МИР І ДОБРО ЄПИСКОПА ЛЕОНА

Уже понад чверть сторіччя Кам’янець-Подільську римо-­католицьку дієцезію очолює єпископ Леон Максиміліян ДУБРАВСЬКИЙ. За цей час він став справжнім моральним і духовним авторитетом як для своєї пастви, так і для вірян інших конфесій, які знають його за набожністю, добротою, відкритістю, оптимізмом та невичерпним почуттям гумору. Владика всім життям намагається відповідати своєму єпископському девізу: «Мир і Добро», яке через нього Бог несе людям.

НАВІТЬ БАТЬКИ НЕ ЗНАЛИ, ЩО СТАВ МОНАХОМ…

Народився майбутній єпис­коп 1 липня на Житомирщині в селі Дубовичі в польській родині Станіслава та Яніни (дівоче прізвище Лозінська) і був старшою дитиною. Крім того, має ще двох сестер – Ядвігу та Людмилу. Про батьків часто згадує у своїх проповідях, що вони пе­редусім намагалися передати дітям віру. Повертаючись із колгоспу після виснажливих трудоднів, насамперед питали дітей, чи молилися Богу, а вже потім цікавилися, чи їли. Хоча були неписьменними, проте передали дітям найголовніше – віру та любов до Бога.

– Коли приїжджаю на їхню могилу, то завжди стаю навколішки і цілую землю, дякую Богу, що маю таких батьків, – із теплотою ділиться Владика.

Закінчивши 8-річну школу, продовжив здобувати освіту в технічному училищі в Житоми­рі. Після цього був мобілізований до армії, де два роки служив у військових частинах у Харкові та Білорусі. Повернувшись зі служби, деякий час навчався в автомобільному технікумі, а далі працював на житомирському механічному заводі. Покликання до священства розвивалося ще в родинному колі, але найбільший вплив на молодого хлопця мав настоятель Житомирського костелу святої Софії, багаторічний в’язень радянських концтаборів Станіслав Щипта.

– Він після батьків був для мене взірцем, священником, на якого я хотів би рівнятися. І я завжди його пам’ятаю. Він перший залишив у моєму серці такий слід. І його авторитет, його життя, його священство, його самовідданість, гадаю, вплинули на моє покликання. Він жив не для себе, а для Бога, – згадує єпископ в одному з інтерв’ю.

УЧИВ ГРУЗИНСЬКОЮ «ОТЧЕ НАШ», АЛЕ…

1978 року Леон Дубравський вступає до єдиної в Радянському Союзі католицької семінарії в Ризі, де вперше побачив католицького єпископа, кардинала Валеріаса Зондака, який і уділив йому Таїнство Миропомазання. Там зустрічає монаха Мартина Войцеха Дажицького і, захоплений його прикладом, вирішує сам таємно вступити до Ордену братів менших францисканців, адже діяльність католицьких чернечих орденів у Радянському Союзі була заборонена. Про його чернечий вибір не знала навіть родина, батьки дізналися про це лише після падіння комунізму. В ордені приймає ім’я Максиміліян на честь польського мученика часів нацизму, який добровільно пішов у камеру смерті в Аушвіці замість іншого засудженого, який мав родину та дітей.
Після закінчення семінарії 29 травня 1983 року був рукоположений у священники. Спочатку мав поїхати до Тбілісі, де на нього вже очікував місцевий настоятель, а отець Леон уже починав учити грузинською «Отче наш». А Боже провидіння через уповноваженого з релігії в СРСР скерувало його до Хмільника Вінницької області, де прослужив понад десятиліття – до 1993 року. Самостійно обслуговував п’ять парафій, інколи пішки добираючись полями до храму. Після здобуття незалежності України на наших землях почало відроджуватися церковне життя. Того ж року було створено провінцію св. Михаїла, яка об’єд­нувала всі тутешні францисканські монастирі, і Леон Макси­міліян Дубравський став її першим очільником (кустошем). Займався економічними справами, відбудовою монастирів, спо­відав, справляв служби Божі в Житомирі.

ПАПІ НЕ ВІДМОВЛЯЮТЬ

Першим єпископом віднов­леної дієцезії був призначений Ян Ольшанський (до речі, тепер розпочався процес його прилучення до слави святих). Оскільки на той час йому було 72 ро­ки, а дієцезія була не така мала (охоплювала третину України від Хмельницької області на заході до Луганської на сході та Криму на півдні), тому йому знадобився помічник. І вибір впав на Леона Дубравського, якого 1998 року Папа Йоан Павло ІІ призначив вікарним єпископом у Кам’янці-Подільському. Кажуть, номінант декілька разів їздив до посла Ватикану в Київ, щоб від­мовитися від посади, але той відповів, що Папі не відмовляють.

ОБРАВ «МИР І ДОБРО»

Кожний католицький єпис­коп має вибрати собі гасло та герб. І Владика Леон як духовний син Святого Франциска Ассізького обрав герб францис­канців: схрещені руки на фоні літери ТАУ та голуб як символ Духа Святого. А своїм єпископсь­ким девізом обрав слова «Мир і добро». Коли 2002 року єпис­коп Ян Ольшанський пішов на заслужену пенсію, обов’язки правлячого єпископа перейшли до Леона Дубравського, який став 54 архіпастирем на кам’янецькій кафедрі.

«ЗАСПІВАЙТЕ МЕНІ КОЛЯДОК»

За понад двадцять років архієрейського служіння освятив десятки храмів, висвятив понад сотню священників, неодноразово відвідав усі парафії Хмельницької та Вінницької областей. Особливо Владика любить це робити в різдвяний період, адже тоді можна співати коляд­ки. Хоча пора року за вікном для нього не є перешкодою, щоб співати пісні на честь новонародженого Христа. Він неодноразово нагадував і навіть записав це в заповіті, щоб на похороні йому заспівали колядки.
25 червня здійснилася мрія Владики – освячення за участі всіх єпископів України каплиць хресної дороги, побудованої на схилах міста Шаргород, а наступного дня – 26 червня – відкриття новозбудованої духовної семінарії під Хмельницьким, де вже діє реабілітаційний центр духовної та психологічної віднови для родин військових.

Про особливу схильність єпис­копа до молитви свідчить хоча б його щоденний розклад. Як він сам каже:
– Стараюся вставати о 5.00-5.30, найпізніше – о шостій годині, потім відчиняю катедру і відправляю Хресну Дорогу, молюся Бревіарій. Із понеділка по четвер я молюся о 7.30 з людьми Розарій, а о 15.00 – Коронку до Божого милосердя в каплиці за мир в Україні та світі, діє­цезію, священників.

Владика Леон доклав чима­ло зусиль задля побудови міжконфесійної злагоди та миру, організовує щорічні хресні ходи за участі духовенства та вірян християнських церков міста, щопонеділка бере участь у загальноміській хвилині мов­чання, кожного Різдва запро­шує депутатський корпус усіх без винятку партій до спільно­го колядування, адже переко­наний, що потрібно шукати то­го, що об’єднує, а це – Бог, молитва і прагнення добра для ближнього.

– Єпископ Леон Дубравський – це досвідчений Божий чоловік веселої вдачі, має практичну муд­рість і глибину в пізнанні Бога як Особис­тості, взагалі дуже добра та по­зи­тивна людина. Він має бать­ківське пасторське серце, яке зав­жди об’єд­нує нас – представників різних хрис­тиянських конфесій на­шого міста,

– поділився з нагоди його ювілею голова Духовної ради християнських церков міста пастор УЦХВЄ «Світло Христове» Володимир Чорнописький. – Тож будемо сподіватися, що Владика Леон ще довго служитиме своїм прикладом, словом і молитвою на благо Кам’янець-Подільської дієцезії та всієї громади.

Олександр БУЧКОВСЬКИЙ.