БУДНІ ТА МІФИ ВЕТЕРИНАРІЇ

Радість від того, що в пацієнтки породи кане-корсо народилося 19 цуценят, гордість за себе і колег, що виконали складну операцію декоративній білій щурисі Ларисі, сотні врятованих життів котиків, песиків, корів, кізочок, свиней тощо. І разом із тим, на жаль, жахи від побачених трупів коней на горе-фермі в селі Кам’янка, виїзди на виклики, пов’язані з масовим падежем бджіл, загибель великої рогатої худоби… Від побаченого ще довго відходиш, але воно ніколи не зітреться із пам’яті. Такі вони будні місцевих ветеринарів. Напередодні професійного свята – Дня працівників ветеринарної медицини, яке відзначають у другу неділю серпня, спілкуємося зі спеціалістами Кам’янець-Подільської районної лікарні ветеринарної медицини про їхні буденні справи, розвінчуємо міфи, а також згадуємо випадки, які найбільше запам’яталися.

ПІД ЧАС КОРОНАВІРУСУ НА СКАЗ ХВОРІТИ НЕ МОЖНА

– У якості нашої роботи нічого не змінилося, міська лікарня просто приєдналася до районної. Спеціалісти обслуговують і місто, і район, маємо 5 відділів у лікарні, а також лабораторію ветсанекспертизи. Аби повноцінно надати послуги, по всьому району маємо 8 дільниць ветлікарні, на одну дільницю припадає декілька сіл, – розповідає начальник лікарні Віктор КОЗАК. – На спе­ціалістів лягла ідентифікація тварин, мусили створювати для цього відділ. Видача ветеринарних документів нині вся в електронному варіанті, трохи важко було освоїти цю роботу, особливо проблематично в селах, де немає якісного інтернету. Руками вже нічого не пишемо, але руками все одно доводиться багато працювати. Співпали у нас і нововведення в роботі, які треба було освоювати, а також карантин. Усе ж навіть в умовах карантину мусили працювати, навчатися і забезпечувати епізоотичне благополуччя району. Тварини хворіють попри карантин. Нещодавно випадок сказу виявили в селищі цукрозаводу, дворове кошеня виявилося хворим. Йому ж не поясниш, що під час коронавірусу на сказ хворіти не можна. Так само і в районі треба оглядати тварин, видавати документи на передзабійний огляд, довідки на тварин тощо.
Робота наших спеціалістів спрямована в одне русло – максимально якісно надати допомогу тваринам. Зосереджуємо увагу на вакцинації проти сказу. В місті більше уваги приділяється дрібним тваринам, їх стерилізації. А в селі – великій рогатій худобі, свиням. У селах багато роботи під час осінньої та весняної диспансеризації, залишаємо свої номери телефонів господарям для зв’язку, проводимо бесіди з людьми про доцільність вакцинації. Одні господарі нормально сприймають наші повідомлення і йдуть на співпрацю. Інші не вельми. Але в таких випадках завжди згадую ситуацію кількарічної давнини, як на Підзамчі виявили сказ, то люди масово почали щеплювати улюбленців, а до того, скільки не просили, скільки не пояснювали, ніхто не бажав цього робити.

РЯТУЮТЬ ЗМІЙ, КОЗУЛЬ І НАВІТЬ ЩУРИКІВ

Попросили ми ветеринарів пригадати випадки з роботи, які найбільше запам’яталися. А побачити їм довелося дуже багато.
– Досі в пам’яті виїзд до села Кам’янка, де була зафіксована масова загибель коней, – розповідає начальник відділу організації протиепізоотичної роботи Андрій Атаманюк. – Величні тварини, заморені голодом, валялися на так званій фермі. Ми брали проби на сибірку в загиб­лих тварин. Завжди страшно працювати, коли бачимо підозру на сказ, адже розуміємо, наскільки це небезпечна хвороба. Масова загибель бджіл також постійно зачіпає за живе. Цьогоріч уже було два випадки отруєнь. Торік працював із загибеллю риби у Цибулівці. Також картина не з прос­тих.
Є й комічні випадки в нашій роботі. Йшли якось із колегою селом і почули на одному з подвір’їв крики про допомогу. Зайшли, а виявилося, що собака вкусив господаря. Він заховався, що й із хати вийти не міг. Прийшли дружина з дітьми – і також до хати потрапити не могли. Зробили ми з підручних матеріа­лів гачок, зачепили його собаці за ошийник, протягнули ланцюг і прив’язали «охоронця». Живе він і досі в тих господарів, кажуть, що хороший пес, а що з ним тоді сталося – не знають.
Хоча Андрій Анатолійович працює у ветеринарній службі три роки, але вже на власному досвіді переконався, що обрана професія не надто дасть відпочити чи посвяткувати. Неділя чи якесь інше свято – неважливо, якщо тварині необхідна екстрена допомога.
– Так ми першого січня торік наших лебедів із Лебединого озера рятували, – згадує Віктор Миколайович. – Не надто позитивно рік почався. Дуже шкода було птахів, розтин показав жахливу картину, на жаль, в організми потрапило так багато пально-мастильної речовини, що врятувати їх не вдалося б…
Приносять лікувати до нас і змій. Як правило, щороку маємо декілька лелек – як не крила, то лапи пошкоджені. А недавно нашою пацієнткою була самка білого щура.
Господарю порадили її везти на операцію до столиці, мовляв, у нас таке не роблять. Чоловік уже й там домовився, але дорого ви­ходило, звернувся до нас. Я подумав, що спробувати можна, і разом із колегами спрацювали на «ура». У матці пацієнтки набирався гній. Важко було підібрати правильний наркоз, адже пацієнт не з великих, до того ж щурики дуже чутливі до багатьох препаратів, тому їх і використовують для дослідів. Але нам вдалося і ліки піді­брати, і якісно виконати операцію.
Згадують рятівники і собаку з Мель­ниці-Подільської, в якої був заворот кишок. Тварина вихудла на нитку за декілька днів. Під час операції виявили, що час­тина кишки відмерла, спеціалісти ту час­тину вирізали і зшили кишку. А за місяць на огляді тваринку вже й самі не впізнали, адже так погладшала, така кругленька стала.
Декілька тижнів тому привезли до них і породіллю кане-корсо, яка вдома народила 4 цуциків. Добре, що господар на огляд її вчасно привіз. Ветеринари, по­дивившись на великий живіт, зрозуміли, що там ще є малеча, почали оперувати,
а там ще 15 цуциків… Разом 19!!! Такого в практиці ніколи не було.
Он, недавно ловили разом із рятувальниками козулю. Спіймали і відвезли її в природне середовище – до лісу, правда, дуже хвилювалися, що та налякала­-ся і через страх могла загинути. Таке з козами часто трап­ляється, адже вони дуже лякливі, тому навіть звичайний укол може спровокувати розрив серця.

РОЗВІНЧУЄМО МІФИ ПРО СТЕРИЛІЗАЦІЮ

Останніми роками, на щастя, набула популярності така процедура, як стерилізація кішок та собак. Її підтримують як свідомі господарі, так і волонтери, які опікуються безпритульними тваринами. Кішка чи собачка приводять потомство часто, прилаштувати малюків важко і дорого.
– Стерилізують навіть дорогі породи, які приносили б великі прибутки, але господарі не хочуть зайвих клопотів, – каже Віктор Козак. – Працюємо ми і з безпритульними тваринами. Найчастіше до нас їх привозять волонтери із ГО «Лохматий ангел». Вони створили стаціонар для перетримки тваринок після операції, меценат їм допоміг його облаштувати. Приносять нам тварин на стерилізацію чи лікування, ми надаємо допомогу і видаємо чеки про виконану роботу, аби вони прозвітували перед благодійниками. Працюють із ними найчастіше наші спеціалісти Денис Галіцький та Діна Повознікова.
Завдяки активній роботі багатьох волонтерів міста, безпритульних тварин справді стало менше. Але все одно повністю проблему це не вирішує. В нас немає відповідаль­ності за приручених тварин. Господарю щось не сподобалося – він і викинув тваринку. Вона стала бездомною, привела ще десятки таких же безхатьків. Тому треба починати із законодавства. Всіх тварин треба ідентифікувати, щоб знати, чиї вони, а господарі несли відповідальність.
Цікаво, що зі стерилізацією пов’язано чимало міфів. Скажімо, кішці треба хоча б раз народити, а кастровані коти обо­в’яз­ково мають перехворіти на сечокам’яну хворобу. Або тваринки після такого втручання менше живуть. Віктор Миколайович ці міфи спростовує із власної практики, а у ветеринарії він із 2004 року.
– Моя домашня кішка не пізнала радості материнства, а стерилізована живе ось уже понад 16 років. Із прикладів пацієнтів також переконуюся, що стерилізовані тваринки живуть набагато довше, та й після кастрації котів дуже рідко спостерігав сечокам’яну хворобу. Твердження, що треба, аби кішка раз народила, – також неправильне. Навпаки, у тих, які не народжували, операції краще проходять.
Ветеринарія – це така галузь, що породжує чимало міфів. Тваринки ж не скажуть, що й де їх болить, як їм краще, подобаються їм ті ліки чи ні. От люди і додумують собі. Все ж досвід і знання наших спеціалістів завжди роблять свою справу і допомагають навіть тим, хто не скаже про проблему. Ми завжди напоготові діагностувати і рятувати.