Понеділок, 15 Серпня 2022 р.
30 Червня 2022

АРХІТЕКТУРНИЙ ВОЛЮНТАРИЗМ

1 ЛИПНЯ – ДЕНЬ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ


ЄС – наша мрія і мета, і за декілька років Україна буде в Євросоюзі. «Поїхати в Європу» тоді не означатиме «покинути кордони Украї­ни» – ми самі станемо тією омріяною Європою. Так, ми завжди нею і були, але невдовзі це буде ще більш очевидно. «Поїхати в Європу» для кам’янецького туриста було тотожним «поглянути на затишні міста і красиві вулички». Але у чому секрет візуальної приваб­ливості країн за нашим західним кордоном?
І що саме не так із нашими кварталами? Давайте спробуємо розібратися.


РЕГЛАМЕНТ НА ПРОЗОРІСТЬ ОГОРОЖІ

І почнемо з очевидного. З пра­вил, які діють для всіх.
Кам’янчанка Вероніка Назарова, яка вже давно з родиною мешкає в Польщі, розповіла, що, якщо ти зводиш будинок у польському поселенні, то не можеш вибудувати собі яскраво-­жовтий замок чи фіолетову копію Тадж Махалу. Є норми, які регламентують усе: від того, на якій відстані від дороги (не менш як 5 м) та сусідських обійсть має розміщуватися будинок, і до того, якою має бути прозорість огорожі. І як­що норми відстані від сусідсь­ких ділянок у нас теж рег­ламентуються, то про впорядкування зовнішнього вигляду парканів залишається тільки мріяти.
– У нас прозорість паркану має бути 80 відсотків, – розповідає Вероніка. – Огорожа може бути ажурною, з прольотами з металевих елементів чорного кольору. Стовпчики паркану можуть бути білі, коричневі або темно-зелені, допускається також колір цегли. Стовпчики можна оштукатурити в колір архітектурних об’єктів або металевих елементів. Правда, до минулого року ми огорожі взагалі не мали. Але Польща не Швеція чи Норвегія, де ніхто не залазить до приватних неогороджених територій. Тож нам довелося поставити паркан. Його висота, до речі, теж обмежена нормами. Має бути від 60 см до 1 м 70 см.
Відразу згадався 4-метровий суцільний кам’яний паркан біля приватного будинку на вул.Огі­єнка, поблизу центрального кор­пусу університету…

УСІ КОЛЬОРИ ВЕСЕЛКИ?

Синій дах біля фортеціРегламент чітко визначає фор­му дахів: для одноквартирного житла та житлових і службових будинків ухил даху може бути ли­ше в діапазоні від 30 до 45°. Для будівель іншого призначення, крім меж 30-45°, дозволяється ще зводити плаский дах.
На тисячах фотографій гостей міста Стара фортеця сусідує з приватним обійстям біля Во­дяної башти в каньйоні. Господар накрив свою приватну власність яскраво-синім дахом, навіть не задумавшись, як така кольорова пляма буде виділятися на фоні середньовічних укріп­лень. Якщо ж фотографуватиме­мо фортецю з боку Нового замку, в кадр може потрапити триповерховий сучасний «замок» на вул.Річній поблизу Смотрича – салатовий і під зеленим дахом. Навіть найменшу спробу обуритися такому яскравому «шедевру» гасиш у собі: тебе не зрозуміють. Скажуть, що це приватна власність, яке хотів господар – таке і збудував. Має право.
Навіть у найближчих наших сусідів поляків він такого б права не мав. Бо, крім кута даху, рег­ламентується також його колір. Дозволено лише використан­ня червоних, коричневих і гра­фітових покрівельних матеріалів у скатних дахів. Усе. Зелена, синя, жовта чи інша, яка є нині на ринку, металочерепиця для Європи – нонсенс. А в нас хазяї вперто обирають для своїх осель най­яскравішу палітру.

БУДИНКИ-ФРАНКЕНШТЕЙНИ

Наша людина щиро вірить, що має право засклити балкон, оформити його художнім куванням або добудувати з балкона окрему кімнату – її ж власність. Має право пофарбувати свою частину будинку в чорний, тоді як сусід ліворуч пофарбує свій фрагмент фасаду в зелений, а сусід праворуч – у жовтий. Ну, приватна ж власність, їм так подобається. І це категоричне «має право» ставить хрест на спробах дискусії про архітектурний розвиток Кам’янця. І породжує маленьких, але потворних монст­рів. Подивіться, як спотворили декілька власників кутову ка­м’яницю на Огієнка, 26, на розі з вул.Данила Галицького. У споруді розташована перукарня, ка­в’ярня та магазин архітектурного (!) декору – і кожен із власників оформив фасад на свій смак. Тут різні кольори стін, різні форми вікон, галас різномастих вивісок. У результаті столітній будинок, котрий ще років п’ять тому не кидався в око, нині здається Франкенштейном, зшитим зі шматків різних будівель.
Пластикові вікна сповторюють вигляд будівліГосподарі аптеки, що недавно відкрилася на Огієнка, 57, пофарбували свій фрагмент об­лицьованого радянською бежевою плиткою фасаду в насичено-зелений колір. Чи збільши­ло це потік клієнтів, невідомо. Але будинок спотворило. Власник же має право…
І такий волюнтаризм притаманний не лише бізнесменам. Дивують приватні будинки, власники різних частин котрих не змогли домовитися між собою. Сусід ліворуч має кошти на ремонт, сусіду праворуч ремонт не потрібен, тому пів хати утеп­ляють пінопластом і покривають короїдом, а на іншій половині – старі орнаменти навколо вікон за модою пізніх вісімдесятих ро­ків. Ну, а що, власник має право.
Якщо ви не живете на італійському острові Бурано, що славиться пістрявими будинками, то колір фасаду в Європі теж можна обрати лише з декількох відтінків, дозволених міськими або сільськими владами. При­міром, у варшавському районі Бялоленка «до кольору – до вибору» мусите обирати тільки з бі­лого, кремового, бежевого або сірого відтінків. Усе. Інші не дозволені, хоч які ви любите – помаранчеві чи зелені.
Вибудувати велетенський палац, щоб сусіди обзаздрилися, теж навряд чи вийде. Норми чітко вказують, що висота будинку має «відповідати архітектурній традиції цієї місцевості». У Варшаві така традиція ставить вето на нові споруди, вищі за 12 м, – міряють від природного рівня землі до найвищої точки будівлі, комин це чи флюгер на даху. Так само суворо обмежується висота щогл мобільного зв’язку (не вище як 30 м).
Усі ці правила людина, котра збирається будувати собі дім або ремонтувати вже існуючий, може переглянути в інтернеті – вони є до кожного району міста, до кожного села.
– До огорожі сусідів не можна «притулитися» своїм будинком, – продовжує Вероніка Назарова. – Якщо стіна з вікном, то відстань має бути бодай 4 метри. Якщо ж стіна вашого будинку без вікна – тоді 3 м. Хоча з сусідами можна домовитися. І якщо вони погодяться, то відстані можна зменшити навіть до нуля. Смітник теж не можна притулити до сусідів. Тільки якщо сусіди між собою домовляться і побудують свої смітники біля себе, тоді можна. Також у нашому районі не можна будувати приватні батоповерхівки. Дозволено тільки два поверхи. І це має бути забудова з однородинних будиночків. Максимально може бути поєднання чотирьох господарів у одній споруді.

НАБУДУВАВ? ПЛАТИ ШТРАФ І ЗНОСЬ

Волюнтаризм у стилі «моє – що хочу, те й роблю» суворо заборонений також у Німеччині. Перш ніж власник квартири або будинку вирішить змінити форму вікон чи балкона, має отримати дозволи від чиновників і сусідів. Якщо нововведення не порушуватимуть будівельних норм, через декілька тижнів до­звіл буде отримано. Це недешеве задоволення: заява від архітектора про зміну кольору фасаду чи нові вікна обійдеться в суму від 1000 євро. Та все ж і в німців з їхньою любов’ю до порядку трапляються незаконні перебудови. Влада слідкує за цим – часом навіть завдяки дронам або через сервіс Google Street View із панорамами міських вулиць. Щоправда, німці люблять поскаржитися в компанію Goog­le на порушення приватності й змусити інтернет-гіганта заблурити свій будинок. Тому, переглядаючи панорами німецьких магістралей, весь час на­штовхуєшся на ділянки, де не видно нічого. Та громадська свідомість у Німеччині на такому рівні, що зникнення будинку з Google Street View не допоможе: пильні сусіди донесуть про незаконну перебудову відповідним органам. А далі – штраф, часом до 50 000 євро. Далі втілення архітектурних незаконних фантазій примусять знести – демонтаж відбувається за рахунок власника, котрий вважав, що має право.
«Дойче Веллє» наводить приклад із 2019 року: в місті Герфорд у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія після ремонту власники квартири на чет­вертому поверсі незаконно зробили собі балкон. За наказом влади балкон довелося демонтувати. Обійшлося це власникам приміщення в 10 000 євро.
І неважливо, як давно відбулося незаконне будівництво: декілька років тому німецьку пенсіонерку змусили знести свій крихітний фахверковий будиночок, зведений без дозволу в 1930-х роках. Старенька фрау мусила оплатити 250 тис. євро за демонтаж рідного будинку.
Про самовільну зміну кольорів фасадів чи заміну вікон на металопластикові в будинках, які є пам’ятками архітектури, не може й бути мови. Відразу згадуються вікна кам’янецького БТІ у провулку Гімназійному, 1 в Ста­рому місті: вікна там замінили на дешеві білі металопластикові, по-варварському зруйнувавши фасад старої кам’яниці.

МІСТО – СПІЛЬНИЙ ПРОСТІР ДЛЯ ВСІХ

Талановитий молодий тер­нопільський архітектор Кирило Чуйко, пов’язаний родинними зв’язками з Кам’янцем, розповідає, чому на наших вулицях панує візуальний безлад:
– Різноманітність і строкатість забудови на межі з хаосом в Україні стається через сприйняття простору за межами власної ділянки нічиїм. Тобто людям здається, що на нього можна не зважати. У себе ж на обійсті можна робити все, що заманеться, а при нагоді ще й захопити частину міського простору за межами. Кожен думає тільки про власні інтереси, не зважаючи на комплексний вигляд міста. Люди не розуміють цінності впорядкованого та естетичного міського простору, хоча впорядкованість – це не тільки гарний вигляд. Вона також підвищує цінність і ціну їхньої нерухомості. Хаотичні вивіски та реклама, різноманітно засклені балкони, саморобні прибудови – це все спотворює образ міста. Як результат – втрачається ідентичність, автентичність, зменшується комфорт проживання та починається знецінення міського простору. Велике значення має комунікація мешканців щодо політики міського розвитку. Роздробленим локальним спільнотам складно виробити спільне бачення розвитку простору – від конкретного двору до кварталу чи району. Тому необхідно залучати людей, підвищувати рівень комунікації, щоб містяни включались у процеси розвитку простору, підвищували цінність міського простору та ціну власного майна. Створення правил забудови, дизайн-коду міс­та, дотримання містобудівної до­кументації – це все закладе основи для сталого міського розвитку та підвищить рівень зручності для людей. Усі містяни є співвласниками навколишнього простору і отримують опосередковану вигоду й для себе, якщо їхнє місто зручне та має естетичний вигляд. Шануйте своє місто, і воно віддячить вам!

Ірина ПУСТИННІКОВА.