ЇЙ БУДЕ ТІЛЬКИ 85…
А починалося все так: 8 жовтня 1940 року в селі Солобківці в сім’ї тракториста і працівниці дитячого садка народилася донька Емілія. У простій, працелюбній, дружній сім’ї дуже цінувалися повага, допомога. Батьки навчали цього і дітей. До школи пішла в шість років, «розумна дитина, бо вже знала букви і вміла рахувати до десяти». Гарно вчилася, старалася. Як казав батько: «Ти ж нас не підведи».
Пані Міля згадує, згадує, згадує…
А щоб краще згадати, дістає декілька товстих папок – томи сімейної історії, декілька альбомів фотографій.
Уже в підлітковому віці, йдучи повз районну Дошку пошани, серед інших передовиків побачила фото батька. І сама собі сказала, що досягне таких або кращих результатів. Так і сталося, але це здійснилося через велику відповідальність, бажання, цілеспрямованість і працьовитість Емілії НЕСТЕРОВСЬКОЇ. Після закінчення школи вона дуже хотіла стати ученицею Кам’янець-Подільського медичного училища, та не пройшла за конкурсом. Тоді за рекомендацією міського комітету комсомолу пішла працювати на швейну фабрику. Оволоділа всіма операціями швейного процесу. Старанність, бажання навчитися більше і краще привели до успіху.
Як писала тоді місцева газета, Емілія Броніславівна пошила стільки надпланових костюмів, що їх вистачило б для всіх чоловіків нашого міста різного віку. За трудові успіхи Емілія Нестеровська, швачка-мотористка швейної фабрики Кам’янця-Подільського, указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджена орденом Трудового Червоного прапора.
Пані Міля також нагороджена медаллю «Ветеран праці», а її фото потрапило на Дошку пошани, як вона і обіцяла собі в юності. Віддала вона швейній фабриці 49 років сумлінної праці та відповідальності, чим заслужила повагу і славу. Працювала майже до кінця 2008 року. Може б, працювала й далі, але люблячий чоловік попросив залишити роботу: «Вже пішов 69 рік, треба трохи відпочити, побути зі мною». Пані Міля не тільки передовик виробництва, а й дуже вимоглива, турботлива мама, бабуся і прабабуся.
У неї просто надзвичайна родина: виростила сина і дочку, має четверо внуків і вже радіє сімома правнуками. Вона може годинами розповідати про кож-ного члена своєї великої дружної сім’ї – хто чим захоплюється, хто як вчиться, як одружилися чи виходили заміж. Про кожну сімейну подію має фото в альбомі. Очі світяться, з’являються сльози радості й подяки Всевишньому за таку сім’ю. А з якою повагою і любов’ю розповідає не тільки про дочку і сина, а й про те, який зять – майстер на всі руки, а невістка – яка гарна господиня. Велику частину розповіді присвячує чоловікові Анатолію Івановичу. Про його любов, чуйність, щирість. Дістає цілу кипу, від руки написаних, а часто й надрукованих, віршів, які створив сам «Для Мільці». Кожен вірш – це ціле послання дорогій дружині, вірному другові, коханій. Багато аркушів уже пожовкли, але дихають неймовірно великою енергією любові, відданості, надійності, самопожертви. Велика частина віршів, особливо чуйні, написані в останні роки його життя.
«Благослови тебе Господь
Щасливих літ дожить зі мною,
І хай тебе він захистить
Від сліз, від бід, гіркого болю.
А ти, як було це колись,
Світись м’якою добротою
І душу грішную мою
Спали воскреслою любов’ю.
А я, як у молоді роки,
І обійму, і заспокою,
І душу щирую твою
Зігрію вірністю й любов’ю».
«А я все, що маю святого в собі, –
віру в кохання і святість сім’ї,
останнє кохання, тепло моєї душі
та вірність до віку, дарую тобі!».
Твій А.І.Р.
Пані Міля, як лагідно її звуть сусіди, користується великою повагою серед мешканців не дуже великого, але багатоквартирного будинку. Ось декілька рядків із розмови з сусідкою пані Тетяною:
– Я знаю Емілію Броніславівну з 2000 року. Вдячна всій сім’ї Рибаків, що вони посприяли нашому товаришуванню, ми стали дуже близькими. Міля чуйна, доброзичлива, вона мені як старша сестра, завжди готова допомогти словом, ділом. Для нас, сусідів, вона – бажаний гість. Не тільки у її квартирі порядок, вона слідкує, щоб був порядок і у дворі будинку. Посадила вже декілька дерев, доглядає квіти. Навіть у такому поважному віці її хата часто наповнена ароматами свіжої випічки і різних смаколиків. Готова пригостити ними нас, сусідів. Дай Боже всім мати таку сусідку! Бажаю здоров’я і прожити ще багато років.
Завершуючи нашу розповідь про Емілію Броніславівну, хочеться сказати:
– Люба Мілю! Ви – сильна жінка, Ви перебороли всі випробування життєвого шляху. І сьогодні, напередодні визначного ювілею, хочеться побажати Вам довгих років радісного та щасливого життя, міцного здоров’я, поваги й любові від дітей, онуків і правнуків.
Дора СОЛОМОЩУК.