Ігор ПОТЄРЯ: «ПЛАНУЮ НЕВДОВЗІ СТАТИ ЧЕМПІОНОМ UFC»

Ми давно звикли до перемог українських боксерів на найбільших аренах світу. Але в останні роки дедалі більшого прогресу досягають і наші бійці ММА. Одним із тих, хто має чемпіонський потенціал, є 26-річний киянин Ігор «Дуеліст» ПОТЄРЯ. Із професійним рекордом 20-3 він уже виступає в UFC (найбільшій лізі світу).
Свій минулий бій українець провів 21 січня в Ріо-де-Жанейро, де нокаутував місцевого колишнього чемпіона організації Маурісіо «Шогана» Руа. А потім поділився своєю бійцівською історією та планами на майбутнє з читачами «Подолянина».

ВЕТЕРАН ДАЛЕКО НЕ ТРАМПЛІН

До американського промоушену киянин потрапив у вересні 2021-го, після вдалого виступу в Лас-Вегасі. Там представник України у напівважкій вазі (93 кг) у рамках шоу Dana White’s Contender Series швид­ко нокаутував поляка Лукаша Судольського. Проте в липні минулого року в першому бою в UFC Ігоря спіткала невдача – він програв нокаутом супернику з Румунії.
Тож, коли в мережі з’явилася інформація, що наш боєць поїде до Бразилії, аби там у вели­кому турнірі позмагатись із місцевою легендою, українські фанати не приховували радості. Приємно здивованим був і сам спортсмен.
– Посеред ночі я отримав дзвінок від свого менеджера Алі Абдель-Азіза, – розповідає Ігор Потєря. – У телефоні пролунало: «Ігорю, маю для тебе хороший бій, проти «Шогана!». Я одразу навіть не зрозумів, із ким доведеться битися, тому запитав Алі: «А хто це такий?». У відповідь почув: «Ти не знаєш? Подивись у інтернеті». Коли перевірив, то здивувався. Навіть перепитав: «Серйозно, із ним? Я згідний».

– Ігорю, в Бразилії ти бився в мейн-карді (п’ятірка головних боїв вечора. – Прим. ред.) та проти відомого опонента. Чи не створювало це додаткового тис­ку на тебе?
– Анітрохи. Я відпустив ситуацію. А коли так робиш, то все виходить якнайкраще. Знав, що готовий, а поряд зі мною знаходяться потрібні люди. Довірився Богу, і він мене нагородив. За це я йому вдячний, як і за все інше.

– Серед бразильців одразу виникли розмови, ніби старого бійця спеціально випустили проти молодого таланту…
– Після поєдинку люди можуть багато чого казати. А я ж так не вважаю. «Шоган» – легенда, й насправді він не такий старий. 41 рік – дуже хороший вік. Наприклад, недавно в нашій вазі чемпіоном був Гловер Тейшейра, який виграв пояс у 42.
Також не можна акцентувати ува­гу лише на віці опонента, адже люди завжди будуть казати щось проти мене. Якби Маурісіо виграв, вони б не казали, що він старий, а сказали би, що він – красень, добре виступив. Тому я дякую UFC і всім, хто був причетним до організації бою.

– Бій із Руа закінчився твоєю перемогою нокаутом у першому раунді. Однак на початку поєдинку бразилець усе ж зміг доб­ре влучити по тобі. Чи встиг він здивувати?
– Не скажу, що здивував. Я знав, що робитиме опонент, та що потрібно робити мені. Але хотів спробувати побитися на середній ди­станції. Проте, коли пропустив удар, зрозумів, що краще відійти на дальню дистанцію і працювати звідти.

Уже за декілька хвилин піс­ля зміни тактики українець доб­ре влучив із правої. Бразилець упав, а Потєрі лише залишалося виконувати формальне до­бивання, доки рефері не зупинить бою. Ще за декілька секунд після цього «Дуеліст» виконав переможний танок, наприкінці якого продемонстрував жест, немовби стріляє в бік суперника. Це викликало хвилю обурення серед бразильських фанів.
– Ігорю, отримував погрози від бразильців?
– Отримував не лише після бою. Ще за день до поєдинку, на церемонії зважування, з боку бразильської публіки лунало «Ти помреш».
Вони просто шалені. Коли я виграв і заліз на клітку, також бачив різ­ні жести й чув викрики на свою адре­су. Ну, вони такі. Там фанатам однаково: українець ти чи американець, вони вболівають лише за своїх. Мені більше подобається вітчизняна публіка. Наші люди палко підтримують своїх, але й до спортсменів з інших країн ставляться привітно.

– Як взагалі з’явився такий стиль святкування?
– Багато років тому, після важ­кого поєдинку, мій менеджер сказав: «Ти – дуелянт, тебе просто неможливо зламати». Так я отримав нікнейм «Дуеліст». За задумом, під час переможного танцю я дістаю пістолет і ніби стріляю. Це як дуель. Я виграю її та йду далі.

– Як ти готувався до бою з Мау­рісіо Руа?
– Тренувався в залі «Tiger Muay Thai» (м.Пхукет, Таїланд). На жаль, мій головний тренер Ярослав Федорович не зміг бути присутнім, оскільки його не випустили з Украї­ни. Це прикро, бо ми ж їдемо прославляти нашу країну. Під його керівництвом, але в режимі онлайн я й готувався. Ходив на спаринги та боротьбу. Допомогло те, що в Таїланді були дуже сильні спортсмени, зокрема з Китаю. Завдяки їм тренувальний табір відбувся вдало, і в «Tiger Muay Thai» мені все сподобалося на 100%.

– Тепер частіше бачитимемо тебе в Таїланді?
– Не знаю. Звичайно, «Tiger» – кузня трудівників. Там ти працюєш на повну, й туди постійно приїжджають найкращі спортсмени. Але мені подобається і в «American Top Team» (академія бойових мистецтв у Флориді. – Прим. ред.). І там, і там я маю сильних спаринг-партнерів, відчуваю гарне ставлення до себе. Тому в майбутньому буду відштовхуватися від суперника та плану підготовки до бою.

– Чи доводиться перетинатися із росіянами? Адже їх у професійному ММА дуже багато.
– Так, але взагалі з ними не спілкуюся. Якщо когось бачу, то просто роблю вигляд, ніби його не існує.
Як уже казав, підготовку проводив із хлопцями з Китаю, були також спортсмени із США та Швейцарії. Ми зробили своє коло для тренувань, а інші займалися окремо від нас.
Я можу займатися улюбленою справою, а нашим хлопцям на фронті нині дуже важко. І це ме­не болить усередині. Тому, коли бачу російських спортсменів, думаю: «Не так би я хотів із тобою битися!».

УСІ ПЕРЕМОГИ ДЛЯ МАМИ

Проте повернемося в 2012-й. Адже це тепер наш співрозмовник є чемпіоном України з бо­йового самбо та панкратіону, б’ється перед мільйонами фа­натів ММА та може ретельно оби­рати партнерів на тренуваннях, а в 15-річному віці все було по-­іншому.
– Ігорю, як ти потрапив у світ змішаних єдиноборств?

– Я навчався в 10-му класі. У шко­лі не було 11-го класу, тож до нас прийшли хлопці з 9-го й забили нам «стрілку» після уроків: «Хто переможе – того й школа». Проте на бійку вони привели із собою ще й дещо старших хлопців, нас добряче відлупцювали.
Ми не були бійцями, ніхто з мого класу не займався єдиноборствами. Наприклад, я ходив на футбол. Тож після отримання того прочухану мій друг Мишко запропонував піти на бойове самбо. Там сподобалася конкуренція й можливість досягати власних цілей, які я тепер постійно оновлюю.

– Самбо насамперед розвиває навики боротьби, але згодом ти став закінчувати свої поєдинки нокаутом (їх у співрозмовника 10 у 20 переможних боях). Як вдалося настільки доб­ре розвинути ударну техніку?
– У 20-річному віці, коли вже виступав у ММА, потрапив до тренера з боксу Віктора Сидоренка, а згодом – до відомого наставника Олександра Ліхтера, який свого часу працював також і з братами Кличками. Саме ці люди дуже добре попрацювали над моєю ударною технікою. Віктор Миколайович допоміг опанувати ази боксу, а Олек­сандр Львович вивів мої вміння на більш професійний рівень. Також дуже вдячний тренеру з тхеквондо, якого ми називали – дядя Саша, він допоміг досягнути гарного прогресу в роботі ніг.

– Ти дебютував у ММА дуже рано – у 18 років. Одразу пов’язував життя саме із цим видом спорту?
– Та ні. Тоді просто хотів побитися в клітці, аби мати фотографії з бою, й усі знали, який я крутий. До мене приїхав власник української ММА – організації WWFC, Володимир Тес­ля й запропонував поєдинок. Я погодився, відповідально до цього поставився, добре підготувався та переміг 25-річного суперника.

– А як родина ставилася до того, що ти у 18 років уже б’єшся в клітці?
– Нормально. Але мама завжди дуже хвилюється. Дивлячись на рідних, навіть розумію – перед моїми боями вони більше хвилюють­-ся, ніж як. У такі моменти приходить усвідомлення, що всі перемоги – для мами. Адже, яким би син не був і чим би не займався, для неї він завжди найкращий. Перед минулим поєдинком Мама сказала: «Сину, я знаю, що ти виграєш!». І скажу, що Мама б мені брехати не стала (сміється).

Також спортсмен розповідає, що шлях до Америки тривав 8 довгих років, однак міг бути і вдвічі коротшим:
– Я дізнався про UFC 2013-го. Тоді й поставив перед собою мету, що потраплю туди в будь-який спосіб та візьму титул. Тож мета була із самого початку, а тепер із Божою допомогою я до цього йду.
Міг там бути ще 2019 року. Напри­кінці 2018 року, в рамках ве­чора української організації WWFC, здобув дуже хорошу перемогу проти суперника з Іспанії. Й отримав першу пропозицію від UFC. Однак від переходу туди застеріг Хрещений Батько. Він сказав: «Ні-ні, ти нікуди не підеш! Я знаю, що ти дуже амбітний, але маєш ще зрости та набути досвіду. А якщо це твій шлях, то він від тебе нікуди не дінеться. Все буде добре, не хвилюйся». Справді, нової пропозиції довелося чекати 4 роки, але вона таки сталася.

За іронією долі, невдовзі після відмови від контракту з американським гігантом у Ігоря виникла перерва в кар’єрі тривалістю 2 роки. Проте, за словами атлета, сталася вона не тому, що він хотів приділити більше часу тренуванням чи набору м’язової маси:
– Із 2019-го по 2021-й мав аж 9 поєдинків, які зривалися. Шість разів уже навіть зганяв вагу в ліміт категорії. А згодом і в самого почалися травми. Проте, напевно, Бог мене для чогось беріг, я вірю, що все на краще. І недарма, після цього я завжди був головним претендентом на пояс у напівважкій вазі WWCF. В якийсь момент президент організації Володимир Тесля набрав мене та сказав, що пора робити шоу.

«УСЕ, ЩО ТРАПЛЯЄТЬСЯ В ЖИТТІ, ПОВИННО СТАТИСЯ»

Після цього кар’єра Ігоря Потєрі справді пішла вгору. В Украї­ні він провів ще два переможні поєдинки, в яких завоював та захистив пояс WWFC. А згодом у двері знову постукали з-за океану. Тож спортсмен вирушив до США, аби у вересні 2021-го перемогти поляка Лукаша Судольського на шоу Dana White’s Con­ten­der Series та отримати омрія­ний квиток у UFC.

– Участь у шоу була чимось не­реально крутим, – ділиться емо­ціями Ігор Потєря. – Я отримав дзвінок від менеджера, погодився та полетів до Лас-Вегаса, де перед боєм три тижні тренувався з елітними бійцями. Наприклад, серед них був Шон Стрікленд, який у той час входив до топ-5 рейтингу середньої ваги (84 кг). Коли проводиш спаринги з такими спортс­менами та щось проти них пока­зуєш, отримуєш додаткову впев­неність.
До речі, вже після виступу познайомився із президентом UFC Дейною Вайтом. Я гарно виступив та сподобався йому. Він підійшов
і подарував мені віскі власного бренду, футболку та похвалив за те, що не просто гарно б’юся, а також і розвиваюся в медіа.

– Була «вечірка у Вегасі» після перемоги?
– Так. Але в моєму номері (сміється). Це було в розпал пандемії.
У перші дні після заселення в готель для бійців нас тестували двічі на день. Згодом уже ні, але нікуди не випускали.

– Ігорю, згодом ти, на жаль, програв румуну Ніколає Негу­меряну. Чого не вистачило?
– Відповім так: йому лише повага, але й досі вважаю, що він для мене не суперник. Усе, що трап­ляється в житті, повинно статися.
А правда прийде пізніше.

– Чим нині займається Ігор Потєря?
– Тренується, адже я тренуюся завжди. Поки в мене немає наступного бою. Я здолав опонента з великим ім’ям, і тепер, думаю, UFC обирає найкращий варіант для мене. Тому скоро будуть новини.

– Які плани на найближче май­бутнє?
– Планую невдовзі стати чем­піоном UFC. Бій проти «Шогана» показав, що всі люди однакові, а успіху досягає той, хто більше за всіх тренується та є відданим своїй справі. Тож скоро все станеться. Комусь може бути смішно від цих слів, але люди й раніше сміялися, коли був у WWFС, після приходу до UFC. Зовсім скоро я сидітиму на троні з поясом чемпіона. Добре сміється той, хто сміється останнім.

Олександр ЩЕРБАТИХ.