ЗА БУДЬ-ЯКИХ ОБСТАВИН І ПОГОДИ

Уявіть, якою приємною несподіванкою було б, якби на ваш день народження прибули близько двох сотень людей з усієї України! Та ще й яких гостей – зіркових, знаних, володарів європейських і світових перемог! Це був воістину королівський подарунок для ветерана спорту, багаторазової чемпіонки, душі не тільки кам’янецької баскетбольної спільноти Наталії КОРОЛЬОВОЇ, яка 16 листопада відзначала 70-річчя. І, треба зауважити, вельми своєрідно.

Це через її ювілей саме в місті над Смотричем було вирішено провести ХХХ ювілейний Кубок України з баскетболу пам’яті Миколи Баглея серед ветеранів спорту, куди з’їхалися 16 чоловічих і жіночих команд від 45+ до 70+. І хоча навіть у надважкі часи повномасштабної агресії сусіда-ворога проти нашої незалежної держави чемпіонати аматорів ветеранів відбувалися регулярно, демонструючи незламність українців та підтримуючи моральний дух захисників, цьогорічний починався з непередбачуваних труднощів (напередодні в головного судді склалася важка сімейна ситуація, заступник його дуже серйозно захворів). Організаторів, утім, це не вибило з колії, тож усі чотири дні продовжувалася непроста боротьба за Кубок, а винуватиці подій Наталії та її доньці Єлизаветі доводилося стійко тримати «удар», розв’язуючи купу питань (суддівство, графіки ігор, побут тощо). Це при тому, що Наталія брала участь у матчах найстаршої категорії, якій, як сміється співрозмовниця, немає граничної межі, – і ось вам приклад: харків’янину Володимиру Шопіну ні багато ні мало – 84 роки! Щоправда, допомагали, як завжди, й очільники місцевих ДЮСШ, тренери, старші вихованці баскетбольних секцій… Словом, усі святкували єдність здорового духу в здоровому тілі.

«Доню, – наказувала Наталія своїй старшій, – ти хоч у привітанні на фейсбуку не оприлюднюй, скільки мені років».

А даремно хвилювалася, бо ж ніхто і не повірив би, знаючи Наталію – струнку, зі світлою усмішкою й легкою енергійною ходою, в її поважний ювілейний вік (що підтверджує вкотре, що дата в паспорті – поняття часто умовне). Скажемо відверто, що наша героїня не народилася, як кажуть, зі срібною ложечкою в роті: батьків практично не пам’ятає, в родині дідуся і бабусі жила недовго, після смерті голови сімейства зростала в інтернаті. Ось там її і знайшла чудова людина й тренер Майя Михайлівна Топольницька (нині покійна). Це вона «підсадила» дівчинку на баскетбольну «голку», а згодом влаштувала до Київського спортінтернату олімпійського резерву.

За деякий час Наталія отримує диплом інженера, виходить заміж, виховує з чоловіком трійко дітей, але спорт, баскетбол зокрема, став її другим «я». Між іншим, її нащадки залюбки успадкували мамині гени: Тетяна подавала великі надії в бігу з бар’єрами, Сергій входив до двадцятки найкращих тенісистів України, а наймолодша – Єлизавета Гордєєва – нині успішна тренерка з баскетболу, команда котрої відома не лише на Хмельниччині.

Зранку Наталію збадьорює не філіжанка кави, а солідна пробіжка парком, гантелі та всілякі вправи не лише на фізичну витривалість, а й підняття настрою, без яких неможливий вдалий стрибок, точний кидок до кошика кульки вагою понад 600 грамів.

Узагалі Наталію часто можна зустріти на легкоатлетичних змаганнях, де вона зазвичай демонструє гарні результати із бігу, і зі штовхання ядра, скажімо… Ось куди слід приводити як дошкільнят, так і учнівство-студентство, відірвавши від півдобового споглядання гаджетів, аби міцнішав зв’язок поколінь, аби приклад людей зрілого та поважного віку надихав на революційні зміни в житті кожної молодої людини, котра вже, можливо, відчула перші наслідки сколіозу, погіршення зору, а подекуди – і м’язову дистрофію. Є, звісно, в цій славній історії та мінусовий аспект, про який не прийнято багато говорити, але й замовчувати неправильно. Якось, здається, на одному з ветеранських турнірів у південній Америці тамтешня баскетболістка запитала в Наталії про пенсію. Коли ж та озвучила суму, іноземка округлила очі: «Це в тиждень чи за день?».

А оскільки переїзди, екіпіровка, проживання тощо коштують немало, Наталії доводиться займатися підробітком, аби «спорядити» себе на чергові змагання. Власне, вона нікого і не просить про допомогу, не нарікає і не сподівається на підтримку місцевої влади, якихось громадських організацій, рідні (у кожного сім’я) – це не в її характері.

Наразі справді можна посилатися на складний час, але таке формулювання питання («Аматоре, допоможи собі сам!») тривало впродовж усього спортивного життя Наталії та її подруг. Те ж саме можна сказати і про чоловічі колективи. Але той, хто колись «скуштував» смак перемоги над собою, вже не може розірвати цю прекрасну залежність. Тому що «немає на світі кращого одягу, ніж бронза м’язів, свіжість шкіри», за висловом відомого поета.

У дні чемпіонату Наталія з Єлизаветою (як і інші помічники) працювали від дев’ятої до дев’ятої, аби свято молодості, що не згасає, оптимізму, безмежної волі й гармонії надихало й тих, хто ще вагається зробити вибір між активним рухом і пасивним спогляданням життя, яке проходить повз. Бувало, не раз діти пропонували мамі відпочинок на якомусь затишному узбережжі, на що Наталія обов’язково ставила умову: «Згідна, якщо там неподалік буде баскетбольний майданчик».

Якось в Італії, куди Єлизавета виїжджала з дитячою командою на змагання, Наталія з донькою немало дивували тамтешніх мешканців, коли в найгарячішу пору доби ретельно відпрацьовували стрибки під кошиком. Просто лежати на піску і для однієї, і для іншої – це щось на кшталт принизливого марнування дорогоцінного часу.

Наразі, коли чемпіонат уже позаду, Наталія мріє нарешті виспатися і приготувати повноцінний обід. Хоча я точно знаю, що завтра вона прокинеться за звичкою, коли ледь засіріє за вікном, аби розпочати день із ранкової пробіжки: ця ланка її життєвого марафону ніколи не зазнавала змін. За будь-яких обставин і погоди!

Лариса МАСЛОВА.