка сильної кровотечі, а також переведення в бокове положення людей без свідомості.

РЯТУВАЛЬНІ БЕЙДЖИКИ ДЛЯ ДІТЕЙ

 Зробіть для дитини бейджик, що можна прикріпити, браслет, напис на одязі, вкладіть у кишені листи, де будуть вказані номери ваших телефонів, ім’я та прізвище дитини, ваших друзів і родичів.
 Дитина, навіть та, яка їх добре знає, в шоковому стані може цього не пригадати. Сфотографуйте своїх дітей в одязі, який ви підготували на випадок покидання дому, і збережіть фото на смартфоні та у хмарному сховищі обов’язково.
 Обговоріть з дітьми, куди їм іти та що робити у випадку, якщо загубляться. Тренуйте ситуацію, коли дитина загубилася: дитина має чітко знати, як діяти.
 Дізнайтеся і запишіть у теле­фон дитини номери поліції та чин­ні номери місцевих органів уп­равління, заведіть ці номери на швидкі кнопки та навчіть дітей, як користуватися і що казати.
 Також будьте пильними, звертайте увагу на дітей, які самі йдуть вулицею, вони можуть бути у шоці або поранені.
Дитяча психіка найвразливіша. Діти добре відчувають будь-які зміни в поведінці батьків, навіть якщо ті вдають, що нічого не відбувається. Важливо правильно пояснити дитині те, що нині триває війна, що тривожна сирена, вибухи та постріли – це знак, аби йти до укриття.
У жодному разі не приховуйте правди, будьте відвертими, не вигадуйте своїх варіантів подій, а головне – запевніть у тому, що зробите все, аби дитину захистити.
 Демонструйте спокій і надійність, пояснюйте кожен крок та план дій. Якщо прямуєте до укриття, переїжджаєте до іншого міста, скажіть, що вдома тепер небезпечно, і ви берете лише найнеобхідніше.
 Спробуйте відволікти дитину гумором, іграшками, руханками. Розмовляйте про побутові речі, читайте вголос.
 Разом практикуйте так зване квадратне дихання: вдих – затримка дихання – видих – затримка дихання. Це допоможе опанувати себе і подолати стрес.
 Не нехтуйте міцними обіймами, зайвий раз візьміть дитину за руку і поцілуйте. Будьте поруч.