«МРІЮ ПРО ЗАВЕРШЕННЯ ВІЙНИ І ГІДНІ ПЕНСІЇ ДЛЯ ВСІХ»

Сервісний центр обслуговування громадян ГУ ПФУ у Хмельницькій області – це місце, знайоме ледь не кожному кам’янчанину: оформити пенсії, субсидії чи пільги або просто отримати консультацію – рано чи пізно сюди при­ходять усі. Очолює таку важливу установу справжній професіонал своєї справи та чарівна жінка Оксана ДРАБИК. І хоча приводом для інтерв’ю став 50-річний ювілей Оксани Миколаївни, говорили ми все одно переважно про роботу, якій дуже-дуже віддана співрозмовниця.

– Оксано Миколаївно, де народилися, вчилися, починали працювати, хто ваші батьки?

– Народилася я 19 січня в селі Залісся Перше. Мої батьки – сільські жителі, колгоспники. Батько працював шофером, мати – також у колгоспі: спочатку – дояркою, а по­тім – завідувачкою ферми. Після школи вступила до Хмельницького кооперативного технікуму, де здобула спеціальність бухгалтера-фінансиста, закінчивши навчання з червоним дипломом. Це було влітку 94-го, а в листопаді вийшла заміж і переїхала жити до Кам’янця-Подільського. Коріння чоловіка також із нашого села.

– Яким був Ваш шлях до со­ці­а­льної сфери, в якій працюєте 30 років? Виходить, що з особис­тим ювілеєм у Вас і робочий також?

– Це і справді так. Коли почала жити в Кам’янці, постало питання роботи. Випадково в газеті прочитала оголошення, що управлінню соціального захисту населення потрібні працівники, зокрема на по­саду провідного інспектора. З цією газетою я і завітала до Надії Підскоцької. Після співбесіди Надія Костянтинівна запросила на роботу якраз у мій день народження – 19 січня 1995 року.

– Як надалі пролягав робочий шлях?

– Починала як провідний інспектор із викладки пенсій і допомоги. 1996 року народила сина і певний час перебувала в декретній відпустці. Повернулася в управління соцзахисту, але 2000-го відбула­ся передача функцій від органів соціального захисту до Пенсійного фонду, й ось від 2001 року моє життя пов’язане з ним. Якщо взяти трудову книжку, то на яких тільки посадах у ПФУ не була: спочатку – спеціалісткою з виплати, потім – начальницею відділу, заступницею головного бухгалтера, першою заступницею начальника міського управління ПФУ, який тоді очолювала Зоя Кацап. Тобто мені відома кожна частинка, кожна ділянка роботи.

– Ви підтримуєте зв’язки зі своїми наставницями?

– Так, і з Зоєю Володимирівною, і з Надією Костянтинівною, яка мене часто запрошує на зустрічі з радою ветеранів. Мені приємно бачити, які вони молодці, – збираються, турбуються про місто, країну. І радію, коли після таких зустрічей мені дякують за те, що доступно все пояснюю та розповідаю. Гарні стосунки в нас і з іншими колегами, які працюють у соціальній сфері. При нагоді зустрічаємося, спілкуємося, п’ємо чай.

– Які роки в кар’єрі були найважчими?

– Ви знаєте, я не можу дати відповідь на це запитання. Переконана, що якою б робота не була важкою, її необхідно виконувати, вивчати та розуміти. Були складні часи, коли не виплачувалися пен­-сії, була натуроплата – такі картки видавали на товари. Бувало, що вночі навіть сиділи, нарахування проводили… І, з одного боку, ніби важко, але завжди до таких викликів долі ставилася спокійно – це тре­ба пережити та працювати далі. Кожен відрізок часу мав плюси і мінуси.

– Це тому, що Ви – оптимістка, чи тому, що ви абсолютно впевнені у своєму професіоналізмі?

– Відверто – і те, і інше. Я – і оптимістка, і впевнена у своїх силах подолати труднощі. Не боюся нічого нового, завжди стараюся йти далі, все вивчати. Навіть якщо не знаю, то перепитаю, уточню, перетелефоную тощо…

– Ваша схильність до навчання призвела до того, що Ви стали кандидаткою наук. І це рідкість, коли керівники державних установ ще переймаються і науковою працею…

– Це був черговий виклик самій собі. Чи зможу це зробити – так, зможу, бо хочу це спробувати! Навчаючись заочно в Подільському державному університеті, гарно подружилася з викладачами і одного разу отримала пропозицію: «Оксано Миколаївно, пішли до нас в аспірантуру!».

– Яка тема дисертації?

– Профільна: державне регулювання пенсійного забезпечення в контексті соціального захисту сільського населення. Мене завжди бентежила доля бабусь, батьків, які все життя працювали в колгоспах, відробили по 40-60 років, але, на жаль, сьогодні мають мізерні пенсії. Ми розуміємо, що при тих зар­платах і трудоднях важко було заробити нормальну пенсію. Але ж вони все життя віддали колгоспу і все життя працювали! Під час написання дисертації я розробляла коефіцієнти, яким чином збільшити розмір пенсій саме для цієї категорії залежно від стажу і від років, відроблених саме в сільському господарстві.

– Чи знадобилося це в подаль­шій роботі?

– Не можу сказати, що я викорис­тала дисертацію, не можу особисто її використати, і це зрозуміло. Хоча в науковій роботі розробляла механізм індексації. І тепер, коли індексація відбувається щороку, якась частинка мене радіє, що і я правильно думала, і зміни, хоч і невеликі, в цьому напрямі сталися.

– З якими викликами наразі зіткнулася соціальна сфера?

– Найголовніший виклик у всіх один – війна. І соціальна сфера також зазнає її впливу. Сьогоднішні заробітні плати, відрахування, які йдуть до бюджету Пенсійного фонду, не дають можливості забезпечити гідний рівень пенсій для всіх. Хоча, з урахуванням війни та всіх її наслідків, усе-таки вважаю, що держава справляється: затримки пенсій немає, хоч і незначне, але відбувається їх осучаснення. Хай воно невелике, 8-10-15%, але все ж… Крім того, внесені зміни щодо осіб, які досягають 65-80 років. Раніше цього в законі не було, але тепер передбачені добавки для таких категорій.

– Які соцвиплати і пільги для ветеранів цієї війни передбачені державою, чи повністю вона покриває видатки, та скільки лю­дей її отримують на наших теренах?

– Комунальні послуги забезпечуються залежно від того, який статус людина має. Якщо інвалід вій­-ни – відповідно має 100% пільги, учасник бойових дій – 75%, якщо це сім’ї загиблих – 50%. Органи Пенсійного фонду всім, хто має право на пільги, їх призначають і випла­чують без затримок. Крім того, ми знаємо, що сьогодні й міська влада додатково має можливість надати пільги для цих категорій, але не з Державного бюджету, а коштом міс­цевого. Щодо кількості – то в нас немає такої цифри, нині це все йде на рівні Головного управління в області, а фінансування – з ПФУ.

– Із підвищенням пенсійного віку та дефіцитом високооплачуваної роботи для людей 55+ чимало українців опиняються у складній ситуації. Є якісь державні програми підтримки для людей, які залишилися без роботи за 2-3 роки до пенсії? І чи багато людей докуповують стра­ховий стаж?

– Наразі пенсійний вік в Україні складає 60 років і для чоловіків, і для жінок. Для призначення пенсії потрібно мати 32 роки стажу. Якщо людина досягає пенсійного віку і не має необхідного стажу, ми прий­маємо в неї документи, обраховуємо стаж і визначаємо час, коли вона набуде права на пенсію. Коли стаж від 22 до 31 року, пенсія призначатиметься з 63 років, а за стажу від 15 до 21 року – з 65 років.
Паралельно людині, яка необхідного стажу не має, ми готуємо відмову. Вона з цією відмовою від Пенсійного фонду звертається до органів соціального захисту, де їй призначають, якщо виходить за доходами сім’ї, державну соціальну допомогу до моменту повторного звернення по пенсію, коли матиме всі підстави.
Але є й інший варіант. Декому не вистачає буквально 2-3 місяці до необхідного стажу чи пів року. Для такого випадку в законодавстві передбачена добровільна участь, тобто людина може докупити собі стаж. Правда, є нюанс: якщо це робити наперед, платити потрібно ординарну ставку, тобто 22% від мі­німальної зарплати (на сьогодні це 1760 гривень). Але, якщо люди­на вже досягла пенсійного віку, заздалегідь не прийшла до ПФУ та не дізналася, скільки їй не вистачає до стажу, то ця ставка подвоюється, і платити доведеться вдвічі більше.
Тому рекомендуємо майбутнім пенсіонерам поцікавитися своїм стажем, завітавши до нас, або скористатися вебпорталом Пенсійного фонду – ресурсом, де кожен може знайти та переглянути свої дані. І тоді людина, побачивши, наприклад, що їй до пенсії залишилося ще 5 років, вона не працює, а до стажу не вистачає року чи двох, може спокійно укласти договір добровільної участі та проплачувати щомісячну суму.

– Чи зараховується навчання у вишах до страхового стажу?

– У законі передбачено, що період навчання, період військової служби чи роботи до 31 грудня 2003 року зараховується на підставі відповідних документів. Тобто навчання – за дипломом, військова служба – за військовим квитком, робо­та – за трудовою. Але з січня 2004 року (коли вступив у дію закон про загальнообов’язкове державне пен­сійне страхування) – тільки за даними персоніфікованого обліку, тобто за даними Пенсійного фонду, де зазначені нарахована зарплата, сплачені страхові внески. Стаття 24 закону чітко передбачає, що стаж – це період, протягом якого особа працює та сплачує внески. Тому, якщо людина почала на­вчання 2002 року, а завершила 2005-го, до стажу буде зараховане тільки навчання в 2002-2003 роках.

– А правда, що з 2028 року можна буде оформити пенсію навіть без досягнення пенсійного віку, але маючи стаж 40 років?

– Так, у законі так і передбачено.

– Як Ви вважаєте, чи приват­ні страхові установи є повноцінними конкурентами Пенсійного фонду України?

– Я не можу їх назвати конкурентами, тому що Пенсійний фонд сьогодні – це потужна державна установа, яка об’єднує досить велику кількість людей. Вони не можуть зрівнятися з нами за обсягом. Хоча я за те, щоб усе-таки розвивалася і працювала передбачена законом трирівнева система: солідарна, накопичувальна і недержавні пенсійні фонди.

– І коли в нас запровадять накопичувальну систему?

– Важко сказати, її все відтерміновують, хоча раніше стояло пи­тання про введення вже 2025 року.

– Оксано Миколаївно, а чого чекати пенсіонерам цього року?

– З ухваленням Державного бюджету на 2025 рік ми побачили, що нічого не змінилося: ні мінімальна зарплата, ні прожитковий мінімум. Це означає, що всі виплати, зокрема і пенсійні, залишаються на рівні минулого року. Єдине – Міністерство соціальної політики оголосило, що навесні буде проведене осучаснення пенсій десь на рівні 13-17 відсотків.

– Не є таємницею те, що вдови військових, як правило, переходять на пенсію чоловіків. А чи є можливість у цивільної людини таке зробити?

– Звичайно. Пенсія, у зв’язку із втратою годувальника, зазвичай призначається в розмірі 50% від пенсії померлого. Тобто, треба вирі­шувати, що вигідніше – отримувати свою пенсію за віком у повному обсязі, чи замість своєї пенсії отримувати лише половину пенсії чоловіка або дружини. Наприклад, якщо чоловік отримував 10 тисяч чистої пенсії без надбавок, а дружина мінімальну – три тисячі, то їй, звичайно, вигідно перейти на чоловікову пенсію, бо вона буде отримувати 5 тисяч.

– Чи вважаєте вдалим рішення про передачу функцій з оформлення субсидій від органів соцзахисту до Пенсійного фонду?

– Вважаю це вдалим, зважаючи на дворічний досвід. І особливо це знадобилося під час війни, адже багато людей змушені були переїхати в інші місця проживання, а ми маємо базу по всій Україні та можемо надати відповідні послуги. Люди задоволені, бо подали заяву, протягом 3-5 днів відбулася перевірка за всіма реєстрами – і готовий результат.

– У зв’язку зі скасуванням МСЕК і реформуванням системи надання статусу інвалідності, багато людей не встигли вчасно пройти медкомісію й опинилися в непевному стані – дія посвідчення закінчилася, з пенсією – невідомо як…

– У всіх нормативних документах, які прийняті у зв’язку з воєнним станом, передбачено, що органи Пенсійного фонду продовжують виплачувати пенсії до 8 серпня 2025 року. Якщо є потреба, то до цього періоду ми можемо продовжити дію посвідчення. Проте особа з інвалідністю зобов’язана пройти медкомісію, де їй мають підтвердити цей статус. Наприклад, у когось інвалідність закінчилася 23-го року, до медкомісії людина не дійшла, або їй не підтвердили статус інвалідності, тоді їй доведеться повернути кошти, які вона отримувала з 23-го року до сьогодні.

– Колектив, який очолюєте, ве­ликий?

– Віднедавна це 15 працівників разом зі мною, а було 12. Це не понад наші потреби, адже колектив весь час завантажений. Не маємо зайвих 5 хвилин, аби поспілкуватися, бо з 8-ї до 17-ї здійснюється прийом громадян. На обід по черзі ходимо. Я також у цьому залі, бачу і чую всіх відвідувачів. Вважаю, що в нашому колективі стосунки демократичні та довірливі. Я за те, щоб люди зверталися по допомогу до мене, коли потрібно, не боялися зізнатися в помилках. Переконана, що завдання керівника – створити дружний і відвертий колектив, то­ді можна впоратися із будь-якою роботою. Сподіваюся, мені це вдалося.

– А давайте тепер поговоримо не про ту Оксану Миколаївну, яка працює у ПФУ, а про ту Оксану Миколаївну, яка в нас ювілярка. Про що вона мріє, чим захоп­люється, чи має хобі?

– На всі ці запитання маю одну відповідь – родина. Я не публічна, а суто сімейна людина, завжди в колі родини, рідко десь буваю поза її межами. Маю дуже хорошого чоловіка В’ячеслава, який завжди й в усьому мене підтримує, адже моя робота іноді передбачає і понад­нормову увагу. Відпочинок наш також відбувається в колі сім’ї – їдемо до батьків у село, щось допомагаємо, здійснюємо прогулянки, ввечері відпочиваємо.
Щодо мрій, то, звичайно, в усіх найголовніша мрія – Перемога і мир. Хочеться, щоб у всіх були стабільність, гідні роботи та пенсії.
А всі інші мої мрії присвячені сім’ї, щоб діти – син Дмитро і донька Поліна – знайшли своє місце в житті та міцно стали на ноги, щоб усі були здоровими.
Я – цілком самодостатня людина, і сьогодні маю все, що потріб­-но, – рідні люди поруч, квартира, автомобіль. І робота, яка приносить задоволення та реалізацію. Навіть чоловік завжди зауважує: «Ти дуже любиш свій Пенсійний фонд!».