П'ятница, 20 Травня 2022 р.
1 Квітня 2022

ГАРНО МАТИ ДОБРИХ ДРУЗІВ

Із перших днів повномасштабної війни Кам’янець-Подільська районна рада стала волонтерським центром, де всі працівники, наче бджілки, розбирають вантажі з фур, бусів, скрупульозно реєструють усе, сортують і люб’язно передають тим, хто потребує. Один день із життя цього «вулика» епізодично застав і «Подолянин». Коридори адмінприміщення завалені підписаними коробками, більшими, меншими, відкритими і надійно запакованими.

ПРО ТАКІ МАСШТАБИ ДОПОМОГИ НАВІТЬ НЕ МРІЯЛИ

Михайло СІМАШКЕВИЧ із представниками румунської делегації і міжнародними волонтерами– Дівчата, хлопці, вам допомогти? – запитуємо з порога.
– Ні, в нас уже все посортовано, чекаємо на нову фуру! – із непідробною радістю відпові­дають волонтерки, які ще місяць тому готували документи до сесій райради, приймали звернення громадян. А нині замість підборів на роботу одягають кросівки, спортивні костюми і на рівні з чоловіками вантажать і фасують.
«Багаторічна міжнародна співпраця рятує» – у цьому з початком активної фази російсько-української війни переконався голова Кам’янець-Подільської райради Михайло СІМАШКЕВИЧ. Десятки тонн гуманітарної допомоги, чотири автомобілі «швидкої», пожежний автомобіль, обладнаний усім необхідним, отримали за місяць від колег із Польщі, Румунії. Михайло Євстафійович зізнається, що навіть не сподівався на таку допомогу. Гірко, правда, від того, що дають її в такий надзвичайно важкий для України час, а не в мирні будні.
Саме волонтерським цент­ром райради продовжуємо нашу рубрику «Надійний тил», дякуючи волонтерам за без­цінну допомогу.
– Із перших годин війни дуже багато знайомих зателефонували з міст-партнерів Кам’янця-Подільського, Кам’янець-Подільського району, з якими налаго­джував роботу протягом 10 років на посаді міського голови і вже головою райради. Люди дзвонили мало не з усього світу, – згадує Михайло Євстафійович. – На третій день війни отримали передачу з Глогівського повіту, далі пішли всі решта: Глогів, Перемишль, Тернаво-Підгурне, Сірет, Каліш, Ополе, Владава. Пожежники з Міжнародної добровільної пожежної служби неабияк долучилися. Пожежна машина, яку вони передали, повністю облаштована необхідним: генераторами, кисневими масками тощо. Неоціненна допомога і зі «швидкими». Три виділили на громади Кам’янеччини, а одну – на Київську область, у гарячі точки. Якщо є запити від військових частин на продукти, ліки, каремати, все, що треба, і в нас є, то передаємо першочергово. Далекоглядність і практичність поль­ських колег не перестають дивувати. Днями отримали генератор потужністю 400 кВт, до речі, єдиний у Хмельницькій області. У разі, не дай Боже, знеструмлення, ми зможе­мо стратегічні об’єкти забезпе­чити електроенергією. Оскільки генератор пересувний, то направлятимемо його на ті об’єкти, де в ньому буде необхідність. Від усієї громади щиро дякуємо особисто Войцеху Бакуну та місту Перемишль за таку потрібну техніку.
А ще особлива подяка помічниці прем’єр-міністра України Ользі Лугач і раднику віцепрем’єра з гуманітарних питань Сергію Ніжинському за сприяння.
Військову амуніцію нині дістати важко. Тому взяли в оренду цех і почали шити «розгрузки», потім освоїли виготовлення плитоносок. Те, чим їх наповнити, кожен воїн обирає сам. Долучилися до цієї справи підприємці Кам’янеччини, готельєри, з якими співпрацюємо роками і ніколи не мали проблем. Знаємо одні одних, довіряємо, тому роботу в час війни налагодили швидко. Постійно на зв’язку. Треба гроші на тканину? Беріть, купуйте, шийте!

У ВІЙНУ БЕЗЦІННІ І ЛІКИ, І ПАМПЕРСИ, І МАКАРОНИ

Допомога від Міжнародної добровільної пожежної службиВолонтери пояснюють, що мешканці міст-побратимів гуманітарну допомогу купують за власні кошти і те, що можуть придбати, тому військового спорядження, на жаль, у цих вантажах немає. Проте є памперси, дитяче харчування, продукти тривалого зберігання, одяг, які також украй необхідні. У передачах є значна частина нового одягу, є й ношений, але в ідеальному стані.
– Надалі чекаємо фури, мікроавтобуси, які приїжджають мало не щодня. З Румунії наше місто-побратим Сірет за тиждень передало аж дві допомоги, – продовжує голова райради. – Цього разу ми попросили в них життєво необхідні медикаменти: інсулін, тироксин та інші. Від перенасичення людей у місті не вистачає запасів ліків, а багато яких і не завозять. Бо щось випускали на Київщині, щось – на Харківщині. А нині ці виробництва вимушено позакривалися. Запити постійно маємо і від лікарень: кам’янець-подільських міської і районної, дунаєвецької, староушицької, новоушицької. Сортуємо все, що передали нам, і направляємо їм. Якщо є запити на ліки від військових, то передаємо їм. Третя частина ліків спрямовується переселенцям, які особисто приходять і пишуть заяви на той чи інший медпрепарат. На територіальні громади також ідуть ліки. Голови громад надають письмові заявки. Жодна допомога не видається без документів.
Також є проблеми у хлопців із взуттям. Тому в усіх, у кого можемо, просимо знайти нашим захисникам хоча б чорні кросівки. Розуміємо, що це не берці. Але якщо немає нічого, то і це добре.
Під час передачі «швидкої» керівництву райлікарніНа території району дуже багато переселенців. Постало питання їхнього розселення, організацію якого взяли на себе територіальні громади, а завдання райради – облаштувати побут, забезпечити матрацами, подуш­ками, покривалами, постільною білизною, а все це їм люб’язно передали з-за кордону. Нині постає питання і харчування вимушених біженців. Бо громади не можуть забезпечити всіх, як би цього не хотіли.
– Візьмемо хоча б Стару Уши­цю, – продовжує Михайло Сімаш­кевич. – Там близько 5 тисяч населення, і додатково прихистили 1300 переселенців. При тому, що вантажів на фронт звідси поїхало також дуже багато. Приємно, що всі громади району об’єдналися, допомагають одна одній харчами, одягом.
У 15 громадах Кам’янець-По­діль­ського району, де проживають 270 тисяч місцевих мешканців, за станом на 28 березня, зареєстровано 32 тисячі 420 людей, які зна­йшли в нас прихисток від війни. І це при тому, що ще не всі переселенці зареєстровані. Для гостей краю і місцевих, які потребують, ми відкрили центр надання гуманітарної допомоги на вул.Вірменській, 8. Людей приходить дуже багато. Чомусь усі запитують: «Ви приймаєте лише районних?». Ми приймаємо всіх. Люди з інших областей приїхали, їм важко зорієнтуватися, до якої тергромади відносяться і куди йти. Вони вистоять чергу в одному місці, а потім ще кудись підуть? Не час нині ділити. Усім і без того важко. Не важливо: місто чи район. Усі 15 громад об’єднані в один великий Кам’янець-Подільський район.
Від початку повномасштабної війни почастішали звернення по пайки з продуктами, які формують наші дівчата. Більше почали звертатися і місцеві соціально незахищені сім’ї. Скажімо, приходить сьогодні мама з двома дітками. Сама виховує малих, залишилася без роботи. З чого їй жити? І як їй не допомогти?

ПРОЄКТИ ДЛЯ ДІТОК І ДОРОСЛИХ

Допомога чекає своїх адресатівКам’янець-Подільська райрада в перші дні війни розпочала проведення занять із надання першої невідкладної допомоги. «Клуб юних миротворців» і їхній наставник Володимир БАРАНОВСЬКИЙ виїжджають у громади, які надають запити на ці заняття. Хто хотів навчитися, той навчився, а хто ще не встиг, має можливість освоїти ази домедичної допомоги, адже проєкт продовжується. Навіть трудові колективи можуть запрошувати юних миротворців на заняття, які рятують життя.
А ще райрада спільно з благодійним фондом «МіСт» ім.Михайла Савенка та представниками дитячого освітньо­-куль­тур­ного комплексу «Star house» започаткували районну програму, де безкоштовно розважають діток вимушених переселенців. Перший такий захід уже відбувся в п’ятницю, 25 березня, в дитячому таборі «Лісова пісня», згодом – у Старій Ушиці. Малеча була настільки задоволена, що ще довго розповідала про цікаві майстер-класи, казкових героїв, цікаву розважальну програму. Дорослі зуміли хоч на короткий час відволікти їх від пережитого. Попередньо місця, де буде скупчення діток, намагаються на загал не афішувати. Громада подає запит, і вже за кількістю дітей формується наступна група і визначається місце проведення заходу.
Запитуємо в Михайла Сімашкевича і про модульні будинки для переселенців. Виявляється, ініціатива надійшла від них самих.
Президент БФ «МіСт» ім.Михайла Савенка Сергій Ісаєнко і голова райради Михайло Сімашкевич обговорюють співпрацю– Підприємці, які прийшли до нас, колись у Харкові займалися таким будівництвом. Тому цю ідею нам і запропонували. Ми вже почали шукати можливості. Виявилося, що в місцевого підприємця є земля навпроти «Епіцентру», яку він готовий надати, підведені комунікації. Але постає запитання: хто буде інвестором цього будівництва? Районна рада не має для цього кош­тів. Тому шукаємо підприємців, обговорюємо з колегами з Польщі можливості будівництва. Вони також думають над цим – допомагати будматеріалами чи коштами. Є зем­ля, проєкти будинків, прорахова­но, скільки вони коштують. Потрібні тільки гроші.
Часто в Михайла Євстафійовича запитують, де його діти та внуки. Адже, зважаючи на його закордонні зв’язки та ситуацію в країні, вони спокійно могли
поїхати до Польщі. На це запитання голова сімейства ніяко­віє: «Ні, всі на місці й не збираються нікуди їхати. Навіть розмов про це чомусь не було. Тут усі народилися, і вже буде, як Бог дасть».
Доки говоримо, до райради приходять цілі сім’ї. Виходять із повними клунками.
«Ми по допомогу, ми з Харкова, можна отримати?» – «Звісно», – чують у відповідь. Доки мама заповнює документи, з її донечкою граються працівниці рай­ради, носять на руках, усміхаються, а малеча, попри пережите, сміється у відповідь, бо відчуває, що тут люди добрі.