ЛЮБОВ І ВІДВАГА – ДВА КРИЛА ПОДРУЖЖЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

8 липня – День родини

Уважність, відданість і мужність – це лише декілька якос­тей, що визначають роботу справжніх поліцейських. Вони щодня ставлять своє життя на переломі, щоб гарантувати нашу безпеку та спокій. Проте за їхніми міцними плечима стоїть не тільки професійний обов’язок, але й родина, яка безмежно пишається й підтримує їх на цьому шляху.

Із нагоди Дня поліції, який в Україні відзначали 4 липня, та Дня родини, який відзначатимуть 8 липня, ми зустрілися з подружжям поліцейських, аби зануритися у світ сімей­ного життя правоохоронців і дізнатися, як Микола ЦИГАНОК і Тетяна ЦИГАНОК знаходять баланс між роботою та сім’єю.

Щоб «вполювати» деталі їхніх буднів, ми відвідали місце, де подружжя проводить найбільше часу, – Кам’янець-Подільське районне управління поліції ГУНПУ, у Хмельницькій області. Тут, як завжди, людно і метушливо, але закохані очі наших респондентів, які пересікаються в коридорах, доводять, що поліцейські – це не тільки образи на вулиці, але й улюблені члени сімей, які вміють бути сильними, навіть у найскладніші моменти.

34-річний Микола Миколайович і 33-річна Тетяна Мико­лаївна, окрім татів-тезок і поліцейської форми у шафі, мають чимало спільного, і, на жаль, не лише позитивного, а й сумного.

Про сімейну підтримку і життєві цінності, про любов і турботу, про складний шлях професійного служіння ми дізнавалися в ексклюзивному інтерв’ю для «Подолянина».

-­ Миколо, Тетяно, що спонукало вас обрати професію поліцейського?

-­ Ми виросли на детективах, -­ сором’язливо починає розповідь пані Тетяна. -­ Серед книг ­ усіма улюблений «Шерлок Холмс»,
а з телевізора -­ «Комісар Рекс», «Слід» і ще з десяток українських та іноземних детективних серіалів. Коли ми закінчували навчання у школі, до нас (традиційно для випускників) завітали працівники міліції та провели агітаційну роботу щодо вступу до Луганського навчально­-наукового інституту імені Е.О.Дідоренка Донецького дер­жавного університету внутрішніх справ. І відтоді професія поліцейського стала мрією для багатьох школярів. Ні мої, ні Миколині батьки тоді не заперечували. Мене возили на День відкритих дверей інс­титуту, а потім підтримували на іспитах, усіляких тестуваннях, медичному огляді… Найцікавішим для мене та, певно, і для Колі теж був курс молодого бійця. І ось по завершенню всіх етапів ми стали першокурсниками, склали присягу, а за чотири роки -­ довгоочікуваний випуск, початок служби -­ і мрія здійс­нилася!

­- Розкажіть свою історію кохання.

­- Нас звела професія. Я, маючи звання старшого лейтенанта, працював в Оленівському відділенні Волноваського відділу поліції. Згодом перевівся на посаду начальника сектору карного розшуку Волноваського відділу поліції, де і зустрів Таню, вона працювала слідчою. Робота в нас така, що вимагала багато часу, створювала чимало ризикованих ситуацій у житті, але разом було легше прожити всі ці складні моменти, -­ розповідає Микола Миколайович.

­ Ми завжди з розумінням ставилися до всіх робочих моментів ­ постійні затримки на роботі, брак вільного часу, відсутність активного відпочинку через вічну перевтому… Ми знали, що потрібно прожити це разом, і що ми з усім впораємося, -­ додає Тетяна Миколаївна. -­ Ми познайомилися у важкий час. На перше побачення Микола запросив мене наприкінці 2013­го. Він так галантно поводився, дарував квіти, приділяв мені море уваги… Але 2014 рік змінив нашу романтику на постійний стрес. Антитерористична операція зі звільнення захоплених підконтрольними росії бойовиками територій Донецької та Луганської областей Украї­ни внесла корективи в буденне життя. Волноваха переживала напад проросійських сепаратистів.

-­ АТО, війна, обстріли і на додачу робота в правоохоронних органах. Чи виникали у вас си­туації, коли стикалися з ризиком у роботі, і як ви впоралися з цим? Як підтримуєте один од­ного в такі моменти?

-­ Знаходячись у зоні АТО, всі працівники поліції несли службу в посиленому режимі та перебували в стовідсотковій готовності до реагування й виконання спеціальних завдань. Таня ­ слідча, виїжджала на лінію розмежування незаконно захопленої території в Донецькій області, перебуваючи під обстрілами, опрацьовувала виклики щодо злочинів антитерористичних угруповань, а я на посаді начальника сектору карного розшуку безпосередньо виїжджав на всі тяжкі злочини, скоєні на підконтрольній території. Перші два роки з моменту початку АТО були надскладними для нас і в житті, і на роботі. Дуже багато колег звільнилися, бо виконання обов’язків не лише передбачало щоденний посилений ризик власним життям і здоров’ям, а й наражало на ризик близьких.

-­ Однак, що стосується мене та Миколи, то ми не зрадили присязі працівника поліції та залишилися служити українському народові, охо­роняти права та свободи громадян, територіальну цілісність України. Ми пройшли цей етап і думали, що він був найважчим. У червні 2015 року Микола ухвалив рішення бути постійно поруч, запропонував разом мешкати, а згодом -­ і одружитися. Це було найміцнішою підтримкою -­ знати, що в цьому страш­ному світі завжди є рідне плече, з яким спокійно прокидатися. Через рік у нас народилася донька Уляна, яка ще більше скріпила нашу ро­дину. Поки я була в декретній відпустці, чоловік просунувся кар’єрними сходами, через що більше часу проводив на роботі. Однак він ніколи не забував про сім’ю і завжди був нашою опорою та підтримкою, -­ додає Тетяна. -­ Знаю, що багато сімей (де дружина -­ цивільна, а чоловік ­ поліцейський) не знаходять спільної мови, не розуміють, чому необхідно так багато часу приділяти роботі, однак нас це обминає.

­- Часто діток, які бешкетують і не слухаються, батьки напівжар­тома лякають поліцією. А ким або чим заспокоюють дитячий непослух у вашій родині?

-­ Донька змалечку знає, що поліція -­ це ті, хто нас захищає. І так, вона розуміє, що поліцію потрібно викликати, коли трапляється щось погане. Але образ поліцейського для неї ніколи не був лячним. Не лякайте дітей «дядями / тьотями у формі», адже це формує недовіру до працівників поліції. Натомість учіть дітей правильно діяти в надзвичайних ситуаціях. Яка б прикрість не трапилася з дитиною, якщо вас немає поруч, саме поліцейський зможе прийти на допомогу. Ми як працівники поліції завжди закликаємо розповідати дітям елементарні, проте важливі правила: не спілкуватися та нікуди не йти з незнайомцями, не сідати до чу­­жого автомобіля, користуватися світловідбивальними елемента­­ ми в темний час доби, дотримуватися вимог ПДР, казати батькам, куди йдеш, і вчасно повертатися додому.

-­ Російська агресія проти України розпочалася 2014 ро­­ку, але повномасштабне вторг­нення ще більше перевернуло життя українських сімей і залишило жахливий слід на житті кожного з нас. Яким був ваш ранок 24 лютого 2022 року?

-­ Наше життя налагоджувалося, ми працювали, дитина росла, мали свій дім, потроху робили ремонт, будували плани на майбутнє… Але 24 лютого триває донині, -­ зі сльозами на очах починає розповідь Тетяна. ­- Цей ранок залишиться в нашій пам’яті назавжди, бо ми втратили все, що мали: житло було зруйноване, місто окуповане, ба­гато знайомих, друзів загинули. Служба продовжилася в Покровську Донецької області під по­­стійними обстрілами. Керівництво ГУНП у Донецькій області в березні 2022 ухвалило рішення весь жіночий колектив разом із дітьми відправити до Черкас, а чоловіки залишилися. Так минуло пів року, коли я щохвилини хвилювалася за життя чоловіка. Він постійно перебував у зоні нескінченних обстрі­­лів. Нарешті, коли дозволили пе­реведення в інші області чолові­­кам, то Микола як справжній сім’янин ухвалив рішення про наше переведення до Кам’янця­Подільського, де ми посіли нижчі посади, але це не має значення, бо ми разом. Цей крок був особливо важливим для нашої Улянки, адже тут, у Кам’янці, вона вперше пішла до школи, у перший клас. І мала можливість закінчити його офлайн, хоч і з повітряними тривогами. Наразі нам дуже допомагає моя матуся, бо вона сидить з онукою весь час, коли ми несемо службу. Життя в Кам’янці дає нам віру в спокійне майбутнє, нам тут подобається. Щоправда, не можу не зауважити, що ціни на житло в місті космічні. Не маючи власного житла, доводиться винаймати квартиру за кругленьку суму.

-­ Як вам, людям, які віддають­ся служінню громаді, вдається зберігати баланс між роботою та сім’єю?

-­ На жаль, у нас така робота, що дитину бачимо вранці, ввечері та у вихідні, -­ каже пан Микола, -­ і це як­що ми не на добовому чергуванні. Тому, звісно, кожна вільна хвилина приділяється донечці, намагаємося навіть у такий важкий час сміятися та розважатися з дитиною. На вечерю вся родина збирається за столом, у вихідні обов’язкова програма -­ це родинний похід на прогулянку, екскурсію тощо.

Ми -­ поліцейські. Це і так важка професія, а ще нам одними з перших довелося взяти участь в АТО та повномасштабних бойових діях на території України, безпосередньо відчути їхні наслідки. В такому мінливому і складному світі неймовірно важлива підтримка рідних і людей навколо. Однак хочу зауважити, що далеко не всі розуміють, через що багатьом довелося пройти. Тому, користуючись нагодою, хочу закликати: цінуйте і поважайте одне одного, підтримуйте словом і ділом, не діліть українців на східних і західних, а просто вчіться любити нашу державу і не забувайте, що всі ми -­ це приклад для підростаючого покоління.

Ольга ГОЛУБ.