ЛІКАР, БІЛЬШИЙ ЗА СВОЮ ПРОФЕСІЮ

27 липня – День медичного працівника

День медичного працівника в Україні відзначався щорічно, але без сталої дати святкування. Традиційно це свято відбувалося в третю неділю червня. Однак, за рішенням Президента України Володимира ЗЕЛЕНСЬКОГО, починаючи з 2023 року, дата святкування Дня медичного працівника змінилася. Уже другий рік поспіль професійне свято українських медиків відзначається 27 липня.

Напередодні ми поспілкувалися з лікарем КНП «Багатопрофільна центральна районна лікарня» Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Сергієм ОНУФ­РАНОМ. Це талановитий хірург, чиє ім’я стало широко відомим серед пацієнтів і колег. За роки невтомної праці він зарекомендував себе як професіонал найвищого рівня, який постійно прагне вдосконалювати свої навички та впроваджувати інноваційні методики.
Його енергійність, завзяття і відданість професії надихають колектив та дають змогу впроваджувати складні, але надзвичайно важливі для пацієнтів операції. Завдяки професійній майстерності, новаторському підходу та людяності, Сергій Миколайович став справжнім взірцем для наслідування. Характеризуючи Сергія Миколайовича, співробітники та пацієнти підкреслюють, що це людина з великим серцем, яка віддано служить медицині.

– Моя історія така: в січні в мене захворіла мама. – розповідає вдячна донька пацієнтки Світлана НАГОРНА. – Ми з нею поїхали в обласну лікарню. Там їй ампутували ногу, як потім виявилося, невдало. А на третій день після операції мама у важкому стані, а лікар сказав: «Забирайте її додому, вона все одно помре, а нам потрібне міс­це в палаті».
За місяць, що пробули вдома, ми зверталися в Полонську лікарню і в сусідні лікарні – від нас від­мовилися всі. Про матеріальні затрати для цих поїздок узагалі мовчу, а от відсутність такту й емпатії в деяких медичних працівників б’є настільки боляче, що я ще довго загоюватиму душевні травми від усього почутого та пережитого.
Ми вдома пробули місяць. Уже у стані страшного відчаю я згадую, що є Сергій Миколайович, і написала йому. Він одразу передзвонив: «Приїжджай, розберемося». Він зробив нам повторну реампутацію. І лікує ось уже чотири місяці. Щоранку приходить і домальовує моїй мамі лінію життя.
Людяність – це те, що зі мною сталося при спілкуванні з Сергієм Онуфраном. Він піклується про пацієнтів і поважає їхні рішення, своєю поведінкою показує, що людська гідність – це те, що має вагу і цінність навіть тоді (точніше особливо тоді), коли людина перебуває в лікарняній палаті. До речі, не дивина побачити його в коридорі відділення о 6-й і о 23-й, на Пасху і в день на­родження мами.
Я об’їздила всі лікарні північної частини нашої області, маю з чим порівняти, тому хочу сказати слова подяки й захоплення генеральному директору Віталію ШЕВЧУКУ, який, усупереч важким обставинам сьогодення, тримає лікарню на досить високому рівні, проводить ремонт, обладнання нічим не гірше, ніж в об­ласній лікарні.
Моя щира вдячність за нелегку працю медичному директору Михайлу ОВЕРЧУКУ. Можливо, це сухі слова, але насправді за ними важка співпраця з різними управліннями та департаментами, з НСЗУ. І ця співпраця приховує забезпечення пацієнтів у стаціонарах лікарні, які не мають боятися звернутися по допомогу через брак коштів, і саме це рятує життя людей.
Коли згадуються мудрість і дбай­ливість завідувача хірур­гічного відділення Андрія ІВА­НІЦЬКОГО, навертаються сльози на очі.
Спостерігаючи у стаціонарі за паном Сергієм, я зрозуміла, що для нього людина більша за її діагноз. Пацієнт – більший за його тіло. А він – лікар, який більший за свою професію.

Сам Сергій ОНУФРАН переконаний, що сучасна медицина потребує кардинальних реформ, зосереджених на профілактиці захворювань. Він активно впроваджує просвітницькі програми серед населення, прагнучи підвищити загальну культуру здоров’я. Лікар постійно ділиться знаннями і досвідом із молодими колегами, готуючи нове покоління медичних фахівців.
– Сергію Миколайовичу, розкажіть про себе і лікарську ка­р’єру. З чого розпочинали реалізацію своєї мрії?

– Народився 13 травня 1983 року в Кам’янці-Подільському. Навчався в 10-й школі. Закінчив Ка­м’янець-Подільське медичне училище 2001 року і розпочав працювати завідувачем ФАПу в селі Супрунківці Кам’янець-Подільського району. Медичну освіту продовжив у Буковинському державному мед­університеті, який закінчив 2008-го. А ось інтернатуру за спеціальністю «Хірургія» проходив уже у Він­ницькому державному медичному університеті імені Пирогова. Практичні заняття проходив у хірургічному відділенні Кам’янець-Подільської міської лікарні. Саме в Кам’янець-Подільській районній лікарні на посаді лікаря-хірурга працюю з 2011 року.

– Бажання стати лікарем – це все-таки мрія, мета чи обставини?
– Мрія стати лікарем – із дитинст­ва. В моїй родині по лінії матері є лікарі. Кам’янчани добре знали Орес­та Раціборського (нині покійного), який працював лікарем-травматологом у травматологічному відділенні міської лікарні. Моя тітка Рима Раціборська – лікарка-дерматолог, викладачка в Кам’янець-Подільському медичному училищі, нині на пенсії. У дитинстві я захоплювався операціями на жабах: розрізав їх, зшивав і спостерігав за «пацієнтами». Спочатку батьки були шоковані моїми діями, але потім зрозуміли, що це не жорстокість, а прояв майбутнього хірурга.

– Що найважче давалося на початку роботи?
– Найважче, що може бути у професії лікаря, – це казати пацієнту чи його найближчим, що він безнадійно хворий. Коли вже медицина безсила, або коли пацієнт помер, сказати: «Ми зробили все, що можливо, але, на жаль…».

– Сергію Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, про тонкощі роботи лікарем: враження, цікаві випадки, можливо, забобони, табу.
– Цікавих випадків безліч, їх навіть важко перераховувати. У забобони не вірю. Табу – оперувати рідних. І таке правило не лише в мене, а в усієї хірургічної спільноти.

– З якими питаннями найчастіше до Вас звертаються?
– Із різними. Намагаюся всіляко допомагати та вирішувати все, що в моїх силах.

– Відомо, що за час Вашої роботи в районній лікарні вдалося втілити в життя чимало новацій. Розкажіть про них.
– Працюючи в лікарні, постійно підвищував кваліфікаційний рівень у різних напрямах хірургії, більше все-таки зосереджуючись на судинній та пластично-реконструктивній хірургії. Регулярно підвищую і наразі професійний рівень шляхом участі в курсах як українських, так і закордонних.

– А з якими проблемами доводиться зіштовхуватися найбільше?
– Через погане фінансування й низький рівень життя населення маємо пізні звернення, запущені ви­падки, які важко лікуються. Люди піклуються про здоров’я за прин­ципом «Само загоїться, або якось воно буде». На запитання, чому так пізно звернулися по допомогу до лікаря, часто можна почути: «Не було грошей, думав, що нічого серйозного». А в результаті маємо клінічні випадки.

– Якого принципу дотримуєтеся в щоденній професійній діяльності?
– Не нашкодь!!! Найкраще оперативне втручання – те, яке не виконане!

– Чи є такі пацієнти, з якими здружилися чи навіть породичалися?
– Їх багато. Майже всіх пацієнтів пам’ятаю, особливо тих, у яких були цікаві клінічні випадки.

– Яким чином пропагуєте здоров’я та здоровий спосіб життя в суспільстві та серед пацієнтів?
– Рух – це життя! Правильне та раціональне харчування.

– Як бережете своє здоров’я?
– Правильно використовую життєві ресурси. Це дуже важливо для збереження здоров’я.

– Яких правил дотримуєтеся?
– У будь-якій життєвій ситуації потрібно залишатися людиною!
А справжня людина має бути чесною, добросовісною, відповідальною та доброзичливою.

– Що є Вашою підтримкою в житті?
– Сім’я. Дружина Тетяна і дві донечки – 6-річна Поліна та 12-річна Єва.

– Якщо говорити про сучасну медицину загалом, то які проб­леми бачите сьогодні?
– Медицина не стоїть на місці, а стрімко розвивається. У зв’язку з воєнним станом, на перший план виходить бойова травма. У лікарні потрапляють військовослужбовці з різними видами бойових травм (від легких до вкрай важких). Їх лікування та реабілітація – це найголовніше! Основне – це допомога ЗСУ.
Я, до речі, з першого дня повномасштабного вторгнення майже рік проходив військову службу за мобілізацією. Був командиром 2 взводу роти охорони при Кам’янець-­Подільському ТЦК і СП. Займався контролем блокпостів міста та охороною його критичної інфраструктури.

– Які поради могли б дати читачам, щоб ті зберегли здоров’я?
– Берегти його змолоду. Вчасно проходити щорічні обстеження та онкоогляди. Із власного досвіду знаю, адже працював фельдшером у селі, наскільки складно переконати селян подбати про здоров’я.
У людей ніколи немає на себе часу – господарство, городи, робота. І в такому темпі життя місця для здоров’я практично не залишається. Саме тут повинен допомогти лі­кар – вчасно зреагувати, навіть змусити пройти обстеження. Знаю багато добросовісних фельдшерів, які роками сумлінно виконують свою роботу.

– Сергію Миколайовичу, що хотіли б побажати колегам і загалом усім медпрацівникам у день професійного свята?
– Міцного здоров’я як фізичного, так і психічного. Удачі. Наснаги. Мирного неба та Перемоги!

Сюзанна СИРОТЮК.