ФІНАНСИСТ

До 100-річчя Павла Марковського

У пам’яті жителів міста та району він, корінний ка­м’янчанин, назавжди за­лишився неперевершеним життєлюбом, Людиною, яка випромінювала потужну енергію, що передавалася оточенню, благотворно впливала на нього та застерігала від необдуманих вчинків. Його небайдужість до проблем людей вражала відвертістю, чесніс­тю, щирістю, порядністю, однозначністю та професійним підходом до вирішення вагомих завдань. Протягом майже 20 років (1962-1981 рр.) він беззмінно очолював один із найважливіших, найпотужніших підрозділів Кам’янець-Подільської міської ради – фінансовий. Робочі будні, життєві труднощі, радощі, історії успіху і, звичай­но, цікаві історії з життя – все це та багато іншого стало темою цього життєпису про Павла МАРКОВСЬКОГО – відмінника фінансової роботи СРСР, учасника Другої світової війни, удостоєного багатьох державних нагород.

Павло Павлович народився 18 листопада 1924 р. в Кам’янці-Подільському в сім’ї службовців. Українець. Освіта вища. Навчався в Кам’янець-Подільській СШ №3. 1938 рік став фатальним в юнацькому та й усьому житті Павла – 26 квітня 1938 р. управлінням НКВС Кам’янець-­Подільської області безпідставно був заарештований, а 10 липня 1938 р. розстріляний його батько – Марковський Павло Антонович, який був реабілітований 26 листопада 1957 р., посмертно. У зв’язку з цим, родині Марковських було заборонено проживання в Кам’янці, який у той час був прикордонним містом і обласним центром, та переселено в Умань. У серпні 1938-го сім’ю «ворога народу» Марковського прихистила безстрашна, добра і душевна Діна Кириченко. Директор Уманського птахокомбінату, сміливий і чесний Ваган Саркісов, друг і колега Марковського, надав можливість матері Павла – Ользі Іванівні – працювати. Павло і середуща сестра Тамара теж працювали на комбінаті й одночасно вчилися у школі. А старша сестра Люд­мила тут же у вигнанні 17 листопада 1938 р. народила сина Анатолія.

У той період машинно-тракторні станції були основним і, мабуть, єдиним структурним підрозділом із забезпечення механізації сільськогосподарських робіт. Відповідно для МТС потрібні були кадри – досвідчені й чесні професіонали. Такою була Ольга Марковська, яка не була виведена зі штатного розпису Кам’янець-Подільської МТС. Рішенням керівництва обласного управління сільського господарства, за погодженням з орга­нами НКВС, на початку 1939-го її разом із сім’єю повертають до Кам’янця для проживання і продовження роботи в МТС як бухгалтера.

Із початком війни навчання Павла було перервано. Протягом майже трьох років фашистської окупації родина Марковських бідувала, перебиваючись рідкісними заробітками дорослих. Основним годувальником у родині був Павло Павлович, який працював на Кам’янець-­По­дільському шкіряному заводі. 26 березня 1944 р. Кам’янець було звільнено від нацистських загарбників. І того ж дня Павла Марковського як учасника бойових дій під час визволення міс­-та в числі перших призивають у дію­чу армію. 28 квітня вже на фронті він приймає військову присягу.

Службу проходить у складі 1-го Українського фронту. В одному з боїв зазнає поранень у скроневу ділянку голови, але згодом продовжує воювати у складі 4-го Українського фронту. За доблесть, мужність і відвагу, проявлені при оволодін­ні містом Опава, великим промисловим центром – містом Моравська Острава, містами Богумін, Фрідлянд, Скочув, Цешин, Оломоуц та іншими Павло Павлович відзначений подяками Верховного Головнокомандувача. З 9 серпня 1945 р. Марковський продовжує воювати у скла­ді 1-го Далекосхідного фронту. За бойові заслуги, участь у битвах у період Другої світової війни проти нацистської Німеччини та японських імперіалістів, проходження військової служби до 1 серпня 1947 р. Павло Павлович нагороджений орденом «Червоної Зірки», багатьма медалями.

21 липня 1947 р. старшина роти розвідки за відмінні показники в бойовій підготовці та виконання службових обов’язків сфотографований при розгорнутому прапорі 72-ї окремої гірськострілецької Червонопрапорної ордена Червоної зірки бригади (72-га окрема морська стрілецька бригада). Після демобілізації та закінчення навчання у Вінницькому міжобласному навчальному комбінаті Держплану СРСР Павло Павлович протягом 1948-1961 років працює старшим бухгалтером відділення державної допомоги, головним бухгалтером, а з серпня 1961-го він – старший інспектор із бюджету, заступник завідувача фінвідділу виконавчого комітету Кам’янець-Подільської районної ради народних депутатів.

Наказом міністра фінансів УРСР 1962 р. Павло Марковський призначений на посаду завідувача міського фінансового відділу виконкому міськради. Приступивши до виконання службових обов’язків, Павло Павлович знав, що більшість його колег не мають гідного житла, тому ухвалює своє перше рішення – про зведення для них житлового будинку, який уже в листопаді 1963 р. вводиться в експлуатацію. В нього заселено сім’ї 22-х працівників міського та районного фінансових відділів.

За досягнення високих показників у роботі зі складання і використання Держбюджету, за систематичне та якісне виконання встановлених планів з усіх видів доходів і платежів, за висо­ку якість економічної, конт­роль­ної та облікової роботи 13 лис­топада 1964 р. Міністерство фінансів СРСР і ЦК профспілки працівників державних установ присвоїли Марковському звання «Відмінник фінансової ро­боти». На той час міський фінансовий відділ був провідним структурним підрозділом виконкому. Функціонально відділ забезпечував здійснення фінансової політики на території міста, мобілізацію фінансових ресурсів від місцевих платників податків, фінансування міського господарства, установ та організацій освіти, охорони здоров’я, культу­ри, спорту, соціального захисту.

Основний фінансовий план міста – міський бюджет – формувався за рахунок як закріплених, так і регульованих податків і зборів, які надходили на територію міста. Така система формування бюджетів існувала для всіх рівнів і, на наш погляд, була більш прогресивною, ніж нині дію­ча. Вона створювала зацікав­леність органів влади всіх рівнів у мобілізації всіх видів податків і зборів, тому що значна частина їх залишалася на місцевому рівні й забезпечувала в більшості регіонів формування бюджетів на бездотаційній основі.

Павло Павлович глибоко вникав у проведення економічної реформи, започаткованої в краї­ні 1965 року і особисто доклав багато зусиль для втілення її в життя. Розширювалися права підприємств, їхня економічна самостійність, звужувався адміністративний тиск, були запроваджені показники оцінки роботи підприємств, скоротилася кількість директивних показників, встановлені нові платежі в бюджет – плата за виробничі фон­ди, фіксований податок, збільшувалася частка прибутку, яка залишалася в розпорядженні підприємства. На фінансові органи покладалася велика відповідальність за проведення економічної реформи. Вони були зобов’язані своєчасно реагувати на позитиви та негативи в її проведенні, давати конкретні практичні пропозиції. Першими в місті на нові рейки господарювання перейшли тютюнова фабрика і завод асфальтобетону. Павло Павлович особисто бував на всіх підприємствах, професійно виявляв тонкощі в проведенні реформи, факти її гальмування та загост­рював на цьому увагу спеціалістів відділу. І як наслідок цієї надзвичайно важливої та великої роботи – міністр фінансів України Анатолій Барановський, перебуваючи в місті 1967 року, дав високу оцінку Павлу Марковському та колективу фінвідділу, який він очолював, за велику аналітичну роботу з контролю за проведенням реформи в місті, за конструктивні пропозиції з її удосконалення.

У добру пам’ять про видатного фінансиста-професіонала, керівника Павла Павловича Мар­ковського вважаємо за громадянський обов’язок навести коротко, що вдалося зробити в міс­ті за рахунок коштів міського бюджету в 60-80-ті роки за його безпосередньої участі:

1. Побудовано приміщення шкіл №11 та №14; спортзали шкіл №3 (Польські фільварки) та №4 (Руські фільварки).
2. Реконструйовано приміщення під дитячі садки в селищі цукрового заводу (колишнє приміщення початкової школи) та на вул.Тімірязєва (колишній житловий будинок). Ці дитячі садки закрито на початку 90-х.
3. Відкрито стоматполіклініку, станції швидкої допомоги та переливання крові.
4. Відкрито станцію юних натуралістів, дитячу спортшколу №2.
5. Взято на фінансування за рахунок міського бюджету поліклініку №2, побудовану цементним заводом у заводському селищі.
6. Розпочато та завершено бу­дівництво хірургічного корпусу міської лікарні.
7. Докорінно зміцнено матеріально-технічну базу житлово-комунального господарства.
8. Побудовано та введено в експлуатацію спеціалізоване комунальне транспортне підприємство (с.Кам’янка). Створено шляхово-експлуатаційну дільницю для будівництва, ремонту та утримання автодоріг у місті, підприємство зеленого господарства.
9. Побудовано виробничо-­технічні бази для забезпечення діяльності житлово-експлуатаційних контор №1 та №2.
10. Сформовано центральну площу міста, нині майдан Відродження, збудовано центральний проспект Леніна (нині пр.Грушевського).
11. Виконується потужний обсяг робіт із підготовки до проходження через місто Олімпійського вогню 1980 року.
12. Реконструйовано вулиці Суворова, Калініна (нині Веліканова), Пархоменка, Чехова, Нігинське шосе та низку інших.
13. Завершено будівництво та благоустрій привокзального мікрорайону міста «Черемушки», розпочато будівництво та благоустрій Жовтневого мікрорайону.
14. Силами міського комунального рембудуправління проводиться комплексний капітальний ремонт із ліквідацією комунальних квартир у житлових будинках.
15. За рахунок ринкового збо­ру на центральному колгоспному ринку будується готель «Колгоспник». Відкриваються ринки на Руських фільварках і Підзамчі. При цьому весь ринковий збір повертається з міського бюджету на розвиток матеріально-технічної бази ринків міста.
16. Реконструйовано приміщення колишньої бавовняної ткацької фабрики у Старому міс­ті, де після реконструкції відкривається Картинна галерея.
17. У Кафедральному костелі реставровано унікальний орган.

Одночасно на базі міського побутового комбінату створюються фірма побутового обслуговування населення «Кам’янчанка», фабрики індивідуального пошиття, ремонту одягу, хімічної чистки одягу та прання білизни. На базі комунального підприємства «Змішторг» шляхом поділу створюються два потужні комунальні підприємства «Промторг» і «Харчоторг». Усе це вимагало значних капіталовкладень і коштів на поновлення Статутних фондів підприємств, збільшення обсягу обігових коштів, у тому числі й за рахунок їхнього прибутку, скорочення обсягів вилучення коштів у міський бюджет. Таке непомірне навантаження на міський бюджет вимагало постійного пошуку шляхів його наповнення, виявлення та використання внутрішніх резервів, які мали місце в економічному потенціалі міста. І тут, на нашу думку та глибоке переконання, зрушити таку фінансово-економічну глибу в ті часи не змогла б жодна людина. Однак Павло Марковський спромігся із цим впоратися.

Керуючи міським фінансовим відділом, завжди займав у цих питаннях професійну, конструктивну позицію. При наявності об­грунтованих підстав, підтверджених відповідними фінансово-­економічними розрахунками, він принципово домагався професійного підходу з боку служб виконавчого комітету до ви­рішення того чи іншого питання. У свою чергу, володіючи вражаючою інтуїцією в поєднанні з мудрістю, Павло Павлович щорічно виносив на розгляд і затвердження сесією міської ради сформований міський бюджет, в якому було передбачено фінансування того чи іншого комплексу питань розвитку міста. Ми не пам’ятаємо випадку, щоб розроблений проєкт міського бюджету був би відхилений сесією. А інакше і не могло бути, адже Павла Павловича глибоко поважали, з ним рахувалися, до нього прислухалися і, як правило, завжди приймали до виконання його пропозиції. Він був авторитетною, мудрою та надійною Людиною!

1970 року Марковський нагороджений медаллю «За сумлінну працю», 1974-го – Знаком ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ «Переможець соціалістичного змагання 1973 р.», таку ж відзнаку отримав і за 1979 рік.

За рахунок міського бюджету в місті вирішено низку надзвичайно важливих соціальних питань, і вже 1980 року:

– усі загальноосвітні школи міста працювали в одну зміну;
– у всіх школах міста групи продовженого дня для учнів молодших класів функціонували безкоштовно, без батьківської плати;
– у місті всі діти дошкільного віку були забезпечені місцями в дитячих дошкільних закладах, при незначній батьківській платі, а певна категорія дітей перебувала в дитячих садках чи яслах безкоштовно;
– медична допомога всім жителям міста, а подекуди і району, в лікувальних закладах міста надавалася безкоштовно чудовими професіоналами медичної справи;
– оздоровлення дітей, школярів міста здійснювалося у стаціо­нарних, капітально збудованих, позаміських чудових піонерських таборах за мізерну плату.

На превеликий жаль, це продовжувалося тільки до початку 90-х років минулого століття. 1981 року за досягнуті успіхи Павло Марковський нагороджений медаллю «За трудову доб­лесть». На всіх етапах своєї діяльнос­ті Павло Павлович, будучи людиною активною та працьовитою, чесною та сумлінною, користувався незаперечним авторитетом. Для багатьох працівників міськфінвідділу він був, як батько.

Поринувши у спогади про чудову Людину, з нагоди 100-річчя від дня народження нашого дорогого Павла Павловича ми відзначили незначну частину його хороших справ. Віддавши майже 35 років трудової діяльності служінню Ка­м’янеччині в фінансовій галузі, Павло Павлович також був членом виконкому, депутатом 9-ти скликань міської ради. Життєпис про цю прекрасну Людину був би неповним, якщо не згадати про його родину. Із 13-річного віку, залишившись без батька, Павло Павлович взірцево ставився до матері. Глибока повага, піклування та турбота про неї завжди були прикладом для оточення та його сім’ї. Все життя він пишався батьками. Завжди проявляв піклування про рідних сестер: Людмилу Яворницьку та Тамару Розко.

7 листопада 1947 р. Павло Мар­ковський одружується з Ларисою Сіліною. Лариса Борисівна народилася в Кам’янці в сім’ї службовців. Українка. Освіта вища. Ветеранка праці. Ветеранка Другої світової війни. За фахом – педагогиня. Відмінниця народної освіти. Вчителька російської мови та літератури, заступниця директора з виробничого навчання Кам’янець-Подільської середньої школи №13. Протягом 1965-1978 рр. – заступниця директора з навчальної частини, ди­ректорка середньої школи №10. Проживши спільно в любові та взаєморозумінні 34 роки, вони виростили двох прекрасних дітей: сина Павла та доньку Тамару, щиро пишалися ними. Багатство сім’ї Марковських – це діти, дві внучки Ірина, Тамара, внук Павло та п’ять правнуків: Савелій, Артур, Павло, Олександр, Володимир.

На жаль, правнуків Павло Пав­лович не побачив. 10 липня 1981 р., на 57-му році життя, невблаганна смерть вирвала з наших рядів цю прекрасну Людину…

Ми віримо, що вічна, добра та щира пам’ять про Павла Марковського в серцях друзів, колег, соратників і всіх кам’янчан залишиться назавжди.

Друзі, колеги Павла Марковського: Вікторія АНТОНЮК, Алла БУДАНЦЕВА, Людмила ГРИГОРОВИЧ, Георгіна КРЕМІНСЬКА, Григорій РЕШЕТЮК.