Віталій ЗАВАДСЬКИЙ: «МАЄМО ВСІ ПРАЦЮВАТИ НА ПЕРЕМОГУ: І НА ФРОНТІ, І В ТИЛУ»

Боротьба, яку ми нині переживаємо, нас і гуртує, і гартує. Тому справ­ж­ні українці сьогодні – це ті, хто не здається: ні на передовій, ні у справі, якій присвятили життя. Навіть якщо це ризико­вано і важко. Саме так і працюють сьогодні наші аграрії. В реаліях великої війни їм довелося ви­пробувати на собі труд­нощі з логістикою, енергетичну кризу, тотальне подорожчання матеріалів і пального, а багатьом – ще й окупацію та замінування територій.
Але ж… Гектари родючої землі та люди, які вкладають у неї свої си­-ли, – те, що робить Україну непереможною. Так вва­жає і кам’янецький агро­бізнесмен і меценат Віталій ЗАВАДСЬКИЙ.
Сьогодні він вкладає багато праці в українське поле та багато підтримки в українську армію. Більше того, цього року Віталій Станіславович став першим, хто на Кам’янеччині професійно взяв­ся за овочівництво і засадив свої поля не лише звичними зерновими, але й морк­вою, цибулею, кавунами, запросивши на роботу технолога з Херсонщини, який пережив окупацію.
Про все це ми говорили з аграрієм, спостерігаючи за його роботою в полі.

«ЖВАНЕЦЬКИЙ КАВУН УЖЕ КОНКУРУЄ НА КАМ’ЯНЕЦЬКОМУ РИНКУ»

Ми приїхали в Жванець. І перша думка: сучасний агробізнес вражає. Тут є насосна станція, яка качає воду на засіяні гектари. Попід поля проведені труби. Тут встановлені гігантські металеві конст­рукції – колові поливальні машини. Працюють спеціальні датчики, які інформують про необхідність поливання. І є метеостанція. А інженери керують усім через спеціальні програми. Словом, поле – як ціле будівництво – з відповідними дозволами, конструкціями, стратегічним планом. Але найбільше нам цікаві гектари овочів і кавунів.

– Пане Віталію, Вас знають як успішного агропідприємця, який уже багато років вирощує пшеницю, сою, кукурудзу.
А тут раптом у Жванці з’являються гек­тари моркви, цибулі… й навіть кавунів.
Із чого раптом?
– Ідея ненова. Я давно хотів зайнятися овочами, і колись разом із сином запустити такий проєкт. Але війна все пришвидшила. Бо склалися умови, які сьогодні дають можливість заповнити цю нішу на ринку в нашому регіоні. По-перше, «випав» південь країни. І це велика трагедія, бо навіть звільнені землі ще довго доведеться розміновувати. По-друге, змушує ситуація. Бо нині через вій­ну всю рентабельність вирощування пшениці «з’їдає» транспорт, логістика. Можливо, трохи помилюся в цифрах, але якщо раніше транс­порт займав 30-40 доларів на ціну однієї тонни продукції, то тепер – близько 100 доларів. І це суттєво. Адже на обороті й був результат, завдяки якому наше сільське господарство розвивалося. Тому ми запускаємо новий напрям у роботі компанії «Максфарм».

– Уже багато хто помітив, що свіжозір­ваний жванецький кавун став гарним конкурентом на кам’янецькому ринку.
Як Вам перша спроба?
– Засадили поки небагато – півтора гектара, з яких вийшло 50-60 тонн кавунів. Я шукав на роботу людину, яка б уміла цим займатися – знайшов агронома-технолога з Херсонщини, з Нової Каховки, який виїхав з окупованої території разом із сім’єю. Знаєте, зазвичай я прораховую все наперед. А тут якось так склалося, що ще в квітні ми мали сіяти соняшник, а засіяли цибулю. За той місяць я об’їхав багато господарств: починаючи від наших, зробив коло до Умані. У Вінниці вже більш прогресивні компанії, а біля Умані взагалі є голландець, який має 500 гектарів овочів і конкурує на європейському ринку. Тому вчимося, переймаємо досвід. До речі, розробляємо маркування, бренд, щоб бути впізнаваними на ринках.

«ПОЧИНАТИ ОВОЧЕВИЙ БІЗНЕС ТРЕБА З ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ЗБЕРІГАННЯ»

– Перші кроки зроблені, і Ви вже, напевно, можете сказати щось про специфіку цього бізнесу.
– Справді, деякі висновки для себе зробив. Це досить складний бізнес, в якому вирощування займає лише 30%, а 70% – це доробка продукції, правильне фасування, калібрування, зберігання та реалізація. Це технологія, яку роблять люди. А в нас не той регіон, де можна таких фахівців набрати. Це досить нестабільний ринок. І, врешті, це дорогий вхідний квиток. Гектар овочів коштує 7 тисяч доларів – це сама технологія. Утім нині є можливість залучення грантів.
А починати овочевий бізнес раджу з вирішення питання зі зберіганням (тому наразі плануємо будувати складські приміщення у Жванці). Щоб ви розуміли ситуацію на україн­ському ринку: торік цибуля була по 60 гривень, а нині – по 6-7. Собівартість цибулі в хорошому господарстві – 4,5 – 5 гривень, у гіршому – 7-8. Це лише прямі затрати, а далі – амортизація, втрати при зберіганні, відсотки за кредит тощо. Так, узимку вона буде дорожчати, але для того, щоб її дотримати до зими, треба подумати про правильне зберігання, виконання всіх технологічних вимог.

Для роботи з овочами й кавунами Віталій Завадський довго шукав і таки знайшов фахівця з відповідним досвідом. Це технолог із Каховки, який разом із сім’єю переїхав до Кам’янця. Сергію довелося шість місяців прожити в окупації. Виїхав після того, як рашисти оголосили про референдум.
– Шукали всі можливості, щоб не брати участі в тому псевдореферендумі. Виїжджали через Крим, росію, Латвію. Зиму я перебув у Польщі, а навесні повернувся в Україну, в те господарство на Херсонщині, де працював. Разом із відповідними структурами ми розмінували близько 2,5 тисячі гектарів наших площ, засіяли трохи соняшнику. Щоб повністю розмінувати наші поля, знадобиться ще багато років, – розповідає Сергій.

До речі, агроном запевняє, що ка­м’янецький клімат і грунт цілком підходять для овочівництва, тому дуже радий ділитися досвідом і працювати на кам’янецьких землях.

– Пане Віталію, чи не боїтеся конкуренції в овочівництві?
– Навпаки. Хочу, щоб сьогодні ми стали гарним прикладом, як вирощувати овочі в нашому районі, й готовий ділитися досвідом. Чим більше людей за це візьмуться, тим краще. Бо сформується відповідний простір, і сюди підтягнуться фірми, які займаються обслуговуванням, насінням, ремонтом техніки тощо. Будемо мати і навчених людей, сформується ринок праці.
Україна – аграрна країна. І овочівництво має розвиватися. Та й не лише воно. У мене завжди були ідеї для бізнесу. Я розмірковував, що може бути цікавим для нашого ре­гіону. Як не дивно, але соя і кукурудза – це не наш регіон. Ці культури для нас ризиковані, бо в нас є трохи посуха. Це більше Старокос­тянтинів, Хмельницький, Чемерівці, Чортків. А в нас, для прикладу, раніше був радгосп лікарських рослин. І це теж суперідея. З гектара землі треба «більше витягувати» – маю на увазі вирощування більш рентабельних культур. Так, вони потребують більше праці, інвестицій. Але воно того варте.

«ЯКЩО ДО ВІЙНИ УКРАЇНСЬКА ПШЕНИЦЯ КОШТУВАЛА 7,5 ГРИВНі, ТО ТЕПЕР – 4,5»

– Який узагалі сьогодні, під час війни, стан справ в аграрного бізнесу? Чи важко триматися на плаву?
– Скаржитися не буду. Бо, зважаючи на те, що переживають наші військові на передовій, вважаю, що ніхто з нас у тилу не має права казати, що тяжко. Завдяки їм у нас тут усе ще дуже добре.
Але, якщо брати загалом галузь сільського господарства, то збитки були і за попередній рік, і цьогоріч. І пов’язано це з простими речами. Я лише назву цифри: якщо до війни пшениця коштувала 7,5 гривні, солярка – 15-16, а долар був по 25-26, то нині: долар – 37, солярка – 46,6, а пшениця… – 4,5 гривні.

– Пригадуєте, яким для Вас був перший день війни? Знаємо, що одразу взялися волонтерити і тепер суттєво підтримуєте армію.
– Перший посил 24 лютого був такий: треба щось робити. Ми всіма силами старалися допомогти тим, хто постраждав через війну, втратив домівку – розселяли в наші гуртожитки, готелі, допомагали з продуктами та необхідним. Налагодили волонтерську роботу, запрацювала ГО «Кам’янець-Подільський «Ратуша». Нині я займаюся трохи іншою допомогою – суто підтримкою ЗСУ. Для прикладу, працюю чітко з військовими частинами. На потреби армії за цей час вдалося передати допомоги на декілька мільйонів гривень – від дизпального до придбання теп­ловізорів, дронів, іншої техніки. З останнього – закупили два дрони й термінал Starlink для військових нашої ТРО. Співпрацюю в цьому плані з німецькими партнерами, за що їм велика вдячність. Лише на 20 тисяч євро завезли медикаментів у шпиталь, також для лікування військових передали цілу фуру медичних ліжок тощо.

«ПОДІЛЬСЬКА КУХНЯ – ЦЕ ЩОСЬ БІЛЬШЕ І ВИШУКАНІШЕ, НІЖ МИ СОБІ ДУМАЄМО»

– Нині Ви займаєтеся ще однією дуже цікавою справою. І стосується вона не стільки сільського господарства, як розвитку туризму. Розкажіть трохи про цю ініціативу – про Клуб подільської кухні.

– Це взагалі ціла ідея, цікава для Кам’янця і регіону. Разом із Олегом Демчуком, який вболіває за туристичний розвиток Кам’янця, та львів’янином, співзасновником «Інституту галицької кухні» Всеволодом Поліщуком ми вирішили створити Клуб подільської кухні. Задум виник ще до війни, але з початком вторгнення було не до того. Сьогодні ми щиро віримо, що Перемога буде, розуміємо, що Україна – це вже тренд у всьому світі. Хочемо, щоб і сам Кам’янець-Подільський став трендом. Адже для цього є всі можливості. Як би не було, туризм – це перспектива. Але люди їдуть по емоції, і ми маємо туристам цю емоцію дати. Зокрема, й через подільську кухню. Ми об’єднали декілька рестораторів, проводили навчання, на які збирали шефів, власників закладів і крафтовиків нашого регіону, плануємо запустити гастроекспедиції по селах. А тоді відкриємо ресторан. Наразі Всеволод допомагає нам із концепцією.
Тим більше, що саме до війни моя дружина відкрила тематичний готель у Старому місті. В ньому 18 номерів, як свого часу в Кам’янці було 18 ремісничих цехів. Тому кожен номер – це окремий ремісничий цех. І далі, в продовження такої туристичної концепції, ми зацікавилися подільською кухнею.
А це – щось більше і вишуканіше, ніж ми собі думаємо. В епоху відродження в Україну привезли високу кухню – із заправками, екзотичною зеленню, вишуканими стравами тощо. Ми почали досліджувати тему, історію нашого регіону і вплив різних епох. До речі, раджу прочитати недавно видану книгу «Наші королі» Віталія Михайловського (до речі, інтерв’ю з автором можна прочитати в «Подолянині» від 3 червня 2023 р. – Прим. ред.).
У нас з Олегом ідея – максимально використати в цій кухні місцеві крафтові продукти. У нас, скажімо, лише в одному-двох ресторанах продається місцеве вино Зелениці. А це ж прекрасні вина! Давайте дамо людям ці продукти! Покажемо їх. Чому італійське, а не наше, місцеве? Те ж саме стосується й сироварів. Вважаю, що кожен заклад Кам’янця має бути магнітом для туристів. І впевнений, що співпраця та згуртованість – це те, що робить нас сильнішими. І коли працюємо на розвиток міста, і коли боремося за Перемогу країни.

Алла БАБЛЯК, Тетяна ДИКА.