Неділя, 22 Травня 2022 р.
25 Березня 2022

ДЕ ДРУЖНІШІ, ТАМ І СИЛЬНІШІ!

Два благодійні фонди – «МіСт» ім.Михайла Савенка і «Центр допомоги кам’янчанам-учасникам АТО» – роками працювали в різних напрямках. Один більше акцентувався на допомозі діткам, інший усі вісім років, які триває війна, підставляв плече нашим захисникам і переселенцям.
Наступ росії на всю територію України включив їх обох у роботу в надпотужному режимі, та й так, що їхні стежини переплелися. Тепер у багатьох проєктах фонди працюють разом, адже усвідомлюють, що ділити немає чого, головне – максимально скоординувати зусилля і якомога більше принести користі.

Розповіддю саме про цих благодійників із досвідом і надпотужною енергією продовжуємо нашу рубрику «Надійний тил», яку започаткували, аби подякувати всім, хто разом із нашими військовими кує перемогу. Коли спілкуєшся з цими людьми, їхні фрази, думки перегукуються, адже працюють разом задля єдиної мети – якомога швидше викорінити окупанта з українських земель.

СЕРГІЙ ІСАЄНКО: «ЛЮБИТИ УКРАЇНУ ТРЕБА СПРАВАМИ, А НЕ ГАСЛАМИ»

В’ячеслав Грушковський, Ірина Любінецька, Сергій Ісаєнко, Роман Браеску-СеменишинНа систематизацію і надання комплекс­ної допомоги робить ставку благодійний фонд «МіСт» ім.Михайла Савенка, який протягом десяти років опікується 16 підшефними дитячими та соціальними закладами Хмельницької області, зокрема й 5-ма на Кам’янеччині. З президентом фонду Сергієм ІСАЄНКОМ говоримо в його кабінеті, який нині закладений різними розвантажувальними жилетами, так званими «розгрузками», та іншим військовим спорядженням. Сергій Миколайович, сам того не очікуючи, за декілька днів став знавцем військової амуніції. Детально пояснює, з чого складаються військові обладунки, як їх шили, де брали матеріал, які зручніші. Адже спочатку на пробу дають нашим військовим і вже за їхніми потребами корегують.
– Ось ці зелені «розгрузки» масивніші й місткіші, здавалося, мали би бути зручними, але в них є застібка, що заважала, тому почали виготовляти менші, легші й без застібок. Вони виявилися кращими, бо в них легко пересуватися, – пояснює Сергій Ісаєнко.
Навіть не підозрюєш, що ще місяць тому цей чоловік жив потребами підшефних закладів – інтернатів, до краплинки знав, що треба діткам. А тут… війна.
– Фонд не припиняє співпраці з нашими підопічними закладами. Але наразі допомагаємо з найнагальнішим – прискорюємо перемогу українців, зосередилися на допомозі ЗСУ, підрозділам тероборони на місцях. До Ка­м’янця приїхав із Києва через декілька днів, як почалася війна. Постало питання розгортання організації допомоги на місці, – продовжує Сергій Миколайович. – У хлопців і дівчат із «Центру допомоги кам’янчанам-­учасникам АТО» була розгорнута робота, координатором організації від 2014 року був Роман БРАЕСКУ-СЕМЕНИШИН, але відколи він долучився до лав тероборони, його обов’язки на себе взяли В’ячеслав ГРУШКОВСЬКИЙ та Ірина ЛЮБІНЕЦЬКА.
Наразі ми всі – єдина команда, де кожен на своєму місці працює лише на перемогу.
Як очільник Федерації мотоболу Кам’янця-Подільського, можу сказати, що і більшість наших хлопців-мотоболістів також задіяні у війні – як на фронті, так і в тилу. П’ятеро гравців мотобольного клубу «Поділля-Мотор» наразі в першій лінії оборони, четверо – в ЗСУ, один – у теробороні Одеси. Надважлива нині спільна допомога в тих місцях, де максимально гаряче, в першу чергу нашим друзям: мотоболістам із вознесенської команди «Восход» було зібрано і відправлено військову амуніцію.
Наш фонд завжди перебував осторонь від політики. Наразі маємо чотири центри коорди­нації: Хмельницька облрада, Кам’янець-Подільські міськрада, райрада і райдержадміністрація, з якими узгоджуємо характер і напрямки допомоги.
Ми один із небагатьох фондів, який узагалі не збирає коштів. Ми збираємо лише друзів та однодумців, які є патріотами нашої держави.
Ми спільно визначаємо напрямки першочергових потреб та вирішуємо всі питання щодо логістики, закупки матеріалів, безпосередньо виробництва та безкоштовної передачі в ті місця, де в них є нагальна потреба за рахунок спільних фінансових інструментів.
90 відсотків фінансування здійснюється особисто засновником нашого фонду, киянином із кам’янецьким корінням Дмитром Савен­-ком. Ідеться про сотні тисяч гривень, тому все узгоджуємо спільно з ним і працюємо максимально швидко. Також основними фінансовими партнерами є фірма «Leads­Market.com» і хлопці з «Центру допомоги ка­м’янчанам-учас­никам АТО».
У нас є можливість системно підійти, тому допомога максимально ефективна. Деякі речі робили одразу, бо знали, що можемо швидше з цим підстрахувати. Зокрема, київська фірма «ExpoMobile» допомогла на місці запустити виготовлення маленьких проти­колісних їжаків. Частину передали кам’янецькій Нацгвардії, мерії міста, райраді. Це виробництво було налагоджене з коліс, бо потребувало швидкого виконання, також закупили у Чернівцях дріт чорного кольору і почали робити подовжувачі, в яких завжди є потреба.
– Закрили питання з балакла­вами, закупили піксельну тканину на форму для місцевої тероборони, по­чали шити «розгрузки», які розходяться, як гарячі пиріжки. Моніторимо Тернопільську, Чернівець­-ку і Хмельницьку області щодо спів­праці, завдяки нашій мобільності шукаємо варіанти, де брати необ­хід­не, мінімально сплачуючи за нього.
Скажімо, флісова тепла балаклава на ринку в Чернівцях коштує від ста гривень. Ми знайшли людей, які відшивають їх за 30 гривень. Тому практично всі бійці підрозділів терооборони міста і району в наших балаклавах. Це значно здешевлює покупки, тому решту грошей маємо змогу виділити на інші необхідні речі. Банально, але навіть шкарпетки, які завжди потрібні у великій кількості, відшукали за хорошими цінами. Теплі, які на ринку по 40 гривень, нам шиють по 15, а прості за 15 гривень отримуємо за 8. Це ті ціни, якими люди покривають лише витрати на ви­-роб­ництво. Про заробіток не йдеться, – продовжує Сергій Ісаєнко.
Вражає і рівень довіри. Телефонуємо у Чернівці, кажемо, що на завтра треба тисячу балаклав. Люди вночі їх шиють без зайвих запитань, зокрема і про оплату. На ранок приїжджаємо, забираємо і розраховуємося.
Звісно, є й прошарок тих, кому війна, а кому – мама рідна. А є люди, які готові невтомно працювати, за собівартістю робити все, що попросимо. На щастя, за роки благодійної діяльності таких знайшли багато, тому вже знаємо, до кого звертатися.
Благодійники з досвідом навіть у такий важкий час знаходять можливості допомагати ди­тячим закладам. Директорка під­приємства «Вома», яке шило ба­лаклави, декілька разів передавала діточкам одяг, подушечки, пледи. Одну партію завезли в Солобковецький центр. Тих діток, яких можна було відпра­вити додому, відправили, а кого не було куди, то тут і залишили.
У центрі також очікують прибуття малечі з територій, де тривають активні бойові дії.
– Зібрали допомогу і заїхали в село Лісоводи, – розповідає президент фонду, – звідки все починалося, бо там у дитбудинку жив і навчався Михайло Савенко. Нині той заклад перекваліфіковують під допомогу вимушеним переселенцям. Передали все старості, згадували, що громада свого часу підтримала батька, а тепер син у па­м’ять про нього підтримує цю громаду. Ось такий взаємозв’язок часів.
Діти завжди були в пріоритеті цих благодійників, тому представники БФ «МіСт» активно готуються до серії майстер-класів для малечі з тимчасово переселених родин, мають спільні напрацювання у цьому напрямку з керівницею дитячого освітньо-­культурного комплексу «Star house» Світланою ОНИЩУК. У то­му числі розглядається питання створення виїзних бригад майстрів у населені пункти району.
Сергій Ісаєнко є членом правління Асоціації благодійників України, яка створила і стала координаторкою благодійної програми CharityHelpUA, ключовим напрямком якої є пошук фінансових і матеріальних ресурсів для забезпечення військових та цивільного населення медикаментами, виробами медичного, санітарно-гігієнічного призначення, ввезення медичного обладнання для відновлення зруйнованих закладів охорони здоров’я тощо.
– Часто чуємо закиди у бік волонтерів, що фотографуються для піару, – каже Сергій Миколайович. – Із власного досвіду скажу, що робимо це, аби інші побачили, що, незважаючи на ситуацію, в кожного завжди є можливість допомогти. Але в першу чергу це фото­звіти перед фінансовими партнерами фонду: сфотографували, наді­слали і працюємо далі. Доки сидітимемо і звітуватимемо письмово, часу на допомогу не залишиться.
А результат прагнень благодійників у виконаній роботі та в гарних сло­вах на їхню адресу.
«Хочу висловити велику подяку двом справжнім чоловікам – Сергію Ісаєнку та Павлу Відлацькому. З цими чоловіками я би в розвідку точно пішов. Вони майже весь час у дорозі, треба привезти те, відвезти інше, знайти голку в копиці сіна – це теж до них. Наша співпраця дала можливість одягнути у форму близь­ко 700 військовослужбовців, і це лише у форму. А балаклави, а плитоноски, а «розгрузки», це все у спільній праці. І далі буде, це я точно знаю!» – цитуємо пост у фейс­буку В’ячеслава Грушковського.

РОЗСЛАБЛЯТИСЯ ЗАРАНО. МИ ЩЕ НЕ ПЕРЕМОГЛИ

«Паніка? Депресія? Вони вмить минуть, коли почнуть бомбити вашу країну. Аби цього не сталося, біжи по всіх церквах, меценатах, збирай допомогу, рятуй Україну там, доки ми стоїмо тут, доки рятуємо всю Європу від війни», – це слова кам’янецької волонтерки Ірини ЛЮБІНЕЦЬКОЇ до її подруги в Польщі, і ці її слова – пророчі.
Форма для захисниківЗнає, про що каже, адже у волонтерстві з 2014 року, з перших днів російсько-української війни. Назва благодійного фонду, в якому допомагає, а віднедавна виконує обов’язки голови, відтоді не змінилася – «Центр допомоги кам’янчанам-учасникам АТО». Але річ не в назві, а в допомозі, об’єднанні з іншими благодійниками, волонтера­ми. Власні амбіції, політичні погляди, особисті бажання мож­на відкласти на потім і працювати тільки на ефективність і результат.
– Усі ці роки ми працювали, – розповідає Ірина. – Були моменти, коли тихіше, а сьогодні, з активною фазою війни, ввімкнули надпотужний режим. Зібралися всі наші волонтери, об’єдналися з іншими меценатами. Координаційний центр на місці. Маємо шалений наплив охочих допомогти, не менше виконуємо і роботи. Люди настільки активно відгукнулися, що довелося відкрити другий склад, аби розмістити там усе, що принесли і виготовили. Як завжди, на своїх позиціях дівчата, які волонтерять у ЗОШ №2, плетуть там маскувальні сітки, кікімори. Усі на своїх місцях. Досвід роботи в нас величезний, є людський ресурс, багато хто знає, що потрібно, як працювати, що робити. Маємо налагоджені зв’язки з хлопцями, які воюють із 2014 року. Вони кажуть, які реальні потреби, а ми вже знаємо і вміємо шукати потрібне. Величезна подяка фонду «МіСт», який одразу відгукнувся на співпрацю, скоординував роботу і робить усе для перемоги. Сили не тільки Кам’янеччини, але всієї України повинні об’єднатися заради подолання орди. Це всі ми і робимо, це робить уся країна, весь світ, відчуваємо це і за внесками на офіційні рахунки нашого фонду. Люди за роки вже довіряють нам і знають, що їхні гроші підуть лише на необхідне.
Бачимо неймовірне єднання. Наші швачки тому приклад. Дрібні кам’янецькі підприємці за день звезли свої швейні машинки в одне приміщення і на волонтерських засадах ось уже місяць шиють «розгрузки», військову форму. Небайдужі люди надали кошти, які ми витратили на тканину, фурнітуру. Завдяки цим кам’янчанам, які жерт­вують своїми доходом і часом, роб­ляться неймовірні речі.
Перша хвиля допомоги була дуже активною, нині вона дещо стихає, бо всі бачать, що в Кам’янці-Подільському спокійно. Але розслаблятися зарано. Ми ще не перемогли. Розумію, що всі не можуть постійно жертвувати часом, бізнесом, але й забувати про те, що війна, також не варто. Цю помилку ми вже зробили 2014 року. Бо ті 10% населення, кого зачепила війна, і включилися, а решта думала, що бойові дії далеко, і все минеться. Не минулося, як бачимо.
Ірина каже, що за 8 років не змучилася стукати в усі можливі двері й просити про допомогу. Говорить про неї й нині, адже потрібні фінанси на офіційні рахунки фонду, бо далі треба воювати:
– Ми лише частково одягнули наших хлопців. Тканина на пошиття форми закінчується, як і гроші на неї. Її немає в наявності в Україні, тому просимо: може, хтось із-за кордону її знайде. Потрібна військова амуніція: каски, бронежилети, наколінники, тактичні рукавич­ки і окуляри, прилади нічного бачення. Все для того, щоб перемагати ворога. Це перша і найголовніша позиція. Також необхідні їжа, ліки. Ми не затримуємо їх у Кам’янці, передаємо туди, де є потреба: в добровольчі формування, тероборону, шпиталі. Серце краялося від побаченого, як люди в гарячих точках стояли у черзі по кам’янецькі пиріжки й ліки.
Треба все: одяг, футболки, труси, носки. З усього світу по нитці – й назбирується на результат. Також потрібні форми, «розгрузки» в гаря­чі точки. Привожу з виробництва, а їх миттєво розбирають. Працюємо за принципом, що спочатку маємо забезпечувати армію, а потім – вимушених переселенців. Бо, якщо не втримаємо орду там, то всі ми тут станемо вимушеними переселенцями. Допомагаємо і місцевим мешканцям, бо є кам’янчани, які залишилися без прибутків. Розу­міємо: яким би не був патріотизм, а внутрішні запаси вичерпуються. Тому звертаємося, до кого може­мо, за кордоном. Із такою сильною підтримкою, таким єднанням, якого не бачили ніколи, ми точно переможемо. Треба лише докластися всім, аби перемога була якомога швидше.