СОТНЯ, ЩО ГОДУЄ ТА НАДИХАЄ!

Поки центральна та східна частини України мужньо протистоять загарбникам, західна забезпечує надійний тил. Тут свій фронт тримають волонтери, аби наші захисники були забезпечені найнеобхіднішим. Поповненням продовольчих запасів для військових опікуються активісти «Кухарської сотні Поділля». Шість днів на тиждень, із 11.00 до 17.00 (а іноді й довше), волонтери збираються в будинку на території санктуарію Пресвятого Серця Ісуса, що на Нігинському шосе, намагаючись зробити свої вироби не лише поживними, а й такими, щоб підняли бойовий дух наших солдатів.

ДОПОМОГТИ МОЖЕ КОЖЕН

Коли я прийшов, аби поспілкуватися з волонтерками, вони саме займалися виготовленням яблучних чипсів. Проте це ли­ше маленька частина асортименту. Список страв, які тут готують, досить широкий: супи швидкого приготування (пер­ловий і гороховий), чипси, узвари, енергетичні бомбочки (во­лось­кий горіх, насіння соняшника та гарбуза, родзинки, курага), борщ, квасолевий суп, капус­няк та молочна каша швидкого приготування. При виготовленні останньої активісти використовують дитяче харчування, яке корисніше для організму, ніж звичайне сухе молоко.
– Мій чоловік військовий. Із початку російської агресії 2014 року перебував на передовій. Тоді й заснувала цей рух у Кам’янці-Подільському, щоб допомогти йому та його побратимам, – розповідає за­сновниця «Кухарської сотні Поділля» Наталя БОЙКО. – Наша діяльність завжди ставала актив­нішою навесні, коли загострюва­лася ситуація на Донбасі. Потре­ба в нас є й тепер, під час повно­мас­штабного наступу ворога. Спочатку наш рух зосереджувався в мене вдома, однак наразі такої змоги немає, тому ми дуже вдяч­ні отцю Мартіну за допомогу й підтримку.
Жінки зізнаються, що не знають точної кількості помічниць, але припускають, що близько 30. А цифру пакетів із продук­цією знають напевно. Їх після
24 лютого зробили понад 3000. Допомогти у цій справі може кожен охочий, головне – дотримуватися елементарних правил гігієни. Хто не вміє готувати, теж може долучитися. Буде нарі­-зати продукти, фасувати виготовлене, щось носити або просто мити посуд. Також додають, що продуктами іноді допомагають люди, яких ніхто з них в очі не бачив.
– Часом, коли приходжу зранку, знаходжу акуратно складені ящики з продуктами, – каже пані Наталя. – Люди привозять і залишають, жерт­вуючи, хто скільки може. Взагалі все, що тут робимо, функціонує кош­том благодійників.
– А як усе це потрапляє до бійців? – запитую.
– У нас є своя волонтерська логістика, – відповідає пані Ната­ля. – Пишу іншим волонтерам, що потрібно доставити щось у відповідний пункт. І маршрут знаходиться. Однак його пошук може три­вати як годину, так і тиждень. На жаль, нині ситуація така, що можемо відправити свої страви не в усі куточки України. Раніше навіть був зворотний зв’язок із хлопцями.
Усі казали, що задоволені їжею. Нині на відгуки в них не вистачає часу, але ми у власних виробах впевнені. Оскільки завжди, коли отримуємо новий рецепт, спочатку готуємо страву для себе, аби спробувати.
– На етикетках виробів «Кухарської сотні Поділля» часто на­друковані патріотичні вірші. Як виник такий задум?
– Ще 2014-го, з часом змінювався лише дизайн. Спочатку клали дитячі малюнки в коробки, потім дівчата запропонували такі приємності додавати до кожного пакетика. А як з’явилася сама ідея, і не пам’ятаю. Хлопці голодні на передовій, це було важливіше (сміється).

СЬОГОДНІ ЦЕ АКТУАЛЬНО…

Більшість віршів, що потрап­ляють на етикетки, з інтернету, але недавно пакунки прикра­сили рядки однієї з волонтерок. Їх авторка – 23-річна кам’янчанка, вчителька української мови та літератури Вікторія ОСАДЧУК, яка зізнається, що писати любить змалку:
– Вірші пишу ще зі шкільної лави, брала участь у літературних конкурсах, на яких здобула багато нагород. За цей час зібралося чимало віршів на різну тематику, але хоча друзі заохочували – досі не випустила збірку.
Вікторія зізнається, що частіше писала на любовну темати­ку, ніж воєнну. Проте, на жаль, війна змінила пріоритети.
– Мій брат – військовий, – по­яснює активістка. – Спочатку він брав участь у АТО та ООС, а тепер захищає країну від окупантів. Напад росії для мене дуже болю­-
чий, тому інформацію, що надходить із фронтів, пропускаю через себе, а отже, й вірші про війну пишу швидко.
Спокійне небо над нашим міс­том забезпечують сили ЗСУ та тероборони. Наголошує на цьому й моя співрозмовниця:

– Розумію, що найважчу роботу виконують саме наші воїни. Тому щиро дякую їм за титанічні зусилля й за те, що ми можемо жити і мріяти про майбутнє. Нехай ангели-­охоронці їх бережуть і огортають своїми крилами. А ми будемо мо­литися за них і забезпечимо безмежною любов’ю й підтримкою.
Із таким тилом ми точно переможемо!

Олександр ЩЕРБАТИХ.

***
Привіт, солдате! Мій герою!
Ти як? Замерз? Чи жарко стало?
Ти знов готуєшся до бою…
Які ж страшні часи настали!
Скажи хоч слово, не мовчи!
Я вірю, тобі дуже важко!
Та чим зарадити? Скажи…
Мовчиш…
Мовчиш, смілива пташко…
Ти знову йдеш? Та зачекай же!
Посидь зі мною ще хвилинку.
А я не плачу, знаєш… Майже…
Та біль в душі не зна зупинку.
Ідеш у бій. Вже плачуть очі.
Будь сильним і скоріш вертайся.
А я молитимусь щоночі.
Солдате! Воїне! Тримайся!

Вікторія ОСАДЧУК.