СЛОВО НА ПОШАНУ ЗНАНІЙ НАУКОВИЦІ

Цього року мені випала унікальна нагода – вітати свою мудру наставницю, викладачку, наукову керівницю з поважним ювілеєм. Галина Йосипівна Насмінчук – людина, якою не можна не захоплюватися, людина, з якої треба брати приклад.

Галина НАСМІНЧУК (Вощинська) на­родилася 9 листопада 1953 р. в смт Чемерівці Хмельницької області в селянській родині. 1971 року закінчила Че­меровецьку середню школу із золотою медаллю і цього ж року вступила на омрія­ний філологічний факультет Чернівецького державного університету за спеціа­льністю «Українська мова і література».
Із літа 1976 року почала працювати науковою співробітницею, а дещо пізніше – завідувачкою відділу використання документів Хмельницького обласного державного архіву, який на той час розташовувався в Кам’янці-Подільському.
З грудня 1980 р. Галина Йосипівна – асистентка кафедри української літератури Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. Саме в цьому міс­ті відбулося її становлення як мислительки, вдумливої дослідниці, організаторки наукової та навчально-виховної роботи, авторки монографій і наукових статей. 1989 року вона успішно захистила кандидатську дисертацію на тему «Морально-філософські пошуки сучасного українського роману і проблема фольк­лоризму (Роман Федорів, Валерій Шевчук)».
Із лютого 1990 р. працює старшою викладачкою кафедри української літератури, а з березня того ж року по лютий 2001-го – її завідувачкою. 1991 року їй присвоєно вчене звання доцентки. З січня 2004 по квітень 2016 року обіймала посаду заступниці декана факультету української філології та журналістики. 2013 року рішенням колегії Міністерства освіти і науки України Галині Насмінчук було присвоєно вчене звання професорки кафедри української літератури і компаративістики.
Нагороджена почесними грамотами МОН України, університету, відзнакою «За вагомий внесок у розвиток освіти і науки в університеті».
Уперше ми, студенти філологічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного університету (це було 1993 року), познайомилися з доценткою Насмінчук як із лекторкою. Саме вона на першому курсі відкривала для нас світ античної літератури. У Галини Йосипівни був особистий стиль викладання. Її лекції вирізнялися тим, що вона вміла захопити аудиторію, зацікавити, організувати на високому рівні процес спілкування. Далі, на старших курсах, ми неодноразово переконувалися у високій професійній майстерності нашої викладачки. Хоч за що бралася, завжди робила це професійно. Ми викристалізувалися завдяки їй. Бувають викладачі, перед якими студентам може бути страшно. Перед нею не було страшно, але виникала велика відповідальність, і тобі було соромно прийти неготовим до заняття. Вона викликала повагу своєю постаттю, вмінням делікатно й тактовно вказати на певні недопрацювання.
Другий етап нашого знайомства – напи­сання дипломної роботи з історії української літератури, коли Галина Йосипівна погодилася стати моєю науковою керівницею. Саме вона відкрила для мене когорту менш відомих діячів красного писемства в літературі межі ХІХ-ХХ ст.
Згодом перші кроки в літературознавстві переросли у грунтовніші дослідження: під її керівництвом я успішно захис­тила кандидатську дисертацію. Знову ж таки, за порадою наукової керівниці, обрали для дослідження творчість Любові Яновської, призабутої й належно не поцінованої письменниці доби кінця ХІХ – початку ХХ ст. Галина Йосипівна повела мене в науковий світ, відчинила двері лабораторії фундаментальних літературо­знавчих досліджень. Вона дуже влучно і водночас толерантно висловлювала свої поради. Часто вистачало декількох слів, аби зрозуміти, що потрібно змінити в тексті дисертації, декілька мудрих порад, ідей – і з’являлося натхнення, бажання творити, вдосконалювати наукову роботу. Її аспірантам пощастило мати дуже компетентну наукову керівницю, від Бога.
Галина Насмінчук є авторкою низки праць з історії української та світової літератури. У її наукових роботах досліджені жанрові стратегії й стильові особ­ливості художньої та документальної творчості письменників ХХ ст., зокрема Валерія Шевчука, Романа Іваничука, Галини Тарасюк, Андрія Любки та інших. Окрему частину наукових уподобань
Галини Йосипівни становить розвиток українського історичного роману. Науковий світ України був для неї дуже близьким. Завжди спонукала студентів до праці, що давало плоди. Наукова і педагогічна робота була «сродною працею». По-новому прочитала модерну літературу, на кожне явище мала свою думку. В неї була діалогічна форма наукової комунікації.
Мої творчі стосунки з видатною вченою, Учителем не закінчуються впродовж декількох десятків років. Хочеться, щоб вони продовжувалися ще дуже довго. Галині Йосипівні бажаю натхнення, невичерпної енергії та успіхів. Дякую, мій Учителю!

Інна ПРИЙМАК,
доцентка кафедри української філології
Хмельницького національного університету.