П'ятница, 29 Березня 2024 р.
29 Квітня 2022

БУДЕМО ВОЮВАТИ, ОЗБРОЮВАТИСЯ ТА ІНТЕГРУВАТИСЯ

Ось уже 65 день ми мріємо лише про те, щоб наші близькі залишилися живими, а ЗСУ якнайшвидше очис­тили українську землю від погані.
І хоч країна потрохи навчилася жити у воєнному часі, кожен із нас щодня запитує себе: «Коли ми переможемо?», «Чи вдасться звільнити всю територію України?», «Чи дадуть нам ще більше зброї?» тощо. Розібратись у всьому, слідкуючи за інформаційним марафоном, буває складно, тож «Подолянин» поспілкувався з декількома політичними експертами та отри­мав відповіді на найбільш популярні запитання сьогодення.

МАЄМО ТРИ ДОРОГИ

Безперечно, найбільш важливим для нас є результат війни. Два місяці тому ми боялися повного захоплення країни, а тепер окремі голоси навіть кажуть про необхідність перенесення бойових дій на територію рф. Своє бачення сценарію закінчення російського вторгнення нам висловив експерт Фонду громадської дип­ломатії та позаштатний журналіст «24 каналу», наш земляк Богдан БОДНАРУК:

– Наразі є три варіанти закінчення повномасштабної війни. Два з них означатимуть поразку москви тією чи іншою мірою. Інший призведе до капітуляції України, чого, сподіваємося, не станеться.
Серединним є варіант із поверненням статусукво за станом на 23 лютого. Можливим він буде за умови, якщо обидві сторони в якийсь момент зрозуміють, що більше не можуть вести бойові дії за браком ресурсів. Він не влаштує більшість наших громадян. Нагадаю, що, згідно зі свіжою соціоло­гією, нині відсоток тих, хто вірить у перемогу ЗСУ над окупантом, складає понад 90%.
Це означає, що соціум налаштований на війну, фіналом якої може бути мінімум військове звільнення окупованих частин Лу­ганської та Донецької областей. Але для москви він буде, м’яко кажучи, неприйнятним. Не буде що продати на внутрішньому електоральному ринку. В росії люди й так не на жарт занепокоєні тим, що їхня «друга армія світу» змушена була втекти з-під Києва. Захоплення нашої столиці анонсували ще в статті на сайті «РІА Новости» за 26 лютого.
А тут на тобі – такий провал за всі­ма стат­тями.
Проте завжди потрібно розглядати негативний варіант розвитку подій. На щастя, його політолог вважає найменш імовірним.
– Другий сценарій є найгіршим, на який ні держава, ні українське суспільство не погодяться. Однак він теоретично можливий. Після розгрому нашими військами росіян під Києвом, Черніговом та Сумами ворог вирішив на ходу кардинально змінювати пла­ни, – розповідає Богдан БОДНАРУК. – Тепер москва зосередилася на захопленні сходу і півдня України. Про оновлення російського стратегічного завдання недавно заявляли як у нашому ГУР МОУ, так і в оборонному відомстві рф.
Богдан БоднарукДля реалізації оновленого генплану російська військова машина концентрує сьогодні всі основні сили на східному та південному напрямках. Путін ставить завдання з витіснення нашого військового угруповання з-поміж сил ООС та інших сил оборони зі сходу й півдня. Якщо цей задум вдасться здійснити, росіяни зможуть надиктовува­ти нам свої умови на цій ділянці фронту і можуть таки змусити підписати мир на власних умовах.
Це, у свою чергу, призведе до різкого зростання соціальної напруги в нашому суспільстві. Люди почнуть ставити владі запитання: «А заради чого ми власне воювали, якщо тепер підписуємо явно не найкращої якості договір?». Майже зі 100% ймовірніс­тю після поглинання східної та південної частин нашої країни російське керівництво за якийсь час відновить наступ на решту територій. Тільки от цього разу підготувавшись набагато краще.

Богдан зазначає, що на цьому етапі війни все ж потрібно очікувати на третій сценарій – перемогу України. Оскільки наші західні партнери потроху починають постачати важке озброєння. Також експерт вважає, що для нас корисними є суспільна підтримка на заході й те, що іноземні лідери намагаються використати її у власних інтересах:
– Наприклад, президент Франції Еммануель Макрон, який щойно переобрався на другий термін. Щоб покращити власні шанси на тріумф, він намагався долучитися до списку політиків, котрі посприяли перемозі України. Ми також користуємося цією корисливістю. Отримуючи важку артилерію, танки та інше наступальне озброєння, ЗСУ нарощують власні можливості зі звільнення для початку півдня, а далі – й сходу країни.
За таких умов можливо приперти ворога до стіни, змусивши до визнання військової поразки. Результатом цього має стати підписання винятково вигідного для нас мирного договору. Судячи з усього, від такого фіналу путіна не врятує навіть загальна мобілізація. Просто тому, що вже дуже скоро за чисельністю техніки наші війська перевершать ворожі.

ПЕРЕМОЖЕМО, АЛЕ НЕ ШВИДКО

Євген МагдаПро те, що ми точно не втратимо своєї державності, заявляє й директор Інституту світової політики Євген МАГДА. Але, на жаль, є обставини, які нас не потішать – українцям доведеться подолати довгий шлях для повного визволення від окупантів.

– Росіяни не змирилися з тим, що не можуть захопити Україну, й намагатимуться досягнути якомога більших військових успіхів, – вважає Євген МАГДА. – Але все ж після двох місяців бойових дій і Україна, і світ зрозуміли, що питання збереження суверенітету вирішено для нас позитивно, а росія з цим нічого зробити не може. Ми бачимо це з того постачання зброї та боєприпасів, яке наша держава отримує. У цьому сенсі ми вже перемогли.

– Євгене Валерійовичу, що потрібно для того, аби змусити ворога капітулювати?
– Щоб російський істеблішмент почав прагнути завершення війни, йому треба зазнавати дуже великих втрат. Насамперед не людських, а економічних. Те, що ми бачимо від Тинькова, або відставка Алекперова з «Лукойлу» – політичні маневри. Ситуація для росії може бути критичною лише тоді, коли пересічні громадяни почнуть обговорювати, чому не можуть щось купити чи заплатити за це карткою. Такий процес, безумовно, склад­ний і нешвидкий, але ми його побачимо ще 2022 року. Думаю, цьогоріч відбудеться відмова росії, з наміром зберегти лице, від активної фази бойових дій в Україні. Проте це не означає повного і остаточного завершення війни.

– Тобто, підписання мирної угоди все ж неможливе?
– Єдиний можливий варіант договору з росією – збереження суверенітету України та повернення її територіальної цілісності в кордонах 1991 року, які росія визнавала угодою «Про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією» від 31 травня 1997 року. До цієї норми можна повернутися в майбутньому. Розраховувати на репарації або те, що росія заспокоїться, наївно. Боротися з нею буде ще не одне покоління українців. Росіяни занадто довго готувалися до війни, аби допустити, що все закінчиться швидко. Для нас це має дорівнювати символу нескінченності, бо триватиме дуже довго.

– А чи реальним є варіант із повер­ненням лише до кордонів за станом на 23 лютого?
– До цих меж не хоче і не може повернутися жодна зі сторін. Адже для України це означатиме перебування військ на території так званих «Л/ДНР», і ми не можемо на це піти. А рф хоче ще встановити контроль над Херсонщиною й зберегти вплив на шляхи постачання води у Крим. Це ключове для них питання, і нам не слід про таке забувати.

– Чи можемо ми повернути кордони 1991 року політичним шляхом?
– Щоб це сталось у росії, має змінитися державне керівництво. І воно має запропонувати сісти за стіл перемовин. Сучасний російський політичний істеблішмент органічно не здатний про щось домовлятися з Україною. Там панує агресія і прагнення «поставіть хохлов на мєсто». Відповідно, це позбавляє їх можливості ведення навіть мінімально конструктивного діалогу. Проблема навіть не в путіну. Вона в тому, що вся політична верхівка росії не сприймає Україну як незалежну державу. І поки це не зміниться – буде складно.

– Найбільш популярним опозиціонером у росії сьогодні є Олексій Навальний. Що для нас означатиме його потенційний прихід до влади?
– Для України – нічого. Бо він є імперцем, і вся їхня політична еліта є імперською. Якщо розглядати це як соціальну фантастику, то нам потрібен «новий Єльцин», тобто демократ. Але ні у Ходорковського, Каспарова, Касьянова чи інших, кого називають російськими опозиціонерами, немає реального шансу очолити державу.

– Недавно в мережі з’явилося відео роз­мови путіна та шойги, де йдеться про начебто захоплення Маріуполя. Яка мета та цільова аудиторія цього фейку?
– Цей ролик є моментом, у якому показана вся ницість російської пропаганди. Тому що, майже вщент зруйнувавши півмільйонний Маріуполь, вони демонструють військовий контроль над руїнами міста, який у цьому випадку не має жодного сенсу, і начебто відмову від штурму «Азовсталі». Це сигнали Україні та західним партнерам: «Ми перебуваємо тут і тримаємо руку на пульсі. А що можете зробити ви?».

ДОПОМОЖЕ ДЕШЕВА НАФТА

Олександр СливчукОднак дещо ми можемо зробити. Наприклад, вибивати «русню» з нашої землі та разом з іншими країнами системно руйнувати економіку агресора. Можливо, українцям справді доведеться воювати ще довго. Однак Україна воює не сама. На Заході приймають санкційні пакети проти рф, а ЗСУ отримують нове озброєння. Про те, чого очікувати в підтримці нашої держави на економічному та воєнному фронтах, ми поговорили з експертом Українського інституту міжнародної політики Олександром СЛИВЧУКОМ.

– Олександре, яких економічних обмежень щодо рф нам слід очікувати найближчим часом?
– Є право вважати, що наступний шостий пакет санкцій ЄС буде містити нафтове ембарго від країн Заходу. Однак дебати ще тривають. Серед можливих варіантів розглядають повну заборону на купівлю російської нафти; дозвіл на купівлю нафти, але з установленням граничної ціни; дозвіл на купівлю, однак перерахування коштів до росії після завершення війни. Ризик ембарго полягає в тому, що може підвищити світові ціни на нафту. Це дозволить москві більше заробити, а в Європі підірве економіку. Однак відкритим залишається питання реакції Заходу на купівлі російського «чорного золота» іншими країнами, зокрема в Азії.
Без ембарго шостий пакет буде неефективним. Захід уже пішов на відправлення важкого озброєння, тому рішення на цю заборону може бути цілком імовірним, і навіть за умови обходу санкцій вдарить по економіці ворога.

– Коли варто очікувати його впливу на економіку росії?
– Це найважче спрогнозувати. Наприклад, заборона на купівлю вугілля набуде сили тільки в серпні. А половину свого вугілля ЄС закупляє саме з росії. Щодо нафти на рин­ку – близько її третини в ЄС надходить із рф. Порівняно з вугіллям, це в рази більші надходження до економіки нашого сусіда. Практичне втілення ембарго на нафту ризикує затягнутися на місяці, але Україні потрібно послабити економіку рф якомога швидше. Тож Заходу варто боротися за зниження цін на нафтопродукти, що куди сильніше вдарить по росії.

– Представники нашої влади звітують про покращення боєздатності української армії внаслідок західної допомоги. Чи варто очікувати, що її обсяги, враховуючи важке озброєння, зростатимуть?
– НАТО розглядає питання безпеки в Європі ширше. Йдеться не тільки про безпеку держав-членів, адже росія брутально порушила стабільність у цілому регіоні. Територія України стала максимально небезпечною, що провокує ризики і для території НАТО.
Тому Захід буде продовжувати надавати нам озброєння, однак із метою досягнення балансу між Україною та Росією на полі бою. Важке озброєння, безумовно, надходитиме, однак, на жаль, поки не йдеться про найновіші модифікації цієї техніки.
Також важливо, щоб Україна продемонструвала ефективність цього постачання. Заходу потрібні перемоги України західною зброєю, щоб «продати» своїм елітам і виборцям необхідність продовження постачання. Однак в українців не повинно виникнути проблем з опануванням цієї зброї та задіянням її на полі бою.

– А чи можна очікувати на найновішу зброю у ході ленд-лізу?
– На деякі типи зброї – так. ПТРК «Джавелін», наприклад, є найновішою протитанковою зброєю, аналогів якої росія не має. Але сама ідея ленд-лізу викликає сумніви. Швидше США передаватимуть деякі озброєння в кредит чи під інші фінансові зобов’язання України. Суть цієї ідеї під час Другої світової полягала в поверненні радянським союзом отриманого озброєння і техніки назад у США. Такий варіант «оренди» для України також можемо розглядати.

– За соціологічними опитуваннями, громадяни США та багатьох країн ЄС підтримують надання допомоги Україні. Чи впливає це на їхніх політиків?
– Західні політики неодмінно зважають на думку суспільства, тобто свого електорату, коли ухвалюють рішення. Це можна помітити з процесу надання озброєння. Сам факт агресії після 24 лютого не пришвидшив постачання зброї, та й про важку артилерію на початку війни не йшлося. Ситуацію змінили злочини росії на Київщині та в Маріуполі, інформація про які стрімко надходила в медіа. Нейтралітет почав шкодити іміджу політиків і партій, а різка антиросійська риторика стала трендом. Надання нам зброї суспільства вже сприймали по-іншому, як необхідність. Досі в країнах Заходу не відбулося жодної масової акції проти поставок зброї Україні. Це свідчить про суспільну підтримку цього рішення.
Вибори у Франції – наочний приклад. Перед першим туром Макрон робить скандальну заяву про «братські народи українців та росіян» і демонструє бажання боротися за мир у Європі. Перед другим туром Макрон заявляв про готовність передати Україні САУ «Цезар», вочевидь, заграючи з думкою виборця і слідуючи тренду в Європі озброювати Україну.

У ЄС ПОТРАПИМО НАВІТЬ ІЗ РИЗИКАМИ

Ярослав БожкоНовини про передачу нам французьких самохідних артилерійських установок зійшлись у часі зі ще однією прекрасною звісткою – Україна може стати членом ЄС вже 2024 року. Інформація спочатку розлетілася в соцмережах, а згодом була підтверджена міністеркою економіки Юлією Свириденко.
Українські перспективи євроінтеграції «Подолянину» прокоментував голова Центру політичних студій «Доктрина» Ярослав БОЖКО:

– Точний рік можливого рішення про членство України наразі невідомий, однак це може статися раніше як 2024 року. Вступ до ЄС залежить від позиції країн ЄС, але найбіль­ше – від Парижу і Берліну, які мають визначальну роль у формуванні рішень всередині євроспільноти. Існує ймовірність прийняття України до ЄС навіть із неповним контролем за законною територією, як це було у прийнятті до ЄС Республіки Кіпр.

– Тобто, Україна може ввійти до Європейського Союзу навіть за умов ведення позиційної війни?
– Теоретично, так. Політичних обмежень щодо цього немає. Однак це може вплинути на рішення самих членів ЄС. Також, окрім воєнних питань, наразі це передусім процес імплементації угоди про асоціацію з ЄС. Вона досить велика і в значній частині питань є прологом до можливості вступу.

– Якщо ми подолаємо російську агресію ще до вступу в «європейську сім’ю», це може стати для українців гарантією ненападу в майбутньому?
– Наразі ЄС не має потужної спільної оборонної та безпекової політики. Про захист України від рф завдяки Євросоюзу можна буде говорити лише політичними методами. Втім контури нового безпекового чи оборонного блоку суто в інтересах ЄС починають з’являтися в заявах публічних політиків, передусім Еммануеля Макрона. Є ймовірність, що згодом над Європейським Союзом з’явиться додаткова надбудова, що сприятиме обороні країн, які входять до Союзу.

Олександр ЩЕРБАТИХ.