Субота, 28 Травня 2022 р.
15 Квітня 2022

ЗУСТРІНЕМО НАШИХ ПЕРЕМОЖЦІВ КВІТАМИ!

Уся громада з початком загострення війни стала волонтерським центром: прийняла чи не найбільше вимушених переселенців, які тут одружуються, народжують діток, купують садиби, обробляють городи, допомагають впорядковувати сільські вулиці й місця відпочинку. Місцеві мешканці з першими ракетними обстрілами 24 лютого поспішили до військкомату, а ті, хто залишився в тилу, створили власну тероборону, почали патрулювати вулиці, а ще готувати, пекти, робити закрутки і відвозити на передову для захисників. Крім того, майструють протитанкові їжаки, маскувальні сітки, плитоноски і ліжка. Все це про Староушицьку територіальну громаду, яка всім єством доводить, що допомагати може кожен. Навіть якщо в тебе мало грошей, живеш у віддаленому селі, все ж стаєш незамінним помічником на рідній землі. Розповіддю про цих патріотів, людей, викоханих неймовірними подільськими красотами, виплеканих дністровськими хвилями, продовжуємо нашу рубрику «Надійний тил».

Я навіть не знаю, які гарні та щирі слова підібрати, аби висловити всю вдячність, повагу і любов до мешканців Староушицької громади, – каже її очільник Анатолій ТИМЧУК. – Наскільки вони об’єдналися, завзято і безкорисливо все роблять.

ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ПРИЙНЯЛИ ЩИРО

Місцеві жінки - майстрині на всі рукиЗ Анатолієм Сергійовичем розмовляємо про те, як мешканці Староушиччини прий­мають вимушених переселенців, як налагоджують побут, як волонтерять цілими селами. Правда, про майбутнє говорити і складати якісь плани сьогодні важко. Одні вимушені гості цих країв уже не мають куди повертатися і перебувають у роздумах, як і де жити далі, інші сподіваються, що їхні квартири і будинки вціліли, вірять, що цей жах якомога швидше закінчиться, і вони зможуть повернути­ся додому. Тішить, що, попри все, і місцеві, і переселенці взялися саджати городи. На генетичному рівні розуміють, що земля – це наше найбільше багатство.
– Ми прийняли чи не найбільше переселенців у районі. За останніми даними, понад 1100 осіб. На неповних шість із половиною тисяч місцевих мешканців. Близько 400 дітей. При тому, що ми найвіддаленіша громада від районного цент­-ру – Кам’янця-Подільського, – продовжує селищний голова.
Відповідь на запитання «Чо­-му так?» знайшла одразу. Ад­же з першого дня війни всі процеси почали виконувати цент­ралізовано: визначили і облаштували пункти збирання гума­нітарної допомоги. Переважно цим займаються Будинки культури. Повною мірою запрацю­-вав волонтерський рух, який очо­лила Оксана Тимчук – учитель­ка української мови Грушківського ліцею. Хоча волонтери мають одні обов’язки, місцеве самоврядування – інші, але працюють пліч-о-пліч.
– Дружина Оксана активно влилася у волонтерський рух. У кожному старостинському округу створили свої волонтерські осередки, і цей процес запустився керовано, – каже Анатолій Сергійович. – Одразу визначили людину від селищної ради – директорку Староушицького терцентру соцобслуговування Наталію Рибак, яка також почала координувати розселення і забезпечення тимчасово переміщених осіб. Номери телефонів кожної людини, яка відповідає за той чи інший процес, ми почали поширювати в усіх можливих інформаційних порталах. Не лише у внутрішніх вай­бер- і телеграм-групах. Але і все­українських, аби люди з Маріуполя, Києва, Харкова, Донецької, Луганської областей знали, що Стара Ушиця поселяє людей. Організувалися з волонтерами Хмельницького, Кам’янця-Подільського. І почалося. Люди телефонували як удень, так і серед ночі. Ми спрямовували їх відповідно до потреб: якщо треба на день-два – краще зупиняйтеся в Кам’янці чи Хмельницькому, давали контакти людей, які там поселяють. Якщо ж надовше, то ми завжди раді допомогти.
Місцеві жінки - майстрині на всі рукиВизначили місця поселень. Насамперед це колишній територіальний центр, де був будинок пристарілих, там нині 90 людей. Другий – недіюча школа в Нефедівцях, яку недавно закрили, Гораївська школа. Централізовано почали збирати інформацію про ті будинки, де ніхто не живе. Власники дружньо і з розумінням постави­лися, передали ключі. Практично всі безкоштовно надають житло. Хіба за комунальні послуги просять гроші.
Волонтери разом із працівниками комунальних закладів привели господи в порядок. Якщо запропонувати людині просто хату, в якій роками ніхто не мешкав, то з дороги і після пережитого їй буде дуже важко змусити себе там жити. Наші ж волонтери перед приїздом гостей усе прибирають, ставлять ліжка, застеляють, напалюють доб­ре в хаті. Кожній родині видаємо електрочайник, якщо ж пічне опалення – то запас дров. Базу житла зібрали. Адміністратором день і ніч моя Оксана так і працює. У неї в блокноті детально все розписано: в якому селі дві хати, де три, де десять. Місцеві мешканці до себе забирають багато переселенців. Садиби зеленого туризму без опалення, це більше літній варіант, тому нині там мало людей заселено. Все ж є мешканці й там. Про завищення цін на житло в нас не чули.
З гостями ми завжди на зв’язку. Старости до них найближче, контактують, збирають інформацію про потреби, за нагоди і самі підвозять допомогу.
Місцеві жінки - майстрині на всі рукиСправді, у цій громаді не тільки заселили вимушених пере­селенців, а й активно з ними працюють. У Старій Ушиці створили центр гуманітарної допомоги, де люди можуть взяти взуття, одяг. Районна рада надала цю гуманітарну допомогу, деяка безпосередньо з Польщі надходила. В місцевому ЦНАПі люди отримують продукти, засоби гігієни. ЦНАП також працює і за своїми функціональними обо­в’язками. З перших днів реєстрували всіх переселенців. Навіть ще коли не було єдиної форми, тут створили свою: брали паспортні дані гостей громади, звідки приїхали, який автомобіль, де поселилися. Коли з’явилася загальнонаціональна форма, то дані вже були зібрані. Також усіх, хто прибув, додавали у вайбер-групу, де надають інформацію, цікаву для переселенців: коли привезли допомогу, яку, де її можна взяти. Вони ж, у свою чергу, пишуть про свої потреби. ЦНАП дає всі можливі адміністративні роз’яснення, спеціалісти оформляють документи щодо статусу внутрішньо переміщених осіб. На держпідтримку допомагають податися. Але якщо адміністратори працюють у посиленому режимі, то реєстри не дуже хочуть працювати. Тому за власною ініціативою працівники виходять на роботу і вночі, коли не зависає програма, аби зібрані вдень за­яви внести до реєстру.
– Працюємо і з дітками, вони почали підключатися до онлайн-уроків, які проводять наші школи, – продовжує Анатолій Тимчук. – Хто не має інтернету, той може прийти до школи і з класу доєднуватися до уроків. Вчителі там їм допомагають. У Грушківському ліцеї таким діткам надають навіть харчування – обіди. Волонтери організовують і дозвілля для малечі.
У Чабанівці є театр, нині там тривають активні репетиції, бо артисти готують для діток переселенців різні вистави, майс­тер-класи. Їз­дитимуть із гастролями по наших селах.

ПРО ПОБУТ ДБАЮТЬ, ЗСУ ДОПОМАГАЮТЬ

Iз таким тилом безпечно і затишноЯк можуть облаштовують у громаді й побут для вимушених гостей.
– У багатьох наших селах цент­ралізованої води немає, пральних машин у старих сільських будинках також, – каже селищний голова. – Люди переважно поприїжджали до нас із міст, тому важко пристосуватися до таких умов життя, а тим, у кого діти маленькі, – поготів. Але в кожному селі, де є дитячий садочок, переселенці зможуть безкош­товно випрати речі. На базі Старо­ушицького ліцею ремонтуємо душові кабіни, там невдовзі буде центр гігієни, де люди зможуть безкоштовно помитися. Там же облаштуємо ще одну пральню. У Старій Ушиці, крім дівчат-волонтерок, до волонтерської справи активно долучилися чоловіки. Вони створили громадське формування, таку собі місцеву територіальну оборону. Вночі організували патрулю­ван­ня, які погодили з місцевою полі­цією. Активіст Андрій Пастух це все конт­ролює. Алгоритм дій розпи­сав, займається і документами. Міс­цеві спочатку боялися, не знали, хто заїжджає в села, чи, бува,
не сепаратисти, бо ж багато хто ро­сій­сь­кою розмовляє. А коли вулиці почали патрулювати місцеві хлопці, то стало спокійніше. Мають ще одне крило волонтерського руху, ініціатором якого є місцевий підприємець Сергій Борчук. Хлопці разом із ним виготовили чимало проти­танкових їжаків і розвезли у військові частини області. Дру­ге питання, яке вони закрили, – це ліжка. Приїжджала величезна кількість людей, ліжок не вистачало. Селищна рада в староушицькому будівельному магазині закупила матеріали, а волонтери створили понад 60 ліжок: і двох’ярусні, і одноярусні. Таким чином із ліжками питання вирішили. Тепер виготовляють пластини з ресор для бро­нежилетів. Прострілювали їх і з поліцією, і з війсь­ковими, зрозуміли, що захист надійний, тому взялися виготовляти.
Iз таким тилом безпечно і затишно– Знаю, що вони мають бути сертифіковані, але доки немає їх у достатній кількості, то наші теж згодяться, – переконаний Анатолій Сергійович. – За волонтерські кош­ти, а також за одноденний заробіток працівників селищної ради пошиємо плитоноски. На фронті багато хлопців із нашої громади, передаємо насамперед їм, а також іншим, кому зможемо.
У кожному старостинському окрузі є свої волонтерські осередки. Зазвичай складаються з праців­ників садочків, шкіл. Жінки випікають, ліплять вареники, роблять тушонки. За волонтерські кошти купують свиней. Скільки тушонок вони зробили, уже й не перерахуємо. Чоловіки возили допомогу на Чернігівщину, Луганщину, Миколаївщину. «Новою поштою» посилали на Житомирщину. Аграрії наші допомагають із пально-мастильними матеріалами, заправляють машини з допомогою, надають продукцію, кошти. Жінки, які з материнською любов’ю і неабияким професіоналізмом печуть коржики, ліплять вареники для військових, в один голос стверджують, що просто сидіти вдома не можуть, а роблять усе можливе, аби наші захисники були ситі й, смакуючи домашні страви, відчули, що їх люблять і чекають удома. А ще громада риболовів пишається, що плете майже професійні маскувальні сітки. Селищний голова це підтверджує, каже, дівчата так гарно навчилися, що до їхніх сіток зауважень немає, навпаки, всі дивуються, наскільки правильно вони зроблені. Хлопці-рибалки самі плетуть основу, передають волонтеркам, які роблять їх маскувальними. У волонтерстві немає посад і вихіднихПереважно майстрині у цій справі – працівниці апарату селищної ради та інші сільські волонтерки. У цьому плані в них налагоджена робота, бо досвід мають із 2014 року. Описуючи щоденне життя простих селях, складається враження, що все так легко і просто. На­справді ж треба розуміти, що ці пре­красні люди, які так багато жерт­вують, живуть у селі, стабільних заробітків і великих доходів не мають, а в час війни і поготів. Усе ж знаходять сили, можливості та ресурси допомагати, бо хто ж, як не вони.
– Уся Україна згуртована, і наша громада не виняток. Хто чим може допомогти, одразу приносить, привозить і радіє, що став корисним, – із непідробною щирістю коментує Анатолій Тимчук. – Розставили скриньки в магазинах для збирання коштів для потреб ЗСУ. Місцеві мешканці, які живуть за кордоном, також не стоять осторонь, при­силають кошти на допомогу військовим, допомогу для тимчасово переміщених осіб. Дружно працюють, щоб ми перемогли якомога швидше. Усі розуміють, що най­важче хлопцям на передовій, людям, які тікають від жахіть війни. Нам, на щастя, легше, тому тут має­мо робити все, аби підтримати їх.
На запитання «Чи подобається переселенцям громада?» селищний голова відповідає, підкріплюючи свої слова реальними прикладами.
– Люди різні, кожен зі своїм характером. Усілякі ситуації були і є. Але більшість вимушених переселенців дякують за прихисток, допомогу, гарно відгукуються. Маємо подружжя з Харкова, яке розписалося в нас. В іншої сім’ї недавно народилася дитинка, і доки на її Батьківщині тривають бойові дії, вона вперше побачила світ у мирному краї, батьки прийшли реєструвати її в нас. У травні чекаємо на ще одне поповнення – майбутня мама з Маріуполя, поселилася в Грушці.
А ще одна сім’я вимушених переселенців у нашій Крушанівці придбала будинок. Кажуть, що їм у нас подобається. Нам же подобається ініціативність багатьох гостей громади. Чимало з них долучилися до весняної толоки. Разом прибирали сільські вулиці, парки, місця відпочинку. А щойно почули про програму для переселенців, за якою дають безкоштовні набори насіння, то понад 60 осіб подали заявки і отримали досить гарні набори. Включають вони різні овочі, трави і квіти.
А це значить, що все в нас буде доб­ре, врожай матимемо, а наших хлопців-переможців із війни зуст­річатимемо квітами.