Середа, 29 Червня 2022 р.
10 Червня 2022

ВПЛИНУВ НА ВІЙНУ ТОДІ, ВПЛИНЕ Й ТЕПЕР

Із перших днів вторгнення Україна заручилася військовою підтримкою більшості країн світу, а 9 травня 2022 р. Президент США Джозеф Байден підписав Закон «Про лендліз для оборони демократії Україною», який покликаний значно підсилити нашу оборонну потужність.

Коли сьогодні чуємо слово «лендліз», одразу розуміємо, що нам кажуть саме про цей документ. Проте, як відомо, його ухвалили вдруге в історії. Перший випадок був у часи Другої світової війни. Попри те, що минув 81 рік, багато чого залишилося незмінним: американська зброя спрямована на боротьбу з фашизмом (сьогодні з рашизмом), на неї ду­же очікують у Європі, а вороги розповсюджують різноманітні міфи як про закон 1941 року, так і 2022-го. Щоб зруйнувати деякі з них і розібратися з тим, як нам допомагають США й міжнародна спільнота, ми зателефонували двом військовим експертам – Михайлу ЖИРОХОВУ та Павлу ЛАКІЙЧУКУ. Спеціалісти не відмовили «Подолянину» в спілкуванні.

СРСР ВОЮВАВ ЛІТАКАМИ, А НЕ КОНСЕРВАМИ

Франклін Рузвельт підписує лендліз. 11 березня 1945 рокуПолітики анонсують, що дію лендлізу українці побачать наприкінці липня. Проте спочатку потрібно розібратись, як це відбувалося вперше.У березні 1941-го активні бойові дії велись уже в Європі та Африці. Проте у США все ще не хотіли прямого вступу (як і нині) у війну. Тож там знайшли чудовий вихід – відправляти на «старий континент» зброю, продовольство та необхідні ма­теріали.
«Якщо горить будинок сусіда, а в тебе є садовий шланг, позич його сусідові, поки не спалахнув твій дім. При цьому не кажи йому про вартість шланга. Коли пожежу загасять, сусід поверне тобі шланг», – пояснював президент США Франклін Рузвельт суть своєї ініціативи.

Проте тоді про допомогу радянському союзу не йшлося.
В очах світової спільноти країна була схожа на сучасну росію через військову агресію про­ти Фінляндії. Як це відбу­ва­лося, пояснює військовий експерт, історик Михайло ЖИРОХОВ:

– Лендліз було засновано для підтримки Великої Британії, а потім цю систему перенесли на всі країни, які потребували допомо­ги в боротьбі з нацизмом. І ви­йшло так, що одним із найбільших отримувачів став СРСР. На початковому етапі це були літаки й танки, яких не могла дати радянська оборонна промисловість, бо вона була евакуйована далеко вглиб країни і довго там розгорталася. А з 1943 року союз почав отримувати матеріали: порох, алюміній, тканини, продовольство й загалом усе, чого не вистачало «совєтам».

Джозеф Байден підписує сучасний лендліз. 9 травня 2022 рокуЛюди старшого покоління досі пам’ятають, що їм у школах, у кращому випадку, розповідали про несвоєчасну допомогу та «американські консерви». Історик каже, що це була частина інформаційної політики найбільшої країни світу:
– Після закінчення війни радянський союз доклав усіх зусиль, щоб нівелювати значення допомоги США, адже почалася Холодна війна, й говорити про те, що перемога була отримана американською зброєю, стало ідеологічно неправильним, – розповідає Михайло Жирохов. – Тому невдовзі після війни вийшли мемуари міністра оборонної промисловості СРСР, де було написано, що поставки з Америки склали лише 4% від того, що виготовив СРСР. І ця цифра пішла гуляти в усіх наукових і публіцистичних роботах. Навіть і сьогодні росія­ни кажуть, що лендліз не зіграв жод­ної ролі в перемозі.

– Чи доцільно казати, що саме підтримка США переламала хід Другої світової?
– Ні, вона швидше стала одним із чинників перемоги. Відомий факт, що найкращий ас радянських ВПС Олександр Покришкін літав на американському «Bell P-39 Aira­cobrа». Цей винищувач не був дуже затребуваним у США, а на східному фронті став дуже потрібним, і на ньому літали багато хороших льотчиків. Допомоги від інших країн тоді не було. Велика Британія віддавала СРСР деяке власне озброєння, але замість нього отримувала техніку із США. Таким чином у Червоної армії з’явилися британські танки «Matilda» та літаки «Hawker Hurricane», «Supermarine Spitfire». Тому завдяки лендлізу «совєти» вистояли в битві під москвою, а далі пішла і власна зброя в товарних кількостях і від Штатів.

ДАДУТЬ ТЕ, ЩО ТРЕБА НАМ

Михайло ЖироховСьогодні теж сподіваємо­ся, що отримаємо потрібну допомо­гу в потрібних обсягах. Про те, як виглядатиме захист де­мо­кратії в Україні від 2022 року, також запитуємо в пана Жиро­хова.

– Михайле Олександровичу, що ж таке лендліз для сучасної України?

– Як нині це працюватиме, не знає ніхто, адже американські посадовці просто взяли акт 1941 року і виправили число на 2022. Тому, як це відбуватиметься, достеменно невідомо. Очевидно лише одне: нині зникнуть різні бюрократичні забобони, адже все, що наразі потрап­ляє на поле бою, надходить за програмою військової допомоги. І там усе детально узгоджується з Конгресом, аж до кожного витраченого мільйона доларів. А він (склад Конгресу. – Прим. ред.) у них не­однорідний за політичними смаками. Уже була історія, коли один конгресмен «впирався», і це гальму­вало процес. За наявності ленд­-лізу це все оформляє Президент Байден своїми окремими документами.

Паралельно з неповним розумінням суті лендлізу в суспільстві ширяться розмови й про його дорожнечу. Тут, на думку Михайла Жирохова, також усе не так погано:
Павло Лакійчук– Основне, що викликає в людей найбільше побоювань, – ціна питання для України. Росіяни цим активно спекулюють, говорячи, що ми дуже довго будемо за це розраховуватися. В акті чітко прописано: за використане під час війни озброєння платити не потрібно. А якщо отримувач лендлізу бажає, щоб техніка залишилася в нього після війни, може за неї заплатити. Якщо ні – просто повернути США. Була історія, коли СРСР вирішив, що йому не потрібні американські літаки, і формально віддав їх США. Американці зібрали винищувачі під Архангельськом і порахували, скільки коштуватиме їх доставка в Північну Америку. Врешті вирішили, що повертати їх на Батьківщину вийде дуже дорого, й просто потрощили буль­до­зером. Це їхнє право.
Щось схоже, швидше за все, буде і з Україною. Ми можемо ви­рішити, що, наприклад, отримані танки нам не потрібні. Наприклад, після війни «совєти» залишили собі лише велику кількість автомобільної техніки. Але керівництво країни не хотіло за нього багато платити. Тому аж до 80-х рр. тривали перемовини про те, скільки ж це все коштує. Радянський союз виставляв одну ціну, США – іншу.
В підсумку заплатили лише 2006-го якісь копійки в порівнянні з тим, що було поставлено.

За словами Михайла Жиро­хова, не потрібно боятися й того, що союзники відправлятимуть нам види озброєння, які насамперед не потрібні їм та припадають пилом на складах:

– Особливості лендлізу в тому, що його надають за запитом країни-отримувачки. Немає такого, що в США є непотрібні танки чи авіація, й вони кажуть: «Ось вам». Формуєть­ся список, що потрібно саме в цей момент, і те вони передають. Список від нашого Генштабу був аж на 24 сторінки.

ЗБРОЯ ДОПОМОЖЕ, АЛЕ ВРЯТУЮТЬ ЗСУ

РСЗВ «RM-70»Законодавчий акт, підписаний Джозефом Байденом 9 трав­ня, безперечно, – важливий чинник у боротьбі з рашистами, але на все потрібно дивитися об’ємніше. Так вважає керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», військовий експерт Павло ЛАКІЙЧУК:

– Постачання озброєння тривають і так. І не лише із США, а й інших розвинутих країн. Лендліз не є законом про постачання нам зброї, швидше – про спрощення процедури оформлення цього постачання. Якщо в лютому-березні, аби затвердити ці кошториси та провести гроші, треба було багато часу, то сьогодні все простіше, адже центр ухвалення рішень змістився з Конгресу та різних урядових структур безпосередньо до Міністерства оборони. Це ще й значно зручніше, бо там знають свої можливості та наші потреби. Тому рішення ухвалюють досить швидко.
Інший момент – це зустрічі мініст­рів оборони різних країн на авіабазі «Рамштайн» у Німеччині. Це процес створення міжнародної анти­путінської коаліції, який ще й має прикладний воєнно-технічний вимір. Ці наради дають синергетичний ефект, адже кожна країна може щось надати. Виявляється, що, наприклад, данці мають пускові установки для «Гарпунів», британці – ракети до них. Ще одні країни можуть поставити самохідні установки, а інші – снаряди до них, і так далі.

Також співрозмовник підтверджує, що союзники по-різному ставляться до підтримки нашої армії. Коли американці та британці кажуть про те, що щось нам дадуть, то зазвичай це відбувається вже після того, як ця зброя потрапляє до України. Однак ще одну потужну країну – Німеччину – українське суспільство критикує недарма:

– Німці можуть розповісти про те, що передадуть через рік (сміється). Якщо вони кажуть про надання нам танків «Леопард-2» чи навіть підводних човнів, то це означає, що можемо їх отримати в наступні десять років.

Гаубиця М-777– Що міжнародна спільнота передає нам найбільш активно?
– Акцент на постачання тієї чи іншої зброї відбувається залежно від того, що нам потрібно в цей момент. Якщо в березні було насичення ЗСУ ручними протитанковими, протиповітряними комплексами, то згодом – артилерійськими системами. Тепер пішла крупнокаліберна артилерія. І значна частина цієї техніки вже знаходиться в наших військах, на Донбасі та півдні, й зав­дає ураження ворогу. Коли говоримо про липень-серпень, очікуємо на системи залпового вогню. Якщо чеська «RM-70» схожа на наш «Град» і не потребує додаткової підготовки солдатів, то для того, аби навчити екіпаж користуватися «MLRS», потрібен час, оскільки це складна високоточна зброя. До цього аспек­ту входить і ремонт техніки. Якщо її нам поставлять, лише трохи підготувавши наших фахівців, то буде ситуація «прийшов, тиждень поїздив, зламався – і кінець». Так теж неправильно.
Можна звернути увагу на такий момент. У ЗСУ відбувається формування постійних частин резерву, а для їх комплектування визначаються певні види зброї. Не можна поєднувати, наприклад, гаубиці Д-30 та М-777. Тому тут теж можуть спостерігатися часові затримки.

Zuzana 2-155 мм– Що нині найбільше потрібне Україні?
– Немає диво-пушки чи ракети. Усе застосовується в комплексі. Так, нам потрібні фронтові засо­би ураження на дистанції більш ніж 30 км, але все це розвідувально-­ударний комплекс. Потрібно все: пушки, снаряди, контрбатарейні радари, дрони…
Тому, коли звучить фраза: «Нам потрібні гармати», слід розуміти, що потрібні й ці компоненти. Часто кажуть: «Дайте нам «Patriot». Не він вирішить захист українського неба, а наявність авіації, радіолокацій­них станцій, ППО дальньої, ближньої та середньої зон.

– Чи може комплекс цих заходів переламати ситуацію на полі бою?
– Він допоможе, але не розв’яже питання перемоги у війні. Насамперед усе залежить від наших воїнів. Озброєння другорядне, найважливіше – мотивація війська. Його готовність захищати свою зем­лю. Також багато чого вирішує кваліфікація командування. Штабів, які правильно визначають загрози, застосовують сили. Бо війна – це криваві шахи, де переможе той, хто перший розгадає задум суперника та приховає свій. Бо ж росіяни проводять свою операцію, а ми – свою.
І лише на третьому місці, за пріоритетністю, рівень технологічності та кількості зброї.

Американський і радянські пілоти біля отриманого через лендліз винищувача «Bell P-39 Airacobra»– Чи можемо говорити про те, що США та Велика Британія – справді наші союзники в цій війні, яким потрібно довіряти?
– Так, адже вони почали допомагати нам задовго до вторгнення. «Javelin» та «NLAW» пішли нам значно раніше, ніж росіяни почали обстрілювати українські міста. Наші партнери казали, що ворог готовий напасти на Україну, ще рік тому. За місяці до цього вони вже попереджали про підтримку нашої країни. І якби не вона, я не знаю, чи ми б вистояли на першому етапі війни. Адже, навіть коли ми були попереджені, ворогу вдалося «надкусити» та пошматувати достатньо велику кількість нашої землі.

– Що ж тоді стане запорукою перемоги?
– Сьогодні багато чого залежить від того, як ми впораємося з битвою за Донбас. Якщо вистоїмо, то далі, швидше за все, будуть контрнаступальні дії ЗСУ на півночі та півдні. Наша армія зможе завдавати флангових ударів по противнику. А якщо ворог нас здолає – говорити про це не доведеться, бо хто виграє битву, той і починає наступну. Те, що сьогодні основні бойові дії тривають на сході країни, – результат виграшу попередніх битв. Якби ми їх програли, то у столиці вже були б орки. Я сподіваюся на наші сили оборони та вірю, що вони здолають ворога.

Олександр ЩЕРБАТИХ.