ЯК КАМ’ЯНЧАНИ НА СІЛЬ ПОЛЮВАЛИ

Стратегічного продукту – солі – нині вдень із вогнем не знайти. У супермаркетах, магазинах та на ринку її немає. Продавці зізнаються, що сіль розмели за попередні декілька днів, хоч і стверджували, що запасів мали на рік. Про­те новина, що на Донеччині через рашистів зупинило­ся одне з найбільших у Євро­пі підприємств із видобутку солі ДП «Артемсіль», змуси­ла кам’янчан запасатися цим продуктом. Правда, були такі, які купували річний запас солі, не розуміючи, що тим самим провокують підвищення його ціни й паніку. Тому в де­яких місцях сіль продавали обмежено – по дві пачки в одні руки.

– Запасу солі мала на рік, але буквально за три дні її розкупили. Навіть ціна 45 гривень за кілограм не відбила бажання купувати. Ажіотаж виник після новини про те, що підприємство «Артемсіль», що виготовляло найбільше дешевої солі, нині в окупації. Торгові представники запевнили реалізаторів, що ситуація покращиться за 2-3 тижні. Сіль будуть завозити з-за кордону, однак за якою ціною – наразі невідомо, – пояснила продавчиня гуртового ринку.

Реалізаторам, мабуть, набридло відповідати, що солі не­має, тому на деяких кіосках повивішували красномовні таблички. Знайшлися й такі, хто до проблеми підійшов із гумором: «Сіль є, але тримаю для себе».
Куди не ступиш, всюди балачки лише про сіль. Побоювання газдинь можна зрозуміти, адже сезон закруток не за горами, а цьогоріч хочеться накрутити всього і якомога більше, бо не знаєш, чого чекати взимку.

– Як завжди, паніка грає на руку лише спекулянтам, які наживаються на ній, – вважає кам’янчанка Віра Пилипівна, з якою спілкуємося на місцевому ринку. – Кому війна, а кому – мати рідна. Згадайте, як у Кам’янці-Подільському на початку війни також не було солі в багатьох торгових точках, але за тиждень-два завезли нову партію в достатній кількості за адекватною ціною – 15-20 гривень за кілограм. Проходили це і з сірниками, свічками, консервами, крупами. То чому ж нині робимо із себе посміховисько, скуповуємо сіль по 40-50 гривень і кілограмами?
Якось підслухала розмову двох бабусь, які на початку війни скуповували продукти тривалого зберігання. Одна запропонувала взяти якомога більше солі, аби й на закрутки вистачило. На що інша відповіла: «О, ні, сіль і сірники в мене ще з кінця світу стоять». Не сумніваюся, що і нині є чимало запасливих кам’янчан із солоним золотом. Вважаю, що проблема із сіллю не на часі, адже маємо страшнішу біду – божевільного сусіда на сході.
– Коли йшов на ринок, солі в списку не було. Але коли побачив, як покупці її змітають із полиць, вирішив взяти пачку собі та доньці. У суботу платив ще по 15 гривень за пачку, чув, що в понеділок уже й за 45 її важко було знайти, – додає ка­м’янчанин Олег.

В одному з інтерв’ю в.о. директора «Артемсолі» Віктор Юрін пояснив, чому виникла проблема із сіллю. За його словами, через військову агресію підприємство ще в квітні зупинило роботу на невизначений час. Через постійні обстріли рашистами частково зруйнована адмінбудівля, були прямі влучання в рудники, матеріальний склад, тому виробничий процес наразі неможливий, як і вивезення готової продукції з Соледара. Пан Вік­тор додав, що більшість співробіт­ників підприємства евакуювали­ся. Згодом на підприємстві уточнили, що критичних пошкоджень немає і пластам солі, які розташовані на глибині 200 та більше метрів, нічого не загрожує.
Експерти прогнозують, що без солі Україна не залишиться. Більше цього продукту возитимуть з-за кордону, а також збільшить потужності Дрогобицька солеварня. Оскільки виробничий процес там складніший і дорожчий, тому й ціна дрогобицької солі буде вищою. Головне – не повернутися в середньовіччя, коли сіль виконувала роль грошей і цінувалася на вагу золота.
А тим часом українці з притаманним їм гумором починають жартувати і на цю тему, розміщуючи дотепні оголошення, в яких пропонують обміняти пачку солі на каністру бензину… або квартиру в Києві.