Середа, 10 Квітня 2024 р.

СЛАВНА СІМ’Я ОЧЕРЕТЕНКІВ

Восени цього року поряд із корпусами Подільського державного аграрно-технічного університету (тепер Заклад вищої освіти «Подільський державний університет») на вулиці Шевченка, 11 встановлено меморіальну дошку на честь почесного професора ПДАТУ Юхима Єгоровича Очеретенка та його дружини та соратниці Алли Антонівни Очеретенко, ветеранів війни і праці, людей заслужених, які близько п’ятдесяти років проробили в аграрному закладі, здійснили гідний внесок у його розбудову і розвиток, у справу підготовки висококваліфікованих фахівців-аграріїв. З 1955 року Юхим Єгорович і Алла Антонівна проживали в цьому будинку.

<em>Очеретенки. Напис на меморіальній дошці: «В цьому будинку з 1955 року проживали ОЧЕРЕТЕНКО ЮХИМ ЄГОРОВИЧ (01.05.1919-16.06.2013 рр.), почесний професор Подільського державного аграрно-технічного університету, учасник Другої світової війни, громадський діяч, та його дружина ОЧЕРЕТЕНКО АЛЛА АНТОНІВНА (31.10.1924-01.06.2005 рр.), учасник Другої світової війни, ветеран праці».</em>

Подружжя Очеретенків на­лежить до того покоління, яке з повним правом можна назвати легендарним. Голодомор 1932-1933 років, репресії 1937-го, Друга світова війна, післявоєнна розбудова, перебудова 1985-го, труднощі перехідного періоду до незалежної України – все це лягло на плечі ветеранів.
У п’ятдесяті роки минулого століття активно проводилася відбудова зруйнованої війною країни. Кам’янець-Подільський вищий сільськогосподарський навчальний заклад, пройшовши через низку перетворень і реформувань, у цей післявоєнний період фактично розпочинав своє відродження. Одним із фундаторів цього процесу став молодий і енергійний доцент Юхим Єгорович Очеретенко та його дружина Алла Антонівна. Разом з іншими викладачами і студентами з притаманними їм ентузіазмом і завзятістю приступили до розбудови та становлення навчального закла­ду. Пліч-о-пліч разом з Юхимом Єгоровичем працювала його дружина, викладачка кафедри грунтознавства і агрономії.
Тоді на території інституту існував лише один великий триповерховий корпус (приміщення колишньої духовної семінарії), а також двоповерхове приміщення (де тепер кафедра хімії) і одноповерхове приміщення (анатомка). Ні нових корпусів, ні гуртожитків, ні стадіону не було. Навпроти основного корпусу був величезний пустир, а з вікон третього поверху можна було розглядати Стару фортецю вдалині.
1956 року була сувора, холод­на зима, сильний сніг. У деяких приміщеннях корпусу не було вікон, опалення, тому викладачі разом зі студентами вставляли вікна, двері, утеплювали при­міщення, як могли. Працювали навіть ночами. Разом готували до занять приміщення, посіб­ники, муляжі, таблиці. Головне завдання було – налагодити будь-­якою ціною навчальний процес.
Студентами були молоді люди, більшість з яких пройшли війну. Їх не лякали жорсткі та холодні умови навчання. Лекції доводилося слухати стоячи, бо столів і стільців ще не було. Конс­пекти писали на спинах один у одного, але студенти жадали знань. Після закінчення вишу вони стали справжніми, висококваліфікованими спеціаліс­тами.
Багато поколінь студентів навчали подружжя Очеретенків. Серед їх колишніх учнів – Герої праці, видатні вчені, відомі трудівники села, заслужені керівники сільськогосподарських під­приємств, державні діячі. Юхим Єгорович близько 30 років завідував кафедрою зоології та захисту рослин, що була створена в інституті однією з перших. Він проявив себе не тіль­ки як талановитий організатор і прекрасний педагог, якого й досі згадують численні учні, але й як пристрасний дослідник, справж­ній науковець. Опублікував понад 150 наукових праць, мав наукові винаходи, розробив систему боротьби зі шкідника­ми яблуні в умовах Поділля. Був делегатом міжнародних конгресів із питань захисту рослин. Дов­гий час на громадських засадах очолював університет «Природа», організував на кафедрі зоо­логічний музей, який відвіду­вали учні й студенти навчаль­них установ міста й області. Юхим Єгорович підтримував тісні зв’язки з виробництвом, надаючи допомогу трудівни­кам сільського господарства нашого регіону.
За багаторічну сумлінну працю педагога і науковця, високий професіоналізм, великі заслуги у підготовці фахівців, вихованні студентської молоді, особистий внесок у становлення та розвиток наукової бази університету вчена рада Подільського державного аграрно-технічного університету надала 2009 року Юхимові Єгоровичу Очеретен­ку звання почесного професора.
Алла Антонівна Очеретенко в різні роки працювала викладачкою, методисткою, завідувачкою лабораторії. Займалась нау­ковою роботою, залучаючи до неї студентів та аспірантів. Майже щороку була членом приймальної комісії інституту. Неодноразово обиралась членом профкому. У створенні та формуванні матеріально-технічної бази навчального закладу була також часточка її праці. Брала активну участь у суспільній роботі. Ще й досі на подвір’ї університету зеленіють дерева, які садила Алла Антонівна разом із студентами.
За роки роботи подружжя Очеретенків у сільськогосподарському інституті багато чого змінилося: він перетворився спочатку на академію, а згодом – на Подільський державний аг­рарно-технічний університет. Виросли нові корпуси, гурто­житки, житлові будинки, ста­діон, інші споруди, а головне – відкрились нові факультети, спеціальності, лабораторії. Сформувались нові покоління викладачів, серед яких багато професорів, доцентів, кандидатів наук.
У період урочистого свят­кування 100-річного ювілею ПДАТУ в травні 2019 року виповнювалось якраз 100 років від дня народження почесного професора Юхима Єгоровича Очеретенка. Тому було вирішено вшанувати пам’ять ювіляра проведенням на його честь науково-практичної конференції. До цієї дати великим колективом авторів підготовлено й видано книгу «Юхим Єгорович Очеретенко – фундатор Подільського державного аграрно-технічного університету».
У виступах на конференції та в книзі колеги, колишні учні Юхима Єгоровича, а також рідні і друзі в повному обсязі ви­світ­лили життєвий та творчий шлях, багатогранну діяльність педа­гога й ученого. Багато доб­рих і світлих спогадів присвячено вірній дружині і соратниці Юхи­ма Єгоровича – Аллі Антонівні. Довгі роки вони йшли поряд у тандемі, долаючи життєві труднощі та незгоди. Виховали двох дочок, допомагали ростити внуків. Саме на цій конференції було вирішено встановити меморіальну дошку. Хотілось би, щоб вона, як і інші меморіали, нагадувала новим поколінням людей, мо­лоді, студентам про найкращих працівників нашого міста.

Анатолій РУДЬ,
керівник пресцентру ветеранської організації ПДАТУ, професор.