Неділя, 03 Липня 2022 р.
27 Травня 2022

«МИ В КАМ’ЯНЦІ, НАПЕВНЕ, Й ЗАЛИШИМОСЯ»

– Ще вчора в тебе був бізнес, замовлення, стабільний дохід, плани на майбутнє, але в одну мить усе це зруйнувала війна. І тепер на першому плані – відправити рідних у безпечне місце, вижити і перевезти бізнес у регіон, де не ведуться активні бойові дії, – таке завдання постало перед жителем Покровська, 32-річним Олександром СОЛОВЙОВИМ (молодшим).
Через повномасштабну війну йому довелося перемістити сімейний бізнес – агенцію «Рекламний цех» – у спокійніше місце. Прихисток знайшов у Кам’янці-Подільському. Сьогодні про роботу підприємства, що займається виготовленням повного циклу зовнішньої реклами – від індивідуальної розробки дизайнером до монтажу – красномовно свідчить нова вивіска. А також про нового партнера радо розповідає ка­м’янчанин, власник рекламного агентства «Ра-Плюс» Олександр БАБЧИНСЬКИЙ, який, за словами переселенців, підставив їм надійне плече, сповна продемонструвавши подільську гостинність.
«Подолянин» вирішив ближче познайомитися з новим підприємством, завітавши на гостину.

«ПРОКИНУЛИСЯ В НОВІЙ РЕАЛЬНОСТІ»

Олександри Соловйови і Олександр Бабчинський«Рекламний цех» на ринку реклами вже 25 років. Рекламну агенцію заснував Олександр Соловйов (старший) у Покровську. Але 2014 року бізнеси батька та сина об’єдналися. Річ у тому, що до 2014 року Олександр (молодший) мешкав у Донецьку і в Горлівці заснував власне реклам­не агентство. Після захоплення Криму і початку війни на сході України він з дружиною і старшою донькою переїхали до Покровська. Тож тут усі разом спов­на віддавалися родинній спра­ві, мали клієнтів не лише з До­нецької області, а й сусідньої Дніпропетровської. Бізнес вважають сімейним, бо фактично працюють самі свої, лише декілька найманих робітників.

– У Покровську я звів власний будинок, тут народилася менша донька. Здавалося б, лише жити, радіти, працювати і Україну роз­будовувати. Натомість довелося в один момент кардинально змі­нювати життя, – каже Олександр Олександрович, який 4 квітня перевіз підприємство до нашого міста. – 24 лютого ми прокинулися в новій реальності. Розумієш: усе, що було вчора, зупинилося. Якісь замовлення ще надходили за інерцією, якісь були викликані вже новими обставинами – друкували борди, куди й кому йти. Але щодня клієнтів усе меншало. І щовечора міркували, а що робити далі? Вирішальним стало те, що в місто прилетіли декілька снарядів. В один із «прильотів» у приміщенні цеху повибивало скло. І працюєш уже не на заробіток, а щоб вікна позабивати. Приходиш на роботу і думаєш: прилетить чи ні? Працювати в умовах невизначеності вкрай важко, тож почали конкретніше прощу­пувати варіанти. Саме тоді стар­тувала державна програма щодо підтримки підприємств у переїзді. Але щоб нею скористатися, потрібно багато часу, а нам треба було швидко все вирішувати. Реально допомогла лише програма єПідтримка – за 6500 гривень заправив машину.
Обладнання в нас не дуже багато, але, скажімо, один верстат у По­к­ровську встановлювали місяць, спеціально під нього робили ремонт, ще тиждень налаштовува­ли. Тож у голові постійно крутилося: куди їхати, як перевозити, де шукати вантажівку?

Пригадуючи ті моменти, бать­ко і син зізнаються, що рішення ухвалювали оперативно. Коли в Кам’янці знайшли людину, готову допомогти, одразу ж почали пакувати обладнання.

– Довелося шукати людей, які б допомогли демонтувати і повантажити обладнання, бо працівники вже всі пороз’їжджалися. З перевезенням допоміг мій знайомий. Ціни на проїзд суттєво підвищилися через те, що не було попутних вантажів і дорога оплачувалася в дві сторони. Два дні ми демонтували обладнання, ще день – вантажили. Фура була вщент забита речами, офісні меблі та кондиціонери довелося залишити. Ми впихнули в кузов десять верстатів різних розмірів: від триметрових до ручних. Зверху вклали матеріали, плівки, пластики, композити, словом, лише матеріалів на 200 тисяч привезли. Коли їхали, іноді здавалося, що машина шкрябає правим бортом по асфальту через перевантаження. Два дні добиралися до Кам’янця. Уже тоді починалися проблеми з пальним. Нам ще пощастило, що хоч на заправках можна було придбати по 20 літрів. Так і їхали: від заправки до заправки, – продовжує Олександр (молодший). – У місті нас зустрів Олександр Ва­сильович, який допоміг і з розвантаженням, і з облаштуванням, і з житлом. Пішло декілька днів, щоб запустити верстати. Сьогодні вже все працює.

БЕРУТЬСЯ ЗА НЕСТАНДАРТНЕ ТА ЕКСКЛЮЗИВНЕ

– Ми від Олександра Васильовича отримали таку підтримку, на яку навіть не очікували, – додає Олександр Миколайович. – Жодних умов нам не висував. Ми зберегли обличчя і працюємо під своїм брендом «Рекламний цех». Із першими замовленнями він теж допоміг – виготовляли банери в парк Героїв Євромайдану.
Основна наша продукція – це зовнішня реклама: вивіски, стели, рекламні щити, оформлення вхідних зон, вітрин, інформаційних стендів, брендування автомобілів. Також сувенірна продукція: чашки, футболки, кубики, статуетки тощо. Працюємо переважно за індивідуальними замовленнями та з ексклюзивними речами. Їх називаємо vip-сувенірами. У нашому регіоні є чимало металургійних підприємств і шахт, тож на День металурга та шахтаря нам замовляли особливі речі. Серед оригінальних, над якими працювали, запам’яталися шахта Ста­ханова, де використали справ­ж­ню каску, а також композиція «Час». Остання встановлена в Донецькому національному технічному університеті, який 2014 року переїхав у Покровськ. Там розміщені три
типи годинників (сонячний, механічний, електронний), що символізують еволюцію людства. Облаштовували і музей МВС у Маріуполі. Мабуть, його вже немає…

Поцікавилися, чи не планують повертатися після Перемоги в рідний Покровськ:

– Плануємо залишатися в Ка­м’янці-Подільському. Адже розвивати справу, напрацьовувати клієнтську базу з думкою, що це теж доведеться залишати, вкрай важко. Рідні нині в Мукачевому, але Кам’янець їм подобається. I щойно станемо на ноги, почнемо зароб­ляти, рідні приїдуть до нас. Бізнес у нас специфічний, тепер реклама мало кого цікавить. Але, попри все, готові працювати на Хмельниччину і Чернівеччину, – ділиться планами Олександр (молодший).

НЕ КОНКУРЕНТИ, А ПАРТНЕРИ

А доки батько, син і товариш сім’ї Микола активно розбудовують справу на новому місці, кам’янчанин Олександр Бабчинський міркує, як об’єднати їхню родину. Задля цього готовий поручитися перед забудовником.

– Є такий наш вислів «Пана ви­дно по халявах». І він красномов­но описує хлопців, їхні організо­ваність, працелюбність і профе­­сіоналізм. Пам’ятаєте, в нас через експрезидента-втікача залишився осад на донецьких. Але це не про нових знайомих.
Коли їхній товариш розповів про ситуацію, в якій вони опинилися, без вагань запропонував приїхати до Кам’янця-Подільського. Того ж дня Саша-молодший вийшов на відеозв’язок, показав цех і те, чим займаються. Мене вразила педантичність, усе на своїх місцях, вони навіть плівку складають від одного кольору до іншого. На третій день після знайомства вони пакували речі, ризикнули, і сподіваюся, що не пошкодують.
У бізнесі ми доповнюємо один одного і не є конкурентами, а радше – партнерами. Від цього виграє клієнт, який в одному місці отримуватиме широкий спектр послуг.

До речі, на початок травня на Хмельниччину передислокувалися 34 підприємства. «Рекламний цех» – одне з перших, що перебралося до Кам’янця-Подільського і запрацювало тут.