Понеділок, 04 Липня 2022 р.
27 Травня 2022

У НАС Є СВОЇ ГЕРОЇ

До 18 травня тривав прийом пропозицій від мешканців Кам’янець-Подільської тергромади щодо перейменування вулиць, яке запланувала міська влада. Вичистити топонімічне обличчя громади вирішили, зважаючи на повномасштабну агресію росії. Всього в громаді перейменуванню підлягають 149 об’єктів топоніміки, з них 121 вулиця, 21 провулок, 1 проїзд, 4 сквери, 1 парк і 1 зона відпочинку. Сюди входять вулиці та провулки сіл Кам’янець-Подільської ТГ (з повним переліком можна ознайомитися на сайті «Подолянина»).

Тим часом у суспільстві жваво обговорюють майбутні нововведення. Кам’янчани нарікають на те, що дуже мало часу виділили містянам для надання своїх пропозицій – всього тиждень. Тому після 18 трав­ня вони переважно викладають свої відгуки в соцмережах, хоча висловлювалися й раніше. Майже одноголосно жителі громади сприймають необхідність позбавлення наших вулиць від асоціацій із «русским миром», проте вислов­люють побоювання, аби влада не переборщила з чисткою, під яку можуть потрапити гідні й талановиті люди, які мали нещастя народитися і вести свою діяльність у часи СРСР. Також
є кам’янчани, котрі, усвідомлюючи важливість події, все-­таки переймаються майбутньою паперовою тяганиною, пов’язаною з перейменуванням і, як наслідок, змінами в документах.

Ось деякі з коментарів у соц­мережах:
«Я мешкаю на вулиці Дружби народів і проти зміни назви. Думка про те, що слово «народи» пов’язане тільки з московитами, є ознакою недолугості та обмеженості. Куди поділася пам’ять про те, що місто завжди пишалося братнім і дружнім життям семи народів та семи культур у ньому? Чим ми будемо відрізнятися від кремлівських, якщо слова «народ» і «дружба» опиняються під сумнівом лише тому, що використовувалися за часів СРСР?».

У кам’янецьких групах у фейс­буку також з’явився перепост звернення нібито від імені родича Бориса Збарського (на жаль, з’ясувати його достовірність не вдалося), який шкодує, що ухвалюють рішення про перейменування вулиці Збарського:
«…Після Бучі, Маріуполя, ба­гатьох бід і нещасть, принесених росією Україні, язик не повернеться дорікнути когось у такій реакції на все, що пов’язане з росією.
Але мені шкода, бо Борис Збар­ський, як його сестри і брати (один із братів Яків – мій дід), – уродженець Кам’янця-Подільського. Видатний учений-біохімік, один з авторів класичного підручника з біо­хімії, за яким вивчилися багато поколінь медиків…».

Далі дописувач перелічує наукові досягнення вченого, відомість якому принесла участь у бальзамуванні Леніна. Згадується і «вдячність» країни у вигляді арешту на початку 50-х років минулого століття та зазначається, що Кам’янець-Подільський – єдине місце, де поки зберігається публічна па­м’ять про Бориса Збарського.
Хоче з’ясувати, чому пе­­рейменовують вулицю імені Володимира Степанова, його донька пані Лариса.

– У виконкомі мені спочатку сказали, що термін прийняття заяв збіг 18 травня, але побачила інформацію тільки недавно і просто не встигла відреагувати. Проте мені запропонували написати заяву на ім’я міського голови, що я зроблю. Звернулася і до нашої ради ветеранів, де мене уважно вислухали і обіцяли допомогти.
Ім’ям мого батька назвали вулицю за пропозицією колективу тодішнього понтонного полку та інших військових. Родина про це не просила. Але чим завинив мій батько, який сумлінно виконував свою роботу на посаді командира понтонної частини, начальника гарнізону в 1964-69 роках. До речі, вулицю його ім’ям було на­звано вже 1995 року, а не за часів радянського союзу, – розповідає Лариса Володимирівна. – Я нічого не маю проти увіковічення імен нових Героїв, але й не можу промовчати, коли справа стосується пам’яті про мого батька.

Отже, процес обговорення в громаді триває. Нагадуємо, що останнє слово в ухвален­ні рішення щодо перейменування вулиць – за депутатами міськ­ради. А тим часом Кам’янець-Подільське об’єднання товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка сприяє продуктивній роботі топонімічної комісії. До рекомендаційного списку нових назв просвітяни надали короткі довідки щодо історичних постатей та особис­тостей. У цьому номері ми друкуємо першу частину листа,
з якого наші читачі зможуть ді­знатися більше про людей, ім’я яких може незабаром з’явитися на топонімічній ма­пі міста. У дужках вказано на­зву вулиці, яку пропонують перейменувати.

Ольга МІРКОТАН.


1. Захар КВАСНИЙ (Водоп’янова), Борис ОРІХ (Доб­ролюбова), Сергій КОВАЛЬ (Степанова) – мешканці Ка­м’янця-­Подільського, військо­ві ЗСУ, загинули в російсько-українській війні.

2. Ігор БРАНОВИЦЬКИЙ (Панфілова) – український військовик, кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї ДШБ, Герой України, лицар ордена «Народний Герой України» (посмертно).
Під час оборони аеропорту Донецька витягнув на собі двох поранених із нового термінала і повернувся назад, де був захоп­лений у полон. Після тортур і знущань у полоні над побратимами добровільно визнав себе кулеметником, якого розшукували бойовики. Після катування був застрелений двома пострілами в голову російським терористом Павловим («Моторола»).

3. Холодноярці (Гастелло) – 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», яка захищає державний суверенітет і територіальну цілісність України від самого початку війни на сході. Підрозділи бригади брали участь у найзапекліших боях війни, включно з боями під Іловайськом, у Донецькому аеропорту та Пісках, на шахті Бутівці.
Бригада зазнала найбільших втрат серед військових частин України: за станом на кінець 2017 р., в боях загинули 272 військовослужбовців. За станом на початок 2018 р., державними нагородами відзначили понад 1000 військовослужбовців бригади, серед них троє отримали звання Героя України і орден «Золота Зірка».
Із 2018 р. бригада носить почесне найменування «Холодний Яр» – на честь історичної місцевості Наддніпрянської України, що уславилася своїми повстанцями.

4. Євген КОНОВАЛЕЦЬ (Друж­би народів) – полковник Армії УНР, командир Січових Стрільців, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (із 1929), один з ідеологів українського націоналізму.
У жовтні-листопаді 1917 р. Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими члена­ми ГБК сформували Галицько-­Буковинський курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився на одну з найбоє­здатніших частин Армії УНР.
У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців.
Був одним із довірених союзників Петлюри. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).
Наприкінці 1920-x – на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив низку заходів, унаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньої участі в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації державного відродження України в США і Українському національному об’єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

5. Петро БОЛБОЧАН (Короленка) – український військовий діяч, полковник Армії УНР, очільник Кримської операції проти більшовиків із метою встановлення на території півострова української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту. З листопада 1918 р. по січень 1919 р. Болбочан керував Обороною північно-східної України. 28 червня 1919 р. Петра Болбочана розстріляли на залізничній станції біля с.Балин (нині Дунаєвецький район Хмельницької області).

6. Карл ДЕМБИЦЬКИЙ (Смирнова) – кам’янецький міщанин, підприємець, народився в с.Гуменці 1873 року. 1907 р. на північній околиці Кам’янця придбав 40 десятин землі, де збудував хутір, названий у на­роді «Хутором Дембицького». Посадив великий яблуневий сад і завів пасіку на 150 бджолосімей. Будівництвом хутора Дембицький поклав початок майбутньому селищу Смирнова.
Спільно з компаньйонами збу­дував цегельний і черепичний заводи. Дембицький володів дохідним будинком на вул.Пет­роградській (нині Лесі Українки), нині тут дитяча бібліотека. Дембицький придбав ділянку землі (кут сучасних Лесі Українки і Сіцінського), де за індивідуальним проєктом звів будинок у вигляді невеликого замку. 1920 р. садиба була націоналізована, і, можливо, тут перебувала польська трудова школа. З 1950 р. – Палац піонерів, нині – Центр дитячої творчості. За радянської влади Дембицький був розорений і жив як жебрак, працюючи сторожем (гробокопом) на одному з кладовищ.
1932 р. Дембицький був заарештований за звинуваченням в антирадянській агітації, в зв’яз­ках із родичами в Польщі. Об­винувачення не підтвердилися, і його звільнили. 1938 р. його знову заарештовують і звинувачують в «антісовєтскій» змові та членстві в повстанській організації. Під тиском і тортурами він «зізнався» в усіх пред’явлених обвинуваченнях. Засуджений до розстрілу.

7. Густав БЕЛЬКЕ (про­вулок Черняхівського) жив у Кам’янці-Подільському, де спочатку декілька років працював перекладачем у канцелярії цивільного губернатора, від 1838 р. – секретарем повітового суду. Колезький реєстратор від 10 січ­ня 1836 р.
Не маючи класичної університетської освіти, Густав Бельке самотужки, за допомогою лекцій Віденського університету, здобував знання про природу. Оскільки даних про флору та фауну Подільського регіону не було, Бельке сам вивчав природу рідного краю, складав бібліо­графію з природничої тематики, взявся за вдосконалення зоологічної термінології.
Багаторічні дослідження природи в Кам’янці-Подільському та його околицях Бельке виклав у декількох працях. Найвідомішими з них є «Короткий нарис історії натуральної Кам’янця Подільського» (1858 р., Варшава) та «Нарис історії натуральної Кам’янця-Подільського» (1859 р., Варшава – польською, та в Моск­ві – французькою мовами). У цих працях подано дані про рослини і тварин на території від містечка Смотрич (нині Дунаєвецького району) на півночі до Жванця на півдні, від Оринина на північному заході до сіл Китайгород і Демшин на сході та південному сході. Крім того, ці роботи містять ретельний аналіз дослідження природи Подільського регіону за попередні роки й століття.
Останньою працею Бельке, яка завершила кам’янецький етап його творчості, була «Погляд на історію палеонтології і палеозойську фауну Росії та Польщі».

8. Каленик ГЕРЕНЧУК (провулок Попова) – український фізико-географ, геоморфолог, ландшафтознавець. Доктор гео­графічних наук, професор. Похований у Кам’янці-Подільсь­кому.
Закінчив 1925 р. Кам’янець-­Подільський інститут народної освіти. Викладав у Кам’янець-­По­дільському учительському інс­титуті. У 1945-1954 рр. працю­вав у Чернівецькому університеті. Завідував кафедрою фізичної географії. Від 1954 р. працював у Львівському університеті.
Каленик Геренчук – один із засновників структурної геоморфології. Автор підручника та декількох навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів і вчителів. Співавтор (редактор) восьми монографій, присвячених природі західних областей України.

9. Лікарі ФАРЕНГОЛЬЦІ (Матросова).
Вільгельм-Донат Фаренгольц (1835-1902) – подільський дворянин, лікар, громадський діяч. Двоюрідний брат лікаря Едмунда Фаренгольца.
1852 р. Вільгельм закінчив Кам’янець-Подільську чоловічу гімназію. Став студентом Київського університету. 1862 р. здобув медичну освіту. Був фахівцем із внутрішніх і нервових хвороб.
Працював у Кам’янці-Подільському як лікар, що має вільну практику. Був віцепрезидентом, пізніше – президентом Товарист­ва подільських лікарів, головою правління, потім – товаришем голови Кам’янець-Подільського відділення Санкт-Петербурзь­кого лікарського товариства вза­ємної допомоги.
Едмунд Фаренгольц (1840-1912) – подільський дворянин, лікар, громадський діяч. Закінчив Кам’янець-Подільську гімна­зію. У 1861-1864 рр. навчався в Київському університеті. 1868 р. закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію. Учас­ник російсько-турецької війни 1877-1878 рр.
Від 1878 р. постійно проживав у Кам’янці-Подільському. Працював у губернській лікарні, від 1895 р. до кінця життя був завідувачем дитячого притулку.

10. Олександр ГРЕН (Герцена) – український художник. Жив і працював у Кам’янці-Подільському.
Початок його творчості – картини, близькі до реалістичного напрямку, а згодом великий багаж знань з етнографії, культури та історії Поділля, а також сучасних напрямків європейського авангардного мистецтва виливається на полотно, і народжуються картини, де основна думка – любов до подільської землі, але вона особлива, індивідуальна, бо віддзеркалює шалене захоплення автора кубізмом і футуризмом.
Найвідоміші картини Грена «Летіть, голуби», «Подолянка», «Старе місто на Поділлі», «Подільське село». Неповторність їх у тому, що вони ніби вклеєні зі шматочків різнокольорового паперу, наче це велика аплікація.

11. Михайло ГРЕЙМ (Єрмакова) – художник-фотограф, нумізмат.
1852 р. Грейм переїхав до Ка­м’янця-Подільського. Працював старшим складачем, смотрите­лем (керівником) губернської друкарні. 1872 р. заснував власну фотодрукарню. Срібні медалі на фотовиставках у Нюрнберзі (1885), Львові (1895), Києві (1897), Варшаві (1900).
Видав 23 альбоми, комплекти фотовидів пам’яток історії й архітектури Кам’янця-Подільського та його околиць. На своїх фотографіях Грейм зобразив Поділля та Бессарабію (вид на Кам’янець-Подільський та інші міста й села регіону (Бар, Хотин, Жванець). Він також сфотографував жанрові сцени та типи людей, які там проживали в той час: селяни, жебраки, психопати, польська знать та євреї. Крім того, він займався практикою репортажного фотографуван­ня, увіковічивши пожежу в Ка­м’янці.
Михайло Грейм сформував найбільшу в місті нумізматичну колекцію – понад 4 тисячі монет і медалей. У колекції було представлено римські, візантійські, російські, турецькі та польські монети й медалі. 123 монети Грейм подарував Кам’янець-­Подільському давньосховищу. Він також подарував колекцію Нумізматичному товариству в Кракові.
Упродовж 1889-1910 років Грейм опублікував 25 статей про скарби Поділля в 11 томах варшавських «Нумізматично-архео­логічних відомостей».
Грейм також збирав старовинні образи, предмети народного ремесла та мистецтва.
1875 р. Михайло Грейм став дійним членом Російського географічного товариства, 1876 р. – антропологічної комісії Краківської академії наук, 1884 р. – Товариства любителів природи, антропології і етнографії Московського університету. Дійсний член Подільського єпархіального історико-статистичного комітету. Від 1906 р. – член-кореспон­дент Польського краєзнавчого товариства у Варшаві. А всього він був членом семи наукових товариств.
Михайло Грейм помер 15 січня 1911 р. в Кам’янці. Його поховано на Польськофільварецькому кладовищі.

12. Іван БАГРЯНИЙ (справж­нє ім’я Іван Лозов’яга, 1906-1963) – відомий український письменник, публіцист, політичний діяч, політв’язень. Народився в с.Куземин (нині село Сумської області). 1925 р. працював у Кам’янці-Подільсь­кому ілюст­ратором у газеті «Чер­воний кордон». У ній надруку­вав свої перші вірші. У 1926-1928 рр. навчався в Київському художньому інс­титуті. Обіймав низку посад у різних організа­ціях, працював на шахтах Донбасу.
У квітні 1932 р. Івана Багря­ного заарештовано у Харкові й засуджено до 5 років таборів. 1940 р. знову заарештовано. 1943 р. він виїхав до Галичи­ни, де взяв участь у створенні Української головної визволь­ної ради.
1945 р. Багряний емігрував до Німеччини, де активно займався літературною творчістю й громадською діяльністю.
Найвідоміші твори Івана Багряного – романи «Тигролови» (1944), «Сад Гетсиманський» (1950).

13. Дмитро (Байда) ВИШНЕВЕЦЬКИЙ (провулок Дороніна) (?-1563) – український князь із Волині гербу Корибут, власник маєтків у містечку Вишнівець Крем’янецького повіту.
В історіографії поширена думка, що він був засновником першої Запорізької Січі на острові Хортиця.
Імовірно, брав участь у бороть­бі проти Османської імперії ще з кінця 30-х – поч. 40-х рр. XVI ст. Наприкінці 40-х – на початку 50-х рр. як канівський і черкаський староста організовував оборону проти татарських нападів, опирався на мілітарну силу козацтва. Улітку 1553 р. із невідомих причин вирушив до Стамбулу, де близько шести місяців служив султану Сулейману I. Із 1554 р. знову організовує про­тидію татарським нападам на українські землі. Для цього шукав військової підтримки в московського царя Івана IV, яка, однак, була незначною.
1563 р. Вишневецький разом із польським магнатом, сєрадзь­ким воєводою Альбрехтом Лась­ким здійснив похід у Молдову з метою отримання престолу, військо для якого вони вербували в Кам’янці-Подільському. В ході однієї з битв зазнав поразки, отримав поранення і потрапив у полон. Його перевезли до Стамбулу. За відмову перейти на службу султану був страчений.

14. Героїв УПА (Васильєва). Українська Повстанська армія боролася за незалежну Україну в 40-50-х роках ХХ ст. На території Кам’янеччини в 1944-45 роках діяв 19-й тактичний відтинок УПА «Кам’янець» Військової округи «Лисоня» військової групи «УПА-Захід», а також із рейдами заходили самооборонні кущові відділи УПА з Тернопільщини.

15. Олена ТЕЛІГА (Лєванев­ського) (1906-1942 рр.) – класик української поезії. Народившись у зрусифікованій родині, повернулася до українського коріння, стала видатною поеткою, членкинею ОУН. Розробляла концепцію ролі жінок у суспільному житті України. Заарештована і розстріляна гітлерівським гес­тапо в Києві 1942 р.

Із повагою голова Кам’янець-Подільського
об’єднання товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка
В’ячеслав ПОЛЯТИНЧУК,
члени правління товариства «Просвіта»:
Анатолій ПАЛАДІЙЧУК, Ярослав СИСИН, Валерій НЕСТЕРЕНКО, Володимир ДУБІНСЬКИЙ.

Продовження листа в наступному номері «Подолянина».