Вівторок, 11 Травня 2021 р.

ЗДОРОВА ГРОМАДА – НАЙЗАПОВІТНІШЕ БАЖАННЯ

Скромний, але водночас наполегливий, стабільний, проте не боїться змін, має неабиякий багаж знань, однак не втомлюється навчатися новому і, як в улюбленій грі в шахи, вміє прогнозувати кроки наперед. Усе це про Юрія ПЛИВАНЮКА, уже 16 років незмінного начальника управління охорони здоров’я, якому 27 березня виповнилось 60.

В АРМІЮ ПРОВОДЖАЛИ ВСІМ СЕЛОМ

Під час служби в армії– Дитинство минуло в Цвіклівцях, на березі Смотрича, – пригадує Юрій Васильович. – У вихованні домінували бабуся Ганна і дідусь Семен. Працелюбність маю від дідуся, чуйність до людей – від бабці. Я їх любив і боявся втратити. Вони прожили довге життя: дід – 92 роки, а бабця пережила його на рік.
Після 8-річної школи Юрій Пливанюк вступив до Кам’янець-­Подільського медучилища, по завершенню повернувся до рідного села, де працював фельдшером. Досі пам’ятає прізвище першого пацієнта, який прийшов із радикулітом, і зізнається, що хвилювався, вводячи ін’єкцію, бо боявся, аби не було анафілактичного шоку. Молодий фельдшер фактично самотужки опікувався жителями села. За 8 місяців роботи він заслужив неабиякий авторитет у односельчан, які не хотіли відпускати свого лікаря до армії.
– Проводи в армію робили восени 1980-го в Усті, де мешкала моя мати. Намет був величезний, розрахований на 300 місць, але й він не вмістив усіх, хто прийшов мене проводжати, – зізнається Юрій Васильович.
Службу проходив у Білорусі, в одному з масштабних центрів ракетних військ стратегічного призначення фельдшером медсанчастини. Під його опікою опинився дивізіон однолітків, а це 600 солдатів-строковиків.
– Почав адаптовуватися до но­вого статусу, – продовжує медик. – І знову так сталося, що півтора року працював сам, без лікаря. Щодня мав десятки пацієнтів, переважно лікував мікротравми, ГРВІ, коросту. Можу сказати, що самостійність дає швидший професійний ріст, – упевнений ювіляр.

СІМЕЙНА МЕДИЦИНА НАРОДИЛАСЯ В КАМ’ЯНЦІ

У званні старшини Юрій Пливанюк демобілізувався і повернувся в рідні краї. Однак довго тішитися домашнім затишком не довелося, бо вже через два дні вирушив до Вінниці на під­готовчі курси для вступу в тодішній медінститут ім.Пирогова (нині – Вінницький національний медуніверситет. – Прим. ред.). Усі роки був старостою групи, а на старших курсах – старостою потоку, обрав спеціальність «Лікар-терапевт». А ще в студентські роки знайшов другу половинку – свою Надію, з якою вже 37 років крокує по життю.
– Після закінчення інституту було неймовірне бажання повернутися в рідні краї, – продовжує Юрій Васильович. – І хоча нам пропонували залишитися у Вінницькій чи Черкаській областях, звідки родом дружина, заманювали житлом, ми повернулися на Кам’янеччину. Інтернатуру пройшов у міській лікарні. Амбулаторна меддопомога захоплювала більше, ніж стаціонарний сектор. Любив ходити на виклики. І досі пам’ятаю пацієнтку, яка викликала мало не через день. Казала: «Коли вас побачу, мені легшає», на це віджартовувався, що фото подарую. Насправді лікар має не лише допомогти подолати недугу, а й стабілізувати психічний стан хворого.
Власне, з 1990-го до 2002-го Юрій Пливанюк працював дільничим терапевтом у міській поліклініці, обслуговував мікро­район Жовтневий і мав 1900 пацієнтів. Каже, що робота подобалася, але примусила задуматися, що не так у системі надання медичних послуг.
– Подумав, що було б добре прий­мати пацієнтів неподалік від їхніх домівок. Їм не потрібно витрача­ти час на дорогу, й допомога стає ближчою. І коли заїхала команда реформатора медгалузі Олександ­ра Мостіпана, який очолив управління охорони здоров’я, я поділився власними міркуваннями. Мене вислухали і 2002 року запропонували посаду заступника начальника УОЗ, на яку погодився. Усе конс­пектував, стажувався, їздив на форуми і семінари. Командою працювали над тим, як реформувати медгалузь міста, аби вона задоволь­няла і лікарів, і пацієнтів. Сімейна медицина ж стала ближчою, коли в місті організували курси лекцій і практичних занять для 28 лікарів, які отримали відповідні сертифікати. І доки ми прагнули пришвид­шити розвиток сімейної медици­-ни, довелося відписуватися багатьом службам, навіщо ця реформа в Кам’янці-Подільському. Але, попри нерозуміння деяких медиків-­колег, жорстку критику, мовляв, навіщо будувати курники в місті, а не приділяти увагу лікарні, бажання, що сиділо в зародку, втілювалося в життя. Фактично перша амбулаторія в Кам’янці відкрилася 2003 року на вулиці Космонавтів, 8. Тепер їх маємо 14.
Із 1 лютого 2005 р. Юрій Пливанюк – начальник міськуправління охорони здоров’я. Зізнає­ться, що за роки роботи довелося багато поїздити, пощастило познайомитися з відомими та цікавими людьми. Один із них – колишній міністр охорони здоров’я, відомий нейрохірург Микола ПОЛІЩУК.
– В одній зі своїх книг Микола Єфремович приділив сторінку відвідинам Кам’янця-Подільського після міністерської посади. Він приїхав 3 лютого 2009 року, коли я проводив підсумкову нараду в сесійній залі. Мав слово перед присутніми і оцінив те, що ми робимо. А в книзі зазначив: «Те, що не вдалося мені зробити на посаді міністра, зроб­лено в окремому місті – Кам’янці-­Подільському».
Попри жорстку критику, Юрій Васильович щасливий, що місту одному з перших вдалося запровадити сімейну медицину, частково реформувати стаціонарну допомогу, а вже потім це взяла на озброєння вся Україна. Щодо проєкту, який досі не вдалося втілити, – об’єднання медицини міста і району.
– Якби об’єднати зусилля стаціо­нарного сектора міста і району, отримали б якість у наданні меддопомоги та розвиток у технічному плані, – продовжує медик. – Потрібно конкурувати за пацієнта не між лікарнями, що через дорогу, а з обласними центрами, які за 100 кілометрів. Ми маємо нарешті стати конкурентоздатною могутньою ста­ціонарною допомогою і працювати в радіусі 50 кілометрів.
Співрозмовник переконаний, що в медицині не повинно бути політики, адже цією темою легко спекулювати.
Довелося Юрію Васильовичу кинути всі сили на боротьбу вже з двома пандеміями:
– Попередня пандемія «свинячого» грипу наприкінці 2000-х не мала довготривалого перебігу, хоча і відібрала життя 10 наших земляків, викликавши атипову вірусну пневмонію. Для нас це був стрес, коли молоді люди згорали за добу. Тоді централізовано купували дихальне медобладнання, зокрема апарати ШВЛ. Але те, з чим ми ведемо боротьбу вже другий рік, підкидає все нові загадки. Ковід веде себе не­передбачувано, маємо важкі наслідки і, що найстрашніше, вже 106 смертей. Гадаю, що настане час – і світ розгадає таємницю походження вірусу та методи боротьби з ним. Наразі ж усі повинні дотримуватися правил карантину. Великі надії покладаємо і на вакцинацію.

РІДНІ ТА ПРАЦЯ ТРИМАЮТЬ У ТОНУСІ

Про родину Юрій Васильович розповідає з особливим трепетом. Дружина Надія Іванівна – сімейна лікарка. І як би подружжя не старалося, але медичні теми в родині не переводяться.
Юрій Пливанюк, донька Олена, зять Едуард та дружина Надія.Але одна трагічна подія в сім’ї розділила життя на «до» і «після»: 2009 року загинув їхній старший син Ярослав.
– Життя зупинилося. Я відчув, що таке дорослий син, прислухався до його порад. Ярослав закінчив Київський інститут харчових технологій і цікавився питанням якості води. Він багато чого досяг би, але, на жаль…
Повернула до життя відповідаль­ність за молодшу доньку Олену. Вона закінчила К-ПНУ ім.Івана Огієнка. Медичну галузь не обрала, віддала перевагу гуманітарній сфері. А ще нам пощастило із зятем.
Сьогодні найбільше щастя для ювіляра – маленька внучка Єва, яка з’явилася на світ наприкінці минулого року.
Юрій Васильович – різностороння людина не лише в плані роботи, а й уподобань. Із дитинства рибалив, тому жартує, що карасі завжди були в хаті. Захоплювався голубами, а сьогодні на обійсті в Панівцях встановлює шпаківні. А ще задумав облаштувати стовп із колесом, аби приманити в село лелек.
Захоплювався читанням і па­м’ятає, як віддав останні 20 руб­лів студентської стипендії за 7-томник «Жизнь животных». Збирав 20 кілограмів макулатури, щоб отримати талончик і купити книгу.
Не уявляв життя і без фото­апарату, який носив із собою.
– Одного разу пішов до криниці, набрав води у відра, а з плеча фотоапарат «бах» у воду, але нічого, ним фотографував далі. А в лотерею пощастило виграти «Зеніт», – з усмішкою пригадує Юрій Пливанюк. – Ще одне захоплення і досі зі мною – це бджільництво. Дідусь прищепив любов до цих комах, без пасіки не уявляю себе. Найбільше мав 50 бджолосімей, нині є близько 30. Захоплююся, як у цих працелюбних комах усе чітко продумано. Якби ми жили за їхніми законами, мали б ідеальне суспільство. Сьогодні бджоли подають сигнали: якщо не перестанемо труїти довкілля хімією – на нас чекають не найкращі часи.
Крім пасіки, ювіляр плекає сад, де посадив навіть екзотичне ківі. Розводить і виноград, якого має вже понад 20 сортів. Виношує Юрій Васильович й домашні проєкти. Мріє збудувати вулик-лежанку, а ще має плани зайнятися зеленим туризмом в Усті, на батьківщині, що дісталася від матері. Тут уже розпочав лагодити стару хатину, а одну зі стін планує вмостити каменем і виставити усі «скарби», які колись відшукав на обійсті. Зокрема, це два штики від рушниць початку минулого століття, мідна чашка 1916 року, монети, жор­нове колесо, ярмо для волів. Каже, що ці речі близькі з дитинст­ва і наповнені особливою енергетикою.
На запитання, як дбає про власне здоров’я і здоров’я рідних, Юрій Васильович відповідає:
– Дякувати Богу, шкідливі звички відсутні. Я і рідні не переносимо запаху нікотину. Щодо алкоголю, то можемо дозволити в помірних дозах домашнє вино, яке розцінюю як кардіопротектор. Їмо власноруч вирощені без хімії овочі і фрукти.
В сім’ї майже не споживаємо цук­ру, натомість їмо мед та продукти бджіль­ництва. Я не адаптований до життя у чотирьох стінах. Мені треба стояти на землі. Весь світловий день на ногах. А у вільний від роботи час «відпочиваю» аж до болю в м’язах. Це мене заряджає і підтримує в тонусі.
Найбільша мрія Юрія Васильовича – щоб система надання меддопомоги в місті запрацювала як швейцарський годинник, кам’янчани були здоровими і мали найкращі показники в державі.

ВЛАДА ЗМІНЮЄТЬСЯ, ПРОФЕСІОНАЛИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ

Найкраще професійні навич­ки Юрія Васильовича охарактеризували керівники міста, з якими йому довелося працювати пліч-о-пліч.
Олександр МАЗУРЧАК, Ка­м’янець-Подільський місь­кий голова протягом 1998-2008 рр.:
2006 рік. Місто отримує карети «швидкої», які профінансувала Хмельницька ОДА. Юрій Пливанюк, міський голова Олександр Мазурчак та начальник управління охорони здоров’я Хмельницької ОДА Микола Янчук– Юрій Васильович – хороший, талановитий керівник, спокійний, виважений, ніколи не бачив, аби він був у нервовому зриві. Він – новатор, і ті проєкти, які втілені в Ка­м’ян­ці щодо реформування медицини, були визнані МОЗом як передові та одні з найкращих у країні. Практично два українські міста – Комсомольськ і Кам’янець – першими запровадили сімейну медицину. На всіх навчальних семінарах упродовж багатьох років Кам’янець завжди мав гідну презентацію, яку готував Юрій Пливанюк. Він насправді глибоко знає свою галузь і те, яким чином реформується медицина. Тому Кам’янець досягнув успіху не лише в розвитку сімейної медицини, коли відкривалися перші амбулаторії, а й у залученні нових методів енергоефективності в закладах охорони здоров’я, в питанні оптимізації витрат, створенні діагностичних центрів, – усе це було створено колективом управління охорони здоров’я, який очолює Юрій Васильович.
Хотілося б побажати ювіляру здоров’я, щастя в особистому житті, творчих задумів і здійснення бажаного.
Анатолій НЕСТЕРУК, Кам’янець-Подільський міський голова у 2008-2010 рр.:
– Юрій Васильович – старанний, відповідальний професіонал. Уболіває за розвиток медичної галузі міста. І хоча працювати нам довго не судилося, однак навіть за короткий термін вдалося повністю зробити реконструкцію реанімацій­ного відділення міської лікарні, відкрити відділення гемодіалізу (штуч­на нирка), облаштувати нову лабораторію в хірургічному корпусі, закупити обладнання для штучної вен­тиляції легенів та замінити старий УЗД-апарат у дитячій міській поліклініці. Я від душі вітаю Юрія Васильовича з ювілеєм, бажаю міцно­го здоров’я і ще багато років працювати.
Михайло СІМАШКЕВИЧ, Кам’янець-Подільський міський голова у 2010-2020 рр.:
– Юрій Васильович ніколи не боявся радикальних, але виважених і обдуманих змін. Тому і не дивно, що не побоявся взятися за гран­діозний проєкт із запровадження сімейної медицини. На той час Ка­м’янець одним із перших в Україні розпочав його втілювати. Крок за кроком – і тепер у місті працюють 14 амбулаторій сімейної медицини. Що б не казали скептики, але первинна допомога таки наблизилася до пацієнта. Крім того, Юрія Пли­ванюка тричі обирали депутатом міськради і один – до обласної. Бере активну участь у громадському житті, має власну позицію, незаполітизований. Вірний медицині й добре виконує свою роботу. Бажаю йому енергійності задля втілення нових успішних проєктів.
Микола ПОЛІЩУК, лікар-­нейрохірург, народний депутат України (2002-2005 рр.), міністр охорони здоров’я України (4 лютого – 27 вересня 2005 р.):
– Юрія Васильовича знаю з 2004 року, коли був народним депутатом і відвідав Кам’янець. Він належить до тієї плеяди медиків, яких можна назвати реформаторами, котрі роб­лять медицину доступною для людей. Кам’янець був одним із перших, хто розпочав реформи в медицині.
Юрій Васильович завжди зважає на якість, вартість і користь. Він всесторонньо оцінює медичну галузь і спрямовує зусилля для того, аби вона була доступною для всіх людей.

Реформи медицини пов’язують з ексміністеркою охорони здоров’я Уляною Супрун, і насправді вона багато чого зробила. Але реформи розпочалися раніше, ще 2005 ро­ку, і одним із взірців є Кам’янець-­Подільський, де галузь очолює Юрій Пливанюк. Хочеться побажати йому ще багато нових злетів!