Неділя, 03 Липня 2022 р.
17 Червня 2022

ДЕТАНКИЗАЦІЯ ПРОСТОРУ

БердичівОй, що ж то за шум учинився,
Коли танк із постаменту спустився.
Гудить мережа. Юзери обстрілюють одне одного сотнями коментів: з одного боку – «Давно час!», з іншого – «Та це ж пам’ять про дідів наших!».
Давайте відволічемося від інет-дискусій і розберемося, коли, де і навіщо машини смерті перетворюють на монументи. Ця стаття цілком може бути із серії «кам’янецьких дежавю», адже і танків на постаментах, і плачів за ними у фейс­-буках в Україні просто безліч, і всі вони дуже схожі між собою. Принаймні було безліч, та ситуація змінюється.

ТАНК-ПІОНЕР: ПРАГА

Танки та різного штибу гармати на п’єдесталах масово почали з’являтися наприкінці 1940-х – у 1950-х рр. Моду задала Європа: ще 29 липня 1945 року на празькій площі Кінських на п’ятиметровий п’єдестал поставили танк – як увічнення перемоги СРСР над нацистами. Та пражани почали говорити про недоречність таких наочних символів ще 1989 року, після своєї Оксамитової революції. У танку ба­чили не символ звільнення, а уособлення радянської окупації. Номер 23 на танку, як невесело жартували пражани, натякав на придушення «празької весни» (1945 + 23 = 1968). Чеський історик Павел Беліна аргументовано довів ще в лютому 1991 р., що немає жодних ані історичних, ані моральних доводів залишати військову машину на постаменті. В ніч із 27 на 28 квітня того ж року студент Давид Черний із друзями пофарбували танк у рожевий колір і прилаштували до махини великий вказівний палець – так, ніби монумент нахабно показував всім «фак». Хлопця заарештували за статтею про хуліганство, танк покрили зеленою фарбою, але депутати чеського парламенту на знак про­тесту проти арешту юнака повторно зробили танк рожевим 16 травня 1991 р. Історія з перефарбовуванням «зелене – ро­жеве» повторювалася потім ще декілька разів. Конаючий СРСР протестував проти рожевого – ок, робимо зелений. Рівно до моменту, коли вночі його знову хтось не перефарбує в ніжно-поросячий відтінок.
Демонтаж танка в Кам’янці-Подільському. Сквер Танкістів, 10 червня 2022 р.Нині танк-піонер давно знаходиться у військовому музеї біля міста Тинець-над-Сажавою – це за 20 км від Праги, а на його місці на площі Кінських із 2002 р. влаштували фонтан. Та пражани про той танк усе ще пам’ятають:
то пишуть номер «23» на боці розфарбованої у хакі корови на параді скота, що проходить площею, то запускають по Влтаві плавучий гумовий рожевий танк із дулом-пальцем, піднятим у непристойному жесті.
Отже, Чехія була першою краї­ною з танком-монументом. Два танки як пам’ятники було встановлено в Берліні (з початком російської війни в Україні 2014 року активісти наполегливо вимагали прибрати їх із громадського простору). Петицію активістів в уряді не підтримали – так танки і стоять у берлінському Тіргардені, а небайдужі німці чіп­ляють на них уночі українські прапори.
Чи поширилася мода на такі пам’ятники в інших країнах?
З особистих спостережень авторки цієї статті: більшість західноєвропейських монументів на честь полеглих у боях Другої світової – це стели або скульп­турні групи, а не реальні самохідні установки з гарматами. Та є і винятки. У Бельгії збереглися з десяток американських танків-пам’ятників. У голландській Бреді стоїть німецький трофейний танк, подарований місту поляками. Також танки піднімали на п’єдестали в країнах колишнього соцтабору: є ще декілька таких пам’ятників у Болгарії та Словаччині. Мілітаризація простору корелює з фантомними бо­лями за втраченими територіями в колишніх імперських цент­рах, тому такі монументи часто зустрічаються в Сербії.

ДУЛОМ НА ЗАХІД

ЗаліщикиIз погляду радянського архітектора, танк на постаменті був роботою непильною, де мінімальними засобами і коштами створювався значний візуальний та ідеологічний акцент. Зрозуміло, що такий вигідний прийом підхопили масово – лік радянських машин смерті як монументів лише в Україні йде на сотні. А в росії їх і тепер продовжують встановлювати: лише минулого року такий пам’ятник з’явився в краснодарі.
В Україні схожі маскулінні, агресивні символи перемоги часто спеціально встановлювали так, щоб дула їхніх гармат були спрямовані на захід – своєрідний натяк на «можем повторить». І у цього звичая ноги теж із Праги ростуть: дуло першого монумента свідомо спрямували в напрямку Німеччини. Саме на захід дивилися дула танків у Чернівцях, Бучачі, Хмельницькому. На південний захід дивиться шестиметрова ІСУ-152 у Ярмолинцях. Усе ще дивиться – у смт жодних гучних дискусій про те, бути чи не бути танку, не помічено. Та є на Хмельниччині й винятки. У Чемерівцях танк ЙС-3 (також назву подають як ІС-3, «Йосип Сталін – 3»), захований за старими плакучими вербами, погрожував гарматою південному сходу. Так само робить Т-34 у Шепетівці, й зносити його поки не планують.

ТАНКИ-МОНУМЕНТИ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ: ЧИ НЕ ЧАС НА ВИХІД?

ХмельницькийКам’янецький танкопад стався чи не найпізніше на всьому Західному Поділлі, але при цьому ми перші на Хмельниччині.
З цього можна вибудувати цілу теорію про менталітет на різних берегах Збруча або про те, що штучні адміністративні кордо­-ни – ніщо в порівнянні з кордонами географічними, але зараз про танки.
В обласному центрі на Т-34, що стоїть на розі вулиць Кам’янецької та Сковороди, в квітні цього року почепили українсь­кий прапор, а мер Олександр Сімчишин зробив дивну по­пулістську заяву, нібито танк у Хмельницькому «ідентифікують не як радянський, а як український»(?). Тож машину смерті за­лишили – вона нібито має бути символом перемоги над ордою, совком і постсовком. Хмель­ницький Т-34 був не цілісною ма­хиною, а складався з декількох бойових машин різних моделей: корпус випущений ще до Другої світової, башта 1942 або 1943 року випуску, пізніших часів ходова частина і дуло від Т-34-85. У Хмельницькому це запросто визнають і навіть вважають, що така збірна солянка робить їхній монумент унікальним. Нагадаємо, що «наш» танк теж, швидше за все, був складений із двох різних моделей – тагільського та омського заводів.
Про демонтаж ЙС-3 на Гусятинському шосе у Чемерівцях місцева селищна рада ухвалила рішення на пленарному засіданні ще 28 квітня цього року. Та поки процес із місця не зрушився. За іронією долі, модель ЙС-3, яка символізувала в містечку перемогу СРСР у Другій світовій війні, участі в ній не брала. Її проєкт було створено лише наприкінці літа 1944 р., коли Поділ­ля вже було звільнене від нацистів, а перша дослідна партія важ­ких танків була випущена вже в травні 1945 р., після перемоги. Вся «військова слава» цієї моделі – придушення Празької весни 1958 р.
Ще один ЙС, але моделі 2, зайняв і поки що не покидає постаменту на площі Слави в Полонному. Це княже місто в лютому 1944 р. стало полігоном для випробування цієї челябінської махини в бою. ЙС-2 участь у Дру­гій світовій таки брав. Танк із Полонного не збірка з деталей різних танків. Він, за легендою, при­був у місто 1985 р. в повній бойовій готовності, модернізований до рівня ІС-3М, а супроводжував його Сергій Кузнєцов, котрий був першим випробувачем цієї моделі в місті.
ЧортківТАНКОПАД-2022 Одним із піонерів демілітаризації простору був Бучач на Тернопільщині – там на місці танка, на котрому ще коли написали фарбою «НА МОСКВУ», з 2005 р. стоїть велика скульптура Ісуса. Рівнялися на Тернопіль – в обласному центрі танк демонтували ще навесні 1993 року і переставили з п’єдесталу в місцевий парк. Із постаментом від махини не церемонилися – його розбили. Тоді ж мали прибрати ще один мілітаристський монумент – літак МІГ-17, але не знайшли для цього коштів.
Після того танки довго не чіпали – аж до цього року.
Уже через тиждень після початку російського вторгнення,
третього березня 2022 р., демон­тували з постаменту на вул.Гага­ріна «танк Нікітіна» у Чернівцях. До речі, в буковинській столиці теж ходила легенда про те, що на по­стаменті стояла саме та бойова машина, котра першою вві­рва­лася в місто у березні 1944 р. І це, як і в нашому випадку, теж не було правдою. У мережі чернівецький демонтаж також викликав цунамі обурених комента­рів про «зраджену пам’ять» і «сим­вол не комунізму, а боротьби».
12 березня покинув постамент танк у Збаражі на Тернопільщині. Там його передали в місцевий коледж із посиленою військовою та фізичною підготовкою – хай учні вивчають, буде користь.
Бучач. Тут був танк11 квітня тихо і без протестів танк зник із центру закарпатсь­кого Мукачевого.
13 квітня детанкизували Чорт­ків. На місці бойової машини, випущеної 1945 р. в нижньому тагілі й поставленої на низький постамент 1975-го, планують встановити чергову статую Богородиці.
14 квітня детанкизували Рівне. 22 квітня прибрали танк зі старовинного Володимира на Волині.
29 квітня з третьої спроби змог­ли таки демонтувати ще один танковий монумент на Букови­ні – у Сторожинці на вул.Чернівецькій. Перші дві спроби про­валилися через технічні причини: кран для демонтажу був не надто потужний.
31 травня зняли і танк Т34-85 у Заліщиках на Тернопільщині. Постамент у цьому місті на Дніст­рі був у вигляді мальовничо розкиданих вапнякових брил – оригінальна ідея серед сотень однаковісіньких п’єдесталів у інших містах колишнього СРСР. Заліщицька машина теж була зібрана з кількох списаних танків.
ПолоннеВ усіх цих містах за наявності потужної техніки танкопад відбувався досить швидко. У Ка­м’янці таке було неможливо і через конструкцію постаменту (він значно вищий за всі інші), і через специфіку місця. Через поховання перед монументом знімати танк у західний бік було
неможливо – існував ризик їхньої руйнації. Ну, а демонтажу в східному напрямку заважало дуло, яке й довелося відпиляти. Незвично високий постамент – маркер часу встановлення нашого монумента, це сталося ще в травні 1947 р. Щедро декорований постамент був даниною моді сталінському ампіру тих часів.

Ірина ПУСТИННІКОВА.