СЛОВО КРИЛОВА!..

IЗ ДОСЬЄ

Народився Володимир Улянович 2 вересня 1940 р. в м.Ліпкани (Молдова) в сім’ї службовців. 1954-1958 рр. – навчання у Кам’янець-Подільському індустріальному технікумі. Направлений на роботу в м.Красний Луч Луганської області електрослюсарем у спецмонтажну дільницю «Вуглеавтоматика». 1961 р. повернувся до Кам’янця-Подільського, поступив на роботу на ТЕЦ слюсарем. 1963 р. вступив на перший курс Кам’янець-Подільського загальнотехнічного факультету Київського автодорожнього інституту. 1966 р. переведений до Київського політехнічного інституту, який закінчив 1969 р. за спеціальністю «Теплові електричні станції». 1966 р. – інженер-енергетик, а з 1967 р. – старший інженер 

ПТВ ТЕУ Кам’янець-Подільської електростанції. З 1970 р. – директор об’єднання котелень і теплових мереж. З 1978 р. – заступник голови виконкому, а з червня 1985 р. – голова виконкому міської ради. Квітень-листопад 1990 р. – заступник, а потім перший заступник генерального директора агропромислового комбінату «Смотрич». У листопаді 1990 р. переведений на посаду директора комбінату будівельних матеріалів. Квітень 1998 р. – обраний першим заступником міського голови, а з 2001 р. очолив КП «Міськсвітло» (згодом «Міськліфтсвітло»).

Почесний громадянин міста.

ВIХИ ЖИТТЯ

…Найважчим роком у житті ювіляра був, безумовно, 1990-й. Демократичній і некомпетентній кам’янецькій владі професіоналізм Володимира КРИЛОВА виявився зайвим. Володимир Улянович мужньо витримав удар долі та, зализавши рани, вирушив піднімати комбінат будматеріалів.

Йшли роки… 1994-го Володимир Улянович здійснює спробу повернутися в «білу хату». Програвши вибори, не падає духом, продовжує займатися виробничою діяльністю.

…У міськвиконкомі його називають «Дедушка Крылов». Та й не дивно: тоді найстаршим зі складу керівників міста був Дмитро ВАСИЛЬЯНОВ. Володимир Улянович на це не ображався.

Володимир КРИЛОВ – один із небагатьох керівників міста, який зробив значний внесок у комплексний розвиток Кам’янця. За його безпосередньої участі побудовано понад 500 тис.кв.м житла, ліквідовано квартири в підвалах, бараках, у комплексі вирішено питання інженерного забезпечення міського господарства об’єктами життєдіяльності, що дозволяє стабільно функціонувати їм у наших непростих умовах.

Він – безпосередній організатор реконструкції центрального проспекту міста, Нігинського шосе, скверів, здійснення природоохоронних заходів. Закрито понад 200 котелень, які забруднювали повітряний басейн міста.

Володимир Улянович – людина, яка може поставити підлеглим конкретне завдання, проконтролювати та запитати про її виконання. Недбайливі знають, що КРИЛОВУ локшини на вуха не навішаєш, тому й усі його розпорядження виконуються чітко.

Особливо багато зроблено КРИЛОВИМ при забудові Жовтневого мікрорайону, спорудженні соціально-побутових об’єктів міста. Переважна більшість нарад на пускових об’єктах міста проводилася під головуванням заступника голови виконкому Володимира КРИЛОВА.

СПОКIЙ НАМ ЛИШЕ СНИТЬСЯ

Після того, як на початку вересня 2001 р. Володимир КРИЛОВ пішов із посади першого заступника міського голови, у зв’язку з досягненням пенсійного віку та закінченням терміну дії контракту, довго відпочивати йому не довелося: вже через два місяці Олександр МАЗУРЧАК підписав розпорядження про призначення КРИЛОВА директором міського комунального підприємства «Міськсвітло».

– Мені не звикати, – говорить Володимир Улянович. – Тоді потрібно було КП «Міськсвітло» виводити з кризи. Коли я очолив підприємство та ліфтове господарство, проблем було, як з рогу достатку: робота цих підприємств була розладнана, із 171 ліфта тоді працювали лише одиниці, висіли солідні борги, працівники «Міськсвітла» не отримували зарплатні з вересня, а ліфтовики, причому висококваліфіковані механіки, взагалі порозбігались у пошуках кращої долі. Додайте сюди відсутність відповідного обладнання, запчастин тощо…

За стислий час нам вдалося налагодити організацію роботи комунального підприємства, розрахуватися з боргами, у т.ч. із зарплатні. Значну роботу проведено із введення в дію ліфтів.

Для обслуговування ліфтів набрали 16 електромеханіків і відправили їх на навчання. Вирішили питання з придбанням сучасних станцій для ліфтів, робота яких базується на мікросхемах.

Тоді проблеми з ліфтовим господарством у місті стали надбанням історії. Позбутися якщо не всіх негараздів у цій сфері, то принаймні їх переважної частини дозволило створення спеціалізованого комунального підприємства «Міськліфтсвітло». Керівника підприємства Володимира КРИЛОВА по праву називають асом у комунальній царині. I воно й не дивно – віддати цій галузі майже 35 років…

– Міська влада разом з депутатським корпусом повернулися обличчям до питань освітлення та реконструкції вулиць, – говорить директор СКП «Міськліфтсвітло» Володимир КРИЛОВ. – Одразу після призначення, перш за все, вирішив провести реконструкцію освітлення вулиць Князів Коріатовичів, Лесі Українки, Домініканської, П’ятницької, Хмельницького шосе, проспекту Грушевського, майданів Польський ринок і Вірменський ринок, провулка Миколаївського. Пишаюся тим, як працівники нашого підприємства здійснили підсвічування Старої фортеці, будівлі «Укрсоцбанку», міської Ратуші, Cобору Олександра Невського та Георгіївського храму, приміщення міської ради та прапора України на його даху, як спалахують вечірні вогні в Старому місті, у скверах Танкістів і Гунські Криниці. Завдяки цьому наше місто стало гарним і привабливим не лише вдень, але й уночі, що дуже важливо для розвитку туристичної галузі (згадати хоча б нічні екскурсії Старою фортецею!).

Мабуть, саме завдяки тому, що роботу «Міськліфтсвітла» стало видно неозброєним оком, збільшилася проплата за послуги.

ЗА ПРАЦЮ Й ЧЕСТЬ

У рамках комплексної програми «Національний бізнес-рейтинг» КП «Міськліфтсвітло» визнане одним із кращих комунальних підприємств у країні та посіло у своєму основному виді діяльності «Встановлення інженерного устаткування будівель і споруд» друге місце в Україні.

Відзначення кращих комунальних підприємств України відбувається за офіційними даними Державної статистики. За такими економічними показниками, як обсяг реалізованої продукції, продуктивність праці, заробітна плата і чистий прибуток наше «Міськліфтсвітло» випередило своїх колег із Дніпропетровська, Києва, Ужгорода, Хмельницького, Iвано-Франківська, Миколаєва, Полтави, Львова, Вінниці та поступилося лише одному зі столичних підприємств.

А Володимир КРИЛОВ отримав одразу дві відзнаки: «Комунальне підприємство року» та «Державний керівник року».

ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО КЕРIВНИКА

– Справжній керівник у жодному разі не повинен вважати себе кращим, важливішим, вищим за своїх підлеглих. До думки людей потрібно прислухатися обов’язково, адже одна голова добре, а дві – краще, – зауважує Володимир Улянович.

Завжди намагався бути вимогливим до себе та підлеглих. Можливо, це звучатиме трохи жорстко, але армійський принцип «Не вмієш – навчимо, не хочеш – за-ставимо!» інколи є незамінним. Якщо ж людина одночасно нічого не вміє та навіть не хоче вчитися, тоді вже, безперечно, її потрібно замінити. Водночас завжди був на боці людей, разом з якими працював, намагався щось зробити для них. Це дуже допомагало мені працювати тоді, допомагає і нині. Крім того, люди знали: коли КРИЛОВ щось обіцяв, обов’язково дотримував слова. Також вважаю, що справжній керівник повинен бути зразком у поведінці для підлеглих, як командир на передовій, який разом з бійцями наступає на ворога. Тому, в який би час доби або року не траплявся надзвичайний випадок, часто прибував на місце першим. Усе це завжди об’єднувало навколо мене працівників. От і сьогодні з дружним колективом «Міськліфтсвітла» можу, як-то кажуть, і в вогонь, і в воду.

ВЧИТЕЛI

– Перші уроки професійного та життєвого вишколу мені випала нагода отримати в індустріальному технікумі, – продовжує ювіляр. – Досі пам’ятаю прізвища викладачів, які дали мені відчутний поштовх у житті. Це вчитель фізики – ГУБАНОВА, хімії – НАГАЄВА, історії – ЄВДОКИМОВА, фізкультури та військової справи – БЕСАРАБ, АНДРУЩАК, IВЛIЄВ і, звичайно, директор технікуму – ЄРШОВ.

Це були Люди з великої літери! Крім того, більшість моїх однокурсників уже були дорослими та самостійними молодими людьми, які відслужили в армії. Не варто говорити і про те, що вони постійно ставали винуватцями всіх передових нововведень у вільний від навчання час. Але й мені, 14-річному хлопчаку, не хотілося пасти задніх. Доводилося активніше проявляти себе в такому середовищі. Не знаю чому, але таке прагнення залишилося на все життя.

ДИТЯЧI СПОГАДИ

– Дитинство проходило в післявоєнні роки. Я з бабусею, мамою та сестрою мешкав на розі вулиць Тімірязєва та Червоного козацтва. Як і всі хлопчаки, бешкетував, ганяв у футбол, катався на санчатах, лижах і ковзанах. А на ковзанах навіть до школи їздив. Прив’язував їх до валянків і гайда вниз до парку, до восьмої школи. Ця школа тоді була суто чоловічою. Там я провчився 7 класів і вступив до індустріального технікуму.

Пам’ятаю важкі повоєнні голодні часи. З війни в пам’яті закарбувалася картинка… Ранок, Кам’янець бомблять, а я лежу в якомусь підвалі, з головою вкритий червоною ковдрою… Ще пам’ятаю, як поцупив у мами 50 рублів, накупив цукерок і роздав однокласникам. Така радість усім була, а ввечері, коли мама довідалася про мій вчинок, «літав» по кімнаті, потім забився під ліжко, щоб палицею не дістала мене… На літо мене із сестрою відправляли до родичів в село Отроків. Там разом із двоюрідним братом Едуардом КРИЛОВИМ пасли гусей. Якось завели їх у ярок, а вони взяли і полетіли. Як же мені тоді дісталося на горіхи!

Закарбувався в пам’яті 53-й рік, коли помер Сталін. Ми всі чомусь плакали. Пригадую також родинні походи на вибори, це було справжнє свято. У свята родини, друзів збиралися разом, і ми, дітлахи, веселилися, було дуже добре. Вчився я добре завжди, наука мені легко давалася.

СIМ’Я

– Разом з дружиною Євгеною Данилівною виховали двох дітей  – Юрія та Олену, маємо трьох онуків і двох правнуків, – продовжує ювіляр. – Син закінчив наше військове училище, донька – педінститут, у неї двоє дітей. Її старший син – мій тезка – одружується 12 вересня, менший – Максим – працює інженером ЗАТ «Тепловоденергія». Юрина донька Анастасія мешкає в Києві. Вона зробила мені подарунок, хоч уже і після мого дня народження, – народивши 3 вересня минулого року правнучку Машеньку. А старшій – Катрусі – вже 5.

За словами Володимира Уляновича, він – строгий батько та дідусь, хоча балувати своїх близьких інколи намагається.

ПРIОРИТЕТИ ЖИТТЯ

– Головне – мати ціль у житті та впевнено до неї йти. За цим йдуть успіхи в роботі та родині. Оскільки працював на керівних посадах, від цього дещо страждала сім’я. Йшов на роботу – діти ще спали, приходив – уже спали. Проте маю надійний тил. Дружина завжди розуміла та підтримувала мене. Це дуже важливо в житті чоловіка.

За своє життя та при таких посадах ворогів не нажив, хоча недруги, напевно, є. КРИЛОВ – людина слова. Пообіцяв – зробив, інакше не може бути.

З гумором у Володимира Уляновича все гаразд. Каже, що любить тонкий гумор, без образ і знущань.

ХОБI ТА КУРЙОЗИ

– Люблю щось майструвати, читати, допомагаю дружині по господарству. Ну і, звичайно, мисливство, риболовля. Але часу немає на цю втіху. Свого часу дуже любив полювати з Віталієм БАЧИНСЬКИМ. У нього навіть рушниця не була заряджена. Всі стріляють, а ми балакаємо.

Зазвичай я не вбивав тварин – лише заради задоволення та спілкування з колегами ходив. Але одного разу влучив у величезного кабана, всі були дуже вражені. Iншим разом ходили на качок, і мені вдалося вполювати аж понад 30. Приніс додому, дружина з мамою їх патрали, патрали, а потім сказали, щоб більше додому такого не приносив. А якщо захочу качки, щоб сповістив про це, тоді Женя купить на ринку і з яблуками запече.

Є ПОРОХ…

На запитання «Чи є ще сила працювати?» отримали стверджувальну відповідь.

– Є і сила, і бажання! Я повен сили та здоров’я, ще можу працювати та приносити користь місту. Проте нині балом править пані Політика, від неї залежить і моя доля. На пенсії, склавши руки, сидіти не зможу. Я – патріот міста, а тут роботи ще дуже багато.