СЕРЖАНТ – ЦЕ ТОЙ, ХТО ПІДТРИМАЄ І НАВЧИТЬ
18 листопада – День сержанта ЗСУ
– Якщо росіяни не взяли нас за три дні, то вони не візьмуть нас і за вже майже п’ять років повномасштабної війни», – переконаний старший сержант Сергій на позивний «Чорт». Це він може сказати із власного досвіду, адже три з половиною роки провів безпосередньо на війні у складі артилерійської розвідки, а нині навчає нових військовослужбовців у 143 Об’єднаному навчально-тренувальному центрі «Поділля».
Про його військові будні та про те, як виглядає сержантство, спілкуємося напередодні Дня сержанта Збройних сил України.
«ЧОРТ» НА ЗВ’ЯЗКУ: ПОНАД ТРИ РОКИ ПІД ПРИЦІЛОМ
Сергій народився в с.Гораївка. Працював у радгоспі на фермі, згодом – оператором на заправці. Строкову службу проходив у 2000–х, потім ще рік контракту і знову цивільні робочі будні. Однак після повномасштабного вторгнення не міг спокійно працювати на заправці. Він неодноразово ходив до ТЦК, врешті–решт таки отримав повістку і знову одягнув піксель. Відтоді його лінія життя змінила вектор.
Спочатку мобілізований Сергій здобув фах зенітника ПЗРК. Потрапив до однієї з новостворених артилерійських бригад, яка невдовзі розформувалася, давши початок формуванню 5–го дивізіону артилерійської розвідки. Саме з цією бригадою Сергій пройшов найгарячіші точки: тримав кордон на Волині біля білоруських лісів, стояв під Гуляйполем на Запорізькому напрямку, виконував завдання на Київщині та зрештою осів на Сумщині, яка стала для його підрозділу другим домом.
Старший технік батареї звукометричної розвідки – його робота не для розголосу, але важлива для фронту. Специфіка звукометричної розвідки полягає в тому, щоб вирахувати координати, звідки росіяни завдають артилерійських ударів по Україні.
– За добу з боку рф могло бути по тисячі виходів, – розповідає Сергій. – Ми чітко вираховували, звідки вони б’ють, скидали координати на свій штаб, і вже наша артилерія давала їм відповідь.
А щоб усе вирахувати, Сергію з побратимами доводилося сидіти в підвалах недалеко від кордону, коли навколо цілодобово працювали ворожі FPV–дрони, міномети і важка авіація. Такі випробування не для слабких нервів. Сергій згадує Сумський напрямок як суцільну смугу перешкод, де смерть літала над головою щодня.
Найяскравіший і водночас наймоторошніший спогад за 3,5 роки перебування на війні трапився на Сумщині. Тільки хлопці замінили побратимів на позиції, як невдовзі почався шалений обстріл. Коли все стихло, і вони тишком вибралися назовні, то довкола не залишилося нічого живого: все навколо згоріло дотла. А їхня позиція, на диво, вціліла. Укриття врятувало, але виїхати звідти не вдавалося ще два дні через безперервні атаки, а невдовзі неподалік ляснув ще й ворожий КАБ.
Інший епізод міг закінчитися трагічно. Хлопці їхали, аби оглянути своє обладнання, яке їм допомагало в роботі. Їхати довелося відкритим полем. Сергій підмінив водія і сам сів за кермо. Відкриту ділянку проскочили по сіряку і на максимальній швидкос–
ті. А коли поверталися назад, побратим раптом вигукнув: «Дивись праворуч!». За декілька сантиметрів від колії, якою вони їхали, лежав дрон на оптоволокні. Ймовірно, хтось пошкодив кабель, і безпілотник упав на землю. Найбільше вразило те, що дорогою до позиції вони навіть не помітили небезпечного предмета: дрон опинився просто між колесами автомобіля. Усвідомивши, наскільки близько були до небезпеки, побратими привітали один одного із другим днем народження.
НОВИЙ ФРОНТ – НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР
Одного разу під час виконання бойового завдання Сергій дуже пошкодив ногу. Йому зробили дві операції, й за станом здоров’я військовий перевівся до навчального центру.
Його нинішня місія – готувати екскаваторників.
– Нині екскаваторники на вагу золота, – пояснює старший сержант. – Вони облаштовують позиції, бліндажі, ховають техніку. Але ж спробуй доїдь туди, коли все небо кишить ворожими FPV! Хлопці мусять ловити слушні хвилини, ризикувати, копати під загрозою обстрілів, щоб інші бійці мали де сховатися. Наше завдання – навчити їх виконати роботу швидко, чітко і, найголовніше, повернутися з позиції живими й здоровими.
Сергій зізнається, що й досі підтримує зв’язок зі своїми колишніми випускниками. Чути від них: «Дякую, що навчили!» – це найкраща нагорода.
«БАЧУ СЕБЕ ВИКЛЮЧНО У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ»
Сергій прийшов до ЗСУ 2022–го старшим солдатом, а сьогодні носить погони старшого сержанта. Він переконаний, що сержант має бути поруч, особливо тоді, коли важко.
– Сержант – це помічник командира і людина номер один для особового складу, – каже Сергій. – Нині у військо приходять дуже багато цивільних. І сержант має постійно бути поруч із людьми. Він розкаже, пояснить, підтримає, навчить. Бо сержант – це не про команди здалеку. Це про відповідальність і присутність поруч.
Його власний шлях від рядового до старшого сержанта – прямий доказ того, що армія дає можливості для розвитку кожному, хто має внутрішню мотивацію. Навіть попри те, що здоров’я на фронті було підірване, Сергій каже прямо: він бачить себе виключно у військовій формі й готовий у будь–який момент до нових ротацій, якщо знову знадобиться його допомога.
Удома на нього завжди чекають найрідніші: дружина, дочка, батьки, чиї молитви, як він щиро вірить, рятували його в найстрашніші моменти на Сумщині. До речі, фірмову військову бороду, яку він носив усі роки на передовій, збрив уже після переведення до навчального центру.
– Ми боремося для того, щоб зберегти Україну, – підсумовує Сергій. – І навіть коли закінчиться війна, наші екскаватори та інженерні фахівці знадобляться знову – розкопувати, відбудовувати країну з руїн. Ця професія потрібна і в бою, і в мирний час.
Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».