«МОСКОВІЯ ЧИНИТЬ СТРАШНИЙ ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»
Повномасштабний наступ ерефії на територію України 24 лютого змінив життя українців. Кожен із нас воює на своєму фронті й робить свій внесок у нашу Перемогу. За останні півтора місяця капелан Кам’янець-Подільського гарнізону, настоятель Петропавлівського храму ПЦУ, протоієрей Олександр ЦІСАР регулярно раз на два тижні виїжджає до кам’янецьких воїнів на передову. За цей час встиг побувати в багатьох областях на сході України, зокрема і в найгарячіших Донецькій і Луганській областях. До захисників завжди їде з гостинцями, але, як зізнається, основна місія таких відвідин – духовна. Хлопці з радістю чекають на приїзд отця, якого називають «нашим священником». Під час недавньої поїздки на Донеччину отець Олександр подолав понад 3000 кілометрів нелегкої дороги, за кермом провів 24 години.
Добре знає, як це, коли окупанти гатять за декілька метрів від місця укриття, здригаються стіни, а на голову сиплеться штукатурка.
Про зустріч капелана з воїнами, про те, наскільки важливою на війні є духовна підтримка, і як молитва кожного з нас рятує бійців, спілкуємося з військовим священником, отцем-капеланом у його дитяті – Петропавлівській церкві, кожен куточок якої дихає історією та теплом.
А в дворі милують око різнобарвні квіти, за якими з любов’ю доглядає матушка Людмила.
«А ВІРА ТВОРИТЬ ЧУДЕСА»
– На війну я їду офіційно, бо маю відповідні посвідчення про перебування в зоні бойових дій, які надає 48 інженерна бригада, зокрема командир – полковник Олександр Река, який піклується про своїх військовослужбовців, як батько про дітей, – розповідає священнослужитель. – Наші військові від 24 лютого перебувають на складних ділянках фронту. Зустріч із військовим священником для них – це окрема особлива радість. Як військовий капелан, їду не стільки з гуманітарною допомогою, скільки з духовною. Це не лише громадянський обов’язок, це поклик душі, бо насамперед завдання військового священника – бути разом зі своїм особовим складом. Помноження морального духу військових є надзвичайно важливою складовою, а воїни завжди зустрічають мене з усмішкою.
До речі, отець Олександр є військовим капеланом уже дев’ять років. Його кандидатуру з-поміж трьох претендентів обрали 90% голосів особового складу бригади. За відданість Збройним силам України має чимало нагород від Міністерства оборони, Генштабу тощо. Але найціннішою, каже, є повага особового складу. Зізнається, що наші хлопці відповідальні й загартовані війною, адже воюють уже 8 років. Попри постійні обстріли та бойові завдання, кам’янчани знаходять вільні хвилинки, аби пристосувати свій побут до більш-менш зручних умов. Під час відвідин військових обов’язковими є три речі: спільна молитва, в міру сил сповідь і причастя та подарунок кожному воїну – молитовник «Духовний бронежилет воїна», який упорядкував священник і доклав максимум зусиль, аби книжечка вийшла у світ. Її наклад – понад 5000 примірників, уже більше як 4000 роздано:
– На війні багато віруючих захисників. Відверто, там навіть невіруючі стають віруючими. І коли немає інформаційної допомоги, їм складно сконцентруватися. Як військовий капелан, упорядкував молитовник. Він доповнений і посилений, до нього додані певні молитви. На обкладинці зображена ікона Покрови Божої Матері – захисниці українських воїнів. Коли військовослужбовець бере цей молитовник у руки, може себе духовно збагатити, бо зміст молитов максимально наближений до сьогоднішніх подій. Скажімо, є молитви воїна, командира, лікаря, водія, за полонених, самого пораненого тощо. Словом, зібрані канонічні православні молитви, які сприяють молитовному пізнанню Бога. Адже воюють переважно молоді люди, а вони потребують духовної опіки, яка сприяє їхній вірі. А віра, безумовно, творить чудеса.
Не один воїн, який перебуває на війні з 24 лютого, свідчив, що відчуває присутність Бога, складається враження, ніби хтось позаду рухає, з’являються сили, три доби може не спати, а воювати. Тому молитва захисників, їхніх рідних і всіх українців сьогодні важлива, як ніколи.
Силу молитви рідних і прихожан відчув на собі й я. Під час однієї з поїздок на Донеччину їхав через населений пункт, в якому перебувала ворожа диверсійна група. Коли прибув до наших захисників, вони були шоковані, як мені вдалося там проїхати, адже був реальний шанс наразити себе на небезпеку. З молитвою Господь усіх береже.
Військовий капелан зазвичай приїжджає до хлопців пізно ввечері у понеділок і повертається до Кам’янця аж у п’ятницю. У вихідні – служба у храмі. Каже, що, перебуваючи у військових, максимально занурюється в їхнє життя, багато з ними спілкується:
– Основна робота капелана – чути особовий склад, їхні проблеми, страхи. Війна народжує величезну кількість запитань, і військові мають почути на них відповіді. Коли ти перебуваєш на сході з нашими воїнами, в них з’являється віра в Перемогу. Бо з ними – військовий священник, і це підіймає бойовий дух. Найважчий момент, коли я їду. Насамперед вони запитують: «Отче Олександре, коли Ви приїдете?». Я завжди відповідаю: «Незадовго».
УКРАЇНА, ПОНІВЕЧЕНА ОКУПАНТАМИ
Військовий капелан їздить на передову не один рік. Тож не могли не запитати, що найбільше його вразило, і наскільки змінилася Україна?
– Найбільше вразила зруйнована Україна, – зітхаючи, каже священнослужитель. – Якщо порівняти перші роки війни і повномасштабне вторгнення, то це кардинально різна Україна в двох напрямках: ментальному та матеріальному.
Люди змінилися в кращий бік у любові до своєї держави. А спочатку було «Какая разніца». Правда, зустрічаються й такі, які розмовляють російською, сподіваючись, що їх скоро звільнить росія. Вони не вірять, що росія – агресор, хоча лякаються рашистських обстрілів і бомб. Величезну відмітку в їхній свідомості робить російська пропаганда.
І якщо раніше таких було багато, то тепер їх стає все менше. Бо більшість нарешті побачила й усвідомила, що таке «русскій мір».
Щодо матеріального, то наша країна понівечена, покатована і зруйнована. На сьогодні з Україною воює артилерія, яка бомбить і розносить приватні будинки, багатоповерхівки, об’єкти інфраструктури, школи, садочки, лікарні, вдень і вночі б’ють з «Ураганів», «Градів», «Смерчів», танків. Вирви такі, що мій мікроавтобус в’їжджає всередину, немов у гараж.
Лячно, бо гине величезна кількість мирних українців. Їдеш і бачиш хрести вздовж доріг у розбомблених селах і містечках, братські могили. Московія сьогодні чинить страшний геноцид українського народу. Величезна кількість мирних громадян винищена окупантами в різний спосіб: артилерією, забороненими фосфорними бомбами, касетними снарядами.
Свідомо знищують наш урожай пшениці й повторюють голодомор. Фактично завдяки голодомору радянський союз насадив на Донеччину та Луганщину левову частку населення, яке й кликало «русській мір».
Світ сьогодні розділився на людей і росіян. Тому нині всім нам треба бути максимально єдиними, відкинути будь-які чвари, все, що нас роз’єднує. І молитися за мир, бо цього потребує український народ.
Перемога буде за Україною! По-перше, українці як нація є під Божою опікою. Бог нас не залишить, бо саме на нас напали московити. А добро завжди перемагає зло. По-друге, українське військо за роки війни загартувалося. У нас є величезна кількість професійних воїнів, вони відповідальні, мотивовані, національно свідомі. І, по-третє, воїнами керує не гнів, а любов до України. Ось ці три складові є основою Перемоги українського народу над московією.
Отець Олександр із теплотою розповідає про всіх, хто допомагає нашим захисникам, і щиро дякує кам’янецьким волонтерам, прихожанам Петропавлівської церкви, Свято-Пантелеймонівського храму с.Гуменці, Жванецькій тергромаді (голова Тетяна Криворучко), жителям сіл Княжпіль, Ходорівці, Калиня, Кульчіївці, видавництву «Абетка» (керівник Ярослав Сисин), голові Кам’янець-Подільської райради Михайлові Сімашкевичу і його команді, постійним благодійникам Анатолію Бернашевському, Андрію Ванату, Олександру Гончару, Миколі Харкавому, Дмитру Гудовичу та всім, хто не втомився від війни і робить усе можливе для нашої Перемоги. Також із повагою священник відгукується про начальника Кам’янець-Подільського гарнізону і ОНТЦ СП ЗСУ полковника Володимира Родікова та командира 48 інженерної бригади полковника Олександра Реку.
Нагадуємо, що волонтерський центр капеланської допомоги розташований у Петропавлівській церкві.
До речі, попри насичений графік, декілька днів тому протоієрей Олександр Цісар успішно захистив докторську дисертацію, над якою працював 10 років.
Галина МИХАЛЬСЬКА.
P.S. Доки верстався номер, стало відомо, що військовий капелан знову завантажив свій бус продуктами харчування, засобами гігієни, одягом і вирушив, аби провідати кам’янчан із тероборони.
