Четвер, 18 Серпня 2022 р.
30 Червня 2022

ЗАВЖДИ І ВСЮДИ БУВ У АВАНГАРДІ

…Поглянь, хлопчику наш, літо вирує! Веселкою цвітуть квіти, а твій цвіт зів’яв. Зійшлися до нашого двору з усіх усюд люди. Квітами дорогу встелили. Ту, якою ти ще з дитинства ходив. Ту, якою понесуть тебе в дім вічного спокою. Ти ж так любив природу, ти так її захищав… Сину-сину! Скажи, як нам далі жити… Прощавай, наш рідненький Янголе!..

Гіркими сльозами вмивається родина Квапиша Максима Віталійовича – Героя, який до останнього подиху боровся за віль­ну, незалежну Україну. Йому було лише двадцять два роки, але він віддав своє життя, свою силу і відвагу до краплі, щоб із пожежі встала знедолена країна.
Війна закінчиться, та не зарос­туть стежки до могил тих, хто чес­но виконав свій воїнський обо­в’я­зок, не порушив присяги, не зра­див друзів. Єдине, чого не зміг, – повернутися додому живим.

Невимовний і пекучий біль. Уперте небажання вірити і прийняти це.
Максиме, мені завжди здавалося, що в житті Тебе супроводжує якась особлива щаслива зірка. Можливо, таке враження складалося через Твою неймовірну впев­неність у правильності своїх принципів, поглядів, по-хорошому вперту відданість своїм ідеалам.
Іноді з Тобою було непросто… Це нормально. Не може бути легко, коли маєш справу з таким сильним і незалежним характером. У тому сталевому характері була одна парадоксальна особливість… Твоя іронічна і якась така добра усмішка, яка не залишала жодних шансів, окрім як усміхнутися у відповідь.
Ще два місяці тому я з такою гордістю читав статтю про Твої подвиги, був радий, що випала нагода поговорити з Тобою. І десь в душі, слухаючи Твій бадьорий і, як завжди, впевнений голос, міцнішала моя віра, що Твій Ангел-охоронець Тебе пильно береже. Не вберіг…
Ти був прекрасною Людиною! Справжнім Героєм! Прикладом пат­ріотичності та любові до своєї Батьківщини. Спочивай із миром, Вої­не!посмертно звертається до свого колишнього студента директор індустріального коледжу Сергій Никифорчин.

Максим загинув 26 травня 2022 р. на Запорізькому напрям­ку. Там, де розкинулося Гуляйполе, і де українські сили не дають російській армії просунутися на північ, щоб відрізати Донбас від решти країни.
Останній бій Максима – це люта схватка з ворогом із використанням стрілецької зброї. Загін Максима (позивний «Булінь») штурмував російські позиції автоматними чергами на коротких дистанціях. Максим був у перших рядах під час вогневого контакту. В результаті бою ворожі позиції були взяті, всіх росіян знищено. Воїн встиг вбити одного з окупантів, а потім і сам отримав декілька смертельних куль у тіло й голову.
Народився Герой у травні 2000 року в прекрасній інтелігентній родині в місті Кам’янці-Подільському. Сім’я, церква та школа формували його самобутнє національно-патріотич­не обличчя, виховуючи на зви­чаях та обрядах української іс­торії, власної глибоко віруючої хрис­тиянської родини.
Школа, уроки історії, права та громадянської освіти по-особ­ливому сприймалися небайдужим школярем. Активно формуючи свою національну самосвідомість, легко знаходив однодумців серед шкільної та міської підліткових груп.

Патріотичне виховання підрос­таючого покоління завжди було одним із найважливіших завдань на уроках історії, адже дитинство і юність – найблагодатніша пора для формування любові до Батьків­щини. Невід’ємною частиною ви­ховання Максима громадянином-­патріотом стали години спілкування і шкільні виховні заходи, що були спрямовані на розвиток особистос­ті, яка цінить свою Батьківщину та її люд, – пригадує вчителька історії СЗОШ №5 Людмила Воронюк.

Маковим зерном впадали у свідомість учня всі патріотичні настанови його вчителів та вихователів, і 2013 року, під час Революції Гідності, семикласник Максим Квапиш приніс до школи бронежилет, каску та свій патріотичний дух. Він демонстрував школярам цю екіпіровку військових, вміння користуватися нею з проникливим бажанням діяти на користь загального благополуччя. Незабаром, саме в дні масової розправи над Героями Небесної Сотні, Максим разом з однокласником Артуром Костецьким та іншими юна­ками-патріотами перед школою вигукували невмируще з часів Т.Шевченка гасло «Слава Україні!», а школярі відчиняли вікна і відповідали: «Героям слава!».

Однокласники згадують Максима:

«Одним словом, Вундеркінд! Я з упевненістю можу сказати, що він був найталановитішим учнем у нашій школі, дуже цікавим співбесідником! Максончик… Веселий, талановитий, спортивний, без шкідливих звичок, ідейний, він дуже любив свою землю і показував своїми вчинками приклад, яким має бути справжній українець. Важко усвідомлювати, що Україна втратила ТАКОГО захисника».
«Не можу знайти сили, щоб описати, якою Максим був людиною. Скажу, що він – геній нашого часу!».
«Максим був одним із найкращих хлопців, яких я коли-небудь зустрічав. Повний енергії та позитиву. Такий могутній та сильний молодий чоловік, я багато чого в нього навчився! Нам тебе дуже не вистачає».
«Познайомилась із Максимом на туризмі, він був капітаном, розроб­ляв тактики, орієнтував команду, вигадував щось нове. Був не тільки двигуном команди, а й її серцем. Разом із Максимом я виконала перший дорослий розряд зі спортивного туризму. Максим обожнював походи, особливо історичні. Це людина, яка надихає. Людина, з якої потрібно брати приклад, в якій зібрались усі найкращі якості. Він – втілення сильного, хороброго, вольового українського духу».

Загартувавши свій український характер – доброту, відвертість, гідність, співчуття та благородство, дослухався до настанов священників і навчався духовним законам, милосердю й жертовності. Паралельно поза церквою – політиці. Він був звичайною людиною, сам не пішов у політику, але оцінював її помилки і прагнув силою власного духу змінити, зберігаючи в свідомості образи героїв-патріо­тів минулого: Богдана Хмельницького, Семена Палія, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Степана Бандери, Романа Шухевича…
Кожен діяч, що наближав цей день, – від козацьких полководців до Героїв Небесної Сотні та воїнів, які полягли в нинішній боротьбі з російським агресором, належить до національного пантеону героїв. Твердо вірив (і навчав цієї віри інших), що історія України – аж ніяк не історія поразок. Це історія Великої Національної Перемоги.
Незабаром Максим Квапиш – голова Київського осередку ГО «Авангард Культурна Спілка». Опікується питаннями участі гро­мадських організацій у збереженні довкілля, розширення і вдосконалення природоохоронної мережі країни та сталим розвитком природно-заповідних об’єктів України. Проводить прес­конференцію на тему: «Зволікання з прийняттям указів про створення нових та розширення наявних об’єктів природно-заповідного фонду України».

Максим відноситься до молодого покоління військових авангардистів України. «Пишаюся тим, що голови не опускав, на коліна не ставав, не ховався за спини», – каже батько.

А під час виконання завдань із захисту Києва, перебуваючи в територіальній обороні «Азов», під мінометною дуеллю російських та українських військ, виконував важливе бойове зав­дання і, маючи прострелену ногу з «калаша» калібром 5,45, зумів відступити з групою своїм ходом, навіть пройшов убрід невелику річку. Незабаром побратими по службі доставили по­раненого Максима в госпіталь, де його прооперували і дістали осколки роздробленої кулі. Від госпіталізації відмовився і повернувся в стрій.
Територіальна оборона «Азов» – це не звичайна територіальна оборона і не полк Національної гвардії «Азов», який тримав героїчну оборону Маріуполя, це бойовий полк, включений до системи Нацгвардії України. Виник «Азов» як батальйон, котрий заснував 2014 року в перші дні війни Андрій Білецький – лідер організації «Патріот України», націоналіст, політв’язень режиму Януковича. «Азовці» активно займалися військовою підготовкою і до початку російського широкомасштабного вторгнення стали одним із найбоєздатніших підрозділів українських силових структур. Кремлівська про­паганда та риторика називає їх «неонацистською структурою». Це – прихильники ідей українського націоналізму, ідеї повноцінної могутньої Української дер­жави, які прагнуть побудувати сильну Українську державу.
У перший день війни Максим, маючи бойовий інстинкт, пішов воювати, бо він – Людина війни. Від 24 лютого брав участь майже в усіх бойових операціях, де були присутні бійці «АКС», і безпосередньо долучався до планування завдань. Воїн-активіст до війни регулярно влаштовував походи місцями героїчної історії України, проводив широку ор­ганізаційну роботу, силові акції проти проросійських сил та інших ворогів України, перекладав книжки, виховував бійців…
Наш кам’янчанин-Герой залишиться в пам’яті як наставник та позитивний друг, який не лише захоплювався подорожами, але й був Людиною з активною громадянською позицією. Волонтер, для соратників-побратимів – надійний товариш; для україн­ців – захисник свободи і незалеж­ності держави, який виконував надскладні бойові завдання там, де ворог був завжди поряд.
Дорогий Максиме, Твоє ім’я має бути вписане золотими літерами в новій історичній книзі визволення України, закріпитися в пам’яті кам’янчан у назві вулиці та меморіальній дошці!
Пам’ять про Тебе – це наш біль і наша гордість за те, що мали честь жити з Тобою в одному міс­ті. До останнього подиху Ти за­лишив­ся вірним своєму ідеалу. На прикладі Твоїх героїчних вчинків будуть виховуватися покоління українців – відважних, гордих, сміливих, вільних і щасливих мешканців незалежної країни, заради квітучого майбутнього якої Ти віддав своє життя…

Тетяна КВАПИШ, сестра загиблого.