ГОЛОВА ДИНАСТІЇ З «ДИНАСТІЇ»

Підприємці гуртово-роздрібного ринку «Династія» кажуть, що вони за своїм керівником, як за кам’яним муром. Йдеться про власника ТОВ «Фірма «Династія» Олександра БОРШУЛЯКА, котрий сьогодні святкує свій ювілей.

Олександр БОРШУЛЯК народився 22 липня 1961 р. в с.Слобідка-Рихтівська. 1978 р. закінчив місцеву школу та вступив до Хмельницького кооперативного технікуму. 1980 р. його призвали на службу до армії. Служив у ракетних військах на островах Нова Земля. 1983 р., повернувшись додому, пішов працювати товарознавцем у Кам’янець-Подільську лісоторгову базу, одночасно вступив до Львівського торгово-економічного університету. 1987 р. перейшов на роботу товарознавцем у Рудське споживче товариство. 1987р. став директором кооперативу «Забудовник», а 1994 р. очолив магазин «Електрон». У березні 1996 р. було створено ТОВ «Фірма «Династія», яке очолив Олександр Михайлович. Одружений. Разом з дружиною Оксаною Миколаївною виховали двох синів – Андрія та Максима.

– Олександре Михайловичу, як виникла ідея створення «Династії» БОРШУЛЯКІВ?

– За декілька років до розвалу Союзу почалося створення кооперативів. От і вирішив я з товаришами започаткувати власну справу: очолив перший у місті кооператив – «Забудовник». Та, працюючи у сфері «купи – продай», мене завжди тягнуло до землі. Можливо, тому, що виріс у селі, до того ж батько Михайло Андрійович працював агрономом у колгоспі. 

Отже, порадник і тил у мене були, тому на сімейній нараді вирішили створити свою «Династію». Спочатку торгували сільгосппродукцією, займалися переробкою борошна та круп, мали олійню, а також 100 гектарів землі в Гринчуку. 2000 року ми збудували м’ясомолочний павільйон, розширили гуртовий ринок, створивши 240 робочих місць. Згодом, 2003 року, взяли у Вітківцях 500 гектарів землі, а декілька років тому – ще й у Слобідці-Рихтівській. На сьогодні на 1100 гектарах вирощуємо пшеницю, сою, ячмінь, гречку, кукурудзу та корм для худоби. Займаємося також тваринництвом: маємо 100 корів і свиноферму на 200 голів, починаємо проектувати свинокомплекс на тисячу голів, однак поки що не знаємо, чи зможемо взяти кредит.

– Де Ви збуваєте свою продукцію?

– Частково на оптовому ринку, частково здаємо у «Нібулон». Минулого року в нас було гарне зерно третього сорту.

– Один Ваш син – фінансист, другий – ветеринар. Ви плекаєте собі зміну?

– Так воно й повинно бути. Сімейна справа має перейти в надійні руки. Старший син Андрій навчається в магістратурі Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана та працює в «Династії» заступником директора. Молодший – Максим – закінчує навчання в коледжі ПДАТУ на ветеринарному факультеті. Паралельно навчається на факультеті ветеринарної медицини ПДАТУ. Планує також працювати на «Династію». Маємо ще й невістку, вона в ПДАТУ вивчає переробну справу.

– То Ви плануєте ще й переробкою займатися?

– У планах є й таке. 

– А скільки нині людей працює в «Династії»?

– 65 працівників, серед них було 13 БОРШУЛЯКІВ, нині залишилося 9: хтось пішов на пенсію, а цього року з-під ніг вибило мою опору – із життя пішов батько. Для всієї родини це величезна втрата. Та життя продовжується. Ми, його родина, свято бережемо пам’ять про батька.

– Здається, Ваша дружина і мама теж працюють на «Династію»?

– Моя мама Галина Вікторівна працювала, але тепер вона пенсіонерка, тому трудиться вдома. Мешкає в Слобідці-Рихтівській, і, коли ми працюємо на полі та не маємо часу поїхати поїсти, вона годує нас смачними обідами. А дружина моя – головний бухгалтер нашої «Династії».

– Олександре Михайловичу, пам’ятаєте, як познайомилися з дружиною?

– Я тоді був членом ревізійної комісії Староушицької райспоживспілки, а Оксана була головою. Вона сподобалася мені. Я її підвозив додому на модному в той час мотоциклі «Чезет». Так і докаталися до загсу. 

– Кажуть, що люди, які постійно разом, повинні хоча б інколи відпочивати один від одного. Як відпочиваєте Ви?

– У нас такої потреби немає, хоча ми і вдома, і на роботі разом майже всією родиною. Ми не можемо один без одного обходитися тривалий час. Якщо декілька днів не пересікаємося, то зідзвонюємося постійно. А відпочиваємо на рідній землі. Їздимо на Дністер, у Крим, у Карпатах катаємося на лижах. Після роботи збираємося в нашому будинку, де живемо також усі разом, і ніхто не хоче залишати його. Тож у нас, як у найкращих класичних сім’ях, – родинна вечеря. 

– А хто дружині допомагає на кухні?

– Кухня – то жіноча царина, а ми з хлопцями надворі пораємося. Маємо великий сад. Кожен має робити те, що краще вміє.

– А хобі у Вас яке?

– На це немає часу. В дитинстві любив рибалити, тепер дуже рідко можемо піти хіба по гриби.

– Яким видом спорту займаєтеся?

– Мій спорт починається о 5.00 на полі. А заняття триває аж до заходу сонця.   

– З якого віку Ваші діти у полі?

– Приблизно з десяти років. Вони чесно виконували все, що їх просили.

– Друзів маєте?

– Так, моя родина дружить із сім’ями, які цінують і шанують родинні устої. Ми разом постійно їздимо відпочивати, збираємося на вечерю чи просто в дружньому колі. Та є в мене єдиний друг ще з дитинства – Ігор КОСИК. Нині він полковник, мешкає в Києві. 

Дуже багато для мене означав Іван БОРШУЛЯК, на жаль, вже покійний.

– Кому Ви завдячуєте своїм успіхом?

– Насамперед своїм батькам, колишнім директорам лісоторгової бази Володимиру ОВЧАРУКУ, Івану КРИМІТСЬКОМУ, Інні ЩУПАРСЬКІЙ, голові правління райспоживспілки Павлу СВІРГОЦЬКОМУ, а також шкільним учителям.

– Що в найближчих планах?

– Плануємо ще розширити площу павільйонів на ринку, створивши 200 робочих місць, а також зробити сучасний м’ясомолочний павільйон на 60 робочих місць – із кондиціонерами та різними зручностями, вивчити дітей, передати їм свою справу, щоб могли заробляти на хліб самі, допрацювати до пенсії та трішечки відпочити. А ще я дуже чекаю народження онуків. Сподіваюся, до 5 грудня, дня народження мого сина, народиться ще й онук.

– Наш батько – найкращий, – в один голос говорять Андрій і Максим. – Він завжди уважно вислухає, допоможе, дасть пораду. Він дуже напрацювався за своє життя, багато довелося пережити, тому часом може розлютитися та вибухнути, але швидко відходить і не пам’ятає зла. Для нього родина – понад усе. Любить свою справу, безвідмовний. Ми дружні, тому і сильні. У нього розвинене передчуття, ми в цьому переконалися, а його думка – закон для нас. Вважаємо, що батько зробив свою головну благодійну справу – допоміг громаді Слобідки-Рихтівської збудувати церкву.

Цьогорічний ювілей батька дещо смутний, оскільки помер наш любий дідусь, тому не плануємо святкувати батьківський день народження гучно. А для друзів буде фуршетний стіл.