ШКОЛА ЛЕВА БАЖЕНОВА

8 листопада 2022 р. після тривалої хвороби пішов із життя доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії Кам’янець-Подільського національного університету ім.Івана Огієнка, відомий кам’янчанин, історик, педагог і громадсько-науковий діяч, академік Української академії історичних наук Лев БАЖЕНОВ.
Лев Васильович був талановитим і мудрим науковцем, Людиною і Громадянином, який служив людям та суспільству. Він надихав своїм оптимізмом, енергійністю та позитивним поглядом на життя. Його погляд завжди був упевнений, стриманий, але настільки простий і світлий.
14 грудня відбулося перше засідання нового складу президії обласного відділення «Національної спілки краєзнавців України» у м.Хмельницький.
У планах спілки – проведення Баженівських читань, виготовлення і встановлення меморіальної дошки на честь Лева Баженова, медалі на відзначення тих, хто продовжує його справу.

Народився Лев Васильович 1 січня 1946 р. в Старокостянтинові у сім’ї педагога і письменника Василя Баженова. 1958 року сім’я переїхала до Хмельницького, де 1963 року Лев Васильович за­кінчив місцевий кооперативний технікум і одночасно вечірню СШ №3. Упродовж 1964-1968 рр. навчався на історичному факультеті Кам’янець-Подільського державного педінституту. У студентські роки захопився краєзнавчою тематикою, як дослідник-початківець, опрацьовував документи Держархіву Хмельницької
області, друкувався в обласній та інститутській газетах, узяв участь у IV науковій конференції істориків-славістів СРСР у Мінську, перших Подільських історико-краєзнавчих та декількох студентських наукових конференціях. Опублікував перші дослідницькі статті. Очолював студентське наукове товариство інституту, закликав майбутніх учителів актив­ніше займатися історико-краєзнавчими студіями.
Після отримання диплома про вищу освіту (з відзнакою) працював учителем історії та географії Грушківської середньої школи Житомирської області, де зацікавлював учнів своїми предметами як на уроках, так і в краєзнавчому гуртку, організовував туристичні походи, наповнював кабінет історії різними старожитностями, зініціював першу в історії тодішнього Володарсько-Волинського району історико-краєзнавчу конференцію.

Як одного з найбільш талановитих випускників, керівництво К-ПДПІ 1969 р. запросило його викладати на рідному факультеті історію стародавнього світу. На кафедрі всесвітньої історії пройшов усі щаблі науково-педагогічного росту – від асистента до професора. У 1975-1993 рр. працював деканом. 1974 року успіш­но захистив кандидатську дисертацію «Поль­ське повстання 1831 р. у Правобережній Україні», 1996 р. – докторську «Становлення і розвиток історичного краєзнавства Правобережної України (кінець ХVІІІ – перші десятиріччя ХХ ст.». Брав участь у підготовці «Історії міст і сіл Української РСР: Хмельницька область». У 1970-1980-х рр. входив до складу правління обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, керував народним університетом «Скарби народу». У 1981-1997 рр. очолював обласний відділ Українського географічного товариства, входив до республіканської вченої ради УГТ, обирався делегатом на два всесоюзні з’їзди географів, організував 7 регіональних конференцій із географічної проблематики. Був одним з ініціаторів створення Національного природного парку «Подільські Товтри».

Із 2008 р. до листопада 2022 р. очолював Хмельницьку обласну організацію Національної спілки краєзнавців України, яка сьогодні нараховує майже 400 членів. Один із творців «Книги пам’яті України: Хмельницька область», низки томів «Реабілітовані історією: Хмельницька область», «Зводу пам’яток історії та культури: Хмельницька область» та ін. Зініціював і щороку, як відповідальний редактор, забезпечував вихід у світ двох науково-краєзнавчих збірників – «Крає­знавець Хмельниччини» (13 вип.), «Хмель­ницькі краєзнавчі студії» (27 вип.). Входив до складу редколегій журналу «Крає­знавство» (Київ), збірників «Питання історії України» (Чернівці), «Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині» (Житомир), «Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім.Михайла Коцюбинського» (серія «Історія», Він­ниця), «Хмельниччина: Дивокрай», «Духовні витоки Поділля», «Наукові записки Центру мархоцькознавства» (усі – Хмельницький), «Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету ім.Івана Огієнка: Історичні науки», «Освіта, наука і культура на Поділлі», «Вісник Кам’янець-Подільського національного університету ім.Івана Огієнка: Історичні науки», «Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету ім.Іва­на Огієнка: Бібліотекознавство. Книго­знавство», «Іван Огієнко і сучасна наука та освіта: Серія історична», «Наукові праці Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника» (усі – Кам’янець-Подільський).
Узяв участь у роботі шістнадцяти Подільських наукових історико-краєзнавчих конференцій, п’ять із яких відбулися за його безпосередньої організації. Зініціював схожі форуми в декількох районах області, що згуртувало краєзнавчу спіль­ноту, активізувало вивчення історії малої батьківщини. За його участі видано десятки збірників матеріалів цих заходів, які значно поповнили корпус крає­знавчої літератури.

Попри наполегливу науково-педа­гогічну і громадську роботу історик не втрачав інтересу до проблем минувшини й сьогодення України, сформував та розвинув коло своїх наукових пріоритетів, пов’язаних переважно з регіональною історією, історіографією, полоністикою. Упродовж трьох останніх десятиліть видав одноосібно або у співавторстві грунтовні дослідження, присвячені розвитку історичного краєзнавства на Правобережжі в ХІХ – на початку ХХ ст., з’ясу­ванню ролі Кам’янця-Подільського як центру історичної регіоналістики в ХІХ – на початку ХХІ ст., економічним аспектам розвитку правобережних губерній від пореформеної доби і до Першої світової війни, культурному та громадсько-політичному життю польської меншини Правобережної України у ХІХ – на початку ХХ ст., історико-регіональним, культурознавчим аспектам Правобережжя.

За понад 50-річну працю на історичному факультеті, викладаючи на високому фаховому рівні дисципліни «Історія Стародавнього Сходу», «Історія Греції та Риму», «Історична регіоналістика України», «Історія та культура Польщі», «Основи наукових досліджень» та інші, підготував понад 5 тисяч учителів.
Велику увагу Лев Баженов приділяв дослідженню історії вивчення подільського краю, сформував цілу галерею портретів дослідників Поділля, повернув із небуття низку незаконно репресованих краєзнавців. Чимало постатей істориків і краєзнавців увійшли до підготовленого ним на початку 1990-х рр. грунтовного енциклопедичного довідника, який не втратив актуальності й донині. Користуються популярністю підготовлені за його участі посібники з історії краю та основ краєзнавства. Загальний доробок ученого становить 682 наукові й науково-методичні праці, 116 публіцистичних матеріалів, опублікував 210 рецензій на різну наукову продукцію. Крім того, у різний час він очолював і входив до складу редколегій 382 різних періодичних і разових наукових збірників, колективних монографій та книг.
Від 1999 р. Лев Васильович брав активну участь в атестації наукових кад­рів. Упродовж 2008-2013 рр. очолював новостворену (до речі, першу в регіоні) спеціалізовану вчену раду із захисту кан­дидатських дисертацій з історії України на історичному факультеті К-ПНУ ім.Івана Огієнка, входив до складу спеціалі­зованої вченої ради у Чернівецькому національному університеті ім.Юрія Федь­ковича.

Великою заслугою вченого стало ство­рення й безперервне функціонування під його керівництвом упродовж чверті століття наукової школи з історичного крає­знавства та проблем регіональної історії Правобережної України. Це колектив із понад 40 дослідників, які наполегливо працюють над виконанням своїх програм і дотримуються спільної теоретико-методологічної платформи. Попередниками цього осередку сам керівник вважає наукові школи Володимира Антоновича, Володимира Гериновича, Валентина Отамановського та ін. Школа Лева Баже­нова, як він декларував, «відкрита для всіх, хто працює в сфері історичного крає­знавства і регіональної історії України, сповідує ідеали творчого співробітництва, взаємоповаги та взаємодопомоги». Тож не випадково, що за багато років вона зросла чисельно, охоплюючи представників Хмельниччини, Віннич­чини, Волині та Київщини. За керівництва Лева Баженова підготували й успішно захистили кандидатські дисертації з історії України (тематика пов’язана з Правобережжям загалом і, зокрема, з Поділлям) Олексій Кошель, Анатолій Трембіцький, Едуард Зваричук, Артур Михайлик, Геннадій Кучеров, Борис Кузіна, Сергій Єсюнін, Володимир Петренко, Жанна Касап, Олександр Вітюк, Світлана Оліпер, Любим Орловський.

Наукова школа об’єднала і представників родини вченого: дружину – д.і.н., професорку Стефанію Баженову, сина – к.і.н., доцента Олександра Баженова, доньку – к.і.н., доцентку Валентину Задорожнюк, зятя – к.і.н., доцента Андрія Задорожнюка. Разом усі вони – міцний науковий осередок, час від часу проводять родинно-наукові зібрання, шанують пам’ять, продовжують традиції, закладені фундатором. Словом, Лев Васильович створив власну родинну школу в складі «великої школи», яка тільки підсилює загал, робить його більш дієвим і продуктивним, демонструючи зразки потужної наукової праці.

Заслугою Баженова стала ефективна організація й розвиток започаткованого 1995 р. Центру дослідження історії По­ділля Інституту історії України НАНУ, що функціонує на історичному факультеті К-ПНУ до сьогодні. Як його керівник, він налагодив контакти із зарубіжними науковими інституціями, істориками із США, Канади, Німеччини, Польщі, Японії, інших країн. На Хмельниччині було ство­рено два відділення центру, а також засновано філію у Вінниці. Загалом центр об’єднує близько 200 дослідників, котрі мають статус дійсних і почесних членів та працюють у різних містах і селищах.
За період із 1 червня 1995 по 1 червня 2022 рр. під грифом, рецензуванням, рекомендацією центру до друку, його почесними і дійсними членами, позаштатними співробітниками за підрахунками щорічних звітів про роботу Центру дослідження історії Поділля опубліковано для потреб регіональної історії України та поділлєзнавства 528 окремих видань, у тому числі 82 монографії, 232 наукові й науково-популярні книги, брошури, альбоми, довідники, покажчики, путівники, 147 наукових збірників праць і матеріалів конференцій, симпозіумів, круглих столів, 29 томів збірників документів та матеріалів з історії Поділля, 26 навчальних підручників і посібників для закладів вищої освіти і школи, головним чином із краєзнавства, за участі центру проведено на Хмельниччині та Вінниччині 206 міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових і науково-краєзнавчих конференцій, симпозіумів, круглих столів, дійсними членами центру захищено 10 докторських і 22 кандидатські дисертації, пов’язані з регіональною історією України.

Лев Васильович мав заслужену репутацію інтелектуала, патріота, порядної, чуйної людини, наділеної високою культурою спілкування, відповідальністю за спільні справи.
За життя Лева Васильовича було відзначено почесним званням заслуженого працівника освіти України, знаком «Відмінник освіти України», почесними грамотами Кабміну, Міністерства освіти і науки, Інституту історії України НАНУ, Хмельницької облдержадміністрації, Хмельницької обласної та Кам’янець-Подільської міської рад, багатьох районних держадміністрацій і райрад Хмельниччини, Вінниччини. А ще – всеукраїнсь­кими краєзнавчими преміями ім.Дмит­-ра Яворницького й Петра Тронька, обласними преміями ім.Юхима Сіцінського та «Скарби землі Болохівської», відзнакою Кам’янець-Подільської міської ради «Честь і шана» та ін.

Колектив кафедри всесвітньої історії К-ПНУ ім.Івана Огієнка.

ПРОФЕСОР ВОЛОДИМИР ГЕРИНОВИЧ І СТАНОВЛЕННЯ ЕКСКУРСІЙНОЇ СПРАВИ НА КАМ’ЯНЕЧЧИНІ В 20-ті РОКИ ХХ ст.

У науковому доробку Лева Баженова чільне місце посідають дослідження краєзнавчого характеру. Особливий акцент науковець спрямував на вивчення подільського краю та долі людей, причетних до історії регіону. Саме цей акцент краєзнавчих студій дозволив досліднику повернути з небуття цілу низку імен і доль дослідни­ків-краєзнавців, яких радянська влада намагалася витерти з історичної па­м’яті нашого народу. До таких людей належить Володимир Геринович. Стат­тя про маловивчений аспект його діяльності – відродження екскурсійної справи та її популяризації на Кам’янеччині, була підготовлена Левом Васильовичем на початку 2022 року.

На грудневій сесії Хмельницької обл­ради 2021 року була запроваджена щорічна Премія імені професора Володимира Гериновича для вручення переможцям конкурсу за найкраще науково-крає­знавче видання про Поділля, Хмельниччину, інші регіони України, яка вручатиметься авторам або авторським колективам наприкінці травня з 2022 р., у Всеукраїнський день краєзнавця. Ця премія стала ще одним важливим визнанням заслуг у розвитку національного крає­знавства ще в 1920-ті роки ректора Ка­м’янець-Подільського інституту народної освіти (нині Національний університет імені Івана Огієнка), доктора географічних наук, професора Володимира ГЕРИНОВИЧА (1883-1949).

Зі здобуттям Незалежності України дослідники здійснили наукову реабілітацію Гериновича як жертви сталінських репресій і повернули йому належне місце в українському суспільстві, визнання його освітньої, наукової та громадської діяльності.

У 1920-ті роки утворена в Україні радянська держава в складі СРСР була відокремлена від усіх країн Європи і світу «залізним» кордоном. Будь-який перетин громадянами цього кордону з боку Украї­ни по той бік розцінювався як злочин, зрада, шпигунство тощо, й відповідно до таких осіб вчинялися репресії. Водночас були введені всілякі обмеження масового в’їзду громадян інших держав в Украї­ну. В таких умовах не доводиться говорити про розвиток міжнародного туризму. Його щодо України просто не існувало. Проте певна лібералізація радянським режимом суспільно-економічного і культурного життя в регіонах України, впровадження політики непу, українізації, підтримка розвитку академічних установ, музейного будівництва, пам’яткоохоронної справи, розвитку краєзнавчого руху в 1920-х роках призвели до зародження і становлення внутрішнього туризму та екскурсійної справи.

(Продовження в наступному номері).