П'ятница, 19 Серпня 2022 р.
22 Липня 2022

ТІЛЬКИ ДЛЯ РОЗУМНИХ. ТОБТО ДЛЯ ВСІХ

Садиба графа Мархоцького в Отрокові Кам’янець-Подільського району

Перекладачка Леся Івашкевич не любить, коли її та її друзів називають «інтелектуалами». Це слово суперечить її егалітарному погляду на світ, адже всі люди рівні, й кожен, абсолютно кожен може цікавитися наукою та новими відкриттями. Ті, хто дивиться на світ через призму наукових досягнень, не якісь обрані, а нормальні люди. Це захопливо, корисно, і взагалі наука надихає. Леся (годилося б «пані Леся», але виглядає наша героїня зовсім юною) – кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри теорії, практики і перекладу німецької мови Київського політехнічного інституту та двигунчик спільноти «Pre Post». І останній тиждень вона провела в Отрокові колишнього Новоушицького району. Сюди з різних куточків України з’їхалися люди, закохані в науку, аби поспілкуватися і вивчити щось нове про світ та про себе.

КОЛИСКА ВОЛІ В УКРАЇНІ

Та починати варто з початку. 17 років тому комплекс занед­баних свиноферм в Отрокові, за 65 км на північний схід від Кам’янця, купив львівський бізнесмен Ігор Скальський. 2005 р. лише затяті краєзнавці знали, що отроківські пацята зростали в колишній резиденції графа Ігнація Сцибор-Мархоцького – дивака, візіонера та великого любителя науки. Граф звільнив своїх селян від важкого гніту панщини ще 1799 року першим на теренах сучасної України. На підавстрійській території це сталося аж 1848-го, на підросійській – 1861-го. Скальський, меломан, конструктор лазерних установок і патріот, шукав занедбаний палац, щоб вдихнути в нього нове життя. Обрав Отроків не стільки за його мальовничість (хоча тут дуже гарно – Поділля все-таки), скільки за ту ідею, котра колись народилася в цих подільських кручених ярах. Отроків, колишня частина Миньковецької держави графа Сцибор-Мархоцького, – колиска волі в Україні.
І відроджував її галичанин із прицілом на ту користь, котру стара садиба може принести країні. Потроху приводив у порядок палац. Накрив гонтом вежу – єдине нагадування про замок, який стояв тут декілька століть тому. У відновленому шпихлері збирав селянські артефакти та архаїчні, але такі кра­сиві старі меблі – з сусідньої При­тулівки, трохи віддалені­шої Ка­м’янеччини, чи зовсім уже да­леких Стрия та Бродів. Найбільше тут саме місцевих меблів: темних важких шаф, прикрашених різьбленими ор­наментами, та ліжок із високими вигадли­вими спинками. Можливо, колись у садибі Мархоцького в Отрокові буде не лише готель, а й музей подільсь­ких меблів?

ВІД «15X4» ДО «PRE POST»

Те все, може, ще буде, а табори для молодих і небайдужих тут уже є. Ігор Скальський і сам з візіонерів, він багато знає і горить бажанням передавати знан­ня далі, нести науку людям. Як Прометей вогонь – і в такому порівнянні практично немає зайвого пафосу. Він весь час готовий вчитися, готовий робити щось нове. Скажімо, з початком вій­ни його фірма, що виготовляла лазери для розважальної ін­дустрії, почала випускати бронежилети. З такими пасіонаріями важко спілкуватися: Скальський із найкращих мотивів розповість вам, чому ви неправильно харчуєтеся / рухаєтеся / спите / працюєте, і як цю ганебну ситуацію виправити. Дорослі занадто вгрузли у власні помилки, дорослі інертні та не бажають змінюватися, тож достукатися легше до молоді. Порятунок української архітектурної спадщини та просвіта юні – дві місії, котрі пан Ігор звалив на себе добровільно.
Тому з пів дюжини років тому садиба Мархоцького влітку стала прихистком для інтелектуалів із Харкова, Одеси, Києва та інших великих українських міст. У селі щоліта збиралися члени клубів «15×4» (15×4.org/lectu­res/). Усе просто: чотири виступи експертів у різних галузях знань. Медицина, біологія, фізика, лінгвістика, архітектура – та що завгодно. Кожний виступ – по 15 хвилин. Через годину ви збагатилися новими фактами і вийшли з аудиторії з сяючими очима. Перевірено на собі: авторка цих рядків відвідала одне з останніх засідань клубу «15×4» в ковідному Львові у грудні 2020 року і позаздрила сучасній молоді, котра має настільки цікаве дозвілля.
Ковід усе ж жорстоко роз­правився з таким форматом зібрань: діяльність багатьох клубів у 2020-2021 роках призупинилася. Але декілька активістів руху «15×4» на початку 2021 року організували у фейсбуку та Telegram спільноту «Pre Post» (https://www.facebook.com/prepost.page/). Про що там – зрозуміло вже з опису: «Спільнота для всіх, хто намагається розвиватися, працювати своєю головою і ставити під сумнів усе, що знає. Наші орієнтири: науковий метод, раціональність, пізнаваність Всесвіту». Так об’єдналися жадібна до знань киянка Леся Івашкевич, львів’янин Андрій Горбунов, автор одного з перших україномовних наукових каналів Lacu­na (youtube.com/channel/UCbdht4E6LFjRpTDgXWnV_jg), скептик і людина феноменальних знань та пам’яті Арсеній Бар­зелович, вдумливий та начитаний програміст Андрій Цибрій із Кропивницького й ще з півтори сотні людей, котрі люблять учитися і дізнаватися нове.
Почалася спільнота зі сварки у фейсбуку. Леся та Арсеній зчепилися з якогось питання – так і познайомилися. «З ним дуже легко і приємно сваритися, – сміється пані доцентка. – Він дуже кате­горично формулює твердження, з цією категоричністю аж хочеться сперечатися. А він далі підкидає додаткові думки та ідеї. Так усе починалося, а тепер учасники нашої спільноти записують ролики та лекції, проводять онлайн-зустрічі». (youtube.com/channel/UCum9tij8Nxpq6pTiDK5r19A/videos)

ВІД НЕЙРОБІОЛОГІЇ ДО ЛАЗЕРНОГО ШОУ

Iнтелектуали зі спільноти «Pre Post» в ОтроковіІнтелектуали (хоч як пані Леся не любить це слово, та воно до них найбільше пасує) щодня обговорювали свіжі відкриття та наукові факти у чаті в телеграм – часом дуже бурхливо. Врешті в онлайн-форматі стало тісно. Тому члени спільноти зустрілися 2021 року, і вже тоді, рік тому, з’явився задум організувати виїзний чи то фестиваль, чи то табір для тих, кому немає кращого дозвілля за розширення власного світогляду. Слово «фестиваль» до сьогоднішніх реалій зовсім не пасує, тому учасники називають своє тижневе збіговисько в Отрокові просто «зустріччю».
І Барзелович, і Івашкевич в один голос твердять: цікавитися наукою – нормально для людини як такої, і шкода, що в багатьох через важку роботу немає часу та запиту для такого дозвілля.
– Мені цікаво створювати середовище, в котрому людям захочеться розвиватися, і шукати для цього різні форми. Неправильно, коли людина каже: «Я – філолог, мені не треба знати нічого про математику». Хочеться, аби люди зрозуміли, що наука робить життя цікавішим і дозволяє більш змістовно проводити вільний час. У більшості немає для цього сформованого середовища, немає тренду, – стверджує Леся. – І ми намагаємося його сформувати хоча б для когось, у невеликих масштабах.
Саме таке середовище, здається, непогано функціонувало в Отрокові протягом тижня. Арсеній Барзелович розповідає, що із собою на Поділля покликали лише «ветеранів» спільноти, новачків намагалися не брати, бо знали, що весь час будуть пізнавати нове та сперечатися, сперечатися, сперечатися в пошуках істини. Серйозне інтелектуальне навантаження.
Тиша, проста кухня, провінційний спокій – чим не фундамент для інтенсивної роботи мозку. Більшість часу щодня учасники табору вчилися. Пройшли курс із нейробіології та заняття з тактичної медичної допомоги, переглядали відеомайстер-класи популяризато­ра науки Білла Найя, провели дискусію про рекурсію за книжкою Дугласа Гофстедтера «Ґьодель. Ешер. Бах» (інтелектуальний бестселер 1979 р., який пояснює сам механізм людського пізнання). Взяти участь у дискусії могли і ті, хто фізично в Отрокові не перебував, – онлайн. Леся Івашкевич була здивована, скільки людей прореагували в мережі на дискусію за книжкою Гофстедтера й долучилися до спільноти.
Запитую, чи допомагають нові знання в буденному житті. Виявляється, що так. Розумін­ня, як працює мозок, допомогло одному з учасників заходу краще уявити, що відбувається із його бабусею, хворою на деменцію. Арсеній Барзелович каже, що усвідомлення, скільки чинників впливають на нашу поведінку, вчить більш толерантно ставитися до інших людей, краще розуміти та менше на них ображатися.
Ігор Скальський, який гостинно прийняв препостівців у Отрокові, влаштував для всіх у суботу, 16 липня, лазерне шоу. Тлом для нього слугували сусідній із садибою пагорб та раптова злива, котра переломлювала лазерні промені в міріадах своїх крапель, створюючи абсолютно казковий ефект. Лазери – це теж наука. Її не варто боятися.

Ірина ПУСТИННІКОВА.