Після того, як у Кам’янець-Подільському національному університеті ім.Івана Огієнка точилася боротьба за збереження статусу та імені, цікаво читати у старій пресі замітки про часи, коли наш заклад освіти лише народжувався. Подаємо мовою оригіналу.
Ті з кам’янчан, хто бував у липні – на початку серпня у Старому місті, могли бачити археологічні розкопки в незвичному місці – на дитячому майданчику між школою №1 і Ратушею. Про те, що саме там знайшли археологи, «Подолянину» розповів керівник Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції державно-го підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба» Інституту археології НАН України Павло НЕЧИТАЙЛО.
(Початок у «Подолянині» від 17 та 24 липня)
Щоб побачити буйство подільської неоготики, колись не треба було їхати за 137 км від Кам’янця. Чудово впорядкований маєток Журовських-Раціборовських у Макові був за стилістикою еклектичним: тут були споруди і у стилі історизму, і класицизму, і романтизму…
«Подолянин» не так давно розповідав про подільські шляхи сецесії, одного з наймальовничіших і найулюбленіших архітектурних стилів в історії. Впевнене друге місце на народному п’єдесталі посідає неоготика – ще один мальовничий стиль, котрий прийшов на наші землі на початку ХІХ століття. Про збережені неоготичні споруди Кам’янця, Кам’янеччини та Поділля і поговоримо сьогодні.
В історії Кам’янеччини бували періоди, коли край знелюднювався, і можновладцям доводилося сушити голови, як збільшити кількість подолян.
Продовжуємо розповідати, як розвивалися економіка і туризм на Дністрі в часи, коли річкою пролягав державний кордон різних країн. Початок у «ПОДОЛЯНИНІ» від 12 червня ц.р.
Літо. Спека. Хочеться до великої води. Для кам’янчан такою великою водою завжди був Дністер. Спекотними були літа і сто років тому – щоправда, тоді це була кількаденна аномалія, а не тривала біда. Як розвивалися економіка і туризм на Дністрі в часи, коли річкою пролягав державний кордон різних країн, і поговоримо в цьому номері.
У травні відзначається український День краєзнавства. Ми щиро віримо, що кожен може бути трошки краєзнавцем та змінити на краще і своє життя, і життя країни. Для краєзнавства не потрібні спеціальні навички та знання, достатньо любити свій край і бути допитливим. А вже рідна земля нагородить за увагу до неї враженнями від мандрів і гарними кадрами. Коли любиш свій край, менше думаєш про переїзд до чужого, а саме депопуляція є і буде ще довго головним викликом для майбутнього України після війни.
На аукціоні фото скромно називалося «Священник із сім’єю. м.Кам’янець-Подільський», але одна зі статей у «ПОДОЛЯНИНІ» та захоплення кам’янчанина Анатолія ПАЛАДІЙЧУКА, який популяризує історію Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця і вивчає життєпис її хористів, стали приводом для приїзду нащадків однієї зі славних кам’янецьких родин до міста, де сто років тому вирувало життя їхніх предків. Ідеться про родину ПРИХОДЬКІВ.
Сецесія – стиль, що народився в Австрії, розлетівся світом під різними назвами. Італійці кажуть на нього «ліберті», французи – «арт нуво», румуни мали своє «необринков’яну», на підросійських територіях запанував термін «модерн».
На сторінках «Подолянина» ми неодноразово зустрічалися з цікавими публікаціями про минуле нашого краю. Стаття студента історичного факультету К-ПНУ ім.І.Огієнка Тараса Маховського також присвячена історії нашого міста – міському транспорту Кам’янця-Подільського на межі ХІХ і ХХ ст.
Березень 1944 року… Між Хмельницьким і Кам’янцем-Подільським у залізні кліщі Червоної армії потрапила вся 1-ша танкова армія генерал-полковника Ганса Хубе – і її доля вже була визначена. «Котел Хубе» – так увійшов в історію цей момент.
Ми вже знаємо з першої частини матеріалу (див. «Подолянин» від 27 лютого ц.р.), що найзнаменитіший онук легендарного коменданта нашої фортеці Яна де ВІТТЕ – Іван де Вітт – був віртуозним шпигуном, який діяв на користь росії. Але в коменданта було багато внуків. Про долю ще одного з них і поговоримо.
Минулого тижня в залі Магдебурзького права в Ратуші відбулася презентація чергового путівника по Кам’янцю. Цього разу – по Кам’янцю періоду турецької окупації (1672-1699).
