СІДЛАЄМО ДВОКОЛІСНИХ

Захмарна ціна на пальне змусила чимало кам’янчан поміркувати про альтернативу автомобілю. Бо бензину, що коштує близько пів сотні за літр, не накупишся. Та й заправити залізного коня – справжній квест, адже не на всіх заправках є автоїжа. Зрозуміло, що, як варіант, можна пересісти на громадський транспорт, але від проїзду в маршрутках гаманець теж стане легшим. Якщо йдеться про недалекі відстані, то найліпший варіант – велосипед: і зекономити можна, і м’язи підкачати, і здоров’я зміцнити.

Правда, тут також не все так просто. Їзда на велосипеді в місті теж може добряче полос­котати нерви, особливо недо­свідченим велосипедис­там.
І причин є декілька: стан кам’я­нецьких доріг, «культура» водіння водіїв, інтенсивність руху на проїжджій частині. Проте, якщо дотримуватися правил, поїздка може бути комфортною.
Чи безпечно в Кам’янці-Подільському пересідати на двоколісний, як їздити, аби не травмуватися, наскільки якісна в нас велосипедна доріжка, і чи стане вона довшою, та, найголовніше, скільки коштує хороший двоколісний, – на всі ці запитання відповідь шукали журналісти «Подолянина».

У ВЕЛОСИПЕДИСТІВ Є ЗАПИТАННЯ…

Якщо в Європі вже давно відчули всі переваги велоїзди, і там часто можна побачити чиновника не в розкішному авто, а на велосипеді, то в нас поки що це радше виняток із правил. Як запевняє відомий ка­м’я­нецький активіст, велолюбитель і поціновував активного дозвілля Дмитро БОЙКО, місцеві велоактивісти декілька років тому ініціювали, щоб чиновники 22 вересня пере­сіли на двоколісні, й під «білою хатою» цього дня не було жодного автомобіля. Правда, цю ідею втілити так і не вдалося.

– В одному зі звітів міськради прочитав, що в місті облаштовано 400 метрів велодоріжок. Але, на жаль, цього замало і не видно, – розповідає нам Дмитро. – Де­які так і недороблені, як, скажімо, на розі вулиць Огієнка і Данила Галицького. І досі не вдалося сполучити вулицю Огієнка – від поліклініки до університету, адже на цьому відрізку є чимало інфраструктурних об’єктів, зокрема, стадіон університету, поліклініка, 9 школа.
Не важливо, в місті проживають 10 тисяч, 100 тисяч чи мільйон жителів. Якщо в ньому є розвинута велоінфраструктура, то це розвинуте європейське місто.
Нам над цим ще треба добряче працювати, тягнутися і розвиватися, аби бути схожими на Львів, Київ, навіть Хмельницький і Вінницю, де велоструктура в рази краща.
Про що свідчить рівень, коли в Старому місті єдина велодоріж­-ка – біля Ратуші. Часто там ходять пішоходи, або ж паркуються автомобілі. Тобто, шанування велосипедистів як із боку пішоходів, так і водіїв бажає кращого. На мою думку, в історичній частині Старого міста надто активний автомобільний рух. Тут доречніше було б пересісти на велосипеди, аби зменшити навантаження на міст та інші історичні об’єкти.
Рости нам є куди. І якщо деякі проєкти потребують капітало­вкладень, то деякі можна зро­бити з найменшими витратами. Ска­жімо, в місті стерлася фарба на велодоріжках, але її роками ніхто не підмальовує.
Не так давно відремонтували вулицю Пушкінську, від міського Будинку культури вмостили гарний тротуар. І виникає запитання: а чому одразу було не облаштувати велодоріжку, бо з часом стане зрозуміло, що треба було прокладати тут велосмугу. І таких ситуацій у місті безліч. Зрозуміло, що повинен бути комплексний підхід, треба професійних радників і фахівців. Бо якщо прагнемо до Європи, то мусимо і робити все відповідно.
Скажімо, доцільно в місті запровадити «Вільний велосипед», щоб він був доступний для містян. Люди змогли б поїхати на ринок, у супермаркет чи до аптеки. Плат­ні самокати вдалося ж запровадити. То чому б не зробити со­ціальні велосипеди, щоб ними могли користуватися?
Багато запитань і до стану доріг. Він такий, що й велосипедист може потрапити в ямку, бо об’їхати її неможливо. Варто продумати велосполучення між районами, щоб можна було велодоріжкою безпечно доїхати, скажімо, з будь-­якого мікрорайону до центру. Такі маршрути можна закласти, вони реальні. Краща увага має бути і до паркування. Велопарковки в місті є, але подекуди такі, що їх можна взяти і понести разом із велосипедами.

Детальніше водій двоколісного зупинився і на правилах дорожнього руху, яких не зав­жди дотримуються як водії автомобілів, так, власне, і велосипедисти.

– Велосипедисти мають їхати по правому боці дороги і якомо­-га ближче до узбіччя. А водії мають дотримуватися дистанції що­найменше метр. Але часто вони нехтують цим правилом. І, до речі, не лише в Україні. Я читав, що в розвинутих країнах робили експеримент. Водіїв фур спеціально саджали на велосипед, і досить близько біля них проїжджала вантажівка. Робили це задля того, аби водії відчули, які це неприємні відчуття, і чому важливо дотримуватися відстані. Правда, велосипедисти також іноді грішать і не тримаються правого боку, їдуть не колоною, а шеренгою, майже по центру проїжджої частини.
Часто їздять тротуаром і перетинають пішохідний перехід на велосипедах. Узагалі не бажано їхати тротуарами, єдиний виняток для дітей до 14 років. А ще не всі дотримуються правил освітлення у вечірній час. Потрібно мати переднє і заднє освітлення, ката­фоти і одяг зі світловідбивачем.
І обов’язково не забувати про шолом. Тим, хто вирішив на двоколісному помандрувати Кам’янеччиною, слід одягнути яскравий жилет, аби водію було легше вас помітити. Ці прості правила часто рятують життя.

Щодо найбезпечніших місць для їзди на велосипеді, Дмит­ро називає наші легені міста – парки, також радить їхати до лі­су, а обминати варто траси зі жвавим рухом і центр міста, точ­ніше Центральний ринок, де в годину пік багато громадсь­­ко­го транспорту і автомобілів.

– Коли ти на велосипеді, то теж відповідальний за дотримання правил дорожнього руху. Згідно з ними, під час руху проїжджою частиною велосипедист повинен подавати сигнали повороту і галь­мування рукою. Якщо повертаєте праворуч – піднімаєте праву ру­-ку, коли ліворуч – відповідно, ліву. Рука, зігнута в лікті, означає поворот у протилежний бік. Коли треба загальмувати – піднімаєте будь-яку руку догори.
Велосипед – це здоров’я, радість, натхнення, а з нашим чудернацьким, мальовничим, історичним краєм – це ще та мотивація чи альтернатива поєднувати рух і насолоджуватися красою Поділля, чого і всім бажаю! – додає кам’янчанин.

Про те, що велодоріжок у міс­ті бракує, каже і працівниця поліції Наталія КАСАПЧУК. Уся її родина вже давно успішно осідлала двоколісних, вони в один голос запевняють, що це – свобода, кайф і драйв:

– Велодоріжки є лише у центрі міста. Коли я із 6-річним сином добираюся до дитсадка, то змушена їхати тротуаром, а це іноді вияв­ляється нелегко. Але насправді велосипед – це круто. Ти не залежиш від маршруток, таксі, економиш гроші та, крутячи педалі, зміцнюєш здоров’я. У порівнянні з обслуговуванням автомобіля, велосипед обходиться в рази дешевше. Але в нього теж потрібно вкладати гроші. У нашій родині залізне правило – щорічний техогляд велосипедів. Придбали світловідбивачі, ліхтарики, словом, усе необхідне для безпеки. А ще ми не втомлюємося повторювати дітям, що вони – учасники дорожнього руху, тому повинні дотримуватися ПДР.

До речі, тепер у теплу пору ро­ку вулиці Кам’янця-Подільського ще й під пильним оком поліцейського велопатруля.
Попри те, що багато хто пересів на велосипед лише тоді, коли в Україні почалися проблеми з пальним, є в нашому місті й такі, хто систематично їздить.

– Майже щоденно, крім вихідних і поганої погоди, користуюся велосипедом уже близько 15 років, – каже 34-річний кам’янчанин Олександр ЦИМБАЛЮК. – Зазвичай долаю шлях до роботи і додому – по 4 кілометри в один бік. Це зручно, а оскільки автомобіля в мене немає, то це ще й економічно вигідно. Іноді катаюся містом із друзями, їжджу в походи чи паломництва.

На запитання, чи життя велосипедиста в місті є комфортним, співрозмовник відверто зізнається:

– Загалом так, але й негативу вистачає. Насамперед це стан доріг та те, що присутність велодоріжок перетворилася на формальність. Їх є лише кількасот метрів на вулицях Шевченка та Огієнка. Але й там розміщені так, що на шляху велосипедиста з’являються стовпи. Крім цього, населення до велолюбителів ставиться не надто привітно. Наприклад, коли їду біля парку Героїв Євромайдану, на велодоріжку часто вибігають діти, а їхні батьки кричать: «Чого тут їдеш? Не бачиш, дитина ходить?».
А ще й наші водії іноді не вва­жають велосипедиста рівноправним учасником дорожнього руху, тому можуть не пропустити, або навіть підрізати. Рік тому я опинився на капоті автомобіля. За словами водія, він мене не помітив. Але за останні роки ставлення водіїв поступово покращується. Вважаю, що за цей час зріс рівень культури людей.
На жаль, така ситуація не лише в нас. А ось стовпи на велодоріж­ках – це справді кам’янецька проблема. Іноді виникає думка, що вже було б ліпше, якби цих доріжок узагалі не було, адже з юридичного погляду ти маєш їхати саме по доріжці. Але ж це неможливо.

Олександр вважає, що без належних умов для велоруху містом великої кількості охочих пересісти на велосипеди не з’явиться:

– Насамперед потрібно облаштувати велоінфраструктуру. Маю знайомих, які бояться їздити проїжджою частиною. Наявність велодоріжок полегшила б усім життя, і люди з радістю пересіли б із тісних маршруток на двоколісні.
Потрібні й юридичні підстави для того, щоб прирівняти велодоріжку до проїжджої частини. Бо нині так є, але більшість людей цього не визнає. Вважаю, що необхідно створити правила, які діють у Польщі чи Німеччині: якщо тебе збивають на велодоріжці, то пішохід ще й оплачує ремонт велосипеда.

ВЛАДА ОБІЦЯЄ, ЩО ВЕЛОДОРІЖОК ПОБІЛЬШАЄ

А ось питання велодоріжок – саме в компетенції міськради. Тож по коментар ми звернулися до завідувача відділу молоді та спорту департаменту гуманітарної політики міськради Володимира КОСТИНЮКА:

– Наразі в місті маємо близько одного кілометра велодоріжок. Цього замало, тож активно пра­цюємо над тим, аби їх ставало більше і були якісними. Однак війна суттєво змінила плани, але від задуманого відступати не збираємося.
Бо ж, навпаки, робимо все можливе, аби велоспорт у місті активно розвивався. Задля цього проводимо різні змагання і турніри. Зокрема, недавно відбувся благодійний турнір із маунтенбайку, а також запланували в нашому місті провести чемпіонат із маунтенбайку. У минулі вихідні провели велосипедний заїзд, маємо напрацювання на іншу локацію і на більшу кількість учасників. Словом, робимо все можливе, аби якомога більше кам’янчан пересіли на велосипеди та вели здоровий спосіб життя.

ЯК КАТАТИСЯ, АБИ НЕ ТРАВМУВАТИСЯ

У тому, що їзда на велосипеді – річ корисна, впевнені лікарі. Регулярні катання позитивно позначаться на здоров’ї та фі­гурі, активують гормон щастя. Адже, крутячи педалі, ми зміцнюємо м’язи, імунітет, серцево-­судинну систему, приводимо в норму артеріальний тиск і холестерин, покращуємо самопочуття, сон, роботу легенів, маємо гарний настрій і зберігаємо молодість. Але, щоб катання принесло лише користь, слід до­тримува­тися правил безпечної їзди. З якими травмами найчастіше звертаються велосипедис­ти, ми запитали в лікаря-трав­ма­толо­га травматологічного пунк­ту міської лікарні Олександра ТРОН­ЧУКА:

– В останні роки культура у велосипедистів суттєво покращилася. Дорослі рідко травмуються. А ось частіше звертаються діти – щомісяця в теплу пору року маємо по 2-5 звернень. Зазвичай це травми обличчя, садна, рани, травми і переломи верхніх кінцівок, у старших – забої й переломи кісток лицьового черепа. Для безпеки кожен велосипедист обов’язково має одягнути шолом, а діти – ще й налокітники і наколінники. Слід дотримуватися безпечної швидкості й помірно давати навантаження організму під час велопоїздки.

КРАЩЕ РАЗ ПОТЯГНУТИСЯ, АБИ ПОТІМ НЕ РЕМОНТУВАТИСЯ

Не могли не поцікавитися, в скільки обійдеться в Кам’янці-­Подільському хороший двоколісний, і на що звернути увагу при виборі «залізного коня». Із цим звернулися до власника магазину «Велокум» Сергія ГОРЕВИЧА:

– Коли людина купує велосипед, перше, на що потрібно звернути увагу, – розмір рами. Вона має бути легкою і водночас міцною. Важливо також, щоб якісними були колеса. Втулки, спиці та обід колеса мають бути гарної якості. Ще один аспект, про який не варто забува­-ти, – зручне сидіння. Але його потрібно підбирати під кожного користувача. Усе інше – другорядне. Якщо рама важка, то дорогі перемикачі ситуації не змінять.

– Який велосипед найкраще обрати для міста?
– Це теж індивідуально. Сьогодні ровери мають велику різновидність: спортивні, міські, шосейні, гравійні. Я завжди запитую в покупців, навіщо їм велосипед. Якщо кажуть про активну їзду та веломандри – це один продукт, якщо ж раз на місяць із сім’єю в парк – інший. Від того, для якої мети потрібен двоколісний друг, залежить ціна.
Щодо цінової політики, то тут зно­ву потрібно повернутися до якості рами, коліс і трансмісії. Наприклад, у мене є американські велосипеди «Track», які коштують близько 20 тисяч гривень. Є схожі, але українського виробництва, коштують мен­ше й мають кращу підвіску. Але колеса та трансмісія в них гірші.
Усе залежить від розміру гаманця та способу життя. З огляду на те, скільки заробляють кам’янчани, вважаю, що непоганий спортивний велосипед можна вибрати за 15 тисяч гривень. Звісно, можна купити й дешевший, але якість може бути гіршою. Міські, до речі, мають нижчу ціну, але попит на них завжди гірший.

Галина МИХАЛЬСЬКА, Олександр ЩЕРБАТИХ.