9 Травня 2026

«ДУМКАМИ Я ДОСІ ТАМ – ІЗ ХЛОПЦЯМИ»

Він – один із тих, хто 2022-го без вагань пішов добровольцем, аби протистояти агресору, який зазіхав і досі зазіхає на мирне життя. Як справжній чоловік, він знав, що мусить захистити свій дім, близьких і майбутнє всієї країни. Мав на те знання й усвідомлення власної потрібності у такі важкі часи.
60-річний майор Валерій ЗОТОВ, який у складі інженерних військ провів майже чотири роки в самому пеклі Донеччини, – наш сьогоднішній співрозмовник.

– Валерію Юрійовичу, яким було Ваше життя до повномасштабного вторгнення росії в Україну?
– Працював на посаді начальника пункту навантажувально-розвантажувальних робіт МЧ станції Кам’янець-Подільський. Радів родині, дітям – в мене їх троє.
Залюбки працював на дачі, де сад, майже кожна квітка і кожен кущик висаджені моїми руками…
Загалом, жив звичайним життям, як у всіх.

– Що спонукало долучитися до Збройних сил України?
– Попри бронювання, яке забезпечувала моя робота, бажання захистити сім’ю, рідних, Батьківщину було сильнішим за принади тилового життя. Громадянська позиція переважила, хоча вдома залишалися малолітня дитина і молода дружина.
А визначальним поштовхом став дзвінок мого сина, який на два місяці раніше пішов служити, та його запрошення долучитися.

– Якими були Ваші перші враження від служби? Як складалися стосунки в підрозділі?
– Йшов служити з бажанням просто допомогти усім, чим міг, адже мав і знання, і досвід. А по факту довелося брати ініціативу на себе, гуртувати хлопців, координувати, навчати. Одразу був призначений на керівні посади – заступника начальника штабу, виконував обов’язки начальника штабу військової частини.
Стосунки в підрозділі нормальні – хлопці мене сприймали як старшого товариша, друга та наставника. Хоча спочатку трохи насторожено – але ж це також процес життєвий.

– Що для вас стало найбільшим викликом під час служби?
– Вранці ти п’єш каву з побратимом, а ввечері його уже привозять… Ніхто і ніколи не зможе змиритися з втратами. І це найбільший виклик.
Потрібно приймати виклики служби, брати на себе найбільш небезпечні завдання, щоб захистити молодих, недосвідчених побратимів.

– Що допомагало Вам тримати внутрішню стійкість?
– Дім, сім’я, маленька донечка Валерія…

– Назвали на честь тата?
– Так!

– Ви звільнилися зі служби у зв’язку з досягненням граничного віку. Як ви сприйняли цей момент?
– Спочатку – з радістю, а потім – з небажанням це робити.

– Що виявилося найскладнішим у переході до цивільного життя?
– Здається, я ще не адаптувався. Думками завжди там – із хлопцями. Постійно відчуваю, що потрібен на службі. Усвідомлення переходу до цивільного життя, напевне, й не прийшло досі…
Отже, зараз – у процесі адаптації та налагодження життя. І повертаю собі обов’язки, які за моєї відсутності тимчасово виконувала дружина.

– Що найбільше змінилося у ставленні до життя?
– Перестав цінувати матеріальність, у пріоритеті – лише життя, порядність, відповідальність та взаємоповага.
Виявилося, що я не можу легко ділитись тим, що пережив, не ініціюю розмов, не проводжу бесід не лише з родичами, а й зі знайомими та колегами. Світогляд та сприйняття дуже різні…

– Як Ви зараз сприймаєте прості речі – час, побут, спокій?
– Нині я повернувся до попередньої діяльності, але, напевно, з новим підходом, сприйняттям та відповідальністю.
З радістю насолоджуюсь спокоєм, часом із сім’єю і радію простим речам, які не цінував до війни.

– Що допомагало Вам відновлювати внутрішній баланс?
– Час, проведений на дачі, та домашні тварини, зокрема кіт із Донецької області, кіт із Запорізької, з Покровська, з Павлограда і з Зеленого Гаю, а ще – собака з Оріхова.

– Валерію Юрійовичу, які поради Ви б дали тим, хто лише повертається до цивільного життя?
– Щоб відпочили, забули все погане, що бачили, переглянули погляди на життя та насолоджувались кожним його моментом. Кожної хвилини цінували те, що мають тут і зараз.

– А тим, хто не має військового досвіду?
– Щоб здобували, якщо мають бажання підтримати військо.

– Яке головне усвідомлення Ви винесли з військового періоду життя?
– Усвідомлення відповідальності за сім’ю, родину, країну.
Роби, що можеш, будь корисним, подавай приклад майбутнім поколінням.
Дякую Богу, що зберіг життя і дав можливість вкласти сили та душу в справу захисту Батьківщини.

– Якою Ви бачите Україну після завершення війни?
– Впевнений, що вона відновиться, оживе і стане однією із найкращих у Європі та світі!!! Вона і зараз найкраща, але хочу дожити до її розквіту в мирному житті.

Анастасія ГОРОХОЛІНСЬКА.