Літо. Спека. Хочеться до великої води. Для кам’янчан такою великою водою завжди був Дністер. Спекотними були літа і сто років тому – щоправда, тоді це була кількаденна аномалія, а не тривала біда. Як розвивалися економіка і туризм на Дністрі в часи, коли річкою пролягав державний кордон різних країн, і поговоримо в цьому номері.
У травні відзначається український День краєзнавства. Ми щиро віримо, що кожен може бути трошки краєзнавцем та змінити на краще і своє життя, і життя країни. Для краєзнавства не потрібні спеціальні навички та знання, достатньо любити свій край і бути допитливим. А вже рідна земля нагородить за увагу до неї враженнями від мандрів і гарними кадрами. Коли любиш свій край, менше думаєш про переїзд до чужого, а саме депопуляція є і буде ще довго головним викликом для майбутнього України після війни.
На аукціоні фото скромно називалося «Священник із сім’єю. м.Кам’янець-Подільський», але одна зі статей у «ПОДОЛЯНИНІ» та захоплення кам’янчанина Анатолія ПАЛАДІЙЧУКА, який популяризує історію Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця і вивчає життєпис її хористів, стали приводом для приїзду нащадків однієї зі славних кам’янецьких родин до міста, де сто років тому вирувало життя їхніх предків. Ідеться про родину ПРИХОДЬКІВ.
Сецесія – стиль, що народився в Австрії, розлетівся світом під різними назвами. Італійці кажуть на нього «ліберті», французи – «арт нуво», румуни мали своє «необринков’яну», на підросійських територіях запанував термін «модерн».
На сторінках «Подолянина» ми неодноразово зустрічалися з цікавими публікаціями про минуле нашого краю. Стаття студента історичного факультету К-ПНУ ім.І.Огієнка Тараса Маховського також присвячена історії нашого міста – міському транспорту Кам’янця-Подільського на межі ХІХ і ХХ ст.
Березень 1944 року… Між Хмельницьким і Кам’янцем-Подільським у залізні кліщі Червоної армії потрапила вся 1-ша танкова армія генерал-полковника Ганса Хубе – і її доля вже була визначена. «Котел Хубе» – так увійшов в історію цей момент.
Ми вже знаємо з першої частини матеріалу (див. «Подолянин» від 27 лютого ц.р.), що найзнаменитіший онук легендарного коменданта нашої фортеці Яна де ВІТТЕ – Іван де Вітт – був віртуозним шпигуном, який діяв на користь росії. Але в коменданта було багато внуків. Про долю ще одного з них і поговоримо.
Минулого тижня в залі Магдебурзького права в Ратуші відбулася презентація чергового путівника по Кам’янцю. Цього разу – по Кам’янцю періоду турецької окупації (1672-1699).
Геніальний архітектор, піонер українського повітроплавання та комендант Старої фортеці Ян де ВІТТ мав чотирьох дітей: Антонія – від першого шлюбу, та Йозефа, Теклю і Консоляту – від союзу з Маріанною Любонською. І як же по-різному склалися долі внуків Яна де Вітта!
У XVII столітті книгам давали довгі назви. Одна з найвизначніших книг про польську шляхту всіх часів вийшла у 1640-х роках під назвою «Orbis Polonus splendoribus coeli, triumphis mundi, pulchritudine animantium condecoratus, in quo antiqua Sarmatorum gentiliata pervetusta nobilitatis insignia etc. specificantur et relucent». Українською ця вервечка латинських слів перекладається як «Польський світ, прикрашений блиском неба, тріумфами світу, красою живих істот, в яких давні сарматські язичники, вікові відзнаки шляхти та інше вказані і сяють». Історики називають цей тритомник просто «Орбіс Полонус».
Один із найвідоміших музеїв України, справжній оберіг культурної та історичної спадщини Поділля – Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник – відзначає 135-річчя.
За якихось 73 км на захід від Кам’янця, в селі Новосілка колишнього Заліщанського, а нині Чортківського району Тернопільщини заростає посеред сільської вулиці руїна старовинної башти. Нецікава ні туристам, ні селянам, вона колись слугувала сусідньому газді сховищем для гною, та за останні дві декади ніяк не використовується. Влітку і не роздивитися за самосівом кущів і дерев надщерблене старе каміння.
У перші дні січня 1921 року в Кам’янці, нещодавно захопленому більшовиками, чекали новин. У такі дати всі й завжди чекають дива. Але кам’янчани були занадто втомлені війною і постійною зміною влади, щоб усе ще вірити в дива. Тому тут просто чекали новин.
Продовжимо наш мартиролог церков у подільському стилі, які існували на Кам’янеччині колись.
15-тисячні Дунаївці (відомі з 1403 року) мало хто розглядає як туристичну дестинацію. Автомобілі минають їх по об’їзній, автобуси трасують наскрізь без зупинки, петляючи на серпантинах над річкою. Хто сказав «Дунай»? Та ні, Тернавою. І обминаючи центр міста. А воно ж відоме принаймні з 1403 року. Невже нічого цікавого тут немає?
