БРАТІВ ПОСВАРИВ ОЛІГАРХ

До повномасштабного вторгнення армії рф українців мало цікавило запитання: «Хто керує в Грузії?». Ми знаємо, що в нас братні народи, які мають спільного ворога, а на дипломатичному рівні між країнами ніколи не було проблем. Але, на жаль, саме політична ситуація дещо змінила. Грузинське керівництво не доєдналося до антиросійських санкцій, а в деяких інших питаннях пішло на відкритий конфлікт з Україною.
«Там зараз злочинна влада», – пояснює «Подолянину» грузинський скандально відомий журналіст, сценарист і режисер Гіга ЛІПАРТЕЛІАНІ…

У ЧОМУ СУПЕРЕЧКА?

Коли росіяни прийшли на нашу землю, у Тбілісі одразу зібрався багатотисячний мітинг на підтримку України. А наступного дня грузинські моряки відмовилися допомагати російсь­ким колегам і викликали захоп­лення в українському сегменті ютубу. Пам’ятаєте їхню відповідь російському кораблю: «Якщо у вас пальне закінчується, ви можете використовувати вес­ла. Пішли ви… Слава Україні! Героям слава!»?
Проте позиція керівництва Грузії виявилася не такою, як у пересічних громадян. У березні на Кавказі вирішили, що можна й надалі торгувати з росіянами, та заявили, що не доєднуються до санкцій проти рф. Не зроблено цього й донині.

Грузинський прем’єр Іраклій Гарібашвілі публічно сказав, що причина криється в боязні перед путіним:

«Нашу політику орієнтовано на мир. Ми хочемо миру, стабільності та розвитку. Це потрібно сьогодні нашій країні, війна нікому не потрібна. Будь-який правитель-патріот по­ви­нен робити все, щоб уникнути війни».

Проте ці аргументи не справили враження на голову фракції партії «Слуга народу» Давида Арахамію. Український політик вважає, що справа у зв’язках із російською верхівкою мільярдера, засновника правлячої партії та колишнього прем’єр-міністра Грузії Бідзіни Іванішвілі:
– Уся політика грузинської влади – це виконання вказівок із Кремля. Це і є причина їхньої риторики про невизнання воєнних злочинів росії проти України та спроби допомогти рф обійти санкції. Вони хочуть розсварити грузинів та українців на десятиліття вперед. Щоб не допус­тити цього, я звернуся до керівництва Євросоюзу і США щодо розгляду питання про введення санкцій проти Іванішвілі та його активів на Заході.

Але у Тбілісі не лише не вважали звинувачення обгрунтованими, а навіть думали, що саме вони мають першими стати на шлях євроінтеграції.
– Якщо комусь і належить дати статус кандидата в ЄС, то це Грузії, а потім уже Україні та Молдові. Коли кажуть, що Україна перебуває в стані війни, і через це їй має бути надано статус, перепрошую, якщо його надання визначається війною, ми не хочемо війни, ми вимагаємо заслуженого статусу, – заявляв міс­цевим ЗМІ прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі.

Після цього отримав миттєву відповідь від радника голови Офісу Президента України Михайла Подоляка:
– Україна платить страшну ціну за вибір бути європейською демократією. ЄС платить велику ціну, аби захистити західну цивілізацію. Бо цінності важливіші за зиск. А що важливіше для вас? Номер черги на кандидатство?

Що ж. Не було ні санкцій проти Іванішвілі (на початку Європарламент ухвалив резолюцію, в якій рекомендував їх запро­вадити. Але відповідей від країн ми так і не почули), ні надан­ня Грузії кандидата на вступ до ЄС (Єврокомісія поставила їм 12 умов для набуття статусу).
І недивно, що після поразки в Брюсселі Гарібашвілі одразу знайшов та оголосив винного:
– Одним із головних ініціаторів, який від Європи та США (я знаю це від наших європейських та американських колег) наполегливо вимагав, щоб Грузія не отримала статусу кандидата, мої любі опоненти, був представник української вла­ди пан Арахамія!

Він додав, що нібито Європа отримала «ультиматум»: якщо Грузія отримає статус кандидата, то Україна буде «дуже розчарована».
Із тим, хто такий Бідзіна Іванішвілі, як він впливає на офіційне керівництво своєї держави, та чому настільки антиукраїнські настрої в Іраклія Гарібашвілі, нам допоміг розібратися 59-річний грузинський журналіст, сценарист і режисер Гіга Ліпарте­ліані, який недавно перебував
у Кам’янці та вчасно завітав до редакції «Подолянина», – тоді, коли ми готували статтю про Грузію.

ЖУРНАЛІСТ, ЯКИЙ БОРЕТЬСЯ З КРИМІНАЛОМ

Перед записом основної час­тини розмови старший колега розповідає, що вже знімав фільм про злочини Іванішвілі, а також видав книги про місцевий криміналітет. Однак каже, що став на цю стежку після того, як дослідив факти сталінських репресій у рідній країні:
– Мені було тоді 23 роки. Навчався на журфаці Тбіліського університету. У домі мого хрещеного батька знаходилися підшивки газети «Сталінець» за 1936-1937 роки. Знав, що там можуть бути цікаві відомості. Коли працював, то складалося враження, що весь 1937-й минув перед моїми очима. Так, як і в Україні були місця, де розстрілювали репресованих, так і в нас – неподалік від Кутаїсі. Почав вивчати матеріали – й дійшло до того, що в 26 років написав про це однойменну книгу. На першу сторінку помістили три фотографії: Сталіна, Берії та Орджонікідзе. А поряд – плями крові. Люди були в шоці. Була ініціатива випуску книги за кордоном, її переклали англійською та французькою. Потім я поїхав до Кракова на міжнародний книжковий форум, де перебували багато видавців. Коли вони дізналися, про що книга, були зацікавлені та здивовані.
У тогочасній Європі ж побутувала думка, що Сталін знищував тільки український та російський народи, але ж ні – він робив це в кожній радянській республіці. І хтось про це написав, ще й додав подробиці про дитинство диктатора.

– А Ви особисто зіштовхувалися з «джентльменами удачі»?
– Звичайно, я виріс у Кутаїсі. І знав Бадрі Когуашвілі (авторитет на пріз­висько Бадрі «Кутаїський». – Прим. ред.). Він трохи молодший за мене, але ми гралися, дружили та з’їли багато хінкалі. У нас невелике містечко. І кожен третій хлопчина в нашій школі хотів стати «злодієм у законі». Добре, що не всі стали такими. Я – журналіст, інші – прекрасні лікарі чи юристи.

Також співрозмовник розповідав про те, як працював у архіві, досліджував справу абхазького розбійника Дуру Хурцелави, але перейдемо до сучасних українсько-грузинських відносин.

«ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ, – 90-ті»

– Пане Гіго, навіщо прем’єр-­міністру Грузії конфлікт із Києвом?
– Він каже так лише тому, що повинен казати. Це потрібно розуміти, і в Офісі Президента України, схо­же, це прекрасно усвідомлюють. Пан Подоляк тому й відповів Ірак­лію Гарібашвілі, що тому потрібен лише номер списку на кандидатство.
Річ у тому, що сучасна Грузія – друга Колумбія. Ну, або як влада Кадирова в Чечні, хоч і більш цивілізована. Усі в країні знають, що світ мафії працює на Бідзіну Іванішвілі та його владу.

– То Ви кажете, що експрем’єр – ­проросійський бандит, який керує державою?
– Не зовсім. Це дуже боязлива людина, яка завжди має від когось захист, «кришу». Це класичний олігарх. У всіх них одна кров, як у більшовиків. Я все це показував у своєму фільмі. Він – боягуз, який може дати мішок грошей за те, щоб його ніхто не чіпав або працював на нього.
Іванішвілі розумний і чудово знає, що для безпеки життя йому потрібно декілька складових: лояльність бандитів, поліції та спецслужб. Якщо порівнювати його, наприклад, із Березовським чи Патаркацишвілі, то Бідзіна завжди поводив себе
набагато тихіше й перебував у тіні. Тому йому й довіряли. Не перших двох залишили живими, а саме Іванішвілі. І, звичайно, йому допомагали, бо одна людина не може робити різні кримінальні речі.

– Недавно Давід Арахамія порівняв його з Януковичем. Чи є між ними щось схоже?
– Хіба що в кримінальному минулому. Ще дев’ять років тому, за часів правління Януковича, я давав інтерв’ю журналісту Артему Шевченку, де казав, що сучасною Грузією керують злодії. Тому справді, Янукович та Іванішвілі – це російський злодійський продукт.

– Чому Бідзіна Іванішвілі повинен потрапити до санкційного списку ЄС?
– Бо нині саме він – та людина, яка змушує грузинських громадян боятися росію. Якщо, наприклад, Алішер Усманов сидить у москві та звідти «займається справами» в Узбекистані, то Іванішвілі перебуває в Тбілісі й транслює там думки, що «нам не потрібні розбіжності з росією. Ви що хочете, аби в нас стався другий Ірпінь або Буча?». І з такою риторикою він знає, що війни справді не буде. Нині путін стоїть на колінах перед українським народом і Збройними силами, але громадяни Грузії все одно налякані. А це інформаційний терор.
Те, що відбувається сьогодні в Грузії, – це 90-ті, і це закономірно. Адже, наприклад, нині існує «ганкс­терне Тбілісі». Недавно в столиці сталася перестрілка двох бандитських кланів, і в ній загинув брат колишнього міністра економіки країни Георгія Кобулії. Ось такі люди у цьому беруть участь. Потрібно розуміти, що там відбуваються збройні конфлікти, і вони не за те, хто володітиме рестораном, а хто здійснюватиме вплив на держвладу.

– Що це за фігури?
– Це представники різних кримінальних кланів – Іраклій Калічава та Леван Маргія зі своїми людьми. Тривалий час ці елементи були в еміграції, проте їх ніде й тоді не приймали. Наприклад, Калічава був двічі депортований з України. Представники цих кланів перебували в Туреччині, але Ердоган із ними впорався. Звідти перемістилися в Саудівську Аравію, потім – у Чорногорію, де теж влаштовували стрілянину. А наразі лише в себе на Батьківщині вони почуваються вільно. Раніше такого не було. Наприклад, за правління Саакашвілі до Грузії прилетів Сергій Кутателадзе, і його одразу схопили.
А сьогодні все не так. Коли 2020-го помер Каха Парпалія (відомий кримінальний авторитет, який шість років тому пережив замах в Одесі. – Прим. ред.), з москви без будь-яких карантинів прилетів спецрейс, яким керував Бадрі Когуашвілі. Дізнавшись про це, я був у шоці. Вони прибули у Тбілісі та поховали товариша з шаленими почестями на цвинтарі, де місце коштує від 50 тисяч доларів. При Саакашвілі цих лю­дей би одразу кинули до в’язниці.

– Як вони пов’язані з колишнім прем’єром?
– Дуже просто. Це його люди, з Мегрельсько-Абхаського регіону (Мегрелія та Абхазія – два історичні регіони на заході країни. – Прим. ред.), які мають прямий вплив на різноманітні політичні процеси, зокрема, на вибори. Наприклад, потрібно допомогти колишньому футболісту «Динамо» (Київ) Касі Каладзе стати мером столиці, то виборчу кампанію організують, але він повинен бути з бандитами.

– Повернемося до санкцій. Як вони допоможуть змінити державну політику Грузії?
– Ця влада є злочинною кастою, яка фінансується за гроші Іванішвілі. Він – керівник тих людей, які нині кажуть: «Ми маємо бути в Європі». Якщо зупинити Бідзіну – не буде і їх. Але найкраще, аби він повторив долю Медведчука.

– Сучасний прем’єр-міністр Грузії стверджує, що країна повинна стати кандидаткою на вступ до ЄС швидше за Україну та Молдову. Аргумент – успішно проведені реформи. Це правда?
– Знаєте, якщо згори дадуть вказівку, то й Кадиров скаже, що в Чечні все це було зроблено, і вони хочуть вступити до ЄС. Гарібашвілі – це ж продукт Іванішвілі. У Грузії реформи робив Саакашвілі. Я не його адвокат, але потрібно називати речі своїми іменами. У той час навіть вдалося побороти хабарництво, адже були чітко прописані механізми. Потім Саакашвілі пішов, а до влади прийшла «Грузинська мрія». І після 10 років їх правління ми маємо злочинність і повернення «злодіїв у законі». А Саакашвілі тепер сидить у в’язниці.

В останні роки Гіга Ліпартеліа­ні проживає в Україні та, за його словами, не може відвідати рідну країну саме через власну громадянську позицію:
– Як я можу туди поїхати? У мене ж не дві голови. Якщо я повернуся, то мене або вб’ють, або посадять. Адже я багато розповідаю українсь­кою та російською мовами, а грузинсь­кою – в сто разів більше. Коли буде інша влада – поїду, а поки Украї­на є моєю другою Батьківщиною. Навіть після початку вторгнення її не покинув. Хоча маю громадянство Грузії й спокійно міг би поїхати, наприклад, до Польщі, де було ви­дано декілька моїх книг, але хочу пра­цю­вати та реалізовувати ідеї тут.

– Пане Гіго, а чи є серед грузинських журналістів ті, хто намагається протистояти чинній владі?
– Так, але їх саджають до в’язниці, як Ніколоза Гварамію (грузинський журналіст, власник телекомпанії «Мтаварі», якого цьогоріч заарештували та визнали винним у незаконному придбанні дорогого автомобіля. – Прим. ред.). Це був вільний чоловік, якого ганебно засудили. Тож щодо журналістів там відбуваються страшні репресії.

– Однак, попри дещо песиміс­тичний тон розмови, Гіга Ліпартеліані впевнений, що все можна змінити на краще:
– Звичайно, до влади ще можуть повернутися реформатори. Не хочу погано казати про співвітчизників. Грузини – сміливий, творчий і ду­же цивілізований народ. Просто сьогодні він обманутий. Тому, аби зупинити ці «90-ті роки» в Грузії, потрібні санкції проти Іванішвілі та його прибічників.

Олександр ЩЕРБАТИХ.