Середа, 29 Червня 2022 р.
3 Червня 2022

ЛІРИЧНА ДУША Й ЗАЛІЗНИЙ КУЛАК

6 ЧЕРВНЯ – ДЕНЬ ЖУРНАЛІСТА


У свої 32 старша інспекторка з комунікації Кам’янець-­Подільського райуправління поліції капітан Тетяна ЧУБАР встигла підкорити спортивний олімп, виборовши добрячий стос медалей і грамот, бути солісткою дунаєвецького рок-гурту, написати чимало зворушливих віршів та пісень, зробити успішну кар’єру в поліції і, найголовніше, стати люблячою матусею та коханою дружиною. А ще пані Тетяна – наша колега. В останні роки про діяльність Кам’янець-Подільського райуправління поліції містяни дізнаються саме завдяки інформаціям, сюжетам і пресрелізам, які готує речниця РУП. Адже з камерою її часто можна побачити на різних міських заходах чи під час затримання порушників. Лише зовні здається, що капітан поліції Чубар – тендітна співробітниця. Насправді ж усередині вона така ж міцна і непохитна, як кам’янецька твердиня, бо із 9 років гартує не лише тіло, а й дух.
Тож напередодні Дня журналіста «Подолянин» вирішив ближче познайомитися з блакитноокою білявкою, якій так пасує поліцейська форма.

СПОРТ ПРИВІВ ДО ПОЛІЦІЇ

Народилася співрозмовниця в Дунаївцях, із відзнакою закінчила місцеву гімназію. Батьки, які мали невеличкий бізнес, робили все можливе, аби донька всебічно розвивалася. Тож із дитячих літ Тетяна відвідувала різні гуртки: танцювальний, вокальний, образотворчий, а згодом – спортивний, де досягла чималих успіхів. Сьогодні Тетяна Чубар – чемпіонка України, Європи і світу з військово-спортивних багатоборств і рукопашного бою, майстер спорту України з панкратіону, срібна призерка чемпіонату світу з рукопашного бою, призерка всеукраїнських змагань із панкратіону та універсального бою.
– У 9 років мама вперше від­вела мене на секцію східних єдиноборств, де я почала займатися у-шу. Відверто, перші заняття не захопили, бо отримувати стусанів не всім подобається (усміхається). Взагалі я така людина,
якщо виконую якусь роботу, хочу одразу бачити результат. Тож у мене швидко почало виходити на тренуваннях, а згодом – і на змаганнях. Бойові мистецтва настільки захопили моє серце, що весь вільний час віддавала спорту. Інші гуртки довелося залишити, бо ж тоді не мала б коли вчитися. Усіма своїми спортивними досягненнями завдячую тренерам Сергію Тулюку, який наразі пішов у місцеву тероборону, та Андрію Калініну. До речі, моя донька теж почала відвідувати спортивну секцію, але через війну заняття довелося відкласти, – каже Тетяна і радить займа­тися єдиноборствами жінкам і дівчаткам, бо це виховує впевненість у собі, вміння постояти за себе і рідних, можли­вість адекватно реагувати на різні непередбачувані ситуації.
До речі, під час служби Тетяна неодноразово успішно представляла правоохорон­ні органи Хмельниччини як у всеукраїнських, так і міжнародних змаганнях. І хоча сьогодні часу на відвідування секції бракує, але зі спортом жінка не розлучається, щодня тренується вдома у спеціально обладнаному місці.

КОЖНА ПОСАДА – НОВИЙ ДОСВІД

Саме потяг до чоловічих видів спорту та загострене відчуття справедливості спонукали Тетяну поповнити лави МВС. Після гімназії вона за­кінчила школу міліції та 2009 року пішла працювати в пат­рульну службу Кам’янець-­По­дільського міськвідділу міліції. А ще вступила до Національної академії внутрішніх справ, яку закінчила заочно.
– У 19 років уперше одягнула форму, але здається, що я в ній народилася. Мені настільки комфортна ця робота, – зізнається капітан поліції Чубар. – Щоправда, спочатку планувала піти в спецпідрозділ. Але тоді була вказівка жінок не брати, мовляв, не впораються з фізичними навантаженнями, хоча в мене інша думка. Але я рук не опустила і залюбки пішла в патрульну служ­бу. Саме тоді в Кам’янці формували новий підрозділ. Надійшла вказівка начальника: «Таню, ти завтра заступаєш у кінний пат­руль!». Таня одягає форму, бере коня, сідає й їде. Перед цим Таня всього чотири дні на коні їздила. Таня важить 50 кілограмів, а кінь – 650. От так і «рулювала» (усміхається). До речі, в кінному патрулі нас було двоє: я та моя колега Ольга Загірна. Так ми вдвох на конях охороняли громадський порядок. До речі, для туристичного Кам’янця це неабияка родзинка. Містяни й туристи часто з нами фотографувалися.
Через деякий час Тетяна повернулася в рідні Дунаїв­ці, де очолила патрульну службу в місцевому райвідділі мі­ліції. На той час вона була єдиною жінкою-міліціонеркою в області, яка обіймала таку посаду. Відверто каже, що спочатку було складно, бо підлеглі та громадяни по-різному реа­гували на тендітну дівчи­ну в погонах. Але оскільки Таня ніколи не пасувала перед труднощами, то швидко знаходила спільну мову з усіма.
2015 року в Україні з’явилася поліція. Саме тоді у Хмельницькому розпочався набір до пат­рульної поліції. Тетяна вирішила подати документи і пройшла відбір. Ба більше, її призначили командиром роти, в підпорядкуванні опинилися близько 60 колег-чоловіків та жінок. І знову вона була єдиною жінкою-поліцейською на такій посаді.
– Пропрацювала там понад рік, – продовжує поліцейська. – Різні ситуації траплялися. Неодноразово брала участь у затриманні порушників, які в рази переважали мене фізично. Видихала, коли з напарниками рятували громадян, які хотіли накласти на себе руки.
У Хмельницькому був відомий випадок, про котрий згадували в новинах. Жінка намагалася вистрибнути з 5 поверху через якісь осо­бисті проблеми. Дві години із су­сіднього балкона я її вмовляла не робити цього. Хлопці встигли вскочити до квартири і стягнути її. Потім вона нам дякувала.
Ще один чоловік через ігрову залежність вирішив вкоротити собі віку. Після того, як усе програв, надумав стрибнути з мосту. Попри не­адекватний стан і пляшку в руці, видався цікавим співрозмовником. З-поміж шістьох поліцейських, які прибули на виклик, спілкуватися захотів зі мною. Навіть компліменти пішли у хід. Так помаленьку жартами і розмовами вдалося відвес­ти його з мосту. Він навіть запитав мене, чи я психолог. Відверто, я обдумую, щоб піти вивчитися ще й на психолога, але поки часу бракує. На­томість завжди намагаюся знайти спільну мову чи підхід до людини.
10 років я пропрацювала в пат­рульній службі: і на конях їздила, і на велосипеді, і пішки ходила, і в автопатрулі була. Але завжди прагнула розвитку і продовжила службу оперуповноваженою карного розшуку Дунаєвецького відділу поліції, де працювала до декретної відпустки. Але декрет не добула і пішла на посаду інспектора з кад­рового забезпечення. Відверто, це зовсім не моє. Часто просилася в наряди, аби тільки не сидіти в ка­бінеті з паперами. Мені потрібне спілкування з громадянами і допомога їм. Тому, коли запропонува­ли йти у відділ комунікації, без вагань погодилася. Про свій вибір нині не шкодую.
Робота завжди є, і не обов’язково в кабінеті. Аби робити цікаві сюжети та репортажі, виїжджаю з колегами на місце подій, беру участь у патрулюванні, затриманні порушників. Мені цікаво знайомитися з новими людьми. Ця робота відкрила багато можливостей. Скажімо, отримала посвідчення члена Націо­нальної спілки журналістів України, постійно спілкуюся із представниками різних медіа, з людьми із різних сфер. Опанувала відео- і фотокамеру, навчилася монтувати відео­ролики. Як працівник пресслужби, я – універсальний солдат. І інтерв’ю, і тексти, і фото, і відео, і проведення різних заходів – цим і займаюся.
Недавно Тетяна ще й стала сертифікованим пілотом БпЛА (дрон). Після нашої Перемоги планує поїхати на підвищення кваліфікації та вдосконалювати майстерність. Зізнається, що нове захоплення їй теж припа­ло до душі. Керувати безпілотником, за словами полісвумен, неважко, але потрібно враховувати погодні умови, орієнтуватися в питаннях аеродинаміки, навігації тощо.
– Наразі це вміння знадобилося в службовій діяльності, адже зав­дання бувають різні. В першу чергу я – поліцейська, тому маю виконувати поставлені завдання належним чином, – додає капітан поліції.

ЛЮБЛЯЧА СІМ’Я – НАДІЙНИЙ ТИЛ І ПІДТРИМКА

Тетяна зізнається, що вона – людина емоційна, з 12 років пише проникливі вірші. Скільки їх вийшло з-під пера, не рахує, але збірку може видати, і, мабуть, не одну. Новий виток творчості почався з повномасштабною війною. За цей час встигла написати вже з десяток віршів, один з яких – «Українка бере автомат» – стрімко облетів соцмережі та був надрукований на шпальтах «Подолянина».
Також поліцейська гарно співає та пише пісні. Ще в шкільні роки була солісткою дунаєвецького рок-гурту. Сьогодні її рідко можна побачити з мікрофоном. Але під час сімейних свят разом із братом-гітаристом влаштовують творчі вечори. Їхній сімейний дует дарує настрій рідним.
Тетяна каже, що надійним тилом вважає люблячу родину. Яким би важким не був робочий день, щирі дитячі обійми окриляють поліцейську. Чоловік із розумінням ставиться до того, що дружина весь час на роботі. Адже не з чуток знає, що це за професія.
Подружжя – щасливі батьки двох діток. Саме заради світлого майбутнього всіх маленьких українців капітан поліції Тетяна Чубар віддано працює. Робить усе можливе, аби вулиці міст і сіл були без злочинців та покидьків. Адже її девіз життя – завжди допомагай тим, хто цього потребує, оскільки ти можеш виявитися єдиним, хто може це зробити.
На запитання, що насамперед зробить після нашої Перемоги, без вагань відповідає:
– Візьму відпустку і поїду з дітьми та чоловіком в український Крим на море. Бо я там ще не встиг­ла побувати, тож після Перемоги обов’язково відвідаю півострів.
А ще з радістю допоможу українцям, які найбільше постраждали від війни.