ЗГАДАЙМО ПОЛКОВНИКА РОГАЛЯ!

«Хто був гідним представником своєї епохи, той заслуговує бути представником епох майбутнього».

Й.Гете.

Того нещасливого вечора Леонтій Іннокентійович, незважаючи на суворий лікарняний режим, працював дуже бага­то. Комусь телефонував, хтось йому. Він давав вказівки, поради щодо покращення роботи ради ветеранів міста і, як завжди, в розмові був чемним, стриманим, але, коли справа важли­ва, – наполегливим. Ніщо не віщувало біди, а вона, як виявилося, була поряд і тільки чекала свого часу….

3 вересня 2024 р. він міг відзначати 90-річний ювілей, але глибокої ночі на 23 березня 2021 р. Леонтію Іннокентійовичу стало погано. Достукатися, докричатися до когось було мар­но, бо всі міцно спали. Тоді він зателефонував доброму знайо­мому. Йшлося про негайну допомогу. Знайомий вислухав прохання про допомогу і… ліг спати. До ранку Леонтія Іннокентійовича не стало.
Почесного ветерана України, колишнього голову ради ветеранів міста Кам’янця-Подільського, члена Хмельницької облас­ної та Всеукраїнської ради організації ветеранів України, кавалера почесної відзнаки міськради «Честь і шана», члена міськ­виконкому, полковника інже­нерних військ у відставці Леонтія РОГАЛЯ добре знали не тільки в нашому місті, але й усьому Подільському краї. Знали і поважали як фахівця своєї справи, активного громадського діяча, добру і порядну людину, яка завжди готова прийти на допомогу кожному, хто її потребує.

В одному зверненні із глибини століть до нащадків написано: «Найкраща кар’єра на землі – бути людиною! Гроші, здобутки, слава – це все тимчасове. Людяність – вона вічна!». Леонтій Іннокентійович зробив свою кар’єру на людяності, заслуживши любов і повагу.

Пам’ятаю, як у день, коли він відійшов у вічність, три найкращі активістки ветеранської організації міста Подільського краю, три сильні духом, високоосвічені, прекрасні душею і серцем жінки дуже плакали. Це Надія Підскоцька, Зінаїда Чечетова, Леся Шкільнюк.
Очоливши 2008 року ветеранську організацію, Леонтій Рогаль активно працював на благо людей, які сумлінною працею заслужили шану і повагу від суспільства, брав участь у вихованні молодого покоління у глибокій повазі до героїчного минулого нашого народу. Щодня до нього зверталися люди, кожного він вислуховував, відповідно надавав допомогу, підбадьорював словом.
Леонтій Іннокентійович мав великий досвід, проте йшов у ногу з часом, багато працював над собою, читав книги, періодичну пресу, в діяльності постійно користувався сучасними різноманітними джерелами інформації. Він був цікавим співрозмовником, завжди твердо, аргументовано і безкомпромісно відстоював свою думку. Без­умовно, обравши його головою ветеранської організації, ветерани мали в його особі надійний захист, опору і допомогу.
Це була золота пора життя і діяльності ветеранської орга­нізації міста. Гарним знаком для ветеранської організації була добре налагоджена робота з міськвиконкомом, а особливо синівське ставлення міського голови Михайла Сімашкевича до ветеранів війни та праці. Рада ветеранів міста завжди була розміщена у приміщенні міськ­виконкому, що підкреслювало велику повагу міської влади до ветеранів війни та праці. Михайло Євстафійович як добра, чуйна і порядна людина, як офіцер ніколи не стояв осторонь від їхніх проблем та часто на різних заходах повторював: «Я заходжу до ветеранів зі своєю думкою, а виходжу з їхніми зверненнями, порадами і побажаннями». Леонтій Іннокентійович дуже цінував доброзичливе ставлення керівництва міста до ветеранів і на належному рівні підтримував такі гарні стосун­ки. Справою життя він завжди вважав служіння й допомогу в скрутну годину всім, хто цього потребує.
Особливою сторінкою його діяльності є вшанування вете­ранів Другої світової війни, які всьому світові показали високі зразки мужності та героїзму, високої моральності та порядності, патріотизму та самопожерт­ви. Ветеранів війни і праці, які відбудовували міста і села, шахти, промислові підприємства, школи, лікарні, дитячі садочки, робили все, щоб наступні покоління жили в добрі, злагоді та мирі. В раді ветеранів міста була створена і успішно працювала лекторсько-пропагандистська група, яка виконувала велику роботу з національно-патріотичного виховання молодого покоління. До її складу входили ветерани війни, Збройних сил і ветерани праці полковники Петро Дружбіцький, Онисим Жук, Олександр Шех, Андрій Іщенко, Василь Андреєв, Олександр Носов, Віктор Костко, Олександр Вєщунов, Олександр Мінаков, Микола Смолінський, Дмитро Матус, Почесний ветеран України Віктор Роїк та багато інших славних синів нашої Батьківщини. Це була потужна команда, якою пишалися жителі Подільського краю і України. Ветерани міста глибоко поважали свого керівника, висловлюючи йому довіру і повагу.

Стоять у шерензі наші ветерани,
Ще сили духу є міцний запас,
У сквері Танкістів рівними рядами,
Полковник Рогаль –
командир у нас.
Сяють ордени,
виблискують медалі,
Готові всі вони до захисту надалі,
Погони золоті – заслужені в атаках,
І честь всі зберегли в боях
за рідні хати.
Вітчизну славим ми життям
і орденами,
Нащадки всі ми є
Хмельницького Богдана,
І шаблі гострі в нас –
готові всі до бою,
Тримаєм зброю ми ще
сильною рукою.

У раді ветеранів поруч із Леон­тієм Іннокентійовичем працював дуже потужний жіночий колектив, з яким можна було йти і у вогонь, і у воду. Це добре знані Надія Підскоцька, Зінаїда Чечетова, Алла Буданцева, Тетяна Смоленська, Леся Шкільнюк, Валентина Солодковська, Ліля Пермякова, Станіслава Дзюба, Галина Каправчук, Валентина Клюс, легендарний ветеранський хор «Квітка на камені», високоосвітній багатогалузевий Університет третього покоління, в якому навчаються більше як 200 студентів (ректорка Надія Підскоцька, заступниця з навчальної частини Стелла Латишева). Всіх згадати неможливо – їх дуже велика кількість, як і неможливо перерахувати кількість добрих справ, зроблених цими прекрасними людьми.
Завжди підтримували раду ветеранів і журналісти. Особлива моя вдячність як керівника пресцентру ради ветеранів міс­та ЗМІ, які завжди друкували наші статті, нариси, подавали інформацію про життя і діяльність ветеранської організації міста. Це творчі колективи газет «Подолянин», «Фортеця», «Кам’­я­нець-Подільський Вісник», «Ділове місто», «Край Кам’янець­кий», «Подільські Вісті», «Ветеран України», «Єврейські Вісті» (читають в Ізраїлі, США, Німеччині та інших країнах світу). Постійно транслювалися передачі по місцевому радіо та телебаченню.
Основна тема творчих робіт – героїчний образ українського народу, його найкращих представників, які, не жаліючи життя, завойовували честь, свободу і незалежність України. Як журналіст, у результаті кропіткої пошукової роботи знаходив приховані факти героїчних звершень українців, які зробили вагомий внесок у справу визволення народів Європи і світу від нацистської чуми, та інші актуальні теми. Так були опубліковані роботи, які отримали дуже позитивні відгуки: «Операція «Цитадель», або Як український сокіл розсекретив одну з найбільших військових операцій Дру­гої світової війни». «Волков, вижу тебя!…», або Контрудар, про який продовжують мовчати», «Останній подвиг Віктора Масловського», «Про що свідчать руї­ни «Вервольфу», «Трагедія не буває оптимістичною», «Є така професія – захищати Батьківщину» тощо.
Отже, згадаємо біографію Леонтія Рогаля.
Леонтій Іннокентійович на­родився 3 вересня 1934 р. в міс­ті Артем Приморського краю.
В подальшому його родина проживала в Уссурійську. 1953 року він був направлений на навчання і успішно закінчив Ленінградське вище командне військово-­інженерне училище ім.Жданова. З 1956 року проходив військову службу в Білорусії, на Далекому Сході, в Німеччині, Москві та інших регіонах колишнього СРСР.
Після Перемоги над нацистською Німеччиною та імперіалістичною Японією інженерні війська продовжували нелегкі бойові будні. Стояло дуже важливе завдання – розмінувати значну частину країн, якими пройшла війна. Сапери також зачищали фарватери рік і каналів, витягували з дна бомби, міни і снаряди, піднімали затонулі кораблі, відбудовували зруйновані та будували нові мости.
Серед тих, хто в післявоєнний період зачищав територію країни, знешкоджував вибухонебезпечні предмети, ліквідовував наслідки тієї страшної війни, був і молодий офіцер інженерних військ Леонтій Рогаль.
У той час від вибухонебезпечних предметів часів війни гинули і зазнавали важких каліцтв багато людей, домашніх тварин.
У колгоспах не бралися за оранку землі чи сівбу, якщо сапери не оглянуть поля чи не виконають роботу зі знешкодження вибухонебезпечних предметів, які були у великій кількості. Одного разу сапери підрозділу Леонтія Іннокентійовича натрапили на великий склад німецьких боєприпасів і зброї, які були в повній бойовій готовності. За його сприяння все це було передано у відповідні інстанції, а багато зброї передано на кіностудію «Мосфільм». Завданням розмінування та знешкодження вибухонебезпечних предметів Леонтій Рогаль займався на території Німеччини, Росії, Білорусії, України, отримавши за роботу багато подяк, відзнак та урядових нагород. Згадував, як у Берусії під час розмінування Будинку культури було виявлено потужну міну, закладену фашис­тами, з декількома ступенями захисту. Це дуже складна справа. Можна розгадати одну таємницю і вважати, що справу зроблено, але ця помилка може коштувати життя не одній людині. Тому честь і хвала тій людині, фахівцю, хто зумів знешкоди­ти того монстра. Це був двобій сапера з хитрими комбінація­ми досвідчених німецьких спеціалістів, які зробили все, щоб міна не була розгадана. Вона була закладена в місці масового перебування людей із метою вибуху вже після звільнення населеного пункту, коли в мирний час тут зберуться люди, щоб подиви­тися кінофільм чи відзначити якусь святкову подію. Та не судилося здійснитися злим намірам ворогів. Леонтій Рогаль роз­гадав і знешкодив міну, врятувавши життя багатьох людей.
1976 року Леонтій Іннокентійович як високопрофесійний фахівець, досвідчений офіцер був переведений для подаль­шого проходження військової служби до К-ПВВІКУ ім.Маршала В.Харченка. Тут на посаді начальника кафедри експлуатації та ремонту машин протягом 12 років навчав, виховував, передавав свій великий досвід курсантам військового училища.
За бездоганну військову служ­бу він був нагороджений багатьма державними відзнаками.
У відставку Леонтій Іннокентійович вийшов 1988 року у військовому званні полковника та з біографією заслуженого офіцера, захисника Батьківщини, якому не соромно за своє минуле.
Після закінчення військової служби Леонтій Іннокентійович 20 років працював в АТП- 6808, із них 19 років – начальником відділу кадрів. Разом із тим займався активною громадською діяльністю. Нагороджений відзнакою міського голови «За заслуги перед громадою» і відзнакою міської ради «Честь і шана».
Дуже любив і поважав Леонтія Іннокентійовича голова Хмель­ницької обласної ради ветеранів полковник у відставці Володимир Купратий. Сам Володимир Іванович був дуже порядною, високоосвіченою, доброю людиною. На жаль, невдовзі й він відійшов у вічність. Низький уклін Вам, дорогі наші наставники, нехай земля буде пухом!

– Безумовно, Леонтій Іннокентійович був нашим визнаним лідером, цементуючою силою ветеранської організації міста, чесною, порядною людиною, яка завжди приходила на допомогу у важку годину, – розповідає
Надія Підскоцька – відома громадська діячка, фундаторка основ соціального захисту жителів міста та області, а сьогодні – заступниця голови ради ветеранів міста. – Ми пишаємося тим, що в нас була людина, на яку рівнялися, з якою радилися, з ким гарно і приємно працювалося. Ми завжди підтримували його і як людину, і як керівника такої потужної організації. На життєвому шляху мені доводилося багато зустрічатися з людьми, керівниками різних рангів, але така людина, як Леонтій Іннокентійович, належить до найкращих. Спогади про нього тільки позитивні, він назав­жди залишиться таким у нашій па­м’яті.

Зоя Фтемова, колишня від­повідальна секретар ради ветеранів міста Кам’янця-Подільсь­кого:
– Про міську організацію ветеранів знала давно, але детальніше вникла в суть її роботи тоді, як почала працювати в раді. З кожним роком ця організація під керівництвом Леонтія Іннокентійовича активізовувала свою роботу. Вміння консолідувати навколо себе активних, ділових, порядних людей, організувати і спрямувати їх на добрі справи є його гарною рисою характеру. Мене вражали його витримка, терпимість, толерантність. Леонтій Іннокентійович завжди з великою увагою і повагою вислуховував кожного відвідувача, допомагав, чим міг, радив, консультував, і ветерани залишалися задоволеними спілкуванням із такою уважною людиною.

Тетяна Смоленська, голова комісії із соціального захисту ветеранів, голова первинної ветеранської організації центрального мікрорайону, керівниця клубу «Кам’янецькі зустрічі»:
– Леонтія Іннокентійовича знала близько 20 років. Це дуже порядна та відповідальна людина, якій не байдужі долі інших, яка завжди цікавилася життям осіб поважного віку. Він був умілим керівником нашої ветеранської організації. Його знали, цінували і поважали ветерани не тільки нашого міста, але й області та України. Він – визнаний лідер, чесна і розумна людина, з якою можна було йти в розвідку.

Чи були неприємності в роботі Леонтія Рогаля при його керівництві? Так, були, але вони відійшли в минуле разом із тими людьми, які їх створювали. Леонтій Іннокентійович – занадто велична і світла постать, щоб поряд із ним називати, м’яко кажучи, опонентів, вони не варті цього. Вічним залишається тільки добро, а добра для людей Леонтій Іннокентійович зробив багато, чим заслужив велику шану і повагу.

Анатолій БЕРНАДІН,
член пресцентру Хмельницької обласної ради ветеранів.