ДЕТАНКИЗАЦІЯ ПРОСТОРУ
Ой, що ж то за шум учинився,
Коли танк із постаменту спустився.
Гудить мережа. Юзери обстрілюють одне одного сотнями коментів: з одного боку – «Давно час!», з іншого – «Та це ж пам’ять про дідів наших!».
Давайте відволічемося від інет-дискусій і розберемося, коли, де і навіщо машини смерті перетворюють на монументи. Ця стаття цілком може бути із серії «кам’янецьких дежавю», адже і танків на постаментах, і плачів за ними у фейс-буках в Україні просто безліч, і всі вони дуже схожі між собою. Принаймні було безліч, та ситуація змінюється.
ТАНК-ПІОНЕР: ПРАГА
Танки та різного штибу гармати на п’єдесталах масово почали з’являтися наприкінці 1940-х – у 1950-х рр. Моду задала Європа: ще 29 липня 1945 року на празькій площі Кінських на п’ятиметровий п’єдестал поставили танк – як увічнення перемоги СРСР над нацистами. Та пражани почали говорити про недоречність таких наочних символів ще 1989 року, після своєї Оксамитової революції. У танку бачили не символ звільнення, а уособлення радянської окупації. Номер 23 на танку, як невесело жартували пражани, натякав на придушення «празької весни» (1945 + 23 = 1968). Чеський історик Павел Беліна аргументовано довів ще в лютому 1991 р., що немає жодних ані історичних, ані моральних доводів залишати військову машину на постаменті. В ніч із 27 на 28 квітня того ж року студент Давид Черний із друзями пофарбували танк у рожевий колір і прилаштували до махини великий вказівний палець – так, ніби монумент нахабно показував всім «фак». Хлопця заарештували за статтею про хуліганство, танк покрили зеленою фарбою, але депутати чеського парламенту на знак протесту проти арешту юнака повторно зробили танк рожевим 16 травня 1991 р. Історія з перефарбовуванням «зелене – рожеве» повторювалася потім ще декілька разів. Конаючий СРСР протестував проти рожевого – ок, робимо зелений. Рівно до моменту, коли вночі його знову хтось не перефарбує в ніжно-поросячий відтінок.
Нині танк-піонер давно знаходиться у військовому музеї біля міста Тинець-над-Сажавою – це за 20 км від Праги, а на його місці на площі Кінських із 2002 р. влаштували фонтан. Та пражани про той танк усе ще пам’ятають:
то пишуть номер «23» на боці розфарбованої у хакі корови на параді скота, що проходить площею, то запускають по Влтаві плавучий гумовий рожевий танк із дулом-пальцем, піднятим у непристойному жесті.
Отже, Чехія була першою країною з танком-монументом. Два танки як пам’ятники було встановлено в Берліні (з початком російської війни в Україні 2014 року активісти наполегливо вимагали прибрати їх із громадського простору). Петицію активістів в уряді не підтримали – так танки і стоять у берлінському Тіргардені, а небайдужі німці чіпляють на них уночі українські прапори.
Чи поширилася мода на такі пам’ятники в інших країнах?
З особистих спостережень авторки цієї статті: більшість західноєвропейських монументів на честь полеглих у боях Другої світової – це стели або скульптурні групи, а не реальні самохідні установки з гарматами. Та є і винятки. У Бельгії збереглися з десяток американських танків-пам’ятників. У голландській Бреді стоїть німецький трофейний танк, подарований місту поляками. Також танки піднімали на п’єдестали в країнах колишнього соцтабору: є ще декілька таких пам’ятників у Болгарії та Словаччині. Мілітаризація простору корелює з фантомними болями за втраченими територіями в колишніх імперських центрах, тому такі монументи часто зустрічаються в Сербії.
ДУЛОМ НА ЗАХІД
Iз погляду радянського архітектора, танк на постаменті був роботою непильною, де мінімальними засобами і коштами створювався значний візуальний та ідеологічний акцент. Зрозуміло, що такий вигідний прийом підхопили масово – лік радянських машин смерті як монументів лише в Україні йде на сотні. А в росії їх і тепер продовжують встановлювати: лише минулого року такий пам’ятник з’явився в краснодарі.
В Україні схожі маскулінні, агресивні символи перемоги часто спеціально встановлювали так, щоб дула їхніх гармат були спрямовані на захід – своєрідний натяк на «можем повторить». І у цього звичая ноги теж із Праги ростуть: дуло першого монумента свідомо спрямували в напрямку Німеччини. Саме на захід дивилися дула танків у Чернівцях, Бучачі, Хмельницькому. На південний захід дивиться шестиметрова ІСУ-152 у Ярмолинцях. Усе ще дивиться – у смт жодних гучних дискусій про те, бути чи не бути танку, не помічено. Та є на Хмельниччині й винятки. У Чемерівцях танк ЙС-3 (також назву подають як ІС-3, «Йосип Сталін – 3»), захований за старими плакучими вербами, погрожував гарматою південному сходу. Так само робить Т-34 у Шепетівці, й зносити його поки не планують.
ТАНКИ-МОНУМЕНТИ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ: ЧИ НЕ ЧАС НА ВИХІД?
Кам’янецький танкопад стався чи не найпізніше на всьому Західному Поділлі, але при цьому ми перші на Хмельниччині.
З цього можна вибудувати цілу теорію про менталітет на різних берегах Збруча або про те, що штучні адміністративні кордо-ни – ніщо в порівнянні з кордонами географічними, але зараз про танки.
В обласному центрі на Т-34, що стоїть на розі вулиць Кам’янецької та Сковороди, в квітні цього року почепили український прапор, а мер Олександр Сімчишин зробив дивну популістську заяву, нібито танк у Хмельницькому «ідентифікують не як радянський, а як український»(?). Тож машину смерті залишили – вона нібито має бути символом перемоги над ордою, совком і постсовком. Хмельницький Т-34 був не цілісною махиною, а складався з декількох бойових машин різних моделей: корпус випущений ще до Другої світової, башта 1942 або 1943 року випуску, пізніших часів ходова частина і дуло від Т-34-85. У Хмельницькому це запросто визнають і навіть вважають, що така збірна солянка робить їхній монумент унікальним. Нагадаємо, що «наш» танк теж, швидше за все, був складений із двох різних моделей – тагільського та омського заводів.
Про демонтаж ЙС-3 на Гусятинському шосе у Чемерівцях місцева селищна рада ухвалила рішення на пленарному засіданні ще 28 квітня цього року. Та поки процес із місця не зрушився. За іронією долі, модель ЙС-3, яка символізувала в містечку перемогу СРСР у Другій світовій війні, участі в ній не брала. Її проєкт було створено лише наприкінці літа 1944 р., коли Поділля вже було звільнене від нацистів, а перша дослідна партія важких танків була випущена вже в травні 1945 р., після перемоги. Вся «військова слава» цієї моделі – придушення Празької весни 1958 р.
Ще один ЙС, але моделі 2, зайняв і поки що не покидає постаменту на площі Слави в Полонному. Це княже місто в лютому 1944 р. стало полігоном для випробування цієї челябінської махини в бою. ЙС-2 участь у Другій світовій таки брав. Танк із Полонного не збірка з деталей різних танків. Він, за легендою, прибув у місто 1985 р. в повній бойовій готовності, модернізований до рівня ІС-3М, а супроводжував його Сергій Кузнєцов, котрий був першим випробувачем цієї моделі в місті.
ТАНКОПАД-2022 Одним із піонерів демілітаризації простору був Бучач на Тернопільщині – там на місці танка, на котрому ще коли написали фарбою «НА МОСКВУ», з 2005 р. стоїть велика скульптура Ісуса. Рівнялися на Тернопіль – в обласному центрі танк демонтували ще навесні 1993 року і переставили з п’єдесталу в місцевий парк. Із постаментом від махини не церемонилися – його розбили. Тоді ж мали прибрати ще один мілітаристський монумент – літак МІГ-17, але не знайшли для цього коштів.
Після того танки довго не чіпали – аж до цього року.
Уже через тиждень після початку російського вторгнення,
третього березня 2022 р., демонтували з постаменту на вул.Гагаріна «танк Нікітіна» у Чернівцях. До речі, в буковинській столиці теж ходила легенда про те, що на постаменті стояла саме та бойова машина, котра першою ввірвалася в місто у березні 1944 р. І це, як і в нашому випадку, теж не було правдою. У мережі чернівецький демонтаж також викликав цунамі обурених коментарів про «зраджену пам’ять» і «символ не комунізму, а боротьби».
12 березня покинув постамент танк у Збаражі на Тернопільщині. Там його передали в місцевий коледж із посиленою військовою та фізичною підготовкою – хай учні вивчають, буде користь.
11 квітня тихо і без протестів танк зник із центру закарпатського Мукачевого.
13 квітня детанкизували Чортків. На місці бойової машини, випущеної 1945 р. в нижньому тагілі й поставленої на низький постамент 1975-го, планують встановити чергову статую Богородиці.
14 квітня детанкизували Рівне. 22 квітня прибрали танк зі старовинного Володимира на Волині.
29 квітня з третьої спроби змогли таки демонтувати ще один танковий монумент на Буковині – у Сторожинці на вул.Чернівецькій. Перші дві спроби провалилися через технічні причини: кран для демонтажу був не надто потужний.
31 травня зняли і танк Т34-85 у Заліщиках на Тернопільщині. Постамент у цьому місті на Дністрі був у вигляді мальовничо розкиданих вапнякових брил – оригінальна ідея серед сотень однаковісіньких п’єдесталів у інших містах колишнього СРСР. Заліщицька машина теж була зібрана з кількох списаних танків.
В усіх цих містах за наявності потужної техніки танкопад відбувався досить швидко. У Кам’янці таке було неможливо і через конструкцію постаменту (він значно вищий за всі інші), і через специфіку місця. Через поховання перед монументом знімати танк у західний бік було
неможливо – існував ризик їхньої руйнації. Ну, а демонтажу в східному напрямку заважало дуло, яке й довелося відпиляти. Незвично високий постамент – маркер часу встановлення нашого монумента, це сталося ще в травні 1947 р. Щедро декорований постамент був даниною моді сталінському ампіру тих часів.
Ірина ПУСТИННІКОВА.