ВОЮЮТЬ ІЗ НАМИ ТА НАШОЮ ПРИРОДОЮ

Із початком повномасштабного вторгнення рашистів в Україні, крім іншого, гостро постала проблема екологічної безпеки. У перший день війни окупанти захопили ЧАЕС, а на початку березня зі стріляниною взяли під контроль Запорізьку АЕС. Ці події поставили всю Європу на межу ядерної катастрофи. І хоч її вдалося уникнути, наша екологія страждає на «всіх фронтах»: на українську землю ступають російські чоботи, заїжджає техніка та падають бомби. Усе це призводить до неминучого забруднення та нищення навколишнього середовища.

РОСІЯ ЗАВДАЄ ШКОДИ ВСЬОМУ

Наразі важко знайти екосис­тему, яка не постраждала від бойових дій. За даними Міністерства захисту довкілля та при­родних ресурсів України, з початку вторгнення значної шкоди зазнали десятки природно-біо­сферних заповідників і національних парків. Страждають також і ліси, частина з яких у Харківській, Луганській, Донецькій та Херсонській областях наразі перебувають під контролем окупантів і підлягають мінуванню.
У тому ж регіоні збитків було зав­дано й водним ресурсам: не забезпечується процес очищення стічних вод для Сіверськодонецька, Лисичанська, Рубіжного, Попасної та частини Запоріжжя. Внаслідок руйнування дамби Оскільського водосховища та спричиненого цим паводка продовжує відбуватися забруднення річки Сіверський Донець.
Забруднюють росіяни й повіт­ря. Їхні «визволителі» випустили по території України вже понад 1500 ракет. Також знищено понад 5000 одиниць російської військової техніки різних типів, вага якої, за станом на 8 квітня, становила 85 тис. тонн.
Проте доки не знаємо дати закінчення війни – прогнозувати чи оцінювати збитки для довкілля передчасно. Такої думки дотримується голова Української природоохоронної групи Олексій ВАСИЛЮК:
– Сьогодні ще зарано говорити про те, якою саме буде природа України після звільнення всієї те­риторії нашої держави від загарбників. Нині важко оцінити, як прореа­гує природа на масу покинутої зруйнованої військової техніки, розкиданої по лісах, полях і болотах. Скільки і які забруднювальні речовини постачатимуть тисячі одиниць розбитої техніки та розірваних боєприпасів у довкілля, і як довго це триватиме. Усе це розрахувати в повному обсязі неможливо. Передусім тому, що неможливо відбирати будь-які проби під час бо­йових дій і аварій на непідконт­рольних територіях і в зонах бойових дій. Те саме стосується і забруд­ників, що потрапляють у дов­кілля внаслідок руйнування військовими промислових об’єктів та місць зберігання різних хімічних речовин.
Однак є речі, про які українці говорять частіше, – захоплення росіянами двох атомних елект­ростанцій і ризик розповсюдження радіації.

АТОМ ПІД КОНТРОЛЕМ?

За станом на сьогодні, на щас­тя, так. Звісно, наразі атомна станція в окупованому Енергодарі перебуває під контролем росіян, однак, за даними ВРУ, її обслуговує український персонал, вона працює на потреби України, ротація працівників відбувається.
«Запорізька АЕС працює з дотриманням норм ядерної, радіаційної та екологічної безпеки. На території промислового майданчика та санітарно-захисної зони екологічний, протипожежний та радіаційний стан зна­ходиться в межах норми. Радіаційний фон на проммайданчику складає 11 мікрорентгенів за годину, в санітарно-захисній зоні – 8-12 мікрорентгенів за годину, що відповідає природному радіаційному фону в місці розташування Запорізької атомної електростанції», – йдеться в газеті «Голос Укра­їни».
ЧАЕС, як і кордони Київської області, належать владі Украї­ни, хоча москалі встановлювали там свої порядки протягом п’яти тижнів. На жаль, за цей час вони показали повне нерозуміння ситуації, в яку потрапили: пошкодили систему електропостачання та декілька днів не допускали ремонтників на станцію, не відпускали персонал на ротацію, рили окопи в Рудому лісі та забирали все, що сподобалося, із зони відчуження.
Із початком квітня рашис­ти забралися з території Чорнобильської зони та почали потрап­ляти в білоруські лікарні з ознаками гострої променевої хвороби. Тож українське суспільство схвилювало запитання: «А чи не залишили росіяни за собою радіоактивних слідів?». На нього відповідає член громадської ради Державного агентства України з уп­равління зоною відчуження Ярослав ЄМЕЛЬЯНЕНКО:
– Усі, хто рив окопи в Рудому лісі, заподіяли величезну шкоду власному організму та найближ­чим часом помруть. Але ще росіяни повиносили з лабораторій багато зразків радіації, біля яких не можна перебувати без захисного спорядження навіть декілька хвилин. Однак ці речі вже поїхали «гуляти» територією білорусі та росії. Ми не проти, якщо це працюватиме на Україну, то хай так і буде.

НА ЛУГАНЩИНІ СТРІЛЯЮТЬ, МІНУЮТЬ ТА СПОДІВАЮТЬСЯ НА ПОСІВНУ

Жодних радіаційних аномалій, крім зони відчуження, в Україні зафіксовано не було, – каже студент-еколог СНУ ім.Володимира Даля Антон СЕВОС­ТЬЯНОВ.
Хлопець недавно виграв екологічний грант від Міжнародного фонду «Відродження», але з проблемами екології знайомий не лише фахово. Він родом із Сіверськодонецька, разом з одногрупниками змушений був тимчасово оселитись у Кам’янці-По­дільському. З ним «Подолянин» поговорив про екологічну си­туацію на сході країни, де нині тривають найзапекліші бої.
– Якщо брати лінію фронту, то вона зазвичай пролягає через міс­та, – розповідає Антон. – Під час їх обстрілів здіймається дуже вели­ка кількість пилу, який осідає й заважає фотосинтезу рослин. Також утворюються великі вирви, спричиняється деформація грунту. Під час обстрілів у Сіверськодонецьку я помічав велику кількість диму й пилу, це все закриває небо та осідає на рослини.

– Яка небезпека найбільше характерна для Луганської області?
– У нашому місті розташований «Азот» – один із найбільших у Європі заводів з виготовлення азотних добрив. Там зберігаються величезні об’єми переробленого аміаку. Також є багато й інших речовин, витік яких забруднить атмосферу. І якщо буде пряме влучання – про екологію в Лисичанську, Сіверськодонецьку та, напевно, й усій Луганській області можна забути на декілька років. У Рубіжному стався вибух азотної кислоти. Усе забруднення пішло на селище Троїцьке й поля біля нього. Випали такі кислотні дощі, що місцеві жителі три доби ходили по вулиці в мокрих масках. Відповідно, тамтешні фермери стурбовані, адже потрібно робити глибинний аналіз грунту. По Попасній, де дуже хороша земля, окупанти б’ють бомбами з білим фосфором, який усе роз’їдає.
Використання хімічної зброї, що ми вже спостерігаємо, для екології більш небезпечне, ніж для людей. Рослини вбирають у себе всі ці речовини. Якщо її застосування продовжиться не в локальних масштабах, як-от Маріуполь, а відбуватиметься на значно більшій території, загинуть багато рослин, а з дерев у тих місцях опаде листя.

– Тож на посівну там не очікують?
– Це спірне запитання. На Луганщині чорноземи глибиною у декілька метрів. Тому сіяти там можна, адже їх треба буде лише розпушити. Питання в тому, чи вдасться це зробити. Оскільки грунт дуже спресований, і невідомо, чи візьме його сільськогосподарська техніка. Проте родючість усе ж знизиться. Військова техніка зазвичай працює на дизельному пальному, і викиди газів від неї осідають у нашій землі, а це матиме негативний вплив. Для очищення грунту фермерам потрібно буде використовувати мінеральні добрива та засівати землю культурами, які її відновлюють, наприклад, буряком.
Підтверджує майбутній еколог і те, що значні ризики існують для лісових масивів:
– Звичайно, в ліс завжди може щось прилетіти. Однак є інша проблема – їх часто мінують. Так вчинили і 2014-го, коли брали Сіверськодонецьк. Сосновий ліс навколо міста був весь у мінах. Місцеві жителі не могли зайти туди щонайменше 1,5 року, бо хто йшов – не повертався. Протягом усього періоду там працювали сапери та лунали вибухи. Згодом залишилося багато пошкоджених і поламаних сосен. Для фауни це теж дуже погано. Одні гинуть, а інші намагаються втекти з місць проживання.
І хоч визнані експерти дотримуються думки, що говорити про наслідки війни ще рано, не покидає побоювання, що дов­кілля постраждає на тривалий час.
– На щастя, на десятки років наслідків не буде, – заспокоює Антон Севостьянов. – Природа відновлюється швидко. Вбити її на десятиліття здатна лише ядерна зброя. На декілька років землю може знищити й білий фосфор, але у цьому разі є варіант зі зняттям ураженого шару грунту. Проте після вій­ни фермери та держава повинні зробити все належне для відновлення екології. Від фермерства вимагається удобрювати землю. Уряд повинен виділити кошти на закупівлю хімічних речовин для відновлення, видати промисловим підприємствам покрокову інструкцію до дій та ввести систему штрафів за її невиконання.
Сподіваємося, що до ядерного удару все ж не дійде, а з усім іншим, безперечно, впораються ЗСУ. Тоді українці й візьмуться за відновлення природи.

Олександр ЩЕРБАТИХ.