ХАЩІ РОЗБРАТУ
21 червня 2022 р. в конференц-залі НІАЗу «Кам’янець» відбувся круглий стіл «Збереження пам’яток природи Кам’янець-Подільської ОТГ». Захід організували міськрайонне відділення ВГО «Український клуб» (очільниця – Юлія Лискун) та НІАЗ «Кам’янець». Присутні були і представники НПП «Подільські Товтри» та ПДУ, працівники відділу туризму міської ради, громадські активісти і просто небайдужі кам’янчани.
Слів про те, що природу треба любити та охороняти, прозвучало чимало – від заклику Едуарда Крилова придивитися до пеньків на вул.Огієнка (вони гладкі, а отже, були зрубані здорові дерева) і до наївних спроб нафарширувати етимологію слова «дерево» вогнем, життям та іншими енергіями.
Справедливо зазначалося, що список віковічних дерев міста дуже застарів, багато з них вже зрубані, а ті, що залишилися, майже не мають табличок із віком дерев. Було вирішено звернутися по допомогу із впорядкування списку та облаштування табличок до міської влади.
На круглому столі був підписаний меморандум про співпрацю між НІАЗ «Кам’янець» та НПП «Подільські Товтри», знову згадувалося про те, щоб подати нову заявку про внесення пам’яток міста до престижного Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Та склалося враження, що співпраця не буде надто дієвою. Як справедливо зазначила громадська активістка Наталія Ярова, Смотрицький каньйон у межах міста з потенційної рекреаційної зони для кам’янчан перетворився на непролазні хащі. Туристам важко роздивитися пам’ятки в каньйоні – вони заростають самосівом. Це і традиційні для Поділля верби, і агресивний інвазивний айлант, і бузина. Там, де ще декілька десятків років тому була вулиця Кармалюка, нині густий ліс.
Усі спроби громадських активістів, котрі прибирали з власної ініціативи в каньйоні, хоч трохи розчистити хащі наштовхуються на різкий спротив НПП «Подільські Товтри» і погрози штрафами. Береги Смотрича навколо Старого міста – зона перетину двох заповідників, природного та історико-архітектурного, і архітектура від такого сусідства занепадає. НПП займає позицію зачудованого спостерігача, весь час наголошуючи про недопустимість людського втручання в природний ландшафт. Хоча цей ландшафт сьогодні заростає айлантом, принесеним на Поділля людиною, та топчеться колесами БРДМів, котрі навіть під час війни продовжують свої дикунські «екскурсії» заповідною територією. Найбільший в Україні та один із найбільших у Європі національний природний парк мертвою хваткою вчепився в декілька кілометрів каньйону в межах міста, і об його крижану позицію невтручання розбиваються мрії активних містян мати велику та впорядковану рекреаційну зону. Позицію НПП підтримують і деякі активісти: наприклад, Валентина Магілат зазначає, що так, колись це була міська вулиця, а нині там мешкають бобри, лисиці та дикі качки.
У такому спірному і болючому питанні варто придивитися до інших старовинних міст, котрі теж стоять на заповідних природних територіях, та вивчити, як конфлікт між урбанізмом і забороною втручатися людині в заповідний ландшафт вирішено там. Згадується Люксембург, де старий центр лежить у каньйоні в петлі річки Альзет. У нас із цим містом схожі каньйони та однаковісінькі мости, а от підхід до впорядкування території різний. На люксембурзьких берегах під скелями прокладені мальовничі велосипедні доріжки, розбито парки, є дитячі майданчики. Смотрицькі ж кручі бачать ігри хіба водяних пацюків і качок. Доля оборонних башт, розташованих у низині, здається сумною, а їхні туристичні перспективи – досить примарними.
Модератор круглого столу, історик Руслан Нагнибіда запропонував провести схожий круглий стіл у жовтні цього року, щоб проаналізувати, які зміни відбулися в питаннях, порушених на червневому заході.
Ірина ПУСТИННІКОВА.