«Я ТУТ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗРОБИТИ АДАПТАЦІЮ ЛЕГШОЮ»

Полон ламає людину: змінює цінності, загострює інстинкт виживання і залишає слід на все життя. Повернуті з полону зазвичай дуже виснажені, мають серйозні поранення, втратили багато ваги і дезорієнтовані через обмежений доступ до інформації. Саме з такими випадками працює військовий психолог 48-ї інженерної Кам’янець-Подільської бригади Олексій КАТРУЦА. Про відновлення наших захисників, звільнених із полону, їхню адаптацію і як став військовим психологом – далі в інтерв’ю.

– Олексію, з чого почався Ваш шлях у військовій психології?
– 2022 року я мобілізувався, мав бути сапером, але 2023 року був перший набір на курси офіцерів-психологів і офіцерів із психологічної підтримки персоналу. Запропонували тим, у кого є вища освіта, закінчити курси в Києві. Я пройшов їх і за розподілом потрапив у 48-му інженерну Кам’янецьПодільську бригаду. До цього психологом не працював і фахової освіти не мав, але психологія завжди була мені цікава. Якби не почалася війна, мав намір вступати до вишу, аби здобувати другу освіту (психологічну). Знав, що маю хист до психології та вмію здобувати прихильність людей.

– Як відбувається процес роботи зі звільненими з полону?
– Я працюю як дебрифер (фахівець, найчастіше психолог, який проводить дебрифінг). Дебрифінг – це відновлення цілісної історії. Тобто, ми беремо всі події, які траплялися зі звільненими з полону хлопцями, розставляємо їх у хронологічному порядку і робимо нібито спільний спогад. До цього їхні спогади розірвані в часі, й людина дуже часто натикається на них, а вони є досить травмуючими.

– Як працюєте з інформацією, яку зібрали під час дебрифінгу?
– Робимо звіти, надаємо цю інформацію, узагальнюємо її, а також їхній досвід: що їм допомагало вижити, які думки, модель поведінки, що, на їхню думку, полегшує перебування там. Як нам пояснювали, цю інформацію мають потім зібрати, узагальнити і розробити навчальний курс для тих, хто в майбутньому може зіткнутися зі схожою ситуацією. Цей окремий психологічний курс щодо полону будуть викладати на БЗВП у навчальних центрах, щоб підготувати людину.

– Які труднощі виникають під час роботи?
– Головне – навчитися правильно слухати. Не дуже поринати в переживання, бо інформація непроста, не підганяти людину, дати їй декілька хвилин подумати. Тобто, людину потрібно підвести до суті розмови без тиску на неї. Це, як виявилося, дуже корисно для самого респондента – вивільнити цю історію і скласти її докупи. Потім це допомагає їм усвідомити цілісну картину того, що відбулося.

– Чи бувало таке, що людина не хоче йти на контакт?
– Переважно в перші 72 години людина готова розповідати всім, що з нею трапилося, її психіка потребує вивільнення історії. Але ці декомпресійні явища, які з ними відбуваються, в кожного проявляються по-різному. В когось вивільняються всі емоції, а хтось тримає все в собі, нічого не розповідає, а тільки спостерігає.

– Є певний визначений термін, який потрібен звільненому з полону для адаптації?
– Реінтеграційна програма триває місяць. Сюди входить медичний, юридичний (відновлення всіх документів) і психологічний супровід.

– Коли сім’ям дозволяють побачитися зі звільненими з полону?
– Сім’ям можна відвідувати на 10-й день. Перші зустрічі недовгі, а вже через два тижні хлопці мають право виходу в місто. Чому не можна одразу? Бо в них медичний карантин.

– Чи має бути психологічний супровід звільненого з полону під час зустрічі з рідними?
– Обов’язково, він під час зустрічі дуже важливий. Спочатку пояснюю рідним, що може їх очікувати, щоб вони нічому не дивувалися, та прошу їх не вимагати жодних обіцянок.

Також готую хлопців перед зустріччю з родиною і проговорюю, щоб не засмучувалися, якщо щось піде не так. Найголовніше – прошу не вимагати від них жодних обіцянок, бо людина ще не повернула собі суб’єктний стан (право вирішувати самостійно).

– Як працювати з людьми, які від шоку впадають у ступор і не можуть говорити?
– Це тимчасова реакція, далі все стає на свої місця. Йому треба проговорити, що ступор – це нормально, психіка  приходить у норму, і такі речі можуть траплятися.

– Які є заборонені теми у спілкуванні зі звільненими з полону?
– Головне – у спілкуванні зі звільненими з полону не показувати свої емоції, дуже не переживати. Бо вони в полоні добре навчаються «читати» людей, добре розуміють, у якому ті настрої.

Також будь-який фізичний контакт зі звільненими з полону спочатку для них є загрозою, бо їх уже тривалий час просто так ніхто не чіпав, крім випадків, коли чинили над ними фізичне насильство.

– Як, на Вашу думку, можна полегшити адаптацію звільнених з полону?
– Нині все досить добре працює в цьому напрямі: ми відвідуємо різні заходи, ходимо в кінотеатри, до них приїжджають різні зірки, ходимо на студію звукозапису, їздимо ліпити із глини, стріляємо з луків і т.д. Тобто культурна програма обов’язкова, і після другого тижня адаптації починаються такі заходи.

– Як Ви знаходите підхід до хлопців?
– У перший день знайомства придивляюся, як вони себе поводять, до їхніх емоцій, жестів. А коли ми всі представляємося, виходжу і кажу: «Пацани, я Льоха, я тут для того, щоб вашу адаптацію зробити легшою! Якщо в когось є якісь запитання, я весь час на місці й помітний, підходьте, не соромтеся».

– Чи є серед звільнених із полону ті, хто бажає повернутися до служби у війську?
– Узагалі мета реінтеграції – підготувати людину до того, щоб повернути у військо, але багато хто не визначився, чи повертатися. Проте в більшості наших воїнів є жага до помсти, тому вони хочуть повернутися; хтось хоче бути корисним, – у кожного своя мета. Але кожен із них має право обирати собі підрозділ, де бажає проходити службу.

Пресслужба 48-ї інженерної Кам’янець-Подільської бригади.