ВИШИВАНКА: СИЛА ЖІНКИ В КОЖНОМУ СТІБКУ

30 липня – Міжнародний день вишивки

Українська вишивка, незмінний символ національної ідентичності, пронизує всі аспекти нашого сучасного життя. Це не просто візерунки на тканині, це код, що передається з покоління в покоління і містить у собі енергію предків, їхні сподівання, мрії та мудрість. Вишиванка – національний скарб, адже вона завжди була чимось більшим, ніж просто одяг. Вона – оберіг, молитва, своєрідний паспорт, що розповідає про походження людини, її корені та духовний світ.

Вишивка символізує життєву силу, духовність і незламність нашого народу. У часи війни вишиванка стала символом сили та стійкості. Особливо значущими є жіночі вишиванки, адже саме жінки здавна були берегинями домашнього вогнища, хранитель­ками традицій і культури. Сьогодні ми продовжуємо цю традицію, шануємо спадок на­ших предків і популяризуємо українську вишивку на міжнародному рівні.
Не з чуток про вишивку знає видатна подільська майстриня, власниця Фабрики вишивки «Bozhena» Божена ФІЛАТОВА. Вона переконана, що україн­ська вишиванка – це витвір мис­тецтва, де кожен стібок має значення. Пані Божена вже не один десяток років займається дослідженням слов’янських оберегів та їхньої символіки, тому цілком впевнена, що орнаменти можуть розповісти про регіон, звідки походить власник сорочки, про його сімейний стан та навіть про релігійні переконання.
Шлях пані Божени у світ вишивки розпочався ще з дитинства. Чарівній красі вишитих виробів згодом вирішила присвятити себе та своє життя. Бо­жена не лише майстерно володіє техніками вишивки, але й вкладає у свої роботи душу, перетворюючи їх на справжні обереги. До Міжнародного дня вишивки ми вирішили поспілкуватися з нею, щоб дізнатися більше про творчий шлях, нат­хнення та значення вишивки в її житті.

– Пані Божено, вся продукція Вашої творчої майстерні славиться автентичністю, адже ви­шивка на Ваших витворах передає енергетику старих символів і візерунків. А хто працює над кодуванням цих орнаментів?
– У цьому унікальність нашого виробництва. Це була моя наукова робота – дослідження орнаментики. Я, власне, постійно працюю над тим, щоб немов перекласти сенс, який хоче отримати людина, у стібки. Саме через це ми не можемо масштабуватися, бо все дуже індивідуально. Хоча ті вироби, на яких більш загальні символи, можемо повторювати.

– А буває, що в орнаменті кодують не ім’я чи регіон, а побажання чи запити?
– Так, сорочку вишивають, щоб знайти пару, вийти заміж чи одружитися, народити дитину, захис­тити дітей (навіть дорослих), стати заможнішим чи спокійнішим… Я, не боячись цього, кажу, виставляю і популяризую факт про те, що є поняття оберега. Це сорочка, яка працює незалежно від того, чи вбраний ти в неї, чи ні. Вона так само працює на відстані. Це орнамент, який вишивається за датою народження, запитом і потребою.

Божена Філатова народилася 12 лютого 1982 р. в м.Азов Ростовської області. Закінчила К-ПНУ ім.Івана Огієнка за спеціальностями «Вчитель української мови та літератури» і «Психолог» й аспірантуру Київського науково-дослідного інституту українознавства. Власниця Фабрики вишивки «BOZHENA», українського бренду одягу «БОЖЕНА». Її роботи були відзначені на численних всеукраїнських і міжнародних виставках.
Заміжня. Разом із чоловіком Твердиславом виховують трьох синів.

– Пані Божено, які запити найчастіші?
– Нині вже той прекрасний період, коли до мене приходять пари, яким я виготовляла вишиванки на одруження, згодом – на вагітність.
І вже приводять дітей із запитами на внуків. Ось, гляньте, це ручна робота, яку ми виконували для чоловіка, котрий ще був парубком. Він звернувся по сорочку для притягнення пари. Потім одружився (ми, до речі, вишили парі весільні костюми), далі вишили сорочку для дружини на вагітність. І ось сьогодні вони мають трьох чудових дітей. Але все одно продовжують замовляти вишиванки, остання – на здоров’я, на благополуччя сім’ї. Цінними та важливими є стосунки в парі, тому використали Бродівську вишивку, де вказали імена подружжя. На лівому рукаві вишили ім’я Софія, а на правому – Андрій.
Найкраще працюють сімейні ор­наменти з сорочок, які можна зна­йти у старезних скринях. Такі сороч­ки передаються з покоління в покоління і є дуже сильними оберегами, адже вони намолені жінками, які вишивали їх, наповнені енергією рук цих жінок, силою їхніх думок. Нині ці традиції втрачені, я працюю саме над їх відродженням. І якщо комусь таке видається дуже простим, то повірте, що це надскладна наука. Насправді для складання орнаменту потрібні знання з ну­мерології, астрології, деякі слова складаються за натальною картою людини, перекладаються на силові знаки, і аж тоді вимальовується орнамент, який відображає саме призначення для людини і те, чим вона займається. Мені приємно те, що люди, які пішли воювати, а я їм раніше вишивала сорочки, тепер знову звертаються до мене, щоб я складала орнаменти на захист. Виготовляючи такі сорочки, я використовувала дохристиянсь­кі орнаменти і згодом отримувала найцінніші відгуки: «Кулі мене не брали».
Щодо того, які найчастіші запити, – ніхто не відміняв календарної обрядовості. Коли Великдень – замовляють великодні сорочки, рушники для кошиків. Коли починається весільний сезон – весільні сукні, сорочки, рушники. Цілорічно вишиваємо для немовлят хрестильний одяг. Це вже не порожня ніша, і мені подобається, що люди нарешті прокидаються і тягнуться до свого, рідного.

– Якщо з побудовою орнаменту зрозуміло, то як утворюється цінова політика? Адже ціни на вишиванки чималі.
– Насправді думка про те, що машинна вишивка замінила ручну, і це вже набагато дешевше, неправдива. За годину машина може вишити десь четверту частину одного рукава. Але без допомоги і чіткого управління кваліфікованою людиною нічого не вийде. Крім вишивальниці, ще задіяні дизайнери, які використовують платні професійні програми, оператори вишивки, які мають чітко знати, як і де розмістити ту вишивку, потрібно пообрізати зайві нитки на вишивці тощо.
Узагалі спонукання до саме машинної вишивки почалося з приходом війни. До того часу ми вишивали тільки вручну, але ті люди, які вишивали, частково поїхали, частково вже повернулися. Але найголовніше, що справа живе. І чи то ручна, чи то машинна вишивка – вона затребувана.

– Серед Ваших клієнтів чимало відомих людей. Кого одягнули з шоу-бізу?
– Не працюю на людей з шоу-бізнесу, бо їм переважно потрібне гарне, а не автентичне і змістовне. Працювала з українськими високопосадовцями, політиками, одягнула пів міста, інколи шиємо для творчих колективів.

– Рахували колись вишиті речі зі свого гардероба? Скільки нулів у цій цифрі?
– Мені здається, що в мене майже все вишите, не злічити (сміється). Інколи на урочистості в місто виходжу в сукні й чую: «Божено, вау, щось новеньке!». А я відповідаю, що цій сукні вже багато років, просто я її вкотре по-новому обіграла аксесуарами і прикрасами. Містяни вже вивчили мене і чекають, що я маю прийти в чомусь новому, вишитому. Їм уже цікаво, раніше не надавали цьому значення, просто відзначали, що гарно, а тепер запитують: «Що це означає?». Я люблю жартувати: «Це щоб ви залишили всі гроші в мене, коли прийдете на виробництво» (сміється).

– А яка для Вас найцінніша вишита річ?
– Усім, хто приходить до мене на екскурсію, показую скатертину, яку вишила, коли мені було 9 років. Тоді мене до вишивання спонукала бабуся, яка надихала з кожним календарним святом створювати щось нове: потрібно було вишивати все, починаючи від стирки (серветки, якою витирався стіл) і до сорочки. А ще один із найцінніших елементів роботи над собою – мій весільний рушник, який вишивала для вінчання. Це той рушник, яким притягнула свою пару. До слова, на той час останні хрестики дошивав мій коханий.

– А як Ваші діти ставляться до сімейної справи, чи перейняли цю любов до вишивки?
– Може, не до вишивки, але точно до культури, традицій і звичаїв. Старший син вчиться в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Він у мене голова студ­ради, отримує стипендію від Верховної Ради. Це та людина, на яку можна покластися, напевно, тому він у 21 рік уже паралельно з навчанням працює в університеті та театрі імені Лесі Українки. Середній син – енергійний хлопець, у 15 вчить­ся в харчовому коледжі, любить готу­вати, паралельно працює кухарем і офіціантом. А про молодшого можу сказати, що, коли він випускався з дитячого садка і брали інтерв’ю, то на запитання «Ким хочеш бути?» казав, що танкістом. Я була в шоці. Ми завжди з ним жартували, що ти схожий на тата, а тато – он який великий, у танк не влізе. На той час це було мирне життя. Нині він на­вчається в 9-му ліцеї, грає на баяні, займається різними видами мис­тецтва, йому подобається малю­вати, грати у футбол. До речі, з при­ходом війни в сина зник потяг до танків, він знайшов багато дока­зів того, що раптом щось станеться, то «танки дуже легко підривати, а швидко загинути – це не моє».

– Якщо не сини, то, можливо, невістки вже перейматимуть Вашу любов до вишивки?
– Передача знань у нашій сім’ї відбувається через покоління, тому думаю, що це будуть онуки, яким передаватиму всі свої знання, коли матиму час і ввійду в роль бабусі.

– Божено, а чи є в роботі якісь табу або принципи, яких дотримуєтеся?
– Я до всього ставлюся тверезо. Якщо є запити на кшталт «У мене чо­ловік гулящий. Вишийте йому сорочку, щоб лише мене любив», то я вже працюю не вишивальницею, а психологом. І пояснюю людині, що це його питання, які він насамперед із собою має вирішити. Жінка ж має пропрацьовувати в собі сильні сторони, бути впевненішою, бути медом для чоловіка, а він, як та бджола, прилетить. Якщо не при­летить, значить – це не ваше, тому треба шукати далі, йти вперед, туди, де вам добре. Бо кожна людина унікальна, зі своїм набором рис, переваг… Усе закінчилося тим, що ми вишили сорочку, але не для чоловіка, а для жінки, щоб вона згадала себе, відчула, що це вона – сонечко, навколо якого крутиться зем­ля, а не навпаки.
Усе починається з себе. Я теж у житті люблю створювати собі перешкоди і потім героїчно їх долати, стаючи з кожним разом сильнішою. Але визнаю, що багато чого можна було обминути, і приймаю це як досвід. Я люблю те, що роблю, і роб­лю те, що люблю. Саме тому на цій роботі не пропрацювала жодного дня, бо отримую задоволення.

– Якщо життєві перешкоди вдається долати, то як долаєте виклики, пов’язані з роботою?
– Оперативно, злагоджено і за надходженням (сміється). Немає кому вишивати вручну? Купили техніку. Вимкнули світло? Купили генератор. Вигоріли емоційно? Влаштували собі ретрит.
Ми готові до всього, бо ми – українці. Це помітно навіть за розмаїттям товарів і послуг, які є у творчій майстерні. Тут же не лише вишитий одяг. Ще тут купа крафтових виробів від місцевих майстрів: ремені, свічки, ляльки, віночки, прикраси, сумочки, статуетки… Ми займаємося реставрацією вишитих виробів, робимо репліки (недавно нам принесли давню сорочку, і ми відтворили такими ж техніками ідентичний виріб), вишиваємо предмети вжитку, за потреби – ікони (але то бісером) і багато іншого. Кам’янецьких митців я лякаю своїм же виробництвом, кажу: «Якщо не будете приносити свої вироби в шоурум, то позакладаю все своїми вишиванками» (сміється). Це завжди спонукає творити щось нове.
Кожен, хто завітає до нашого міс­та, обов’язково має завітати до Фаб­рики вишивки. Тут проведуть екскурсію. І побачите на власні очі, як народжується вишитий одяг, та заберете з собою віру в себе і свої можливості!

Ольга ГОЛУБ.